Війна - це жах... Історія одного музейного експоната: бойовий прапор

Тема. Війна – це жах… Історія одного музейного експоната: бойовий прапор.

Мета.

Виховувати в середовищі учнівської молоді  глибокі патріотичні почуття, формувати активну громадянську позицію школярів щодо єдиної,цілісної держави.

Очікувані результати:

Після цього уроку учні зможуть:

• відчути  почуття власної гідності, поваги до прав людини, гуманістичних традицій та загальнолюдських цінностей;
• зрозуміти цінність людського життя;
• сформувати для себе поняття терміну «героїзм»;
• долучитися  до сучасної «живої історії»

Хід уроку
 

  Учитель.

 З березня 2014 року наша країна  знаходиться в стані неоголошеної війни. Багато страждань випало на долю нашого народу за цей час, але він проявив свій незламний дух.  Сьогодні на Сході України йдуть військові дії

Війна – це жах..
Війна – це руйнація...

Війна – це смерть...                                                                                               
Офіційно її немає, та  вона поруч щодня.

Важка це праця захищати мир! Багато мешканців Зіньківщини знаходяться у лавах збройних сил України. Вони залишили свої домівки і нашу квітучу Полтавську землю, щоб захищати Україну, її волю, її незалежність. Багато  наших чоловіків пішли на війну. Їм болить те, що розривають на шматки нашу землю, і ми віримо, що вони відстоять цілісність нашої держави, її волю, її пісню, золоті полтавські жита і мир. Нам є що захищати, нам є що берегти! І цей святий обов’язок виконують воїни незалежної України.

В 2014 році вся міжнародна спільнота визнала Україну найпатріотичнішою нацією світу. Прапор незалежної України замайорів в усіх, навіть найменших її куточках. Під цим прапором сьогодні твориться історія, і виховується нова нація.

Експонат, що перед вами, був свідком бойових дій в АТО ї є одним із найцінніших в колекції музею.

Учень. Нерозя Михайло Іванович, мій дядя,  проживає в селі Комсомольське. Він був учасником бойових дій в зоні АТО. Його повернення найбільше чекали бабуся з дідусем (ось вони на слайді) і вся наша велика родина.  І настала ця довгожданна мить. Дядя повернувся. Говорить мало, мабуть йому боляче згадувати пережите. Саме звідти, з пекельного посвисту снарядів, де гинули його товариші, привіз він прапор з підписами бойових побратимів. Мені дуже хотілося показати той прапор учням нашої школи, односельцям. Ось трапилась нагода. У школі свято квітів. Я з гордістю розповідав і показував прапор однокласникам і старшим друзям . захищаючи квіткову композицію. Безцінну святиню  ми з дозволу дяді  передали в музей нашої школи.

Я хочу прочитати  вірш присвячений справжнім патріотам своєї Батьківщини, яких ми шануємо, якими пишаємось і на яких рівняємось.

Учитель. Розповідь про прапор

 Так, прапор передав музею Нерозя Михайло Іванович – військовослужбовець 92-ї окремої механізованої бригади – бригади, що була в найгарячіших точках Луганщини, бригади, що брала участь в битвах за Щастя, Станицю Луганську, Бахмутку та ін. Бійці  92-ї окремої механізованої бригади прийшли на поміч силовикам в оточеному, палаючому Іловайську на Донеччині, де смерть літала так близько, що було чути її холодний подих, демонструючи небачений героїзм врятували сотні життів солдат та офіцерів, що проривалися з оточення. Взагалі, 92-га окрема механізована бригада виконувала найважчі бойові завдання, була форпостом та надійною опорою незалежності України на Луганщині.

