21 квітня о 15:00Вебінар: Як організувати дистанційний урок «на 12 балів»

Виховний захід "ЩОБ НЕ ВИРОСЛА ЛЮДИНКА-СЕРЦЕ ЯК ЛЬОДИНКА"

Про матеріал

Що таке доброта? Доброта – це уміння співчувати іншій людині, відгукуватися на її горе, яке може спіткати кожного із нас, це милосердя по відношенню до того, хто потребує допомоги, це добре ставлення до всіх людей.

Перегляд файлу

 

 

щоб не виросла людинка-


серце як льодинка

 

 

Учениця :

Усміхнемось сонечку, здраствуй золотаве!

Усміхнемось один одному, погляньмо ласкаво!

Хай сьогодні в кожне серце додамо тепла!

А ми гостям усміхнемося, побажаємо добра!

 

Вчитель:

Що людині потрібно для щастя?

Так, здоровя, хороші друзі, щоб рідні довго жили.

А ще потрібно, щоб поруч з нами були завжди добрі, чуйні люди.

 

Учень:

Є поміж нас багаті й бідні.

Кому що треба, доля не пита.

Та є дві речі всім нам необхідні:

У світі мир, а в душах доброта.

 

 

вчитель:

Що таке доброта? Доброта – це уміння співчувати іншій людині, відгукуватися на її горе, яке може спіткати кожного із нас, це милосердя по відношенню до того, хто потребує допомоги, це добре ставлення до всіх людей.

 

робота в групах

 

давайте звернемось до скарбниці народної мудрості, що говорить народ про доброту.

 

  •      «не роби іншим того, чого не бажаєш собі»
  •      «Світ не без добрих людей»
  •      «добро творити, себе веселити»
  •      «коли радість даруєш іншому, радієш і сам»
  •      «у кого є злість, той своє серце їсть»
  •      «будьмо щедрі серцем в імя добра, людяності      і справедливості»

 

( складання прислівїв  у групах )

 

- Все своє життя, починаючи з дитинства, людина пізнає, що таке „добре”, а що таке „погано”.

 

- Що нам допомагає розрізнити,  що таке „добре”, а що таке „погано”?

 

- Так, наше сердечко.

 

- Серця людей повинні випромінювати доброту, примушувати частіше битися серце, коли бачиш поряд немічну людину.

 

- Давайте зараз заглянемо у свої сердечка, прислухаємося до них.

 

- Що зберігається в серці кожного із вас? Подумайте.

Доля твого серця в твоїх руках.

Потрібно дати серцю роботу.(Любити.)

У кожного серце різне.

По-різному відчуває радість і біль, добро і зло.

- Яке імя можна дати серцю?

( На дошці прикріплюємо сердечка )

- Це ваші серця, які ви маєте чи хочете мати.

- Які сердечка, ви вважаєте, потрібні вам?

 

Давайте ви запишете на листочку, якого сердечка вам не вистачає.

( Учні записують свої бажання)

 

Кожен із вас захотів поповнити своє серце . Хто добротою і щедрістю, а хто ласкою і ніжністю. У кожного різні бажання, які хотіли б зберегти у таємниці. Тому ми ці бажання спалимо, щоб згорівши вони зразу ж поселилися  до вашого серця.

 

Щоб перевірити що ви відчуваєте, я прочитаю казку

„ Материнські сльози”.

( Читаю казку„ Материнські сльози”.)

 

Казка «Материнські сльози»

Жили колись на  світі  чо­ловік з жін­кою та з маленьким си­ном. І був в тій країні Злий Чаклун. Щорічно він брав з кожного двору подать; платили  хто чим  міг:  золотом, хлібом, медом. Дійшла черга  й до сім'ї того чоловіка. А заплатити було нічим; самі лед­ве кінці з кінцями зводили. Розсердився Чарівник і ска­зав: "Горе тому, хто мені не вгодить. І вам буде горе. З сьогоднішнього дня ти, жінко, будеш плакати діаманто­вими сльозами».

Не зрозуміли чоловік з жінкою смислу тих слів. «Оце б було щастя, аби замість сліз падали діаманти», — посміялась жінка.

