Виховний захід "Стрітення"

                                                Стрітення

 

Мета. Познайомити учнів з історією святкування календарно-обрядових свят, зокрема святкування Стрітення, з народними звичаями та традиціями. Донести до свідомості вихованців давню форму святкування. Створити найбільш прийнятні образи тих чи інших персонажів для відтворення святкового колориту. Розвивати в дітей інтерес до народних свят, до культурної спадщини свого народу. Виховувати у них найкращі якості людини, вміння вільно спілкуватися, почуття національної свідомості.

 

Дійові особи: ведуча, господиня, донька, хлопчики й дівчатка у вишиванках, Весна, Зима, Дід Мороз, дівчатка-хурделиці, завірюхи, пташка-жайворонок.

 

Необхідний матеріал: вишиті рушники, хліб-сіль,  заквітчані свічки, ключі, кольорові стрічки, паперові пташки, випечене печиво – «жайворонки», 2 мисочки із зерном, 2 відра, коромисло, макет хати, макет гнізда, соломинки, мішок з мишами та крихтами хліба .

 

Світлиця розділена на дві частини . Кожна з них прикрашена у дві пори року. Під стіною макет — деко­рація української хати, піч, лава; попереду двір, у кутку криниця, дерево з гніздом, зверху табунок гусей летить.

 

Ведуча.  Стоїть хатка небагата, солом'яна стріха,  причілочки у китицях, мальовані вікна,

               Обмазана, підведена, а сама біленька. На подвір'ячку пробилась — трава зелененька.

              Ще й садочок, як віночок хатинку квітчає, у віконце з неба сонце в хату споглядає.

               Тут чистенько і гарненько, тут усе в порядку, сам Бог дбає, доглядає цю маленьку хатку.

 

Господиня (виходить із ха­ти). І Бог дбає, і донечки мої доглядають. Бо ще з давніх-давен так повелося, що українська хата завжди сяяла чистотою. Навіть мандрівники писали, що в Україні найдивовижніші білі й охайні хатки.

 

Донька. Ой, матусю, я вже навчилася все робити: і підмітати, і мити, і стіни білити... Лиш ти чомусь не доз­воляєш мені піч підмазати і підбілити.

 

Господиня. Тому, що підмазувати і білити піч має тіль­ки жінка. Піч — це лице господині. А дівчатам не дозво­ляється мазати піч, бо їхня доля цілий рік буде журитися.

 

Донька. Матусю, я так люблю допомагати тобі в усьому. І тобі, і таткові, і бабусі з дідусем. І не тільки до свята, а і в будні.

 

Господиня.  Як би тобі, доню, в світі не було, не скупись ніколи людям на добро.

           Бо і так доволі хтось насіяв зла, і холонуть душі наші без тепла.

           Доню, моя доню, синьоока зірко, у житті буває солодко і гірко.

           Щоб в житті твоєму не прийшлось пізнати, не забудь ніколи маминої хати.

 

Донька.       Де б я не ходила, щоб я не робила,

                       Знати й пам'ятати буду повсякчас:

                       Наймиліша хата — там, де народилась,

                       Найрідніша мати, що зростила нас.

 

(Приходять діти, всі у вишитих сорочках, двоє дівчаток у руках тримають мисочки із зерном. Вітаються).

Господиня. Здоровенькі були! Заходьте, дівчата і хлоп’ята. Поспішайте, проходьте на наше свято.

 

1-й хлопчик. А яке сьогодні свято?

Господиня. Свято за столом сидить, на гостей чекає, все в віконце зазирає, пісню виглядає. 

 

2-й хлопчик. А де ж це свято? Тут тільки хліб та сіль на рушнику, ключі та свічки.

 

Донька.      Ще на склі зими узор, а у нас вже "зимобор"
                       Зими і літа зіткнення ми звемо святом Стрітення.

 

Господиня. Сьогодні, 15 лютого на календарі. Зима з Весною стрічається, про володіння домовляються. А в народі це свято Стрітенням називається.

