8 грудня о 18:00Вебінар: Як провести гарний урок, коли маєш лише Google Chrome

Виховний захід «Вогонь скорботи пам’яті жертв Голодомору»

Про матеріал
Поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 років як про жахливий злочин проти українського народу, вшановувати пам’ять жертв трагедії, виховувати співчуття до людських страждань, почуття болю за свій народ.
Перегляд файлу

«Вогонь скорботи пам’яті жертв Голодомору».

Мета заходу: поглибити  знання учнів про Голодомор 1932-1933 років як про жахливий злочин проти українського народу; сприяти виникненню в учнів бажання вивчати історію своєї держави, вшановувати пам’ять жертв трагедії; виховувати співчуття до людських страждань, почуття болю за свій народ.

 

На сцені приспущений Державний прапор з чорною стрічкою, у глибині сцени — хрест, на якому чорна цифра "33", на стіні панно із 2-х чорних хусток, уквітчаних калиною, 5 пшеничних колосків, перев’язаних чорною стрічкою, на покуті ікона, обрамлена рушником.
 

Годинник відбиває секунди. Виходить Дівчина-Пам’ять, в руках у неї горить свічка.

 Звучить «Реквієм» В.А. Моцарта. На фоні музики - слова )

Дівчина-Пам’ять

Народе мій! Память знову відродилась,

Прийшла з остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх померлих пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух! Я всіх вас заклинаю

Людської пам’яті свічку запалити.

(Запалює свічку у підсвічнику, виходить)

1 учень:  85 років  тому нам хотіли винести вирок смерті.

3 учень:  85 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

1 учень. Видатний педагог Черкащини О. А. Захаренко говорив, що ми мусимо знати свою історію і тих людей, які її творили. Творилася історія багато століть. Наша історія – це і великі перемоги, і трагічні події… Найжахливішою є трагедія ХХ століття – Голодомор 1932-1933 років.   

2 учень. Наказом президента В.А.Ющенка було запроваджено День пам’яті жертв голодомору, який щороку відзначається в Україні.

3 учень. Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

 

4 учень. Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-33років  присвячується…

 

(Відео про голодомор, 2 учнів на сцені. Після слів учнів відео продовжується)

 

5 учень. То був страшний навмисний злочин,

Такого ще земля не знала,

Закрили Україні очі

І душу міцно зав’язали.

Сліпу пустили старцювати…

6 учень. То був такий державний злочин –

Здригнулась навіть мертва Кафа,

Мерцями всіялося поле,

Ні хрестика і ні могили –

То був такий навмисний голод…

7 учень. Це жорстокий злочин проти України, проти українського народу, який забрав життя мільйонів людей. Голодомор – це штучне і насильницьке винищення людей, приречення їх на голодну смерть, це акт геноциду.

8 учень. Що ж означає це слово? Дослівно «геноцид» означає вбивство роду чи племені.

9 учень. Від голоду гинули цілі покоління, вмирали діди, прадіди, вмирали батьки, гинули діти, ще не навчившись говорити. Обірвався не один рід. Разом із родом гинули і таланти, звичаї, традиції роду і народу.

 

Вірш

Пригадай, Україно, ХХ століття своє…

Дві трійки фатальні, як символ ненависті й горя.

Цей рік 33-ій ще й досі у серці пече

Якимсь несказанним і вічно страждаючим болем.

 

Як статись могло? Українська багата земля,

Котра всю Європу частенько не раз годувала.

Ні крихітки хліба народу свому не дала,

А тільки життя у тисяч, мільйонів забрала.

 

Ось так ми відчули червону любов комунізму,

Де вождь всіх народів справляв торжество сатанічне.

Ця дата історії, хоча вже скоріш істеризму

В минулому мала в собі щось, напевно, містичне.

 

Заглибся в минуле, згадай-но Ісусову страту…

Бо тільки дві трійки в літопис життя він вписав.

У рік 33-ій страждали й понесли ми втрату

І втратили все, що кожен тоді із нас мав.

 

10 учень. Чому ж так сталося? Адже врожай хліба того року був гарним. Хто в цьому винен? Це були наслідки політики уряду, яка полягала в насильницькому вилученні всіх продовольчих запасів.

11 учень. Радянській Україні потрібно було виконати дуже великий план по заготівлі зерна, щоб показати перед іншими державами, що ми багата держава, що хлібом ми можемо забезпечити не тільки колишній Радянський Союз, а ще й капаталістичні держави.