Але ось невдовзі помер чоловік тої жінки. І заплакав­ши, вона помітила, що сльози її перетворюються на ма­ленькі діаманти. А так як плакала вона багато за чоловіком, то й дорого цінніших  камінців, назбиралось чима­ло. Поховавши чоловіка, жінка купила собі новий про­сторий дім і перебралась туди разом з сином, Тепер і жінка, і син її не знали скрути, могли гарно вдягнутись, досхочу поїсти. Ось тільки дитина росла зовсім не такою, як хотілось би матері: неслухняною, жалібною, злою. Частенько хлопчик доводив матір до сліз. І одного разу, помітивши, то сльози перетворюються в коштовності, дуже зрадів. Він позбирав камінці всі до одного, поклав їх в маленьку скриньку і закрив її ключиком. Наступно­го дня коли мати попросила сипа допомогти полити квіти в саду, бій грубо їй відмовив. Натомість взяв ножиці і стан різати мамину хустку — батьків подарунок їй. Мати гірко заплакала. Плакала вона довго і невтішно. За­те син був задоволений — він зібрав діамантів більше, ніж напередодні. Скринька була майже повна.

З того часу так і повелося: щоденно діамантів ставало все більше й більше, бо все більше плакала нещасна ма­ти, над якою знущався власний син. Ніякі слова, молит­ви не доходили до його серця — воно стало таким твер­дим, як камінь, і таким холодним, як лід.

Підростав син. Ось і зовсім вже дорослим став. А разом з ним виростала жорстокість, ненависть, злість. Не виси­хали материнські очі. А діаманти заповнили вже не одну кімнату в будинку. За ті коштовності збудував син собі величезний палац. Все в ньому було зі срібла й золота, навкруг росли чудові дерева, від дивовижних квітів па­хощі розносились по всій окрузі. На ті гроші, то випла­кали материнські очі закупив він величезні простори землі і став одним із самих багатих людей в тій країні. Оженився він на багатій дівчині, зіграли гучне весілля. Бали, банкети вирували в палаці. Всі гості дивувалися щедрості господаря. І не знади вони, то в тому палаці є невеличка кімната, замкнена на ключ, де ніч і день пла­че бідна мати, а син приходить з торбою, щоб зібрати ма­теринські сльози і ще  додати матері страждань своєю жорстокістю, бездушністю, байдужістю. Якою більшою карою може бути для матері — кара бачити свого сина нелюдом. Але кожного вечора, як ключ повертався, зачи­няючи двері в її кімнату, вона ставала па коліна і моли­лася, щоб повернув Бог синові людяність, твердо вірила, що колись це станеться.

Через деякий час в палаці почав лунати дитячий плач. Мати зрозуміла, що у сина народилася дитина, її онуча. І то дійсно було так. Народився хлопчик. Він підростав дуже гарненьким, добрий, ласкавим. Батько його дуже любив, нічого для нього не жалів. Ось хлопчик почав ходити, потім бігати. Він побував в усіх куточках палацу, тільки в одну кімнату, завжди замкнену на ключ, йому не дозволяли заходити. Але допитлива дитина вирішила взнати таємницю тої кімнати. Хлопчик довго спостерігав і, нарешті, побачив, як ввечері батько відчинив двері і ввійшов до кімнати. В щілинку, що лишилась, хлопчик побачив стареньку бабусю, яка весь час плакала, а замість сліз палали діаманти, яких було дуже багато в тій кімнаті. А батько (якого він знав добрим і ласкавим) кричав на ту бабусю, ображав її грубими словами, а сам все збирав і збирав ті діамати. Хлопчині стало так жаль ту бабусю. Всю ніч він не спав, все думав про те, що побачив.

Наступного дня рано-вранці хлопчик тихо прокрався до батькової кімнати (поки той спав), взяв ключ від кімнати. Відімкнув двері, зайшов і знову побачив ту ста­реньку, що постійно плакали. Бабуся здивовано дивилась на хлопчика. А потім злякано сказала: «Зараз же йди звідси, маленький. Йди швидше, якщо тато тут побачить буде горе». Але малюк відловів: «Нікуди я не піду! Хто ти така? Чому весь час плачеш? Чому такий сердитий на те­бе тато? Бабуся почала .знову вмовляти хлопчики піти, та він не погодився. Підійшов ближче до бабусі і гово­рить: «Які в тебе сумні очі! Але дуже добрі. Яке в тебе сиве волосся! Від чого?». І тоді бабуся, обнятий хлопчика, розповіла йому все-все: то вона його рідна бабуся, і що колись давно Злий Чаклун .зробив так, щоб сльози її пе­ретворювались в діаманти, і що по міг він придумати більш жорстокого покарання, ніж іде, Що син її, щоб ма­ти більше коштовностей, все життя знущався з неї, примушуючи плакати.

