Виховний захід «Свічка Пам’яті»

Виховний захід  «Свічка Пам’яті» до дня пам'яті жертв Голодомору

Мета. Ознайомлювати учнів з трагічним минулим нашого народу; вчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її як білі, так і чорні сторінки; вшанувати  пам'ять безвинно заму­чених голодом та політичними репресіями людей, розвивати у дітей траурний етикет, дотримання традицій  вшанування помер­лих і загиблих; виховувати в учнів особистісні риси громадянина України, патріота.

Обладнання: проектор, свічки,  аудіозаписи «Свіча» О.Білозір, відео про Голодомор, стіннівки.

На столі розламана хлібина на вишитому рушнику, на ній колоски пшениці, перев’язані чорною стрічкою, запалена свічка. На стіні зеркало, завішене чорною хусткою, плакат «Пам’ятник голодомору».

Звучить «Реквієм» Баха.

Ведучий 1.

Пам'ять – нескінченна книга, в якій записано все: і  життя людини, і життя країни. Там багато сторінок вписано кривавими і чорними кольорами. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертельному сні 1933 року.

(Учні читають вірш ”Фрагмент пам'яті” )

1 Учень.

 А люди біднії в село,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися в хатах,

Та й мруть….

2. Учень.

Сумують комини без диму,

А за  городами за тином

Могили чорнії ростуть.

3. Учень.

 Гробокопателі в селі

Волочуть трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини.

4.  Учень.

Дні минають,

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло,

Кропивою поросло.

 

Відео. …………

Ведучий 2.  Голод. Голодомор. Геноцид.

          Ці вбивчі слова назавжди увійшли у сім’ї українців, в історію України ХХ ст. та нашу пам'ять. 91 рік тому Україна пережила страшну трагедію. Голодомор був свідомою та цілеспрямованою політикою сталінського режиму.

         Голодомору 1932-1933рр. передували насильницька колективізація, «розкуркулення» селян, хлібозаготівельні компанії та масовий терор на селі.

Ведучий 1.   Як наслідок – Україна втратила чверть свого населення. Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – 1000, майже 25 тисяч щодня. Особливо великою була смертність серед дітей.  Так у вересні 1933 року за шкільні парти не сіло близько двох третин учнів.

         Жертвами  Голодомору 1932-1933 рр. в Україні стали (за підрахунками українських та зарубіжних дослідників) від 6 до 10 млн. осіб.

…. по селах їли людське м'ясо

Ї хліб пекли з розтертої кори..

Дивилися голодні діти ласо

На спухле тіло вмерлої сестри..

 

Ведучий 2. Шановні друзі! Сьогодні ми зібрались у цій залі для того, щоб увіковічнити та  вшанувати пам’ять безневинно убієнних голодом людей України, пам'ять мільйонів тих, хто прийняв мученицьку смерть – під час Великого голоду 1932-1933 років.

Ведучий 1. Визначити точний день початку і закінчення голоду неможливо: наприкінці літа 1932 року люди вже голодували, а на весні 1933 року по селах і містечках України голодна смерть збирала багаті врожаї. Голодом було охоплено всю без виключення територію Української республіки .

Ведучий 2. Не було тоді ні війни, ні посухи, ні потопу, ні моровиці. А була тільки зла воля одних людей проти інших. І ніхто точно не знає, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих, дітей і ще ненароджених…

Відео «Голодомор»

Ведучий 1. Голод, який поширювався протягом 1932 року, набув найстрашнішої сили на початку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство. Голод притуплював моральність. У багатьох місцевостях зафіксовані випадки канібалізму.

Ведучий 2. Очевидці, що пережили ті страшні роки згадують жахливі подробиці: «Люди їли все, що попадалось: мерзлі буряки, які знаходили на плантаціях, просяну шелеху, різні бур»яни. А найбільше їли лободу, яку обмивали кип»ятком і замішували мукою з липового листя, або кочанів кукурудзи без зерна…»

Ведучий 1. Хліб… Скільки померло з твоїм іменем на вустах. Іменем жертв тридцять третього року благаю вас – бережіть хліб, бо Хліб – це Життя.

Ведучий 2. Найстрашніше було дивитися на маленьких дітей, висохлі, як у скелета, кінцівки яких звисали з роздутого живота. Голод стер з їхніх облич усі сліди щасливого життя, перетворивши їх на замордованих примар, і лише в очах ще лишився відблиск далекого дитинства.

Ведучий 1. У 1933 році померлих від голоду по селах стало стільки багато, що труни лежали на вулицях, дорогах, в хатах по кілька діб. Влада на місцях призначала окремих людей, котрі збирали трупи і відвозили їх на кладовища возами, одержуючи за свою працю продовольчий пайок. Вони здебільшого ховали людей у неглибоких ямах, земля в яких ще довго ворушилась, бо серед мертвих нерідко траплялись і напівживі!

