ВИВЧЕННЯ ТИПОЛОГІЇ ДЕРЖАВ СВІТУ НА ЗАНЯТТЯХ З ГЕОГРАФІЇ З ВИКОРИСТАННЯМ НАСКРІЗНИХ ЗМІСТОВНИХ ЛІНІЙ

МІністерство освіти та науки України

ВСП КІПФКСУМДУ

ВИВЧЕННЯ ТипологіЇ держав СВІТУ НА ЗАНЯТТЯХ З ГЕОГРАФІЇ з використанням наскрізних змістовних ліній .

методична розробка

 Викладач географії 

                                                                                      Калинкіна С. І.          

УКЛАДАЧ Калинкіна С. І. – викладач ВСП Кіпфк СумДу  , спеціаліст вищої категорії

Розглянуто та схвалено цикловою комісією природничих дисциплін

Протокол № ____ від _______________ року

Голова циклової комісії ______________ Г. А. Малащук

Розглянуто та затверджено методичною радою

Протокол № _____ від ________________ року

Голова методичної ради _______________ О. О. Кравченко

ЗМІСт

Вступ        

І. Типологія держав

1. . Типологія держав світу
2. .  Геополітика
3. . Сучасні геополітичні зрушення на політичній карті
4. . Міжнародні організації
5. . Класифікація столиць

Література

Типологія держав

У світі існує велика кількість країн. Для полегшення знайомства з ними, їх групують за різними критеріями: за площею території, кількістю населення, географічним положенням, політико- територіальним устроєм.

За кількісними показниками країни групують з урахуванням величини площі території, чисельності населення тощо. За величиною території виокремлюють найбільші та найменші країни. Найбільших країн, площа кожної з яких становить понад 3 млн. квадратних кілометрів, у світі сім: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія. На їх частку припадає близько 10 % усієї території Землі. Найменші за площею (до 1 тис. квадратних кілометрів) - міні-країни: Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Марино, Мальта.

За чисельністю населення виокремлюють найбільші країни. У світі налічують 10 країн з населенням понад 100 млн. осіб: Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія.

За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря (Монголія, Афганістан, Казахстан) та приморські (Франція, Україна, Бразилія, Китай). Приморські країни бувають півострівні (Італія, Данія) та острівні (Велика Британія, Куба)  та країни-архіпелаги (Індонезія, Японія, Філіппіни).

За формою правління держави (організація державної влади) розрізняють республіки, монархії, співдружності націй.

Монархія - це форма правління, за якої верховна влада одноособова і переходить, як правило, у спадок. Монархії поділяються:

• на абсолютні;

• обмежені (парламентські, конституційні);

• теократичні.

Абсолютна монархія - форма правління, за якої верховна державна влада за законом цілком належить одній особі. Основною ознакою абсолютної монархії є те, що у країні немає жодних державних органів, які обмежують компетенцію монарха. Виникнення абсолютизму пов’язане з процесом зародження буржуазних відносин. В історії такими країнами були Росія ХУІІ-ХУІІІ ст. і Франція до революції 1789 р. Сучасні абсолютні монархії на політичній карті світу - Катар, Об’єднані Арабські Емірати, Оман.

Шейх Катару

Конституційна монархія становить форму правління, за якої влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай це обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх не може змінити конституції. Формально конституційні монархії зберігаються у багатьох країнах світу і сьогодні — це Бельгія, Данія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Японія та ін.

Велику Британію помилково вважають конституційною монархією, але в країні немає писаної конституції і закони ухвалюють на засіданнях парламенту.

За теократичної монархії влада зосереджена в однієї особи, що поєднує державну і релігійну владу (владу церкви): це Бруней, Ватикан, Саудівська Аравія.

Ватикан. Папа Римський

Республіка - це форма правління, за якої верховна влада здійснюється виборними органами, що обираються населенням на певний термін. Загальними ознаками республіканської форми правління є: наявність одноособового і колегіального глави держави; виборність на певний термін глави держави та інших верховних органів державної влади.

Налічується кілька основних різновидів республіканського правління: парламентарні та президентські.

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна влада в організації державного життя належить парламенту. У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з-поміж депутатів, що належать до партій, які мають більшість голосів у парламенті. Уряд несе відповідальність перед парламентом за свою діяльність. У випадку втрати довіри більшості членів парламенту уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дочасних парламентських виборів (Австрія, Україна, Канада).

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, за якої президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Найхарактерніші риси президентської республіки такі: позапарламентський метод обрання президента і формування уряду; відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом; більш широкі, ніж у парламентській республіці, повноваження глави держави. Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. До президентських республік також належать Мексика, Бразилія, Росія.

У країнах Латинської Америки часто трапляються «суперпрезидентські республіки». За цієї форми правління влада президента - практично незалежна, слабко контрольована законодавчою і судовою владою. Це особливе сполучення традиційної президентської форми з напівдиктаторським керуванням (Венесуела).

Поняття політичний режим включає не тільки державу, а й політичну систему в цілому. Отже, розрізняють демократичне суспільство, тобто те, в якому існує демократичний політичний режим, і недемократичне суспільство, якому відповідає авторитарний політичний режим. Різновидом авторитарного політичного режиму в гіпертрофованому вигляді є тоталітарний політичний режим, якому відповідають тоталітарна держава і тоталітарна влада, що ставлять під свій імперативний, тотальний контроль, не обмежений законом, усі сфери життя окремих громадян і суспільства в цілому.

За формою державного устрою всі держави можна поділити на три основних групи: унітарні, федеративні, конфедеративні.