12 учень. На початку жовтня 1932 р. в Україні існувало понад 23 тисячі колгоспів, а з них тільки 1403 виконали заготівельний план.

10 учень. Керівництво України добре знало, якщо не виконають наказ, то не минути їм такої страшної кари. Тих, котрі приховали зерно, щоб мати на посів, було страчено

11 учень. З метою забезпечення виконання плану у жовтні 1932 року до республіки було надіслано хлібозаготівельну комісію на чолі з головою Молотовим. Діяла вказівка: конфіскувати також незернові харчові припаси селян, одержані з присадибних ділянок. Санкціонували масові обшуки, вилучення продовольства, аж до фруктової сушки.

12 учень. Постанови і розпорядження радянської влади 1932 року:

Липень 1932 р. Влада ухвалила нереальні до виконання плани                                                   хлібозаготівель.

10учень.Серпень 1932 р.  Прийнято закон «Про пять колосків».

11учень.24 листопада 1932 р. Запроваджено натуральні штрафи – вилучення всіх харчів у селян.

12  учень 26 листопада -  наказ про застосування репресій;

10учень 1 грудня - постанова про  перевірку наявності фондів картоплі.

11учень 3 грудня - постанова про заборону торгівлі м'ясом та худобою;

12учень 15 грудня - постанова про заборону завезення та продажу промислових товарів;

10учень. 24 грудня - лист про вивезення в 5-ти денний строк всього наявного колгоспного зерна.

11учень. У січні 1933 р. вся Україна була посаджена на «чорну дошку».

Це – все... Це – смерть. Смерть голодна і страшна..

 

Відео

 

13 учень. На світі - весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт, голова велика, похилена до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад - вперед. Скільки сидить, стільки й гойдається. І безкінечна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти… Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так у простір, у світ - їсти, їсти, їсти…

 (Лунає тиха мелодія колискової.)

1 учень. « Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога… Маленький братик, умираючи, просив бозю: « Дай хоч одненьку картопельку.».

 (Виходить хлопчик і читає вірш.)

                                      Бозю!

                                      Що там у тебе в руці?!

                                      Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

                                      Щоб не втонути в Голодній Ріці.

                                      Бачиш, мій Бозю, я ще дитина.

                                      Таж підрости хоч би трохи бодай.

                                      Світу не бачив ще білого, Бозю.

                                      Я – пташенятко, прибите в дорозі.

                                      Хоч би одненьку пір’їночку дай.

                                      Тато і мама – холодні мерці.

                                      Бозю, зроби щоби їсти не хтілось!

                                      Холодно, Бозю.

                                      Сніг дуже білий.

                                       Бозю, що там у тебе в руці…

 

2 учень. Їх називали  «перукарями». Це були жінки, які вночі ножицями зістригали колоски на колгоспному полі, щоб врятувати від голодної смерті своїх дітей.

3 учень. А законом від 7 серпня 1932 року за­боронялося збирати колоски на полі навіть перед їх за­орюванням. За збирання колосків звинувачений "кара­ється не нижче п'ятьох років ув'язнення в далеких табо­рах з конфіскацією майна обвинувачуваного і вище, аж до найвищої міри покарання (розстрілу)".

2 учень. Та не дивлячись на це таких «перукарів» не стало менше.

3 учень. П’ять колосків із горя та печалі,

Страшний указ – то присуд для села,

В яру калина кров’ю обливалась,

А в села смерть голодна йшла, страшна.

І заніміло серце України

Від болю й горя за своїх дітей.

Мільйони рук до Господа молили:

- Помилуй, заступи, якщо ти є.

Мовчало небо і мовчали храми,

Сліпими вікнами світили у пітьмі.

І дзвін мовчав, бо голос одібрали.

На храмі напис хтось залишив – 33.

2 учень. Голод охопив територію із населенням 60 млн. чоловік, а кількість жертв досягла 7,5 млн. Але і ці цифри не точні. Статистика приховала факти, а жертви мовчать у могилах. А ми не маємо права мовчати во ім’я тих, хто спочив у безіменних братських могилах. У пам’яті народу й донині живе прокляття тим, хто прирік людей на голодну смерть.

 

Відео

 

4 учень. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Батьки боялись уже не за себе. Вони вболівали за долю своїх дітей. Багато хто насильно кидав діток до вагонів потягів,які прямували до Росії. Там був хліб. Там було добре. Знаючи, що вже ніколи не побачать і не зустрінуть своїх нащадків. Але рятували, хто як міг.

