Витоки шкільництва Глушицька гімназія

                                                                                      Палахкотить калина стиглим гроном

                                                                         І зеленню висвічують листки

                                                                            Мене стрічає радо рідна школа

                                                                                 І Ви, Учителю, ідете крізь роки…

(К. Дишкант)

Школа – слово, яке складається лише з п`яти літер, а яке вагоме значення воно має для кожної людини. Школа - це друга домівка після батьківської хати для кожного юнака чи юнки. Це оселя, де дитячі серця ростуть, розвиваються, розквітають, плодоносять, сіють і пожинають вирощені плоди знань у бурхливому Всесвіті. Це край, який будь-хто з нас не може забути ніколи, адже це та золота серединка, пізнавши котру, юнацькі серця пронесуть із собою у вирі мирських потреб, клопотів, морі житейському. Це світоч в душі кожної людини на все її життя.

Витоки шкільництва. Польська доба в історії школи                                                                     Як і все в світі не виникає з нічого, так і школа має свою історію. Не є винятком і наш навчальний заклад. Уперше про освітній осередок на території села Глушиця згадується вкінці XIX століття. Переважна більшість населення не мала ніякої освіти. Були освіченими лише ті селяни, хто відбув солдатську муштру. Грамоти навчалися хлопці в армії. І вже ті, котрі побували у військових лавах, навчали своїх рідних читати й писати.

Початок XX століття був ознаменований тим, що в селі будується приміщення початкової школи. Це був час, коли зводилися так звані земські школи. 1900 року така школа почала будуватися у Глушиці. 1902 року вона відкрилася. Власне, звідси й беруть початок витоки шкільництва села. Старожилів, які б могли поділитися спогадами про цей період функціонування школи, немає, не збереглися ніякі й письмові згадки. Школа, яка відкрилася 1902 року, була початковою, навчалося в ній не так багато учнів, оскільки саме село було невеличким.

Будівля складалася з чотирьох класних кімнат. Під одним дахом зі школою знаходилася і квартира учителя.

З переходом краю під управління Польщі після Ризького договору 1921 року школа внаслідок здійснення політики полонізації стала польською, її робота активізувалася, стала стабільнішою й була, за свідченням очевидців, такою впродовж всього часу польського панування в наших землях.

У школі діяло два  класи. Навчання з початку 20 -тих  аж до 1939 року, коли в селі було встановлено радянську владу, проводив один учитель на прізвище Зінгер. Він навчав одночасно і перший і другий класи.                                                         

Приміщення школи складалося з чотирьох світлих просторих кімнат. Сюди на той час зараховували дітей віком 7-10 років.

Учні сиділи лицем до дверей, над якими висіло розп'яття Христа. Кожен навчальний день розпочинався о 9 годині ранку з молитви, яка, зрозуміло, виголошувалася польською мовою й зміст якої зводився до прохання Господові допомогти осягнути премудрості наук. Біля передньої стіни стояла велика дерев’яна класна дошка. Навчання велося польською мовою. Навіть вітатися з вчителем, розмовляти між собою на перервах учні змушені були теж  польською мовою.

Система організації роботи школи була схожа із сучасною: уроки тривали 45 хвилин, між уроками були перерви. Навчання закінчувалося о 14-15 годині. Учні обов’язково повинні були прочитати молитву й розвітатися по-польськи зі своїм учителем. У школі проводилася зарядка, дітям давали невеличкий обід: півлітра чорної кави без молока, але дуже солодкої, яку готував учитель, та кусень житнього хліба, який випікали за дорученням громади в одній із сільських хат з борошна, зібраного від батьків.
У класі діти сиділи за партами по двоє, причому відмінники навчання займали перші парти, а відстаючі - останні.Учні, які не встигали з якихось предметів, залишалися після уроків й перебували в школі аж поки за ними не приходили хтось із батьків й просили вчителя відпустити свою дитину.

Серед предметів, які вивчало кілька десятків сільських хлопчиків та дівчаток, були польська мова, читання, географія, природа, історія, "задачник" (так називалася математика), малювання та співи. Програми, за якими велося навчання, будувалися без врахування звичних для сьогоднішньої школи принципів методики та дидактики. Історія, наприклад, викладалася на основі фрагментів польської історії з прославлянням перемог Речі Посполитої, чим і здійснювалася політика ополячення, виховувалися риси покірності, "примусової" поваги до всього польського.

На уроках діти були забезпечені підручниками, зошитами та простими олівцями, які видавалися школою безкоштовно. Правда, для всіх учнів підручників не вистачало. Чорнило, ручки, кольорові олівці, папір для малювання купували батьки. Все шкільне приладдя діти носили в полотняних торбинках. Шкільної форми не існувало.

На уроках учні, звичайно, сиділи спокійно, уважно слухали вчителя, але мали місце й порушення, які жорстоко каралися за допомогою різок, учительської лінійки ("биття по лапах"). Звичним явищем було відбування покарання в кутку, стоячи на колінах.
Оцінювання знань учнів здійснювалося за п’ятибальною системою. Тим учням, які навчалися «добре» і «відмінно», учителі напередодні великих релігійних свят вручали подарунки: зошити, книжки , олівці – з метою заохочення інших дітей до навчання.     

Гарно була налагоджена просвітницька робота. Школярі організовували різноманітні культурні заходи для селян: концерти, театральні вистави, виступи,  які присвячувалися ювілеям певних польських історичних подій, релігійним святам. Всі вони проводилися польською мовою, як і саме навчання.                                                                                      Існувала ще одна особливість тогочасної системи освіти. Кожна дитина , яка відвідувала школу, за польською традицією мала «колєжанок»( друзів). Школярі під наглядом і контролем учителів повинні були писати подрузі чи другу з етнічної Польщі листи про свої справи, захоплення, улюблені заняття. Це робилося з однією метою: зблизити український і польський народи. «Колєжанки» в обов`язковму порядку відвідували один одного, але наші учні частіше їздили до Варшави, Любліна чи інших міст, щоб ознайомлюватися, розповсюджувати, підтримувати у своїй місцевості культурні надбання поляків, їх звичаї, традиції і розвивати дружбу двох народів.

Часто, особливо в холодну дощову погоду, діти не мали можливості відвідувати школу, бо не було в що взутися, бракувало теплого одягу. Нерідко з сім’ї, в якій було кілька школярів, до школи йшов один, кого можна було взути та одягнути. Наступного дня на навчання виряджалася інша дитина з сім'ї.

Діти залучалися до робіт біля школи, доглядали квітники, прибирали шкільне подвір’я, яке було обгороджене дерев’яною огорожею. Біля школи був город вчителя, який він обробляв сам та наймав для цієї роботи прислугу. Мав учитель корову, кілька роїв бджіл.

Авторитет вчителя був сильним і незаперечним як серед учнів, так і серед їх батьків та всієї сільської громади. Фактів, які б свідчили про те, що вчителі своєю поведінкою підірвали б свій авторитет серед жителів села, не було.                                                                    

Відродження української школи в 40-ві та перші післявоєнні роки                                                         З приходом комуністів змінилася система управління державою й ідеологія навчання.             В 40-ві роки, оскільки приміщення школи було зруйноване, діти навчалися грамоти по селянських хатах, господарів яких вивезли до Сибіру.                                                            

Учителями працюють вихідці зі Східної України. Зокрема, в 40-ві роки у Глушицькій початковій школі вчителькою працювала Хіноцька Надія Андріївна. Загалом, працювало троє учителів.

Важливим було те, що навчання в цей період велося українською мовою.                                      Було три класи, укомплектовані з різновікових груп дітей. У класах навчалося по 20 - 25 учнів.

Таким чином, було охоплено навчанням значну частину дітей, які під час війни не мали змоги вчитися.