Унітарна держава - це єдине цільне державне утворення, що складається з адміністративно- територіальних одиниць, які підкоряються центральним органам влади й не мають ознак державної незалежності. Унітарна держава характеризується такими ознаками: на її території діють одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство; її частини (області, департаменти, округи, провінції, графства тощо) не володіють державним суверенітетом; унітарна держава, на території якої проживають невеликі за чисельністю національності, допускає широку національну і законодавчу автономію. До унітарних держав належать: Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

Федерація - це добровільне об’єднання раніше самостійних державних утворень в одну державу. Федеративний державний устрій неоднорідний. У різних країнах він має унікальні особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації, насамперед національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, які входять до складу єдиної держави. Разом з тим можна виокремити найзагальніші риси, характерні для більшості федеративних держав:

1.                              територія федерації складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, кантонів, земель, республік та ін.;
2.                              верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам;
3.                              суб’єкти федерації можуть ухвалювати власні конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі та судові органи.

Федерації будуються за територіальною і національною ознаками, що великою мірою визначає характер, зміст, структуру державного устрою. Приклади федерацій - Бельгія, Бразилія, Ефіопія, Індія, Канада, Нігерія, Німеччина, Росія, США.

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів. За конфедеративного устрою держави - члени конфедерації зберігають суверенні права як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах. На відміну від федерації, конфедерація не має загальних законодавчих, виконавчих і судових органів, не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету, зберігає громадянство тих держав, що входять до складу тимчасового союзу. Водночас держави можуть домовитися про єдину грошову систему, єдині митні правила, міждержавну кредитну політику на час існування союзу.

Як правило, конфедеративні держави недовговічні, вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію: Німецький союз (1815-1867), Швейцарський союз (1815-1848) і США, коли в 1781 р. була законодавчо затверджена конфедерація.

Ознайомитись із формами правління та державним устроєм країн світу можна за інформацією наведеною в таблиці 2.

Таблиця 2.

Форми правління та державний устрій країн світу

Висновки. Під формою держави розуміють її організацію, що втілюється в єдності форми правління, форми державного устрою і політичного режиму. У різних країнах державні форми мають особливості, характерні ознаки, які у міру суспільного розвитку наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв’язку та взаємодії.

Розглянуті аспекти форми держави (форма правління, політичний режим) хоч і різні, але стосуються одного явища, мають єдність, органічно пов’язані між собою, взаємозумовлені в їхніх ознаках. Залежно від конкретно-історичних умов розвитку може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління. У післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Бельгії, Греції, у деяких країнах Арабського Сходу. Таким чином, узяті в єдності три організації державної влади утворюють форму держави. Є об’єктивна суперечність між новим змістом і старою формою держави, яка у кінцевому підсумку розв’язується на користь змісту держави: форма зазнає змін відповідно до потреб нового змісту влади.

Запитання і завдання

1.                           Поясніть чинники, покладені в основу групування країн за кількісними показниками.
2.                           Поясніть, у чому полягає суттєва відмінність між абсолютною та парламентською монархіями.
3.                            За картами з’ясуйте, чи впливає географічне положення країни на форму правління держави.
4.                            На контурних картах позначте країни з різними формами правління.
5.                            Підготуйте виступ «Переваги демократії над тоталітаризмом».

Геополітика

Геополітика (з грецької - гео - земля; політика - мистецтво керування державою або вміння вести суспільні справ) - це наука, яка розглядає вплив географічних чинників на внутрішню й особливо зовнішню політику держав і націй.

За структурою поняття «геополітика» об’єднує два терміни - «географічне» і «політичне». Таку внутрішню форму вклав у це поняття його творець - шведський політолог Рудольф Челлен, назвавши геополітикою гіпотетичну «науку про державу як географічний організм, втілений у просторі». Під впливом німецького географа Фрідріха Ратцеля англієць Х. Маккіндер, американець Н. Спайкмен, німці К. і А. Хаусхофери, росіяни П. Н. Савицький, О. Дугін, американець польського походження З. Бжезінський у своїх працях втілюють ідею про стикування політики з

географією, а політичного цілепокладання - з уявленням структур земного простору.

картосхема територіальна структура земного простору

Застосовують два підходи до розуміння змісту поняття геополітики:

1.                          У вузькому розумінні - це політологічна концепція, яка визнає у зовнішній політиці держав вирішальну роль географічного фактора, а саме: просторове розташування країни, площу її території, чисельність і густоту населення, наявність, відсутність чи обмеженість природних ресурсів, особливості клімату. У такому значенні геополітику розглядають як просторово-географічний аспект міжнародних відносин, пов’язаний із питаннями здійснення зовнішньої експансії держави за допомогою сили, передусім військової.
2.                          У широкому розумінні - це сукупність фізичних, соціальних, матеріальних та моральних ресурсів держави, які утворюють той потенціал, використання якого дає їй змогу досягати своїх цілей на міжнародній арені

Історія розвитку науки. Фундаментальні положення геополітики кінця ХІХ - початку ХХ ст. базувалися на принципі географічного детермінізму, який пояснював, чому саме одні держави посідають домінуюче становище, а інші є об’єктом геополітичних впливів. Для стабільного функціонування і розвитку держава нібито потребує «життєвого простору» (нім. ЬеЬепзгаит), у межах якого формується основа для подальшого геополітичного впливу.

Геополітика ХХ ст. розвивалася з огляду на великі держави, які мали або територіальні претензії, або претендували на сфери впливу інших великих держав. Малі держави розглядалися скоріше, як об’єкт впливу великих держав. Тому, коли говорять про геополітику, то традиційно розуміють контроль над територіями поза межами великих держав. Проте розвиток гуманітарних наук і нові виклики, які з’явилися у другій половині ХХ ст., змушують геополітику трансформуватися у напрямі від великих утворень (континентів, держав) до людини.