  І толі почула старенька: «Я не хочу, щоб ти плакала! Я зроблю так, щоб більше ніколи жодна сльозинка не впа­ла з твоїх очей. Я не хочу красивих іграшок, гарного одя­гу, смачних тортів - я хочу, щоб ти всміхнулася. І вперше за багато-багато років жінка посміхнулася». Вони сиділи вдвох, обнявшись, і щасливо посміхались: бабуся її внук. Так тут забіг до кімнати розсерджений батько - він побачив, що ключ пропав. Чоловік був здивований побаченим, закричав на сина: «Ти що тут робиш? Піди за­раз же звідси!». Але хлопчик відповів: «Нікуди я не піду, я буду жити з бабусею у цій кімнаті, бо я хочу, щоб вона посміхалася, а не плакала. А тебе... Тебе я більше... не люблю!».

Батько був приголомшений: «Як же так? Я ж тебе так люблю!»  І гірка сльоза, важка, як камінь, викотилась з очей і великим діамантом впала на підлогу. І наче гостра стріла вп'ялась в серце йому: це ж скільки таких сліз впало з материних очей! І причиною їх був він сип. «Мамо, мамо! Пробачте мене, свого сина! І ти, син­ку, вибач мене. Ти, маленький показав, що набагато мудріший за мене, а ще багатший душею, бо вона в тебе чисти, добра, Я прошу, мамо, повірте, що я дуже хочу ба­чити Вашу посмішку, І всі діаманти світу не замінять відтепер мені її — материнської посмішки. Простіть ме­не, мамо!» — такі слова злетіли з його уст. І були вони щирими.

З того часу пройшло багато років. Син продав той па­лай, бо не міг жити в ньому, побудованому на материнсь­ких сльозах, Побудував він невеличкий скромний буди­нок. І вся сім'я переїхала в нього. В самій теплій, со­нячній кімнаті того будинку живе бабуся, яку дуже люб­лять усі в домі. З того чає у жодного діаманту не з'явило­ся в тому будинку.

  • Яким стало серце сина?

(тверде, як камінь, і холодне, як лід)

  • Син підростав і разом з ним виростала жорстокість, ненависть, злість.
  • Що допомогло змінити його?

(Коли гірка сльоза, важка, як камінь, викотилась з його очей,  і наче гостра стріла впялилась в серце йому.)

 

Кожна мама несе в своєму серці любов.

Безмежна її ніжність та вірність.

 Якби стільки доброти, скільки випромінює серце мами, розповсюдилось на всіх, зло загинуло б на землі.

 

Учень:

    Хай почує кожен зараз

    Голос серця і душі,

    Голос матінки-Землі,

    І ніколи більш не сміє

    Скривдить бідного й старого

    І малого на землі.

 

 

Учень:

Хай ніколи не посміє

Свою руку простягнути

До ромашки чарівної,

До вербички рясної,

До співучої пташки,

До рибки живої.

Хай живе усе на світі!

 

Учень:

Нехай всі люди знають,

Нехай всі люди вірять,

Що скоро переможе

На всій Землі й усьому світі

Свята Любов.

 

Любов до мами і до тата,

Любов до сестри і до брата,

Любов до всіх на світі:

До добрих і сердитих,

До бідних і багатих,

До звірів і малят.

 

Учень:

Нехай розіллється між нами

Свята Любов навіки,

А з нею наша ніжність,

Доброта, чесність, милосердність

І мир по всій Землі.

 

Учень:

Щоб сонце не ховалось

І завжди посміхалось,

І разом з ним райдуга

У небі голубому засія.

 

Учень:

Потрібно лиш самому

Нам весело всміхнутись,

Всміхнутися душею

І серцем золотим.

Послав Любов і посмішку

У гай пташкам веселим

І звеселяться співом

Співучим, чарівним.

 

 

 

Учень:

Послать  Любов у поле,

Щоб краще колосилась

Пшениця золота.

Послать Любов струмочку,

Щоб задзвенів дзвіночком,

І полилась водичка

Дзеркальна і жива.

 

Учень:

Послать Любов до хати

Малій сестрі і брату,

Послать Любов до неба,

До сонця, до зірок.

 

Учень:

Тоді всміхнеться небо,

Тоді всміхнуться зорі

І квіти на полях.

І матінка Земелька

Вам вклониться низенько,

Загляне ніжно в очі

І скаже: Діти добрі,

Спасибі вам

За ніжне й тепле серце,

За добрі і ласкаві очі,

За посмішку чарівну,

За руки золоті,

Що творять на Землі

Добру і радісну казку,

І пісню чарівну.

 

 

 

doc
Додано
8 серпня 2018
Переглядів
343
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку