Виховний захід "Україна - це ми"

Тема. «Україна – це ми»

Мета. Формувати почуття національної свідомості поваги та любові до рідного краю; виховувати гордість за людей, які прославляють і відстоюють єдність України, любов до рідної землі, розуміння важливості панування миру і злагоди в країні.

Цільова аудиторія: учні 1 класу

Обладнання: віночок роду, карта України, державні символи, презентація «Це моя земля», аудіо запис пісні Т. Кароль «Україна це ти», мішечки-пам’яті із сердечками та свяченим зіллям.

Хід заходу

(Діти святково одягнені у вишиванки. До зали заходить, дивно одягнений, хлопчик і роззирається навкруг, не розуміючи куди він потрапив).

Забудько

Що за дивне місце тут. Синьо-жовтий прапор. Дивовижні квіти на вашому одязі, музика. Де я?

Дівчинка

Нічого дивного це звичні для нас речі, а вбрані ми у свій національний одяг – вишиванки. А ти звідки до нас завітав?

Забудько

Я не знаю, нічого не пам’ятаю. Як я сюди потрапив? (плаче)

Хлопчик

Не хвилюйся ми допоможемо тобі повернути пам'ять і згадати хто ти є! Правда ж діти?

Діти

•                   Так, допоможемо.

Учитель

Дитино, глянь навкруг, яка твоя земля:

Красива, дивовижна і єдина.

Усе тут дороге: ліс, гори і поля,

Бо це – Вітчизна наша – Україна!

Перегляд презентації «Це моя земля»

Учитель

Наша рідна Україна, наша Батьківщина, яка має свою землю, свою мову, культуру, історію, власні звичаї і традиції має також неповторні державні символи.

•                   Спробуймо відшукати герб та прапор України між десятками державних символів інших країн та прикріпимо їх на почесне місце – над картою України. (Діти із легкістю знаходять український герб та прапор і прикріплюють на стенд із картою України).

(Звучить мелодія і всі присутні співають гімн України .Забудько також намагається співати, але не може згадати усіх слів).

Учитель

 – Діти, ми живемо на своїй рідній землі, яка зветься Україна, а ми з вами – українці. І хоча зараз нашій країні дуже важко боротися із ворогом, який захопив частину України, та наші мужні герої ціною власного життя захищають нас. Ми ж молимося Богу і надіємося, що війна закінчиться нашою перемогою, бо з нами правда. Тому пропоную послухати вам казку про Україну, я впевнена, що щасливий кінець буде і в нашої казки.

Казка про Україну

Давним-давно, а коли саме, вже й ніхто не пам'ятає, жила собі маленька дівчинка. Звали її Україна. Гарненька була вона, мила й привітна, а личко її прикрашала добра посмішка. Найкращими її друзями були пташки, метелики, лісові тваринки. З пташками Україна любила співати, особливо вечорами, коли солов'ї затягували свої чарівні пісні. Для метеликів Україна висаджувала дивовижні різноманітні квіти, що встеляли галявинку навколо будиночку. Лісові тваринки любили заходити до України в гості, адже вона завжди їх частувала усілякими ласощами. Окрім того, дівчинка була надзвичайно працьовита, встигала вона і за будиночком доглядати, і на городі поралась, вечорами вишивала.

Та одного разу прийшла в її дім біда. Оселилось поряд вороже плем'я Поганців. Грубі вони були, невиховані і дуже ліниві. Спочатку, вони прийшли до України і забрали більшу частину врожаю, адже самі працювати не вміли і не хотіли. Україна поплакала тихенько, але вдіяти нічого не могла. Коли настала осінь, Поганці прийшли знову і забрали в України всі теплі речі, які вона готувала до холодів. Гірко було й боляче віддавати усе, але Поганці були сильнішими. Коли настала зима і випав перший сніг, Поганці мали прийти знову, аби забрати в України останнє – її теплий будиночок.