Геополітика спрямована:

•                                               на відкриття багатоманітних географічних даних певних політичних можливостей - як позитивних, так і негативних;
•                                               з’ясування даних, які б дали можливість пояснювати суспільні запити і проблеми через надання їм чітких територіальних контурів;
•                                               вирішення проблем у формах просторового дизайну, які пронизані відносинами протистояння — співробітництво, суперництво — кооперація, панування — підпорядкування, та передбачають усунення таких відносин.

Політична географія розглядається як одна з теоретичних передумов виникнення геополітики.

Серед багатьох понять геополітики особливе місце посідає «геополітичне положення». Воно є складовою геополітичного розвитку, геополітичної ситуації та певною мірою визначає геополітичні інтереси. Одночасно становлячи і ресурс, і об’єктивне обмеження розвитку держави, геополітичне положення має велике самостійне значення, впливає на вирішення численних економічних, соціальних, політичних і дипломатичних проблем державного рівня (зокрема розвиток паливно-енергетичного, агропромислового, військово-промислового та інших виробничих комплексів). Серед геополітичних понять геополітичне положення містить найбільшу географічну складову. Воно тісно пов’язане з відомими категоріями, що відображають різні види положення (географічне, природно-, економіко-, суспільно-географічне тощо), маючи спільні з відповідними визначеннями моменти.

Географічне положення визначається як відношення певного об’єкта до географічних чинників, що справляють на нього суттєвий вплив.

Геополітичне положення певної країни визначається сукупністю її певних територіальних відносин з іншими країнами та великими природними об’єктами, що мають на неї істотний політичний, економічний, екологічний і соціальний вплив.

Природні об’єкти (моря, гірські масиви, ріки тощо) можуть поліпшувати або утруднювати взаємодію певної країни з іншими, виступаючи природною перешкодою. Їх необхідно оцінити у соціально-економічному, екологічному та військово-стратегічному аспектах. Особливе значення має аналіз природних рубежів на кордонах країни.

Кожній країні світу властиві свої економічний потенціал, політична спрямованість, належність до певних міжнародних економічних, політичних союзів та релігійних угруповань тощо. Визначаючи геополітичне положення (ГПП) конкретної країни відносно інших, треба враховувати не лише індивідуальні особливості цих країн, а й їх належність до зазначених союзів і угруповань. Одночасно важливо мати уявлення про характер відносин країни з усім угрупованням. Для визначення її геополітичного положення в сучасних умовах доцільно виокремити такі групи країн:

1.                              країни з потужним економічним і політичним потенціалом (сімка розвинутих країн, а також Росія, Китай, Корея);
2.                              країни - джерела паливно-енергетичних ресурсів;
3.                              країни, які експортують та імпортують продукцію у великих масштабах (або мають потенціал для цього);
4.                              дружні країни (характеризуються тим, що у відносинах між ними не виникало істотних економічних і політичних суперечностей або територіальних претензій, наявністю тісного політичного, економічного, культурного співробітництва, належністю до спільних асоціацій);
5.                              країни, що протидіють (між ними спостерігаються економічні і політичні суперечності або територіальні претензії - наявні та потенційні);
6.                              нейтральні країни (відносно певної країни):
7.                              країни - вогнища регіональних конфліктів і такі, що перебувають у системі міжнародних ізоляційних санкцій;
8.                              економічні союзи країн;
9.                              військово-політичні союзи країн;
10.                              релігійні угруповання країн.

Вихідним пунктом аналізу геополітичного положення країни є вивчення її сусідів першого та другого порядку. Тобто тих, хто безпосередньо з нею межує і межує через інші країни. Від цих країн насамперед залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво таких сусідів є особливо вигідним у зв’язку з територіальною близькістю і відсутністю третьої сторони у відносинах. Територіальні претензії, а також більшість політичних, економічних, соціальних, екологічних, етнічних суперечностей виникають у країнах, що межують. Дуже гострого характеру набувають етнічні проблеми у відносинах між країнами, які виникли на місці великих держав (СРСР, Югославія). Внутрішні конфлікти відбиваються за кордоном у вигляді напливу біженців, погіршення соціально-економічної ситуації і відносин з іншими державами.

Геополітичне значення сусідньої країни неможливо правильно оцінити без урахування історичного фактора.

Інформація для прикладу. Особливості та пріоритет українсько-російських і українсько- польських відносин великою мірою визначаються тим, що Україна в минулому входила до складу Росії та Польщі. Ще довго серед інших сусідів Україна виділятиме Росію, Білорусь і Молдову як колишні республіки СРСР за значною інтенсивністю політичних, економічних, соціальних та етнічних зв’язків з ними.

Одним з параметрів геополітичного положення є протяжність кордону між державами, що межують. Чим вона більша, тим ширший їх взаємовплив. Країни, що межують, різняться одна від одної територіальним, демографічним та економічним потенціалами. Більші країни міцніше формують геополітичне положення, впливаючи на менші, які вимушені пристосовуватись. Сусідні країни слід також оцінити за природними ресурсами та умовами. Відмінність і взаємодоповнення їх природно - ресурсних потенціалів сприяють співробітництву та посилюють значення цих країн у формуванні геополітичного положення.

Наявність у держави морського кордону вимагає також аналізу морських сусідів. Без їх розгляду характеристика геополітичного положення буде неповною. Вплив морського сусіда відчувається значно менше, ніж суходільного (більша відокремленість, послаблення позитивних і негативних властивостей безпосереднього сусідства), тому він посідає проміжне місце між суходільними сусідами першого і другого порядків.