(Учні читають свідчення очевидців).

1. Учень.

 Зі спогадів очевидців: «На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дворах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад – вперед, назад – вперед, скільки сидить, стільки і гойдається. І безконечна одна «пісня»: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти…».

2. Учень.

 «У 1933 році був дуже великий голод. Пшениця, яка була посіяна навколо нас, так і зосталася на ниві не скошена. Сніг її дуже прибив, бо в тому році дуже багато снігу було, і відкопати її з – під снігу було неможливо. Весною, коли розтав сніг, ми, діти, ходили красти ту пшеницю. Люди верхи на конях стерегли її, щоб ніхто не крав, і били нас пльотками… А коли пшениця трохи підсохла, то її підпалили. Я збирав підгоріле зерно і їв на ниві, а ще кидав у кухлик і ніс додому.»

3. Учень.

 «Якось мама нам сказала,що піде хліба просити. Старший брат Іван і молодший Андрій не дождались, померли від голоду. Братів у снігу коло хати поклали, накрили рядниною і прикидали снігом. На наший вулиці, де жило в той час 107 осіб, зосталось тільки 6 чоловік, а ті всі померли з голоду.»

4. Учень.

” У 1933 році померла моя сестричка…, їй було лише три роки. Вона не кричала, не вередувала, а лише тихо просила їсти…”

Микола Піскун, 1926 р. н., смт.Сиваське, Херсонська область.

5. Учень.

”Коли мені було 12 років, засудили за колоски мене малолітнього на 5 років важкої праці. Мама пухла разом з сестрою і померла на моїх очах. Одне спасло: миші наносили в нори припаси, землею замотали їх в круглих кучках, а ми потім її роздовбували зимою і забирали ці припаси”.

Петро Оливка, 1921 р.н., смт. Петропавлівка, Дніпропетровська область.

6. Учень.

Голод почався ще у 1932 р. Врожай був непоганий, але увесь хліб намолочений забрали під мітлу… В поле нікому було виходити, люди мерли, як мухи… за день вмирало до 20 душ. Не було кому ховати”.

Іван Приступній, 1916 р.н. с.Єгорівка, Одеська область.

7. Учень. Згадує  Настенко Олександр Олександрович, 1919 р. н., його родина проживала у Каневі по вул. Цегельній (сучасна Котова). На початку 30-х років працював на будівництві у Дніпропетровську, де дуже голодував, тому навесні 33-го повернувся додому:«…Думаю, поїду в Канів, а там картопля, буряки - все є. Приїзжаю, а тут пусто… Приїхав і два місяці їв липове листя. Сушили, у ступі його товк і мати пекла  такі балабушки на воскові, десь свічку найшла, бо олії не було… Мати розказувала, що забирали всі продукти. Місцеві власті ходили, кар'єру добували... вимітали все. " (Спогади Настенка Олександра Олександровича, 1919 р. н м. Канів, магнітофойний запис 24 жовтня 2002 року)

8. Учень. Згадує Татарин Наталія Євстратівна, 1921 р. н., с. Трощин, її батько

у 1932-1933 роках був головою колгоспу, тому родина вижила. "Ми жили на невеликому кутку, який тягнувся до Грищенець, то у нас на кутку не помер ніхто. У селі люди мерли, у одному кутку вимерли майже всі. Одна сім'я - четверо дітей - вимерла вся.

У них була дівчинка, яка пішла у Пшеничники просити хліба, то її захопили там і з'їли.. " Голова допомагав односельцям: "...є такі сім'ї, що й досі дякують батькові за те, що живі лишилися"    (Спогади Татарин Наталії Євстратівни, 1921 р. н.. с. Трощин   записано зі слів                               18 листопада 2003 року).

 

ДОКУМ. ВІДЕО СПОГАДИ ОЧЕВИДЦІВ

Ведучий 2. Світ мав би розколотися на двоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися від того, що було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами й надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

Ведучий 1. У нас, українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у потойбіччі. А, оскільки, у 1933-му померлим ніхто не світив свічки, то душі їхні досі неприкаяні і не можуть опікуватися нами. В пам’ять про українців, які загинули від голодомору 1933 року запалимо Свічку Пам’яті.