 

Ведуча.  Марія Діва, найніжніша з мам,  яких лиш тільки бачила земля,

                   Принесла у Єрусалимський храм своє дитятко, миле немовля.

                   Там Симеон був, праведник старий, який давно усе в житті збагнув.

                   Зненацька голос він почув з гори, а то ж йому сам Дух Святий шепнув:

                   «Тут Божий Син, провісник майбуття, і, Симеоне, це для тебе знак…»

                   А Симеон на руки взяв дитя, помилувався ним і мовив так:

                   «Щасливий дуже тим, що з волі Бога  відчув я несказанну благодать:

                  Побачив я спасителя самого – тепер спокійно можу помирать».

                   Про цю знаменну зустріч у народі рознеслась миттю звістка там і тут.

                   І кожен рік день Стрітення відтоді святкує радо православний люд.

 

Діти (всі разом). Вітаємо всіх присутніх зі святом народним –  зі Стрітенням Господнім.

 

Пісня «Стрітення»

 

1-а дівчинка  Тітонько Надіє, а чому ж миски із зерном ще й досі на дворі. Так і роса спаде, не знатимете, що й садити слід.

 

2-а дівчинка. Одвідайте, що вам Бог дасть на пожиток.

 

Господиня (бере мисочки, заглядає).

Бог благословить, а Стрітення велить:

Треба сіяти пшеницю - буде сім’я наша сита,

Як посіємо жито, то будемо жити.

Лиш не сіяти мак, бо не вродить ніяк.

 

3-й хлопчик. Щоб був багатий урожай, треба трудитися багато і добре, бо Весна ледарів не любить, не шанує й не голубить.

 

Господиня. Які ж ви гарні, у вишитих новеньких со­рочках!

 

1-а дівчинка.   Кожна з нас за зиму вишила со­бі нову сорочку.

 

Господиня. Молодці, не забуваєте про звичаї наших ба­бусь.   І ви носіть, щоб були здорові.

 

2-а дівчинка. Ой ходімо, дівчатонька, та й на вулицю,

                          Весну-красну зустрічати, весну-красну вітати!

                                       Будемо весну стрічати та віночки сплітати,

                          А віночки сплетемо - хороводом підемо.

 

Веснянка «Прийди, весно, прийди красна»

Прийди, весно, прийди красна, звесели наш рідний край,

Засвіти нам сонце ясне, з нами в гурті погуляй.

Принеси, весно, нам рясні дощі, рясні дощі,

Принеси, весно, нам радощі, радощі.

Хай всюди пісня луна, пісня луна, пісня луна,

Хай нам зустрінеться дівчина красна.

 

Донька.     Благослови, мати, весну закликати!  Весну закликати, зиму проводжати.

 

Господиня. Благословляю, дитино! (Тричі цілує дитину).  Запалимо свічки, щоб горіли, щоб вогненні блискавиці, щоб гучнії громовиці наших осель не спалили (запалює свічки).

 

(Двоє дівчаток беруть рушники).

Донька.  Повісимо рушники, щоб родили вишні. Були яблуні і груші урожаєм пишні. (Вішають рушники на деревце.)

Господиня.  Йдіть, весну гукайте. Щоб прийшла з радістю та Божою милістю.

 

1-а дівчинка.  Вже поле й гай збудилися від сну,  то ж час і нам стрічать весну!

 

2-а дівчинка. Ходімо, дівчатка, весну кликати.

 

 Донька.      Скоріш, люба Весно, до нас прибувай,

                        Щоб знову озвавсь соловейками гай,

                        Щоб знов зеленіли широкі лани

                        Від сонечка сил набирались вони.

                        Щоб жовті кульбабки цвіли у садках,

                        Щоб гарні дівчатка були у вінках.

 

4-й хлопчик.  Весна-красна, прилети, нам гостинець принеси.

                            Старим дідам по люльці, а бабам по хустці,

                            Жінкам по серпу, чоловікам по візку.

                            Усім хлопцям по гудочку, а дівчатам по віночку.   Усім, усім по яблучку.

 

Хоровод «Вийди, вийди, Іванку»

Вийди, вийди, Іванку, заспівай нам веснянку

Зимували - не співали, весну дожидали.    Хлопчик стає на колінце, грає на сопілці.

А вже весна, весна скресла, а що ж ти нам тай принесла?

Принесла вам дрібну росу і дівочу ясну красу.

І хоча я краса-краса, як весняная дрібна роса

На Дунаю прана, прана та у меду я волокана.   Хлопчик грає на сопілці.

Ой, ти весно красна, зелен-зелен рястом,

Ой, ти весно пишна квіточками вишні

Принесла нам літечко, щоб родило житечко,

Озима пшениця і всяка пашниця.

Вийди, вийди, Іванку, заспівай нам веснянку

Зимували - не співали, весни дожидали.

Ой, ти весно, наша весно, а що ж ти нам тай принесла

Зеленую травиченьку і зіллячко запашненьке.   Хлопчик грає на сопілці.

Малим дітям - по яблочку, старим бабам - по ціпочку,

Коробочку з веретенцями, скрині з червінцями.

Усім ґаздам - по кийочку, а хлопчатам – по батіжку,

Молодицям – по серпочку, а дівчатам - по віночку.

 

(Під час хороводу заходить Весна з квітами в руках.)

 

1-а дівчинка. Що за дівчина прийшла, нам сонечко принесла?

 

2-а дівчинка. Вона гарна, молода. Та це ж дівчина – весна!

 

Донька. Весняночко-паняночко, де ти зимувала?

 

Весна. Зимувала у садочку, на колочку пряла.

               Пряла на колочку горобцю сорочку.

               Що виведу нитку – горобцю на свитку,

               Що виведу другу – горобцю на пугу,

               Що позоставались конці – горобцю на штанці.

 

Донька . Ой весно, весно, днем красна, що ж ти нам, весно, принесла?

Весна. Принесла я вам літечко, ще й запашне зіллячко,

               Ще й зеленую травицю, і холодную водицю.

               А вам, дівчата, по вінку з хрещатого барвінку,

               А вам, парубки, по кийку – гоніте товар на гірку,

               А вам, бабусі, по ціпку – попід хатами ходити малих діток глядіти.

 

(Заходить Зима з Дідом Морозом, підтримують один од­ного).

Весна. Доброго дня тобі, бабусю Зима! Помагай тобі Біг!

 

Зима. Дай, Боже, тобі здоров'я, дівчино Весна! Рано ти прийшла, ой рано... Ще твоєму царюванню час не настав.

 

Весна. Та поглянь на себе, Зимонько! Яка вже з тебе цариця з пустою торбою? Все що я напрацювала, наробила, придбала, ти все розтринькала, з'їла і випила.

 

Зима (кричить роздратовано). А от і не все! Не все!

(Знімає торбину, трусить нею, сиплються крихти та миші випадають крізь дірки).

 

Весна (сміється). Я краща від тебе, бо у мене люди ве­селі, співають, танцюють, а в тебе тиснуться по закутках та ховаються по хатах. Моє сонечко всіх зігріває, дає лю­дям тепло, а в тебе люди трусяться від холоду і вмирають від голоду.

 

Зима. У мене люди не трусяться, я всіх одягаю в ко­жухи.

 

Весна. А я — царівна — куди ступаю, сонце сяє, все навколо оживає!

              А ще пробуджую від сну я нашу землю чарівну!

 

Зима.   Ой, ой! Яка ж ти в нас хороша! Не злякає тебе і пороша.

               Я зараз снігу натрушу, вмить морозу напущу!

               Час всю силоньку зібрати, щоб до бою з тобою стати.

(Кричить)  Ого-го-го! Злітайтеся, дочки мої, хурделиці, завірюхи! Сюди! Сюди! Покажіть свою силу!