Геополітичне оточення держави формується не тільки сусідами першого порядку. Велике значення мають також сусіди другого порядку. Вони часто врівноважують вплив сусідів першого порядку. Країни - сусіди другого порядку не мають спільних кордонів і реалізують своє сусідство через державу, що межує з кожною з них. Наприклад, до сусідів України другого порядку належать Австрія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Німеччина, Чехія та інші країни. Через обширність і витягнутість території Росії багато сусідів другого порядку значно віддалені від України, не мають з нею навіть регіональної спільності. Сусідство потрібно розглядати у певному регіоні, бо за його межами воно практично втрачає свої властивості, зокрема, такі як можливість близької і швидкої взаємодії.

Є два принципово різні варіанти положення країни відносно природних комунікаційних об’єктів. Перший варіант є сприятливим і передбачає прямий вихід до них, тобто коли через країну тече транснаціональна річка або до складу її території входить частина морського узбережжя. За другого варіанта до природного об’єкта можна дістатись лише через територію однієї або кількох країн. В цьому випадку визначаються порядок сусідства і доступність (віддаль) до об’єкта. Аналогічно аналізується положення країни відносно транснаціональних шляхів сполучень, трубопроводів.

Водночас, припускаючи можливість появи й інших аспектів геополітичного аналізу природних об’єктів, все ж не слід зараховувати до нього повну характеристику природних умов та ресурсів країни.

Висновки. Поняття «геополітика» традиційно розглядається у структурі предмета «міжнародні відносини» в аспекті внутрішніх намірів держави, спроектованих назовні, за межі державних кордонів. Разом з тим органічною частиною геополітики є внутрішня складова, яка, власне, і забезпечує державам фундамент для геополітичних впливів. Геополітичні фактори належать до тих реалій, що утворюють своєрідне «навколишнє середовище» кожної держави, яка прагне визначити свій політичний курс. Усвідомлення національних інтересів, їх розуміння та зведення до злагодженої несуперечливої системи мають відбуватися за умови обов’язкового врахування сучасної геополітичної ситуації. Тільки тоді можливі чітке визначення національно-державних цілей, обґрунтування пріоритетних завдань, правильного співвідношення питань стратегії і тактики в межах обраного політичного курсу.

Запитання і завдання

1.                          Дайте визначення наукового поняття «геополітика».
2.                           Назвіть відомих політологів, що опікувались геополітичними проблемами.
3.                           Поясніть чинники спрямованості геополітики.
4.                           З’ясуйте відмінності між географічним та геополітичним положенням країни.
5.                           Назвіть групи країн, які застосовують для визначення геополітичного положення.

СУЧАСНІ ГЕОПОЛІТИЧНІ ЗРУШЕННЯ НА ПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ

Політична карта - рухома категорія політичної географії. У гонитві за територію на ній весь час відбуваються геополітичні зрушення у вигляді збройних конфліктів, що виливаються у явища сепаратизму та невизнаних країни.

Збройні конфлікти. Міжнародне право регулює поведінку воюючих сторін у процесі як міжнародних, так і внутрішніх збройних конфліктів. Збройний конфлікт міжнародного характеру відбувається, коли один суб’єкт міжнародного права застосовує військову силу проти іншого суб’єкта. Таким чином, сторонами в збройному конфлікті можуть бути держави, нації та народності, що борються за незалежність, проти колоніального панування та іноземної окупації, а також проти расистських режимів за здійснення свого права на самовизначення, міжнародні організації, що вживають колективні збройні заходи для підтримання миру і міжнародного правопорядку.

Збройні конфлікти неміжнародного характеру - це збройні конфлікти, що відбуваються на території будь-якої держави між її збройними силами або іншими організованими озброєними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, здійснюють такий контроль над частиною її території, який дає їм можливість здійснювати безперервні та узгоджені воєнні дії неміжнародного характеру.

До збройних конфліктів неміжнародного характеру належать усі громадянські війни і внутрішні конфлікти, що виникають із спроб державних переворотів і т. ін. Ці конфлікти відрізняються від міжнародних збройних конфліктів насамперед тим, що в останніх обидві воюючі сторони є суб’єктами міжнародного права, тоді як у громадянській війні воюючою стороною визнається лише центральний уряд.

Оголошення війни належить до компетенції вищих органів державної влади і його порядок визначається конституцією кожної країни.

Оголошення війни, навіть якщо воно не супроводжується воєнними діями, завжди призводить до стану війни і спричиняє певні правові наслідки. Це означає закінчення мирних відносин між відповідними державами: дипломатичні та консульські зв’язки розриваються; персонал посольств і консульств відкликається; політичні договори (про ненапад, про нейтралітет, про митний союз) припиняють свою дію; деякі багатосторонні договори припиняють свою дію у відносинах між державами, які воюють; міжнародні багатосторонні договори, що закріплюють норми і принципи поведінки країн у період збройних конфліктів, починають діяти і у відносинах між воюючими сторонами.

Право збройних конфліктів - це галузь міжнародного публічного права. Специфіка цієї галузі полягає в тому, що вона регулює конкретну сферу міждержавних відносин, а не ці відносини в цілому.

Самовизначення країн. Один із принципів міжнародного права - це право на самовизначення. В Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права сказано: «Всі народи мають право на самовизначення. Через це право вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно забезпечують свій економічний, соціальний і культурний розвиток».

Але є певна суперечність між проведенням у життя права народів на самовизначення і принципами територіальної цілісності держави. Нездатність сторін знайти мирний спосіб вирішення такої суперечності призводить до посилення національних конфліктів, які переростають у воєнні протистояння.