Останнім часом бійці бригади дислокувалися в селищі Трьохізбенка Луганської області, об’єкті великого стратегічного значення, що прикривав Щастя та Сєвєродонецьк від лап сепаратистів. Днюючи та ночуючи під безперервними обстрілами, українські бійці не дозволили ворогові прорвати оборону, окропити українську землю кров’ю мирних жителів. Адже вони всі захищали нас, подарували нам мирне небо над головою, жертвували своїм здоров’ям та життям, втрачали все крім одного: надії... Надії на мир, надії на щастя, надії на світле безхмарне майбутнє, щоб наші діти ходили по нашій землі, були вільними, а не рабами...

Але війна нікого не щадить і, навіть, люди, які повернулися з неї часто думками зостаються там. Де кожен день ніби останній, де життя і смерть завжди поруч, де кожен день цвіт нації втрачає найкращих. Так, Нерозя Михайло Іванович не зміг прийти на захід. Війна і на нього наклала свій відпечаток. У мене з ним відбулася приватна розмова віч-на-віч. А ще, він розповів, що означав цей прапор для українських захисників.

Прапор – це, перш за все, символ. Символ того, що Україна не здалася, вона жива і бореться з сепаратиською гангреною. В дні, коли обстріли були безперервними, прапор був символом надійності, нагадував нашим воїнам за що вони воюють. Його оберігали, пригортали до серця. Після відбитої ворожої атаки прапор вивішували щоб дати зрозуміти – це українська земля і її не захопити допоки останній захисник ще дихає.

Вірш «Сльоза бринить

Є ті, для яких Батьківщина більша за життя – герої, які не вмирають
Вже занадто багато ми чуємо кожен день про кроки війни.
І навряд чи ми спокій відчуємо, поки гинуть Вкраїни сини.
Прокидається кожна людина лише з думкою, кожного дня:
– Стала  б мирною моя Україна…–  Хай скінчиться війна…

 ПІСНЯ  «МАЛЬВИ»
 

Учитель.

Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна… Війна
.Хтось бере у руки зброю і йде захищати рідну землю, хтось допомагає фізично, фінансово, а хтось морально.
В прагненні підтримати наших відважних воїнів єднаються і дорослі і діти.

Учень. 

Наша  школа не залишилась осторонь тих непростих подій, що відбуваються у нашій державі. .Учні та всі працівники школи зібрали 12 посилок, де були теплі речі, шкарпетки, ліки, новорічні прикраси, сувеніри, рушники-обереги. Збирали кошти на спальні мішки. Зовсім недавно ми відправили бібліотечку книг для наших захисників. Діти надсилали малюнки, писали листи, в яких просили воїнів повертатися  додому живими.

Тримайтесь, братики! 
Ми з вами У цей страшний, болючий час.
Ви стали нам захисниками, 
Ми щиро молимось за вас.

Вертайтесь, рідніїі, живими! 
Хай янголи вас захищають,
Своїми крилами святими 
Від куль ворожих закривають.

Молитва матері- Вкраїни 
Стане всім ворогам стіною...
Вертайтесь, рідні, до родини, 
Вертайтесь мирною порою.

Не хочемо війни страшної! 
Всі просять люди, звідусіль
Не треба люті нам чужої — 
хай в Україні буде  мир!
 

Учитель. Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням – це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини,а також є засвідченням справжнього патріотичного подвигу.

В результаті бойових дій в Україні загинули 2905 людей (і це лише офіційні данні про тих кого вдалося ідентифікувати та захоронити),в тому числі 28 дітей. Поранення отримали 7640 людей. Солдати  добровольчих загонів та регулярної армії віддали життя за кожного з нас!

Не обійшла біда і Зіньківщину. 3 вересня 2014 року загинув Матвієвський Іван Володимирович, мешканець м.Зіньків  під час обстрілу біля селища Побєда (Новоайдарський район) поблизу Старобільська (Луганська область). Обстріл вівся з території Російської Федерації з РСЗВ «Смерч».

20 вересня о 4-30 ранку на блокпості поблизу міста Щасливе, Луганської області під час збройного нападу сепаратистів, отримавши важке осколочне поранення загинув наш земляк Мирінець Вадим Михайлович. Він  народився та проживав у селі Дейкалівка.

В неділлю 9 листопада група бійців другого взводу 2-ї роти батальйону «Полтавщина» потрапила під ворожий мінометний обстріл в районі міста Дебальцеве. В результаті цього загинув наш земляк – зіньківчанин Віталій Кузьменко.

12 лютого 2015 року в Опішні перепоховали бійця 93 бригади  Яковця Романа Михайловича, який загинув в кінці серпня минулого  року в Іловайському котлі.

Рясков Микола Васильович народився 29 листопада 1985 року у м. Зіньків Полтавської області. Служив у 40-му окремому мотопіхотному батальйоні 17-ї окремої танкової бригади.

Зв'язок із Миколою обірвався у лютому 2015 року під час Дебальцевської операції. Як пізніше з'ясувалось, Микола Рясков загинув та був похований під Дніпропетровськом як невідомий. Після довгих розшуків рідними, проведеної ідентифікації за експертизою ДНК, його тіло було перевезено на рідну землю.

Пливуть гроби по морю, як човни –

По морю рук,по морю сліз і гніву.

Пливуть в човнах розтерзані сини

На хвилі молитов і переспіву.

Так ніби в жилах замерзає кров,

А потім б’є у скроні голос крові

За тих хто тихо жив, і відійшов...

Стоїть Донбас і Львів – плече в плече

І разом з ними плаче Україна.

Нехай же вам, герої, віддає

Святий Петро ключі від того раю,

Де убієнний ангелом стає,

Бо він герой. Герої не вмирають.

Герої не вмирають. Просто йдуть

Із поля бою – в небо. В лицарі – зі смерті.

Пливуть човни. Пливуть човни. Пливуть….

Героям слава - вписано у серці.

Хвилина мовчання

Війна ще триває, гинуть солдати, мирні жителі. Дані про загиблих і поранених не є точними, оскільки сотні людей  вважаються зниклими безвісти, а сотні тіл ще не опізнані

Відеокліп «У книжках»
 

За Ваші, воїни, життя.
Молитися я не втомлюся
За Україну і за Вас.
Вам до землі я поклонюся,
солдати, Ви - це все для нас.
Спасибі, що ходжу до школи,
а не шукаю укриття.
Спасибі вам за спокій вдома,
просто спасибі за життя.
Для нас немає тут загрози:
тут тиша, мир, а там - війна...
І біль, і страх, і сум, і сльози,
смерть, жах, скалічене життя.

Лише години розділяють
Вас від домівки і родин,
що щиро люблять і чекають
своїх синів, батьків, дідів.
Я б і сама пішла служити,
шкода, що не беруть дівчат,
тож залишається молитись   

Учитель. І повертаються  наші воїни додому можливо завдяки ось таким молитвам, і беруться до звичної роботи

Учитель. Сьогодні нам треба гартуватися, допомагати один одному та нашому війську і державі, не піддаватись провокаціям та чуткам, що розповсюджує пропаганда Кремля, яка сіє злобу, зневіру та брехню про Україну.

 Та нашу Батьківщину,нашу Україну зламати не можна. Наче казковий птах, вона піднімається, відроджується із попелу, розправляє гордо крила, стає міцнішою, сильнішою, кращою.  Політичні аналітики говорять: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію,патріотизм на високому рівні,згуртовану націю, а ворог лише безіменні могили».

Учень
Не розчаровуйсь в Україні,
Ідеї волі певним будь,
Бо тільки той є справжнім сином,
Хто вміє неньку захистить.
Не розчаровуйсь в Україні,
Вір,що мине важка пора,
Розквітне пишний цвіт калини,
В садах достатку і добра.
Учитель.

Будьмо мужніми, збережемо Україну – збережемо себе.

Пісня «Україна – це ми», кліп

Хай живе Україна! Слава Україні – Героям слава!