Ведучий 2. Тож пом’янімо хоч сьогодні, із запізненням у кілька довгих десятиліть, великомучеників нашої історії. Пом’янімо і знайдемо в собі сили пройти за ними дорогою їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Ведучий 1. Вшануємо  пам’ять та пом'янімо душі невинно померлих від голоду хвилиною мовчання. Стук метронома

Ведучий 1.   Голодомор мовою фактів. Складовими політики Голодомору  були:

1.               Насильне вилучення всіх продовольчих припасів

1. Учень. Липень 1932 р. – влада ухвалила завідомо нереальні до виконання плани хлібозаготівель;

2. Учень. Серпень 1932 р. – прийнято закон ”Про п’ять колосків”, за яким засуджували навіть дітей, які збирали колоски пшениці на полях;

1. Учень. Листопад 1932 р. – запроваджено натуральні штрафи, що означало вилучення всіх харчів у селян;

2. Учень. Грудень 1932 р. – примусово вивезено із колгоспів усі фонди, в тому числі і насіннєві.

Ведучий 1.   2. Блокада мешканців окремих територій та всієї України:

1. Учень. Листопад 1932 р. – в Україні запроваджується система голодних гетто – ”чорних дощок”. Занесення на 2 ”чорні дошки ” колгоспів, сіл і цілих районів означало їх повну ізоляцію, вилучення всього продовольства, заборону ввезення, будь-яких товарів та інші жорстокі репресії, що було рівнозначним смертному вироку їх мешканцям. Всього на ”чорну дошку” було занесено до третини сіл України;

2. Учень. Січень 1933 р. – забороняється виїзд за межі України. Відповідно до директиви Сталіна території УСРР і Кубані, в той час переважно заселеної українцями, були оточені збройними законами для блокування виїзду селян ”за хлібом” в інші регіони. Таких заходів більше ніде і ніколи не застосовувалося в СРСР.

Ведучий 2. У той час, як від голоду умирали мільйони українців, влада продовжувала вивозити зерно за кордон. Також в Україні у той час на повну потужність працювали спиртзаводи, які переробляли зерно на горілку, що йшла на експорт.

Ведучий 1.   Наш найсвятіший обов’язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх, хто не дожив, недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

Ведучий 2. Сьогодні, коли від початку голодомору минає 91 рік , ми маємо для себе чітко зрозуміти – головною, неперехідною цінністю для нас є власна держава. Бо лише здобуття Україною незалежності та демократичний шлях, який ми обрали є надійною гарантією того, що це ніколи не повториться.

Учень    Полум’я скорботи    

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!

Моя прабабця, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшених муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Мою прабабцю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя прабабця вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!                      Наталка Тривайло

 

Ведучий 1. Минуло більше 90 років від початку Голодомору 1932-1933 років, але російська влада робить спроби знову знищити українську націю, в тому числі голодом. Наслідуючи Сталіна російська федерація вивозить з окупованих територій фактично всі запаси зерна, продуктів харчування, знищує елеватори, зерносховища, агропромислові підприємства, поля й іншу інфраструктуру. Під час постійних обстрілів й захоплення міст люди фактично помирали від голоду не маючи можливість навіть вийти із своїх осель. Так само російська влада приховує свої дії, завдяки дезінформації та пропагандистським кампаніям вона викривлює реальність, намагаючись приховати свої звірства від власного народу та від міжнародного суспільства.

Ведучий 2. Трагічні події та злочини сьогодення доводять: жива пам’ять надзвичайно важлива; ті, хто чинить злочини проти людства, мають бути засуджені світовою спільнотою, а жертви – вшановані.

 Ведучий 1. Шановні присутні! Усі ми, що зібралися сьогодні вшанувати пам’ять жертв голодомору, є нащадками тих невинно загиблих людей. Тому наш священний обов’язок – зберігати в пам’яті і глибоко вшановувати наших предків, тих людей, котрі становили наше родинне дерево, єднали наступність наших родин і пішли у вічність насильницькою, мученицькою смертю!

Ведучий 2.  Ми – українці, ми – патріоти нашої незалежної держави, ми, як єдина нація, повинні жити життям усієї держави, і години радості, і в години трагічного смутку. Цим ми сильні, цим ми вірні історичній пам’яті нашого народу, цим ми впевнено дивимося у майбутнє.

Ведучий 1. Тому, на знак вшанування пам’яті невинних жертв Голодомору у суботу 23 листопада з 16 години приєднуйтесь всією родиною до всеукраїнської акції «Засвіти свічку!». Із настанням темряви засвітіть і поставте свічку на підвіконня так, щоб її було видно знадвору. Цей вогник символізуватиме нашу скорботу і пам’ять про мільйони загублених життів співвітчизників.

Учень:

Навіть на останнім рубежі

Промінь віри в нас ще не погас.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

 

В наших грудях кулі і ножі,

Нас  розп’ято й знищено не раз.

Боже, Україну збережи,

Господи, помилуй нас!

Лунає пісня «Молитва за Україну».