У новітній час зі зброєю в руках право на самовизначення відстоюють уйгури та жителі Тибету на території КНР, мешканці Західного Ірану та Ачеха в Індонезії, карени, мони, шани в М’янмі (Бірма), бенгальці Східного Пакистану, численні рухи на північному сході Індії - сикхи Пенджабу і пуштуни в Пакистані, курди в Іраку, Ірані і Туреччині, еритрейці в Ефіопії, сомалі в Джібуті і Кенії, мешканці регіону Шаба в Заїрі, не мусульманське населення Судану, арабська і християнська общини Чаду, туареги Малі і Нігеру, баски в Іспанії, корсиканці у Франції, албанці в Сербії і Македонії, ірландці у Великій Британії.

Національно-визвольний рух уявляється як позитивне, прогресивне явище, що відповідає загальній спрямованості антиколоніальної боротьби народів. Наприклад, рух у Східному Пакистані зумовив її відокремлення від Пакистану і утворення Народної Республіки Бангладеш.

Явища сепаратизму. Проте сепаратизм характеризується як негативне явище. Сепаратизм (від лат. 8ерагаІв8 - окремий) - прагнення до відокремлення, відособлення, рух за відокремлення частини держави та створення нової державної структури або за надання частині країни автономії.

Сепаратистські рухи досить рідко досягають кінцевої мети, найчастіше задовольняючись наданням певної автономії. Як приклади успішних сепаратистських рухів можна назвати тільки такі країни, як Бангладеш, Еритрея, Хорватія, Словенія, Боснія, Македонія, Чорногорія, Східний Тимор. У 2011 р. до цієї групи, можливо, приєднається Південний Судан, в якому, за договором з урядом Судану, має відбутися референдум про незалежність.

Своє право на незалежність також відстоюють жителі Західної Сахари і Палестини, раніше - жителі Східного Тимору. Національно-визвольні рухи цих країн не належать до сепаратистських, оскільки їх право на незалежність завжди визнавалось ООН.

В Європейському Союзі діє Європейській вільний альянс - об’єднання партій різних країн, що мають сепаратистську або автономістську спрямованість.

Невизнані країни. У політичній географії є таке поняття, як невизнані держави - державні утворення, які, володіючи всіма ознаками державності (населення, контроль над територією, система права і управління, фактичний суверенітет), водночас не мають повного або часткового міжнародного дипломатичного визнання і, таким чином, не можуть юридично виступати як суб’єкти міжнародних

відносин.

Умовно за способом виникнення їх можна поділити:

1.                         на держави, що утворилися в результаті революційних дій;
2.                         держави, що виникли в результаті сепаратизму;
3.                         держави, що утворилися в результаті воєнних дій;
4.                         держави - колишні колонії, що виникли через здобуття незалежності.

Деякі невизнані країни визнані певними суверенними державами.

Абхазія розташована між Кавказькими горами і Чорним морем. Згідно з Конституції Грузії є автономною республікою в її складі. З 1992 р. - фактично самостійна держава. Її самостійність визнана Росією і Нікарагуа.

Косово знаходиться на Балканському півострові. Згідно з Конституцією Сербії входить до складу Сербії як Автономний край Косово і Метохія. На підставі резолюції 1244 Ради Безпеки ООН перебуває під міжнародним управлінням. У 2008 р. була проголошена незалежність, яка на сьогодні визнана близько 60 країнами.

Турецька республіка Північного Кіпру розташована в північній частині Кіпру і сформована після вторгнення турецьких збройних сил на Кіпр у 1974 р. Незалежність була проголошена у 1983 р. У 2004 р. її територія була фактично включена до складу Європейського Союзу як частина Республіки Кіпр. Визнана Туреччиною і Автономною республікою Нахічевань (Азербайджан).

Придністровська Молдавська республіка (з 1990 р.) - невизнана держава, яка на сході межує з Україною, на заході - з Молдовою, частина колишньої Молдавської РСР.

Нагірно-Карабаська республіка (з 1991 р.) - невизнана держава, проголошена в межах Нагірно­Карабаської автономної області колишньої Азербайджанської РСР.

Сомаліленд (з 1991 р.) знаходиться на північному заході Сомалі (Північно-Східна Африка).

Є і так звані віртуальні держави (англ. тісгопаіїогі) - об’єднання, створені приватними особами, що заявляють про свою суверенність.

Висновки. Право збройних конфліктів - недосконала галузь міжнародного права. І не тому, що містить певні прогалини (така проблема властива практично кожній галузі права), а оскільки має слабкий механізм регулювання. Орган, що здійснює контроль і регулювання міжнародного права в період збройних конфліктів (Організація Об’єднаних Націй), недостатньо сильний, щоб диктувати свою волю могутнім державам. І прецеденти, коли не виконувалися рішення Ради Безпеки ООН, були. Враховуючи сказане, можна зробити висновок, що право збройних конфліктів - галузь, що вимагає серйозного удосконалення на основі міждержавних угод і закріплення їх у відповідних міжнародних актах.

Запитання і завдання

1.                          Дайте пояснення наукового поняття «збройний конфлікт».
2.                           Поясніть відмінність у термінах «конфлікт між народами, націями» і «конфлікт між державами».
3.                           Дайте пояснення наукового поняття «сепаратизм».
4.                           Наведіть приклади невизнаних країн.
5.                           Назвіть міжнародний орган, що врегульовує збройні конфлікти.
6.                           На контурну карту нанесіть межі невизнаних країн.

