Виховний захід "Жнива скорбот (голод 33-го)"

    

 

 

Виховний захід

«Жнива скорботи (голод 33-го)»

 

 

 

 

 

 

Підготувала

вчитель Хиноцького НВК

Ковальчук Л.П.

 

       Тема. Жнива скорботи (голод 33-го)

Мета. Допомогти учням усвідомити причини і трагізм голодомору       на Україні в 1933 році, розвивати уміння висловлювати власні думки, формувати почуття патріотизму;

Виховувати почуття людяності, співчуття, відповідальності.

        Обладнання. Вишиті рушники, скатертина, квіти, барвінок, хлібина, свічка.

Місце проведення. Актова зала школи.

Хід виховного заходу

На столі, застеленому вишитою скатертиною, - розламана навпіл хлібина, поруч кетяг калини, гілочка зеленого барвінку, на вікнах – букети свіжих квітів, перев’язані чорною стрічкою, свічка у підсвічнику біля хлібини.

1. Відео ролик. (На фоні колосків слова)

Вчитель запалює свічку

Учитель:  Тема нашого виховного заходу– «Жнива скорботи». Вона присвячена одній із  трагічних  сторінок в історії нашого народу – голодомору 1932-1933 років.  В цьому році відзначається 84 річниця цієї трагедії

Багатостраждальна історія нашого народу. Ми не повинні забувати тяжких її сторінок. Ми запалили свічку, як у храмі. Нехай же наш зал сьогодні стане храмом духовності, храмом пам’яті.

 Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано кривавим і чорним. Читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Особливо вражають сторінки, де смертним шрифтом викарбовано слова про голод  і сатанинські обіцянки «вождів».

Багаті – старцюватимете!

Співучі – затужите!

Горді – впадете на коліна!

Густолюдні – прополемо! -

Пішов голод Україною, який забрав від 7 до 10 мільйонів людей.

              У той рік заніміли зозулі,

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзами-різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, -

Без труни, загорнувши в ряднину...

А на ранок – помер чоловік...

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорбота німа край могил.

Учень. Досі не віриться, щоб тут – у житниці України – раптово зник хліб, люди залишилися без зернини. І це в урожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди й села.

Учениця.  1933рік... Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду, подібного тому, що випав тоді на долю українського народу.

Цей сніг, як сон, прийшов-розтане.

Здимить і в хмару перейде... Весна.

Село лежить в тумані.

Голодний рік. Голодний день.

Іде – не йде, повзе по мертвих,

Й хвалити Бога – хоч повзе,

Весняний дух живий – не спертий

До сонця зводить все живе

Й воно і молиться, і плаче,

Й радіє сонцю, і воді.

Якби він знав, коли б побачив –

Сини ростуть на лободі.

Сини могутньої держави!

Та знає вождь, усе він зна...

У вус всміхається лукаво:

В Москві весна. Його весна!

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить,

Та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора, -

Сьогодні ворогом ставав!

Голодний рік. Жорстокий світе.

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти,

Що дзвінко скапує із стріх.

Учениця. Це було не стихійне лихо, а зумисно підготовлений голодомор. У 1933 році, коли люди вмирали з голоду, Сталін заявив: “Ми досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується у нас з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що запеклі вороги Радянської влади”.

Учень. Після такої заяви мало хто міг наважитися висловити іншу точку зору. Але становище в Україні було катастрофічне. Ще в жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла холоднокровне рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації запасів зерна у хліборобській галузі. За кілька місяців надзвичайні комісії під керівництвом Кагановича, Молотова, Постишева викачали у селян усі фонди – продовольчий, фуражний, насіннєвий.

Учениця. Представники місцевої влади організували у селах спеціальні бригади, які вимагали від кожного негайно відвезти на станцію мішок зерна. За нездачу зерна позбавляли волі на 10 років. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селянства.

Учень. Наприкінці  зими 1933 року голод на Україні набув величезних розмірів. Люди у селах їли мишей, щурів, горобців, траву, кору дерев. Намагаючись урятуватися, тисячі людей ішли в міста, щоб купити хліба. Та не знаходячи й там порятунку, вмирали прямо на вулицях. Доведені до відчаю, люди їли жаб, трупи коней, вбивали і їли один одного, викопували мертвих і також їли.

Учень

Померли з голоду мама, брат і сестра. А я ще ворушилася. Приїхала підвода за трупами, і їздовий сказав: “Щоб завтра не приїжджати, бо однаково вона вмре”. Та вкинули і  мене в силосну яму. Але йшов сусід, глянув, витяг мене з ями і забрав до себе. І от я ще живу.”