 

Ведуча. Зима останні закроми  витрушує: метілі, хуги.

                Мчать сани – проводи зими: танцюють танець завірюхи.

 

(Збігаються Хурделиці, танцюють ритмічний  танок, по­сипають землю «снігом».  Весна тупцює, гріється).

 

Зима (до Діда Мороза). А ти, Морозе, чого в дугу зігнув­ся? А ну, дмухни!

 

Мороз (слухняно надуває щоки). Ху-у-у-у! Кахи-кахи...

 

Зима (сердито). Ех! Зовсім ти немічним став.

 

Мороз. Якби я в батькових літах, то  бику-третяку роги вломив би!

 

(Хурделиці, завірюхи стомлюються, втихомирюються, сідають, піт з чола утирають).

Зима. Зрадниці! Невже і ви стомилися?

 

Хурделиця. Жарко, матусю!

 

(Зима підходить до Весни, вириває квіти, а потім змуче­но присідає).

 

1-й хлопчик.    Утікай, утікай, біла Зимонько,  вже нема, вже нема в тебе силоньки!

             Йде Весна, йде Весна-чарівниченька, потемніє, почорніє твоє личенько!

 

2-й хлопчик. Іди, зимо, до Бучина, бо ти вже нам наскучила.

 

Завірюха. Зима хоч припікає, зате комарів немає.

 

Донька. Люба Веснонько, годі мерзнути, час свої сили показати, з нами в гру пограти, Зимоньку здолати.

Весна. Перш ніж до гри стати слід загадку відгадати.

              Спритний, невеличкий, у сіренькій свитці,

              Розшукує пшеничку, щоб трішки поживиться.

              Він стрибає – скік та скік! І співає цілий рік:

              «Коло хати жив, жив, жив, довгу зиму пережив».

               Он, який він молодець цей сіренький …        

Всі. Горобець.

Гра «Горобчики».

Весна. Щебетали горобці!

Горобці. Гей, ми хлопці-молодці!

Весна. Хоч тепла іще нема -

Горобці. Не лякає нас зима!

Весна. Як насипле снігу?

Горобці. Заб’ємось під стріху.

Весна. А як сонечко зійде?

Горобці. Наша пісня оживе: Цвірінь-цвірінь, зима люта, згинь!

Цвірінькаючи, хлопчики-горобчики дражняться із Зимою.

 

Зима, наздоганяючи: «Заморожу крильця, заморожу лапки, не сховаєтесь під стріху, змушу помирати!»

Діти-горобчики  ховаються за Весну.

 

Зима. Бачу, зовсім ви мене не боїтеся. Що ж, Весно, твоя взяла! Змушена розпрощатися, та в дорогу вже собиратися!

 

5-й хлопчик. Зимонько, Веснонько, не сваріться. Ви обидві хороші, приносите радість дітям своїми іграми та розва­гами. Але ти, Зимонько, втомилася і треба тобі відпочи­ти, щоб Весні дорогу звільнити.

 

(Зима змучено погоджується).

Зима.  Була я морозна і снігова, снігу натрусила досить з рукава.

             Замела я землю із краю у край, на літечко тепле, багатий врожай.

             Тепер володіння свої передаю, радо я ключі тобі віддаю. (Віддає ключі Весні.)

             Лиш на прощання пісню усі заспівайте,

             Тоді вже ми скажемо вам: «Прощавайте!»

 

Пісня «Зима-зима»

І знову білий сніг, і віхола мете, із далечі доріг до нас зима іде.

     Зима-зима, красуне біла, скажи мені чому

     Тебе зустріти всі хотіли, а ждуть тепер весну.

І знову снігопад, і лід немов зі скла, і довго всім чекать лишилось до тепла.         П-в.

 

Зима.   Що ж прощавайте, любі діти!  

 Прощавай і ти, Весна-красна,

 Прощаюсь з вами усіма. (Зима виходить з Дідом Морозом під руку, за нею вибігають хуртовини, хурделиці).