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

У світі функціонує близько 4000 міжнародних організацій, що розв’язують проблеми збереження миру на Землі, міжнародного політичного та економічного співробітництва, соціальної опіки тощо. Розрізняють загальнополітичні (ООН, Рада Європи, Європейський парламент, Співдружність Незалежних Держав та ін.) та спеціальні (Європейський Союз, НАТО та ін.) організації.

У сучасному світі міжнародні організації є основним організатором спілкування держав. Міжнародна організація - це об'єднання держав відповідно до міжнародного права і на основі міжнародного договору для здійснення співробітництва в політичній, економічній, культурній, науково-технічній, правовій та іншій галузях, що має необхідну для цього систему органів, права й обов'язки, похідні від прав і обов'язків держав, і автономну волю, обсяг якої визначається волею держав-членів. Сучасні міжнародні організації поділяються на два основні типи: міжурядові і неурядові організації. Роль і перших, і других значна, і всі вони сприяють спілкуванню держав у різних сферах життя.

Всі міжнародні організації мають власну класифікацію і критерії.

Членство держав.

• Міжнародні міждержавні організації - об’єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб’єктність і засновані згідно з нормами міжнародного права.

Міжнародні недержавні організації - ті, що організаційно оформлені за спільними або близькими соціальними, політичними, економічними, ідейними, професійними та іншими інтересами, об’єднання різних громадських угруповань з різних країн.

•                                                Змішані міжнародні організації - організації, що складаються з представників урядів або представників професійних спілок та робітників.

1.                           Географічне охоплення:

•                                                глобальні - організації, членами яких є представники всіх чи майже всіх країн світу;
•                                                регіональні - організації, в яких бере участь велика кількість представників певного регіону;
•                                                субрегіональні - організації, утворені з представників невеликої кількості одного або різних регіонів.

Організація Об’єднаних Націй. ООН належить головна роль серед міжнародних організацій. Її було створено з метою збереження миру на Землі та для контролю над міжнародною безпекою і розвитком співробітництва між державами. Статут ООН, розроблений на конференції представниками СРСР, США, Великої Британії, Китаю, набув чинності 1945 р. ООН має головні органи: Генеральну Асамблею, Раду Безпеки, Економічну і соціальну раду, Раду з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат. До них входять комітети і комісії, установи та організації, в яких розглядаються питання і проблеми світової політики, економіки, екології, права тощо. Членами ООН можуть бути будь-які миролюбні країни, що визнають її Статут і готові його виконувати. Нині членами ООН є майже 180 країн світу, в тому числі Україна.

Структура ООН

На Генеральну Асамблею, яку іноді порівнюють зі світовим парламентом, збираються представники кожної країни - члена ООН. Під час розгляду важливих питань кожна з цих країн має тільки один вирішальний голос. Офіційними мовами, якими проводяться робочі засідання, визначено шість мов (англійську, російську, французьку, іспанську, арабську, китайську). Штаб-квартира ООН розміщена в Нью-Йорку (США), основні офіси розташовані в Римі (Італія), Парижі Штаб квартира ООН в Нь ю Йорку

Рада Безпеки складається з 15 членів, серед яких 5 є постійними (США, Велика Британія, Франція, Росія, Китай), а 10 членів обираються по черзі на два роки Генеральною Асамблеєю ООН. Це надзвичайно важливий орган, на який покладається головна відповідальність за підтримання міжнародного миру і безпеки. Його рішенням повинні підпорядковуватися всі члени ООН

Економічна і соціальна рада координує економічну і соціальну діяльність. До її складу входять спеціальні ради (Рада з торгівлі та розвитку, Рада промислового розвитку та ін.), комітети (економічний, соціальний та ін.), комісії (з науки і техніки, з природних ресурсів та ін.) і підкомісії (з народонаселення, з прав і людини, з положення жінок та ін.).

Рада з опіки була заснована з метою нагляду за колишніми колоніями. До них було прикріплено держави, які відповідали за розвиток цих країн на шляху до самовизначення та незалежності. У 1994 р. Рада Безпеки припинила дію Угоди про опіку ООН щодо останньої території, якою вона опікувалася. Нині вона проводить свої засідання нерегулярно, лише тоді, коли в них виникає потреба.

Міжнародний суд - це головний судовий орган ООН. Він складається з 15 суддів, яких обирають Генеральна Асамблея і Рада Безпеки. Сторонами у справах, що розглядаються в суді, можуть виступати лише держави. Міжнародний суд функціонує в Гаазі (Нідерланди).

Європейський Союз (ЄС) - «Спільний ринок» - друга за значенням міжнародна організація, яка існує з 1958 р. (у 1991 р. її назва «Європейське Економічне Співтовариство» змінена на «Європейський Союз») і об’єднує європейські країни. Її мета - створення спільного ринку товарів, капіталів і робочої сили через скасування митних кордонів. Країни, які входять до ЄС, виробляють спільну погоджувальну політику стосовно розвитку промисловості, енергетики, сільського господарства, транспорту, зовнішньоекономічної діяльності тощо. Штаб-квартира розміщена у Брюсселі (Бельгія). З 2002 р. 12 країн ЄС (Бельгія, Німеччина, Греція, Іспанія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Австрія, Португалія і Фінляндія) змінили власні валюти на єдину - євро, утворивши зону євро. Це історичний момент європейської інтеграції. До того часу євро використовували лише в міждержавних банківських і фінансових операціях. Данія, Швеція, Велика Британія зберегли національну валюту.