5 учень. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на Київській, Дніпропетровській, Вінницькій, Харківській областях.

 

Вірш. Що сталось з тобою, подільське село?

Здається, тут горе давно залягло,

І дзвін поминальний не чути ніде, —

Зате на могилах лиш вітер гуде.

То голод і лихо заповнили вщерть,

Складала в покоси невільників смерть —

То був тридцять третій. Замучений край

Чекав переміни — майбутній врожай.

Нарешті, крізь морок проникла блакить,

Весною нам легше вмирати і жить.

А хліб дорогий!.. Хоч би дощик пройшов,

Як дешево коштує тіло і кров!..

Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждати весни...

Діждатися хліба — щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить...

4 учень. Скільки дітей, загинуло мученецькою смертю? Сьогодні ніхто не назве справжньої цифри. Та їх смерть ще глибше підрізала родове коріння нації. А ті, хто мав тоді 7-12 років і чудом врятувався до кінця свого життя пронесуть тяжкі спомини, яких вже ніяк не витравити з їх пам’яті.

 

6 учень.Люди намагалися виживати і в Україні: їли кору з дерев, листя, мишей, птахів, котів і собак. Були випадки і людоїдства.І в таких страшних умовах українці мали щиру душу. Якщо хто і зумів десь закопати клуночок із зерном, то ділився останніи і з сусідами, і з рідними.

7 учень.У кінці 1932 на 1 грудня нараховувалось 2500 випадки людоїдства.

6 учень.  Помирало щодня - 25 тисяч людей. Щогодини - 1000 чоловік. Щохвилини - 17 чоловік.

7 учень. Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх. Голод забрав від 7до 10 мільйонів людей.

Вірш

Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.

— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —

Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!

Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...

Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.

Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.

Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,

два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.

— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —

Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.

Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.

Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.

Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,

і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.

Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.

— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?

— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?

Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.

Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?

Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.

Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —

затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...

Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—

і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.

Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.

Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.

Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:

— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —

Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.

А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.

 

 

Пісня Оксани Білозір «Свіча»

(Виходять всі учні із свічками)

8 учень. У православних українців є традиція: коли людина помирає, запалюють свічку, щоб душа летіла при світлі і знайшла свій прихисток у кращому із світів.

9 учень. У страшні часи Голодомору померлим ніхто не світив свічки, не оплакував, не відспівував, то душі їхні досі ячать над землею України

10 учень. Наш найсвятіший обов’язок сьогодні –

11 учень. Зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих під більшовицькою владою,

12 учень.. Пам’ять про тих, хто не дожив,

13 учень. Пам’ять про тих, хто недолюбив,

1 учень. Пам’ять про живих і ненароджених.

2 учень. Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

3 учень. Нехай у мільйони маленьких вогників згорить страшний спадок голодомору.

4 учень. Нехай у цьому полум’ї згинуть нещирі частинки душі кожного з нас. 5 учень І буде шлях у майбутнє прямим і світлим.

6 учень.Коли наша розповідь дійшла до Вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують,— Пам'ять та віра!

7 учень Тож запалимо поминальну свічку, помолимося за душі безневинних жертв та хвилиною мовчання вшануємо пам'ять всіх людей, що загинули у ці страшні роки.

Хвилина мовчання

 

(На фоні сьомої симфонії Баха учень декламує вірш)

1 учень. Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

                Заплачте разом, а не наодинці.

                Зроніть сльозу за тими,

                Що мали зватись гордо — українці.

                Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

                Померлі люди стогнуть з тої днини,

                Й благають: українці, донесіть

                Стражденний біль голодної країни.

                Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

                Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

                Ми в цій землі житами проросли,

                       Щоб голоду не знали люди вічно.

2 учень. Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку надію на життя.

3 учень. Для того, щоб попередити та більше не допустити злодіянь проти людяності сьогодні і в майбутньому, ми повинні пам’ятати трагічні сторінки своєї історії. Бути сильними і консолідованими у прагненні збудувати потужну демократичну державу.

4 учень. А тому наш найсвятіший обов'язок сьогодні – зберегти пам'ять про всіх невинно закатованих, пам'ять про тих, хто не дожив, пам'ять про тих, хто недолюбив, пам'ять про живих і ненароджених. Ніхто не має права про це забути.

 

docx
Додано
29 жовтня 2019
Переглядів
325
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку