Вільне есе Писав попри..." ( за творчістю Т.Г. Шевченка)

                                               Писав попри…

Вільне есе

Т. Шевченко – це людина, яка в кріпосницькому суспільстві стала голосом багатостраждального народу, спромоглася запалити вогнем непокори інші народи й надихнути їх на рішучі дії в усвідомленні своєї національної й людської гідності.

Я вперше почула про Тараса Григоровича від моєї бабусі. Зараз мені важко згадати, що саме вона розповідала, але назавжди закарбувалось у пам’яті її захоплення ним як сильною, сміливою й нескореною особистістю. Пізніше я мала можливість детально вивчати життєвий і творчий шлях митця на уроках літератури й історії. Учителі називали його провідником національного ідеалу, борцем титанічної сили та полум’яним патріотом. Ці слова є здавна складеним стереотипом, який закріпився за Т. Шевченком.

Сьогодні я вже достатньо доросла людина із сформованою життєвою та громадянською позицією, але тільки тепер зрозуміла: я здатна розгледіти в поетові мужню, навіть безстрашну натуру, яка намагалася своїм словом пробудити самосвідомість українців, давала настанови й переконувала народ у необхідності рішучих дій. Використовуючи влучне й гостре літературне слово, поет писав, писав... попри заборони, попри душевний біль, страждання.

Тож не дивно, що у скрутні часи сучасної російської агресії, яку наш народ нині відчуває на собі, так багато декламується віршів Т. Г. Шевченка, так багато звучить влучних афоризмів, ніби поет писав нині, писав про українців сьогодення, писав про жахливу реальність XXI століття!

Чи думав свого часу Тарас Григорович, створюючи послання «До Основ’яненка», захоплюючись героїкою козацтва, пишучи славнозвісні рядки про історію України, що таке може статися? Напророчив?!

Так, це Т. Г. Шевченко поділяв настрої горців із поеми «Кавказ», давав їм наснаги та віри в перемогу. Величні слова підтримки звучали тоді так:

Борітеся – поборете,

Вам Бог помагає!

       За вас правда, за вас слава

І воля святая!

Це ж наша історія також?! До нас теж припхалися непрохані гості наводити лад, щоб урятувати невідомо від чого й кого. Нас хочуть звільнити від нашої території, житла, школи, мови, від миру... Хоч ми маленький, але свідомий та незламний народ. Тож уже ввесь світ дізнався правду про українців, про мужніх захисників, які боронять рідні кордони, намагаються знищити ворога.

Упевнена, що згодом Україна отримає й нову славу, і сподівану волю, і мирне щасливе майбутнє життя, а вшанування величного Кобзаря щорічно буде продовжуватися в нашій державі. Хай так буде, хай у цьому Бог допомагає!