 Співдружність Незалежних Держав (СНД) - політична міжнародна організація, яка утворилася після розпаду СРСР у 1991 р. До її складу увійшли 12 незалежних держав - Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Вірменія, Азербайджан, Грузія, Таджикистан, Кіиргізстан, Казахстан, Узбекистан, Туркменистан - колишні республіки Радянського Союзу. Мета створення цієї організації - координація дій у валютно-фінансовій та економічній сферах, розв’язання національних проблем, збереження територіальних кордонів, інтеграція країн - членів СНД у світову економіку шляхом створення регіонального ринку. Штаб-квартира СНД розташована в Мінську (Білорусь).

«Велика вісімка» — організація постіндустріальних країн і Росії, які об’єдналися для проведення щорічних економічних нарад. Ви вже знаєте, що до країн «Великої вісімки» належать: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада, Росія. На нарадах, у яких беруть участь і представники ЄС, розглядають глобальні економічні проблеми людства і вузькоспеціалізовані проблеми внутрішніх ринків держав.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) - військово-політичний союз, створений у 1949 р. на основі договору між 12 країнами (США, Канада, Бельгія, Велика Британія, Люксембург, Нідерланди, Франція, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія, Португалія) після завершення публічного обговорення і відповідної парламентської процедури. У 1952 р. до договору приєдналися Греція і Туреччина, пізніше - Німеччина (1955 р.), Іспанія (1982 р.), Польща, Угорщина і Чехія (1999 р.), протягом 2004—2006 рр. до договору приєдналися - Албанія, Болгарія, Латвія, Литва, Македонія,

Румунія, Словаччина, Словенія, Естонія. Договір зобов’язує кожну державу - члена НАТО взяти на себе частину ризику і відповідальності, пов’язаних зі спільною безпекою, водночас надаючи кожному можливість користуватися перевагами спільної безпеки. Від членів НАТО вимагається також утримуватися від будь-яких міжнародних зобов’язань, які йому суперечать.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО) - військово-політичний союз.

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) - міжнародна організація, яка об’єднує 30 розвинутих країн світу. Вона створена в 1961 р. з метою координації економічної політики країн-членів і погодження програми допомоги країнам, що розвиваються. Штаб-квартира розміщена в Парижі (Франція).

Організація країн - експортерів нафти (ОПЕК) створена в 1960 р. До її складу входять: Алжир, Іран, Ірак, Венесуела, Катар, Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Габон, Лівія, Нігерія, Ангола. Видобуток нафти цими країнами становить понад половину світового. Майже 90 % її експортується. Організація координує дії країн-членів з видобутку, експорту та умов торгівлі нафтою, встановлює ціни на нафту на світовому ринку. Штаб-квартира розташована у Відні (Австрія).

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) заснована в 1967 р. До її складу входять Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В’єтнам, Лаос, М'янма, Камбоджа. Головна мета створення АСЕАН - економічне, соціальне, політичне і культурне співробітництво країн-членів. Асоціація розв’язує проблеми збереження миру та стабільності в Південно-Східній Азії. Штаб- квартири розташовані в Бангкоку (Таїланд) і Джакарті (Індонезія).

Організація американських держав (ОАД) заснована в 1948 р. і об’єднує понад 30 країн Америки. Вона створена для зміцнення миру та безпеки в цій частині світу, розв’язання спірних питань, запобігання конфліктам, погодження політичних, економічних та правових рішень. Штаб- квартира розташована у Вашингтоні (США).

Організація африканської єдності (ОАЄ) створена в 1963 р. Вона об’єднує майже всі країни Африканського континенту. Має на меті розвиток політичного, економічного, наукового і культурного 63 співробітництва між країнами Африки, зміцнення миру, знищення всіх видів колонізації, захист незалежності й суверенітету та територіальної цілісності країн. Штаб-квартира розташована в Аддис- Абебі (Ефіопія). У 2001 р. ОАЄ було перейменовано на Африканський Союз (АС).

Шанхайська організація співробітництва (ШОС) є субрегіональною міжурядовою міжнародною організацією. Вона була утворена 15 червня 2001 р. в місті Шанхаї (КНР). До ШОС входять шість країн-членів - Китайська Народна Республіка, Російська Федерація, Республіка Казахстан, Киргизька Республіка, Республіка Таджикистан і Республіка Узбекистан. Штаб-квартира організації розташована в Пекіні.

У 1863 р. п’ятеро громадян Швейцарії - Анрі Дюнан, Гійом Анрі Дюфур, Гюстав Муаньє, Луї Аппіа та Теодор Монуар заснували Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ). Це нейтральна, безпристрасна і незалежна гуманітарна організація.

На конференції в Бреттон-Вудсі (липень 1944 р.) були створені дві організації - Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції та розвитку, а заключний акт форуму містив рекомендації державам щодо створення міжнародної торговельної організації, яка б опікувалася регулюванням міжнародних торговельно-економічних відносин.

Варто знати. Україна стала членом СОТ (Світової організації торгівлі) (мал. 89). Окремі сектори українського торговельного законодавства (санітарні, ветеринарні та технічні вимоги до товарів, що експортуються з України) потребують більш детального розгляду на законодавчому рівні

та подальшого врегулювання певних невідповідностей з вимогами СОТ.

Україна стала членом СОТ

Висновки. У параграфі наведено приклади найбільших і найважливіших міжнародних організацій, метою яких є збереження миру, розв’язання економічних, політичних, соціальних та інших проблем. Водночас у світі є велика кількість військових і вузькоспеціалізованих міжнародних організацій, які сприяють вирішенню різноманітних світових проблем.

Запитання і завдання

1.                           Назвіть відомі вам міжнародні організації.
2.                           Поясніть структуру та функції ООН.
3.                           Висвітліть, з якою метою створено СНД.
4.                           Розкажіть про діяльність Європейського Союзу.
5.                            З'ясуйте, як впливають міжнародні організації на політичну та економічну ситуацію в Україні.