Кліп свідчення очевидців

Учениця. Найвищого рівня смертність областях, що спеціалізувалися на вирощуванні хліба, - Полтавській, Дніпропетровській, Кіровоградській та Одеській.

    Наша область легше пережила голодомор, бо вирощували картоплю, буряки, а ліси містили багато того, що можна було використати як їжу.

 Учень. На Вінниччині та Полтавщині весною 1933 року багато селян вимерло.  Були села, в яких не залишилося жодного жителя. Порожні села перекривали і     вивішували чорний прапор на ознаку епідемії тифу. Встановлювали напис: “Вхід заборонено!” – оскільки просто не було можливості поховати численні трупи.

         Учениця. Селянські родини, повільно вмираючи в своїх хатах, по-різному зустрічали свою долю: “В одній хаті було щось подібне до війни. Всі пильно стежили одне за одним. Люди перехоплювали крихти одне від одного. Мати ненавиділа своїх дітей. А в іншій хаті не згасала любов до самого кінця. Та все ж і любов не могла нікого

  врятувати.

Учень. Люди вмирали усю зиму. Але документи засвідчують, що масове вимирання села почалося фактично на початку березня 1933 року. “Коли розтанув сніг, почався справжній голод. У людей розпухли обличчя, ноги та животи. Вони усе геть чисто поїли. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно і робили те саме із шкірами та підошвами від взуття. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали все, що було: кульбабу, реп’яхи, проліски, кропиву...”

         Учень. Першими вмирали від голоду чоловіки. Пізніше діти. І останніми – жінки. Але перед тим, як умерти, люди часто втрачали розум і переставали бути людьми.

На полі бою люди вмирають швидко, вони захищаються, їм допомагає бойове братерство та почуття обов’язку. З голоду люди вмирають самотньо, повільно, розуміючи, що їх принесли в жертву задля чиїхось корисливих інтересів. Їх упіймали в пастку і залишили вмирати кожного в своїй хаті, в результаті політичної постанови, яку прийняли у далекій Москві за бенкетними столами.

              Учениця. У травні 1933 року один подорожній нарахував шість трупів на дванадцятикілометровій смузі між двома селами у Дніпропетровській області. Журналіст під час своєї до села натрапив на дев’ять трупів, включаючи двох хлопчиків у віці восьми років і дівчинку – десяти.  

Кліп (Ти ангеле мій будь зі мною)

Учень. Зяюче провалля утворилося на місці 33 року в демографічній структурі населення України. Українському народу, якого ніколи не щадила доля, було завдано удару, якого він ще не знав.

Учениця. Страшенний голод в 1932 –1933 роках на Україні був спричинений групою влади, що утвердила “культ особи”. Щоб здійснити голодоморний геноцид, введено армійські частини і розміщено озброєні гарнізони і застави при всіх приречених місцевостях; мобілізовано наряди міліції і військові підрозділи, що в розпорядженні ГПУ; прислано численних “тисячників”, уповноважених – з північних міст (понад сто тисяч).командував на місцях член політбюро; роз’їжджав повсюди і , сидячи в кабінеті секретаря крайкому чи обкому партії і стукаючи олівцем об стіл, навіжено кричав: “Забрати хліб до останньої зернини!”

Учень. Це виконано найскоріше, і люди почали часто вмирати, зрештою – гинули мільйонами при байдужості всякого пересиченого начальства! 

Коли малеча, помираючи з голоду, брала в кістляві кулачки декілька колосків, - сторожа розстрілювала негайно. Вторженці  викидали додолу і розтоптували чобітьми.

Кліп «Пам’ятай»

 Учениця.    Було дещо загадкове в самому вимиранні; птахи, перелітаючи, притьма падали мертвотою на землю; погинуло багато навіть з місцевих запопадливих підпомагачів грабунку, що мали їжі вдосталь, наче вжито було таємно отруйні речовини. Хати хліборобів перетворилися в великі гроби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити, як і тих, що лежали надворі, - погребники з підводами не вправлялися вчасно звозити трупи до ям, туди ж хоронили також і півживих.

Учень. Знеможені з голоду, обмерзлі, люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулися під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, надіючись здобути чого-небудь їстівного. І не дістали нічого. Навіть і кусника хліба, ними виробленого і в них віднятого. Падали на вуличні бруківки: вмирати в суміші снігу і грязюки. Купи зерна, картоплі, моркви та буряків гнили під дірявим брезентом, але суворо охоронялися, і кожного, хто намагався взяти що-небудь, варта розстрілювала на місці.

Учитель.Почало поспівати жито на городах, люди теребили незрілі колоски і варили кашу. Дозріли вишні, а незабаром дали по 6 кг борошна з колгоспу, і це була сумна і важка радість. Деяким людям не допомогло ні борошно, ні молоко, і вони вмирали - було вже пізно.