 

1-й хлопчик.       Ясне сонечко усміхається,

                         Зима білая вже ховається.

                         Зима білая з хуртовинами

                         За горами вже за долинами!

 

Ведуча. Пішла Зима, а після Стрітення вона не довговічна. Бо скільки зимі не панувати, а весні все одно бувати. Бувати весняним радощам, весняним пахощам, весняним веселощам та розвагам.

 

2-й хлопчик.     Ліс пробудився, звеселився, бо відступає вже зима.

                            Зелена травка на узліссі торішнє листя підійма.

                            І перші проліски пробились там, де уже зійшли сніги.

                            І вже набрякли й розпустились жовтенькі бруньки на вербі.

                            І землю сонячне проміння, мов ниточками прошива,

                            Іде весна – пора цвітіння – усе навколо ожива.

 

2-а дівчинка .  Ти прийшла до нас з теплом,

              Із струмочка голоском.

              Ходім, ходім, дівчаточка, на поле-поляночку

                 Водити гаївоньку, співати весняночку!

 

1-а дівчинка.     Дівчаточка-вороб'яточка, радьмося.

              Та виходьмо на вулицю, граймося.

              Та виходьмо на вулицю в добрий час,

              Нема таких співаночок, як у нас!

 

Пісня-гра «Весняночка»

Вийди, вийди, сонечко на дідове полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір’ячко.

На весняні квіточки, на маленькі діточки, там вони граються, тебе дожидаються.

Вийди , сонце яснеє, на веснянку красную, на весну привітную,  на Вкраїну погідную.

 

2-а дівчинка.  Гей, заграйте-но, музики, в мене гарні черевики.

                            Як будете гучно грати – буду хвацько танцювати!

 

Український таночок «Гарний танець гопачок».    (Танцюють дівчатка)

 

Весна. Піду я далі лугами й лісами,  встелю землю килимами,

          Я теплом людей зігрію, і здоров'я вам навію.

          З рідним словом щоб зростали,  щоб звичаї пам'ятали!  (ступаючи, розкидає квіти за собою)

 

2-а дівчинка. Де Весна проходить, - там травиця сходить, квіти розцвітають, солов’ї співають.

 

Ведуча. Діти, подивіться, де Весна ступала з'явилися квіти. Давайте ми  швиденько їх зберемо. Бо в народі кажуть: «Коли на Стрітення відлига, пропаде ще весна надовго».

 

Гра «Збери квіти».

( Діти повинні зібрати всі квіти. Виграє той, хто  зібрав квіток  більше).

 

5-й хлопчик. Мені мій дідусь говорив, що якщо на Стрітення півень під порогом  води нап’ється, то в травні віл напасеться.

 

1-а дівчинка. Якщо на Стрітення півень нап’ється води, то хлібороб набереться біди.

 

4-й хлопчик. Коли на Стрітення капає зі стріх, то в липні так капатиме з вуликів мед.

 

2-а дівчинка. Як на громницю день ясний, то буде льон прекрасний.

 

донька. Крім того, спостерігали за бурульками на стрісі: якщо вони довгі, то літо буде «сопливим», тобто мокрим, а коли малі – сухим. Якої довжини бурульки – стільки ще випаде снігу.

 

3-й хлопчик. Як на Стрітення капає зі стріхи – не найдеться з літа потіхи. Як на громницю з дахів ся тече, то зима довго ся приволоче.

 

2-й хлопчик. Зимобор з відлигою – на ранню й теплу весну, якщо сніг випав – весна буде дощовою і тривалою, а коли хуга – весна буде пізня й холодна. Якщо ж погідно, але сонця не видно, то морози посиляться.

 

1-а дівчинка. Як сонце ясне на громницю буде, то більш ніж перед тим снігу випаде всюди.

 

1-й хлопчик. Як на Стрітення метіль дорогу перемітає, то корм відмітає.

 

2-а дівчинка. На громницю ведмідь буду свою або руйнує, або заново будує.