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

1.                                         Прогноз політичної карти світу 2050 р.
2.                                         Виникнення України як незалежної держави на політичній карті світу.
3.                                         Старий світ і Новий світ. Що є спільного і відмінного між ними?
4.                                         Роль ООН у сучасному політичному світі.
5.                                         Нові тенденції в економічних і політичних відносинах між державами.
6.                                         Україна: перспективи євроінтеграції.

ТЕРИТОРІЯ ПРАКТИЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ

Зробіть практичну роботу з теми «Аналіз політичної карти регіону (за вибором)».

Позначте на контурній карті зони життєво важливих інтересів України та проаналізуйте їх.

Здійсніть творчий проект «Я - миротворець».

Зіграйте в ділову гру «Зони етнічного конфлікту. Проблеми врегулювання».

Проведіть міні-референдум «Україна і НАТО».

ТЕРИТОРІЯ КОНТРОЛЬНОЇ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ

1.                            Назвіть основні етапи формування політичної карти світу.
2.                             Поясніть, вплив фіаско колоніальної системи на формування сучасної політичної карти світу?
3.                             Дайте визначення наукових понять «країна», «держава», «територія».
4.                             Назвіть чинники, що покладено в основу типології країн?
5.                             Поясніть відмінності між унітарними та федеративними державами.
6.                             Перелічіть ознаки суверенної держави.
7.                             Наведіть приклади групування країн за кількісними показниками.
8.                             Наведіть приклади групування країн за якісними показниками.
9.                             Назвіть ознаки, що характерні для економіки країн «Великої вісімки»?
10.                            Назвіть на які підгрупи поділяють середньорозвинуті країни?
11.                             Поясніть, за якими основними критеріями виокремлюють групу найменш розвинутих країн світу?
12.                            Визначте до країн якого економічного типу належить Україна?
13.                            Поясніть значення міжнародних організацій для світової спільноти?
14.                            Охарактеризуйте призначення ООН.
15.                            Назвіть головні органи ООН.
16.                            Розкрийте загальні функції спеціалізованих установ ООН.
17.                             Перелічіть країни, що входять до Європейського Союзу. Поясніть мету його створення.
18.                             Які регіональні міжнародні організації ви знаєте? Які проблеми вони розв’язують?
19.                            Поясніть мету створення СНД.
20.                             До яких міжнародних організацій належить Україна? Яке це має значення для розвитку економіки держави?

ТЕСТИ

1.                            Назвіть групу країн, що належать до унітарних:

А Росія, Україна, Швеція, Польща, Японія;

Б Швеція, Україна, Італія, Польща, Японія;

В Канада, США, Україна, Швеція, Польща;

Г Італія, Польща, Японія, Індія, Швеція.

2.                             Дайте визначення поняття країни, що позбавлена іншою державою політичної та економічної незалежності:

А колонія;

Б країна;

В держава;

Г залежна територія.

3.                             З’ясуйте, як називається країна, що має автономні утворення на своїй території:

А республіка;

Б монархія;

В федерація;

Г унітарна держава.

4.                             Визначте держави, що є конституційними монархіями.

А Росія;

Б Данія;

В Німеччина;

Г Велика Британія.

5.                             Установіть економічну організацію, що об’єднує країни Південно-Східної Азії:

А ЄС;

Б ОПЕК;

В АСЕАН;

Г СНД.

6.                      Встановіть регіон світу, який характеризується політичної нестабільністю і в якому велика кількість «гарячих точок»:

А Європа;

Б Південна Америка;

В Північна Америка;

Г Азія.

7.                      Визначте найдавнішу столицю світу:

А Багдад;

Б Дамаск;

В Рим;

Г Київ.

8.                       Оберіть етап формування політичної карти світу, за часів якого відбувся розпад Османської імперії:

А епоха Великих географічних відкриттів;

Б розпад світової колоніальної системи;

В Перша світова війна;

Г Друга світова війна.

9.                       Позначте групу країн, які розташовані на політичній карті в напрямку з півночі на південь: А Німеччина, Данія, Швейцарія;

Б Росія, Китай, Монголія;

В Венесуела, Бразилія, Аргентина;

Г Єгипет, Туніс, Марокко.

10.                      Виберіть об’єкт, який досліджує економічна і соціальна географія:

А господарство;

Б територія;

В економіко-географічне положення;

Г політико-географічне положення.

11.                      Встановіть відповідність між формою державного правління та країнами світу:

12.            Назвіть вченого, який вперше застосував термін «економічна географія»:

А Карл Ріхтер;

Б Михайло Ломоносов;

В Павло Чубинський;

Г Володимир Кубійович.

13.             Встановіть відповідність між поняттями та їх змістом:

14. Встановіть відповідність між етапами формування політичної карти світу та основними

подіями, що в них відбувалися:

15. Встановіть відповідність між типом та назвою країни.

16. Встановіть відповідність між назвою країни та її належністю до певного угруповання.

17. Розташуйте послідовно столиці світу від найдавнішої до сучасної.

А Бразиліа;

Б Рим;

В Дамаск;

      Г Москва.

ЛІТЕРАТУРА

Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посібник. - К.: Академія, 2023. - С. 36-101.

Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права. - Т.: Карт- бланш, 2002.

Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навч. посіб. - О.: Астропринт, 2021. - С. 325-329, 406-424.

Паламарчук О.М. Теоретико-методичні засади дослідження геополітичного положення країни // Укр. геогр. журн. - 2013. - № 1. - С. 19-23.

Основи політології / Ф. М. Кирилюк, М. О. Корж, І.П. Федірко та ін.;