Зібрала Україна останні речі, що лишилися, витерла сльози і вийшла з високо піднятою головою, аби гідно зустріти загарбників. Прощаючись з будиночком, Україна вирішила востаннє заспівати. Спів її понесло навкруги лісами і полями, почули тваринки й пташки сум в її голосі і кинулись на допомогу. Зібралися всі, як один, і великі і маленькі: пташки, ведмежата, зайчики і, навіть, малесенькі мишки. Стали всі стіною навколо України, аби захистити дівчинку. Поганців це дуже насмішило, вони зухвало викрикували: «Що нам маленькі пташки і зайці? Геть з дороги!». Та ніхто не відступив, тваринки лише ближче притулились до України і навіть не думали тікати. Дівчинка щиро посміхнулась – вона була дуже вдячна друзям за підтримку, але розуміла, що проти дикого племені вони безсилі. Так би все і скінчилось, та з’явився могутній сильний вітер. Він грізно дмухнув на поганське плем'я і наказав їм забиратися геть. Виявляється, Поганці були страшенними боягузами, тож двічі повторювати не довелося.

Більше їх ніхто і ніколи не бачив. А Україна і досі живе у тому будиночку, співає чарівних пісень і сіє навкруг свою щиру любов і добро.

Учитель

Діти, розкажімо нашому несподіваному гостеві про рідний край.

(Діти читають вірші про Україну).

1.

Вишивала мама сину

Рушничком щасливу долю,

Щоб росла її дитина

В краї миру, сонця, волі.

2.

Заквітчалася калина,

Наче дівчина в садочку.

Це все – рідна Україна,

Ми – її сини і дочки.

3.

Будить жайворонок в полі

Золоте, важке колосся.

Буде хліб у кожнім домі

Для родини і для гостя.

4.

Сходить сонце над ланами,

День новий дарує людям.

Хай щаслива доля з нами

В ріднім краї завжди буде.

5.

Повертаються лелеки

І приносять нам надію,

Хоч були вони далеко –

Не згубили свою мрію.

6.

Ми – маленькі українці,

Сильні паростки країни.

Ми – герої, ми – умільці,

Творим благо для родини.

7.

Ми знання нові здобудем,

Ми розкриємо крилята,

Наш народ від сну розбудим,

Щоб країну будувати.

8.

Буде мир у кожній хаті,

Будуть діти і родини,

Буде радості багато

В нашій славній Україні!

Учитель

Як відомо символом українського народу є віночок, а кожна стрічечка у ньому – це частинка української душі, історії. Це наша остання надія. Думаю, що побачивши віночок роду, кожен хто втратив пам'ять, згадає хто він і якого роду!

Колективне створення «ВІНОЧКА РОДУ» під композицію Т. Кароль «Україна – це ти».

• Я дух землі (першокласник тримає у руках чорну стрічку, потім зав’язує її на віночок).
• Я мамина колискова (зав’язує рожеву стрічку).
• Я символ Божої любові до людей, людського роду (тримає та зав’язує червону стрічку).
• Я пшеничне колосся ( зав’язує жовту стрічку).
• Я цілюща вода (тримає та вплітає у віночок блакитну стрічку).
• Я символ природи і молодості рідного краю ( у руках зелена стрічка).

Діти беруть віночок, підходять до хлопчика-забудька і дають йому потримати віночок роду. І тут стається диво…

Забудько
З далекого краю,
З далеких світів

Хлопчик маленький

Всю землю сходив
Минав океани,
Ліси і моря,
Вдивлявсь крізь тумани:
- Чия це земля,
Чиї це долини,
Чиї це луги,
Чию це калину
Гойдають вітри!
Впізнав батьківщину:
- Моя це земля,
Моє тут коріння
І мова моя

Дівчинка

Тепер, коли ти згадав,що ти українець. Залишайся з нами, будеш з нами навчатися, ми станемо справжніми друзями.

Забудько

Не можу, я згадав, що мій дім на Сході України, там де іде війна. Я мушу знайти своїх родичів і допомогти їм повернути пам'ять.

Хлопчик

Якщо ти вирішив іти додому, то візьми із собою «ВІНОЧОК РОДУ» він стане тобі у пригоді.

Дівчинка

Ми не можемо відпустити тебе самого, тому прийми від нас цей оберіг.( Діти простягають хлопчику мішечок памяті із жовто-блакитним сердечком та свяченим зіллям.

Забудько

Я піду на Донбас і Луганщину

Посаджу оце зілля святе,

І поверне воно пам'ять втрачену,

Серце зрадника знов оживе.

І згадає він рідну країну,

І згадає про мову батьків,

Об’єднаєм тоді Україну,

Ми на славу майбутніх віків.