 

6-й хлопчик. Хоч Лютий лютує, та все ж Весні дорогу готує.

 

1-а дівчинка. На Стрітення обертається птиця до гнізда, а хлібороб до плуга.

 

5-й хлопчик. На Стрітення каптан з шубою зустрівся.

 

2-а дівчинка. Тряси на Стрітення дерево руками, щоб до осені бути з плодами.

 

3-й хлопчик. Лютий бушує, а в марті всяко буває: він на літо повертає.

2-й хлопчик. Мені моя бабуся розповідала, що весною, ко­ли починає розпускатися ряст, перші квіточки, хлопчики і дівчатка босоніж бігли топтати ряст, примовляючи: 

Топчу, топчу ряст, ряст, Бог здоров'я дасть, дасть.

І ще буду топтати. Щоб на той рік діждати!

 

Ведуча. Обряд топтати ряст означав, що протягом року людина не буде хворіти. Хто напровесні потопче його, - убезпечить життя й здоров’я протягом року. Про дуже хвору людину ка­зали: «Їй уже не топтати рясту». Тому всі, навіть літні й кволі, виходили в поле і, притупуючи ногами по зелених сходах, казали: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, потоптати і того году діждати!»

 

Господиня. У цей день святили воду у церкві, приноси­ли її додому, ставили за образами і пильно берегли. Цій воді надавали магічну силу. За народними уявленнями це цілюща вода. Нею на­тирали хворі місця і рани, кропили вулики, щоб добре розводились бджоли, її давали пити худобі під час хвороби. Піди, доню, до криниці та принеси водиці.

 

Інсценівка пісні «Несе Галя воду».

Галя.   Набрала з криниці свіжої водиці.

             Буду умивати, буду примовляти:

             Течи, течи вода з мене,а я буду рости з тебе.

             А ти будеш витікати, а я буду виростати.

             Щоб здоров'я тіло мало, лиха й горенька не знало!

 

Іванко (надпиває з відеречка). В людей веселіють, яснішають лиця,  їм силу бадьору вертає водиця!

 

Господиня. Діти, цього дня не тільки святили воду, а і свічки, їх називають «громничними». Запалюють під час грози, щоб оберегти людей від грому. Тому це свято у давнину називали «Громиця». Зараз я запалю стрітенську свічку і ви зможете побажати те, чого вам найбільше хо­четься.  (Запалює свічку, звучить тиха мелодія).

Ой, громнице-свічечко! Святая водичечко!

Від біди оберігай наш майбутній урожай!

 Дай здоров'я нам усім та достатку в кожен дім!

Свічко-свічечко, гори, на діточок укажи!

В щасті-долі щоб жили і здоров'я берегли!

Передає свічку, діти промовляють побажання і переда­ють один одному...

 

Бажаю щастя,  бажаю достатку, бажаю здоров’я, бажаю порядку,

радості, втіхи, злагоди, миру, а я побажаю усім вам надії,

тепла, добрих друзів, щирих гостей, сьогодні і завтра лиш добрих вістей,

бажаю усім нескінченної казки , а я побажаю всім Божої ласки.

 

Ведуча.   З граней точених вощини аромат медовий лине
                   Дух бджолиний ніжно плине, грає сяйво золоте.
                   Придивись у вогник пильно: він живий та мерехтливий,
                   він таїть спокійну силу, сонця втілення святе.
                   Хай згорить в його обіймах все докучливе і хтиве,
                   Заздрісне, навмисне, гнівне, в'їдливе, лихе й пусте.

В. Був у нашого народу цікавий звичай. З не­терпінням чекали люди на весну і вважали, що це птахи на своїх крилах приносять її з далекого краю, проганяють люту зиму з морозами та завіями. Матері випікали з тіста пташок, а діти брали цих пташок, і вибігали у двір, підкидали їх угору і закликали.

 

2-й хлопчик.  Пташок викликаю із теплого краю.  Летіть, соловейки, на нашу земельку,

                           Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!  Вилети, гулю, горою, винеси літо з собою.