Живі почали відходити від голоду, і це був жах. Поверталася свідомість, а з нею вся гірка дійсність того, що було. По селах чулися відчайдушні крики, на цвинтарі голосили жінки, а чоловіки прикопували трупи, ставили дерев’яні хрести. Життя поверталося повільно, тяжко.

Голодомор 1932 - 1933 рр. - страшна трагедія в історії нашої держави. Голодомор забрав мільйони людей. Невідома навіть точна цифра. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них.

Володимир Верминський «Голод»

Вчитель. У кожному селі люди пам'ятають подібні історії . Те , що творилось тоді в Україні , здоровий глузд відмовляється розуміти, але так було . Людоїдів найчастіше розстрілювали або закопували живцем . Але тих , кого треба було закопати першими , тих, хто примусив збожеволіти від голоду, з'їсти людське м'ясо, не зачепили ні тоді, ні потім . Так , вони жили й помирали в достатку і почестях. А наслідки великого голоду Україна пожинає і донині . Разом з мільйонами людей загинули пісні , традиції, діалекти, говірки . Змінилась і демографічна поведінка українців . Діти, котрі пережили голод, не хотіли народжувати дітей . Боялися. ... А пішли ж найкращі , несли в могили найкоштовніше , що є в нації - гени розуму, здоров'я, досконалості фізичної і духовної, гени милосердя і справедливості . Обривався вічний живий ланцюг поколінь .

 Танцювальна композиція «Свіча»

Учень.  Поблизу Лубен вивершили українці Курган Скорботи, на вічну пам’ять тим, хто залишив життя земне у пекельних муках, помер з голоду. На відкритті Кургану Скорботи не було ні пишних промов, ні гучних музик, ні кварти з горілкою. А була тільки вода і хліб. Черствий хліб, який люди принесли із собою. Та жменьку землі кожен  затис у руці. Не було на тому полі піднятих знамен біля Кургану, бо убієні не полягли у боротьбі з ворогом, а знищені страшним голодомором 1932 – 1933 років. Кожен прийшов сюди за покликом землі-матері, яка сховала чи то батька, чи то сестру, чи ще кого з рідних прибулого.

        Стоїть Гора Зажури неподалік Лубен. А на ній Хрест здійнявся – символ розп’яття українського народу. Величезний Хрест. Здається, дістає неба, вічності і Бога

На підвіконні палахтить

Скорботи полум’я священне –

То свічка пам’яті горить

За всіх безвинно убієнних.

Мій розум навіть не збагне

Страшної люті сталінізму,

Що катував своїх людей,

Це ще жахливіше фашизму!
Моя бабуся, сирота,

Мені колись розповідала,

Як батька з матір’ю вона

В свої шість років поховала:

„Забрали з хати геть усе,

Зернину кожну вигрібали…

І на морозі крижанім

Водою неньку обливали.

Вона зізнатись не могла,

Де порятунок заховала –

Торбинку з житом і вівсом

Для діток в землю закопала.

Щоб доньки вижити змогли

У рік страшний голодомору,

Щоб рід нащадкам зберегли,

Щоб підвелись з колін угору.

І батька Голод переміг …

Зелених зерен дочекався,

Він їсти їх заборонив,

А сам не витримав, зірвався.

Він був щасливий у ту мить,

Коли жував зерно зубами…

Але кишечник так болить –

Він розривається шматками.

Останні ласощі свої

Сльозами рясно поливає,

І на очах своїх дітей

У страшних муках помирає.”

Та залишилося дитя –

Дівча сиріткою назвали,

Мою бабусю все життя

Повсюди кривдили й штурхали.

Немає рідного села,

Немає жодної хатини,

Тепер там зорані поля,

Що кормлять Голоду могили.

Моя бабуся вже пішла

За обрій сонце зустрічати,

Вона інакше не могла

Свою матусю обійняти.

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум’я священне

Та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

Кліп «Свічка»

Вчитель: У третю суботу листопада Україна вшановує пам'ять жертв голодомору 1932-1933 років. У цей день у містах і селах нашої держави тисячі людей запалять свічки пам’яті по безневинно померлих з голоду. У храмах будуть відправлені панахиди.

Акція «Запали свічку» --це знак нашої пам’яті, це святий вогник, який зігріває душі померлих. Це світло очищення наших душ задля нашого майбутнього.

Запалімо свічку і вшануймо пам’ять хвилиною скорботи.

  (Запалюється свічка)

Вчитель. Звичай зобов’язує поминати мертвих хлібом. Ми розділяємо хлібину між усіма присутніми. Царство небесне всім, хто помер з голоду, земля їм пухом.

(Виходячи візьміть кусочок хліба, пом’яніть померлих)