Виховний захід " Теплі історії від Лісовичка" ( за творами В.О. Сухомлинського )

«Теплі історії від Лісовичка»

( драматична фантазія за творами В. Сухомлинського )

 

Дійові особи:

Лісовичок.

Зайчик.

Лисиця.

Зайчиха.

Дятел.

Білий метелик.

Червоний метелик.

Зозуля.

Муравлик Одинець.

Мурашки.

 

        Сцена уявляє собою затишну хатинку Лісовика. У хатинці – стіл, стілець, невеличке ліжечко, шафка у якій стоїть повно запасів – варення, гриби тощо. Висять в’язки лікарських трав. На столі великий кухлик з запашним чаєм, великий чайник під колір кухлика, блюдечко з малиновим варенням.

Музика.

 

Заходить Лісовичок.

Сідає до столу, починає пити чай.

 

Лісовичок (п’є із задоволенням, смакує гарячим чаєм.) Як добре, після прогулянки осіннім лісом, посмакувати гарячим трав’яним чаєм та ще  із малиновим варенням (бере із тарілочки ложечку варення. З насолодою їсть. Облизує ложку). Смакота… (чується у двері дуже гучний стукіт) Хто ж це стукає до мене у такий час ? ( в зал ). Агов, кому це не спиться у таку пізню годину ? ( Голос за сценою : «Це я – зайченя. Я заблукало!»

Лісовичок ( підводиться повільно з крісла) Йду,йду,відчиняю…. Не гримай вже… ( виходить зі сцени. Повертається разом з зайченям, який зовсім замерз). Проходь, проходь до кімнати… Сідай… Ось так. Та ти зовсім замерзло, Зайченятко. Зараз я тебе пригощу смачним чаєм з малиновим варенням.( наливає чай з гарного великого чайника, подає Зайченяті великий кухлик. Накриває його пледом.) Яким чином ти, Зайченятко, опинилося одне у темному лісі ?

Зайченя: ( сьорбає чай) мене мама попросила нарвати заячої капусти на обід. А я бігав , бавився і заблукав …

Лісовичок: мама, мабуть, хвилюється, чекає на тебе, а ти зовсім не пам’ятаєш своєї адреси ?

Зайченя: десь, на краю лісу – наша хатинка. Ой, дядечку Лісовичку,а ви не могли б мене додому провести?

Лісовичок : проведу, малий, тільки чаю вип’ємо, зігрієшся і підемо твою хатинку шукати.

Зайченя: а зі мною ось яка пригода у лісі трапилася.

Музика.

На сцену вибігає лисиця з довгим пухнастим хвостом.

Зайчик : ( уважно розглядає лисячий хвіст) Лиско, навіщо тобі такий довгий хвіст?

Лисичка: сліди замітати. Ось украду я курочку, люди женуться, от-от спіймають. А  я біжу по снігу, слід замітаю. Люди й не знають, куди я побігла.( вибігає зі сцени).

Зайчик :так мені її хвіст сподобався. Хочу попросити маму, щоб вона мені з коноплі такий хвіст зробила. Хочу сліди замітати. Хочу,щоб люди не знали ,куди я побіг.

Лісовичок : дурненький ти, Зайче. Тобі не тікати треба, а вміти будь-кого перехитрити. Побачиш людину з рушницею – то мисливець. Затаїсь і сиди тихенько. Він і не побачить тебе. Твій хвіст – це твоя голова.

Зайчик : ви такий розумний, як моя мама…Тепло у вас тут, затишно.

Лісовичок : затишно… Нещодавно йду я лісом і бачу як мале Совеня випало з гнізда. А було воно мале, некрасиве, з великою головою, вухатим, банькатим, жовторотим.

Музика.

По сцені повзає Совеня.

З’являється Лисиця.

Лисиця : хто ти такий, де ти взявся?

Совеня : я Совеня. Я випало з гнізда, не вмію літати і вдень дуже погано бачу. Я шукаю маму.

З’являється Зайчиха

Зайчиха : хто ж твоя мама, малий ?

Совеня : моя мама Сова.

З’являється Дятел

Дятел : яка ж вона? Як виглядає?

Совеня : у неї голова, вуха й очі такі, як у мене.

Лисиця : ха-ха-ха! Та ти ж потвора. Виходить, і мати твоя сама потвора.

Совеня : неправда! Мама в мене найгарніша!

З’являється Сова . Совеня побачивши її з криком «Мам-ааа!!» побіг до неї.

Совеня (притулившись до неї) : мамо, ти найгарніша у світі.

Усі звірі здивовано і перемовляючись між собою, розходяться.

На сцені знову Лісовичок та Зайченя.

Зайченя : цікава історія. А хіба Сова – гарна ?

Лісовичок : дурненький Зайчику, для дитини його мама завжди найгарніша у світі.

Зайченя: у тебе, Лісовичку, так добре. Чай смачний, варення солодке, а тіні на стіні, від вогнища у каміні нагадують метеликів.Я дуже люблю метеликів.

Лісовичок : пригадую одну історію.

Музика.

Лісовичок : над зеленим лугом літали два метелики. Один  білий, а другий червоний. Зустрілися, сіли на зеленому листочку та й хваляться.

З’являються два метелики : білий і червоний.

Білий метелик : мої крильця найкрасивіші, бо я схожий на білу хмаринку.

Червоний метелик : ні, мої крильця красивіші, бо я схожий на сонце.

Білий метелик : ні я красивіший.

Червоний метелик : ні – я.

Лісовик : зайшло сонце. Настала ніч. Обидва метелики посіріли .

Метелики похнюпившись відлітають назад.

Зайчик : і навіщо було сваритися. Уночі усі однакові, а вдень, кожний красивий по-своєму.

А я чув, Лісовичку, що Зозуля підкидає свої яйця в чужі гнізда. А як пташенята вилупляться, зараз бешкетують, викидають малих діток господарів.

Музика.

Лісовичок : одного разу Вітер запитав у Зозулі : чому ж це ти така жорстока, чому свого гнізда не мостиш і пташенят не виводиш?

З’являється Зозуля

Зозуля : слухай, Вітре. Даремно вважають мене жорстокою. Як тільки зазеленіє, вилазить зі своїх лялечок гусінь. Багато в лісі такої – великої, волохатої, отруйної, що ніякий птах не їсть, а я їм. Якби і я не їла, то загинув би ліс. Поточила б листя гусінь. А пташенят мені ніколи виводити.(полетіла)

Зайчик: Лісовичку , а мурахи корисні ?

Лісовичок : дуже корисні. Вони різних шкідників винищують. Які поїдають зелені листочки.

Зайчик : а чому вони завжди гуртом живуть ?

Лісовичок : тому що гуртом веселіше та легше їжу добувати, і зимувати, і від ворога захищатися. Ось послухай одну повчальну історію про муравлика, який захотів один жити.

Музика.

З’являються мурашки. Вони тягають рослинки, гілочки – будують будинок. З’являється Муравлик, який стоїть осторонь і нічого не робить.

Лісовичок : працювали мурашки цілісіньке літо:побудували собі в лісі велику комору, їжу на зиму заготували. Один муравлик не захотів разом зі всіма трудитися.

Муравлик : навіщо мені та велика комора? Хіба так багато муращці треба ?Жменька зерняток – та й доволі. Я  Одинець. Ніхто мені не потрібен. І до мене нікому ніякого діла немає. Я гордий Одинець.

Сідає.Над чимось замислюється.

Пробігають мурашки. Несуть травичку для хатинки.

Мурашка 1: іди до нас, у нас веселіше.

Муравлик Одинець : не заважайте мені думати.

Мурашка 2 : про що ж ти думаєш, Одинцю?

Муравлик Одинець : я думаю про те, що таке життя.

Музика.

Починає падати сніг. Може бути танець сніжинок.

Лісовичок: настала зима. У великому мурашнику тепло, затишно. А у хижці  Одинця муравлика – холодно.На стінах виступив мороз. І їсти нічого.

Муравлик Одинець ( накритий листочком з дерева. Тремтить від холоду): і чого це я один сижу? Піду до своїх ( в зал): пустіть мене до себе, братці-мурашки.

Мурашка 1 : чого ж ти не думаєш свої думки ? Одному ж краще думається.

Муравлик Одинець : добре думається, коли ситий. А коли голодний – жодна дума в голову не лізе.

Побіг до мурашок.

Зайчик : так, повчальна історія. Не така вже і радість бути одинцем муравликом.

Лісовичок : подивись у вікно, Зайченятко .Вже розвиднюється. Мама твоя, мабуть, хвилюється. Мерщій збирайся. Проведу тебе додому.

Зайчик : дякую тобі, Лісовичку,і за смачний чай, і за теплі історії. Я багато користі для себе з них виніс.

Лісовичок ( тримаючи в руках кошика): а це, Зайчику,гостинці для твоєї матусі. Тут і заяча капуста, і духмяні трави,і баночка з малиновим варенням…

Ходімо, мерщій. Щоб твоя мама, зайвий раз не хвилювалася.

( виходять).

Музика.

Учасники вистави виходять на поклон.

 

 

Якщо друг справжній у вас є

То він завжди- завжди

простягне руку помочі,

врятує від біди

 

А мама в кожного із нас

Найкраща за усіх.

Вона піклується завжди

Про діточок своїх

 

Робити шкоду, хитрим бути

Ще й замести сліди-

Це до добра не приведе,

А швидше до біди

 

І вихвалятися не слід,

Не варто так робити

А жити слід по правді

І лиш по правді жити.

 

Заключна пісня.