Розвиток школи в 50 - 80 роках                                                                                                      Починаючи з 50-тих років освіта стає семирічною. Існувала також урочна система. навчання .У перший клас набирали дітей не молодших 7 років і після закінчення навчального року переводили до наступного класу. Викладалися такі предмети: російська мова і література, Конституція СРСР, історія СРСР, хімія, фізика, зоологія, природознавство, географія, фізкультура, німецька мова, математика. Існувала ієрархічна система організації учнівського самоврядування . Дітей віком 7-10 років приймали у «жовтенята», учнів віком 10-14 років – у «піонери», з 14 років ставали «комсомольцями». Кожна ланка характеризувалася особливістю провадження шкільного способу життя.

У 1953 році школу очолив Кучман Григорій Феофанович.

Хочеться відмітити, що з 1953 року по 1957 рік у школі діяв хореографічний гурток.

Школа поповнюється кваліфікованими спеціалістами з різних навчальних предметів. Якщо на початку 50-х років один вчитель міг викладати кілька предметів, не маючи спеціальної освіти з жодного, то з 1953 року в школу прибувають молоді вчителі, які або навчаються заочно, або мають відповідну освіту.

До 1960 року плановою була 7-річна освіта, з 1961 року – 8-річна, а з 1991 – 9-річна.                                                   В другій половині 70-тих років було розпочато будівництво нової школи, що розпочала свою діяльність 1 вересня 1982 року, і яка працює і нині.                                                                          У період 50-80-тих років учителювали Барабан Марія Митрофанівна, Вишинський Юрій Сергійович, Міщерук Юрій Юрійович, Міщерук Пелагея Михайлівна, Салига Роман Миколайович, Ніколайчук Віра Іллівна, Сторожук Таїсія Федорівна, Циганчук Ганна Олександрівна, Шевня Лідія Федорівна, Дідун Дарія Миколаївна, Солодовник Ніна Федорівна, Нікітіна Ніна Володимирівна, Бабич Микола Олександрович, Губеня Любов Павлівна, Лохвич Євгенія Яківна, Герасимчук Емілія Андріївна, Гула Михайло Йосипович та інші.

При школі діє навчально-дослідна ділянка, створюється типовий географічний, спортивний майданчики, закладається фруктовий сад. Учні школи беруть участь в предметних олімпіадах, спортивних  змаганнях,   оглядах  художньої  самодіяльності.  

В цей час директори школи велику увагу звертають на зміцнення навчально-матеріальної бази школи, зокрема на питання будівництва.

У 60-тих роках зводяться 5 будинків для учителів.

У 80-тих роках в школі монтується система центрального опалення. Опалення приміщення школи здійснюється від власної котельні. Вирішується питання щодо дотримання теплового режиму.

Навчальні кабінети обладнуються стінками для навчальних посібників, в школу завозяться сучасні технічні засоби навчання - програвачі, кіноапарати, графопроектори. Створюються виховні центри, переобладнуються навчальні кабінети. Початкові класи, учительська кімната поповнюються новими меблями.

На початку 80-тих років у школі працює власний кінотеатр, який очолює учениця Ніколайчук Лариса.

Після Чорнобильської катастрофи територія школи виявилася надміру радіоактивно забрудненою. У зв’язку з цим після проведення комплексу дозиметричних вимірювань рівня радіації припиняється функціонування навчально-дослідної ділянки. Проводиться активне оздоровлення дітей. Школярі відпочивають в оздоровницях не тільки України, а й Литви.                                                                                                                                               З початку 80-тих років в окремому приміщенні при школі працювала їдальня, яка забезпечувала одноразовим харчуванням учнів школи. Згідно із чорнобильським законодавством усі учні, віднесені до 3-ї категорії потерпілих від аварії на ЧАЕС, почали забезпечуватися безкоштовним харчуванням за місцем навчання.

У зв’язку з Чорнобильською трагедією у 1989 році відмінено екзамени в перевідних класах, стало 5-денним навчання.

В умовах незалежності                                                                                                                      Побудова незалежної України зумовила зміни освітнього процесу.                                       Це значною мірою визначило і зміст шкільної освіти. Розпочинається оновлення навчальних планів та програм, демократизація всіх сторін шкільного життя, гуманізація навчально-виховного процесу. Скасовано навчальні предмети прорадянського спрямування, уведено нові: історія України, всесвітня історія, валеологія, основи здоров’я, інформатика, мистецтво, етика. Учні 4 класу складають іспити у формі ДПА за курс початкової школи, 9 класу – за курс базової середньої.

Учні забезпечуються новими підручниками, що відповідають оновленому змісту шкільної освіти, удосконалюється система планування та організації роботи навчального закладу. Змінюється назва школи. З 1993 року школа іменується "загальноосвітня школа І-ІІ ступенів с. Глушиця".

У 1991 році в школі вводиться система власного бухгалтерського обліку.                             З середини 90-х років школа починає переживати економічні труднощі. Знову централізується система бухгалтерського обліку,  скорочуються посади педагогічного та навчально-допоміжного персоналу.

Друга половина 90-х років ознаменувалася систематичними невиплатами заробітної плати. Ліквідовуються години на гурткову роботу, до мінімуму зводиться варіативна частина навчального плану школи. Все це негативно позначилося на навчально-виховному процесі.

Певні зрушення настають у 2001 році. Нормалізувалася виплата заробітної плати, відновилася робота предметних гуртків, години варіативної складової навчального плану. Запроваджується вивчення іноземної мови з 2 класу, німецька мова змінюється на англійську, переобладнуються навчальні кабінети для учнів початкових класів.

У 2005 році у школі з’явився сучасний комп’ютерний клас.

Згодом, школа під’єднується до мережі Інтернет.

Нині заклад має назву Глушицька гімназія Сарненської міської ради Сарненського району Рівненської області.                                                                                                          Учнівське самоврядування організоване теж своєрідно. Дитячий колектив очолює президент школи, який обирає собі заступника і помічників, котрі координують роботу центрів.                                                                                                                                                  У навчальному закладі діє Рада школи, основним завданням якої є підвищення ефективності освітнього процесу у взаємодії з сім’єю, громадськістю, державними та приватними структурами.                                                                                                                                                                                                           Педагогічний колектив закладу творчо і самовіддано працює на освітянській ниві. Щороку маємо учасників і переможців районних олімпіад з базових дисциплін, різноманітних конкурсів. Багате і насичене шкільне життя. У стінах закладу проводяться традиційні свята, календарно-тематичні заходи, лінійки, присвячені пам’ятним датам, подіям, спортивні змагання та інше. У вільний від навчання час організовуються екскурсії, туристичні походи, поїздки до визначних місць України.                                                                             З 2018 року школа працює над формуванням ключових компетентностей у школярів в умовах Нової Української Школи. Укомплектовано кабінети початкової школи сучасним обладнанням.                                                                                                                                               В цей час учителюють Чиченін Володимир Федорович, Кишенко Валентина Григорівна, Кобринчук Людмила Іванівна, Непевна Алла Григорівна, Козак Олена Степанівна, Яковець Наталія Яківна, Жабчик Олена Микитівна, Олейникова Людмила Василівна, Набухотна Олена Адамівна, Клочко Олена Миколаївна, Гаврильчик Лариса Олексіївна, Крот Наталія Вікторівна, Круглик Ніна Миколаївна та інші.                                                                                                                                 Освітяни школи активно співпрацюють з органами місцевого самоврядування, батьківським комітетом, підтримують зв’язки з випускниками минулих років, роблять все для того, щоб виховати гідних громадян своєї держави.

За час існування даної школи керівну посаду займали такі директори:

Лаврова Олександра Максимівна

Кучман Григорій Феофанович 

Довгань Володимир Олександрович

Вишинський Юрій Сергійович

Міщерук Юрій Юрійович

Салига Роман Миколайович

Чиченін Володимир Федорович

Зіневич Олег Васильович

Набухотна Олена Адамівна

Білотіл Алла Юріївна