 

Господиня. Цих випечених пташок називали «жайво­ронками». Старі люди розповідати, що ця пташка народилася із сонячного жару. Вона прокидається разом із сонечком і своїм дзвінким голосочком сповіщає про те, що весна прийшла.

(Заходить хлопчик-першокласник у костюмі пташечки.)  Танцює танок «Пташка»

1-а дівчинка. Ой, жайворонку, рання пташко, чого так рано з вирію вийшов?

                          Іще по гороньках сніги лежать, іще по долинах криги стоять.

 

Жайворонок. Не сам я вийшов – Дажбог мене вислав.

                             На свято з наказом послав, у рученьки ключика дав.         

                             З правої рученьки літо відмикати. З лівої рученьки зиму замикати.

                             Я тії сніги ніжками потопчу, я тії криги крильцями поб’ю.

                             І кубелечко я собі зів’ю, ів кубелечко діток наведу.

 

Ведуча. Люди вірили, що пташки-жайворонки несуть на своїх крилах золоті ключі, якими замикають Зиму

і відмикають Літо.

 

Господиня.   Хлопчики й дівчатка у вишитих сорочках, підійдіть до мене радісним гурточком.

                         Першу пташечку беріть бузькові у гніздо кладіть,

                         Нехай швидше прилітає, нашу хату не минає.

                         Жайворонків беріть, на подвір’ячко ідіть,

                         Пісеньок гарних співайте, Весну-красну величайте! (Роздає випечених пташок.)

 

Донька. Весно красна, прийди з льоном високим, коренем глибоким, пишними хлібами, божими пташками.  

 

(Дівчинка бачить вгорі бусла, простягає до нього шматок житнього хліба і примовляє.)

1-а дівчинка. Бусел, бусел! На тобі гальвоту, дай мені жита копу.

(Дівчинка іде до гнізда і кладе туди пташку.)

2-а дівчинка. На тобі, пташечко, у гніздо, а нам на втіху!

(Хлопчик, у гору до гусей (макет табунка), підкидає соломинки з побажанням.)

1-й хлопчик. Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров’ячко, а нам на тепло!

(Хлопчик до ластівок підкидає грудочку землі.)

2-й хлопчик.  На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!

(Діти підіймають випечену  пташку над головою і проказують:…)

Всі разом. Прошу я, просять мата і тато, прилітайте, птахи, до нашої хати!

(Діти із жайворонками в руках співають українську народну пісню в обробці  Я.Степового.)

 

Пісня «Щебета­ла пташечка»

Щебетала пташечка  під віконечком, сподівалась пташечка  весни з сонечком.

«Прилинь, прилинь, чаронько, весна красная, як легенька хмаронька в небі ясная.

Осип луки перлами, вкропи росами, розлийся джерелами стоголосими!»

Вбери степи травами, вквітчай ніжними потоки купавами білосніжними.

 

Ведуча. Святом цим зігріті всі з давнини й донині. Відзначають Стрітення так по Україні:

                 Свята кращого нема – стрілись Весна і Зима! Тільки зважте, Зима хоч стара є,

                 Але Весну до нас не пускає. І зустрілися – сваряться, б’ються…

                 Та налаялись, - знову сміються… Бо, звичайно, жартома б’ється з Весною Зима!

                 Бо Зима, хоч і зла, та не спинить тепла…

 

2-й хлопчик. Вгинає сніг дерев гілки,  ще в інеї віконні рами.

                         Та вже проміння б’є в шибки –  весна уже не за горами.

 

Пісня «Це-весна»  

(Під час пісні заходить Весна з кошиком у руках, у ньому випечене печиво.)

Весна.   Свято вже скінчилось і пора прощатись, але, для годиться, час всім пригощатись.

                В пташечках цих сила, щастя і добро. Скуштуйте й відчуйте звичаїв тепло.

(Дівчинка-весна роздає гостям обрядове печиво у вигляді пташечок.)