Урок пам'яті "Ти вічний біль - Афганістан"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                 

 

 

Учень 1.Тридцять років... Багато чи мало?
Кожна сім'я веде власний свій лік
З тої пори, коли перші "двухсоті"
З "Півдня" летіли... Несучи крик
Рідної мами, що сина чекала
З війська, додому, в сім'ю до батьків.

Учень 2. Але чому ж тії чорнії хмари небо закрили?
Хто так хотів? Хто так бездумно віддав той наказ,
Котрий і зараз у нашому серці болем щемить...
І сльози гіркі - не висихають... ЗГАДАЙМО ТІ ДНІ!!!

Слайд. Пісня Голубые береты « Память»

Ведучий 1. Дорогі друзі! 15 лютого надзвичайний день. Це не червоний день календаря, але в душі мільйонів радянських людей цей день був справжнім святом. 30років тому: 15 лютого  1989 року радянський уряд прийняв рішення – вивести радянські війська з Афганістану. Так поклали край війні, яку вів радянський народ в дружньому Афганістані.

Ведучий 2.Саме 15 лютого 1989 року останній радянський солдат залишив назавжди  пекельну землю Афганістану, де протягом 10 років палахкотіла справжня війна. Неоголошена, безглузда, страшна.

Ведучий 1. Сьогодні ми шануємо пам'ять тих, хто поліг в афганських ущелинах, та кланяємося тим,  хто прийшов з війни живим, хоча з пораненою душею. Молоді люди йшли туди не за орденами і медалями, вони свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, вірили, що йдуть не воювати, а захищати. Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною політикою. Але ця компанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.

Ведучий 2. Плакала рідна матінка -Україна ще за часів козацтва, ридала кривавими слізьми в часи другої світової війни, а в грізному 1979 році ще не знала, скільки горя, розпачу і сліз принесе жахлива афганська війна, скільки материнських сердець вона одягне в жалобу…

Ведучий 1. Цілих 10 років хвилина за хвилиною, день за днем, місяць за місяцем – запеклі бої, боротьба за виживання, виконання складних бойових завдань, особливих розвідувальних операцій. І поруч тяжкопоранені товариші.

Учень 1.Чому, дітей наших забрали?

За що, в чужу війну втягли.

З призову в бойню ту загнали.

Як ви посміли? Як могли?

 

Учень 2.Чужа війна, чужа країна.

Залиті кров’ю ордени.

Осиротілая родина.

До Бога, звернені мольби.

 

Учень 3. За що? Я вас питаю нині.

Дарма, що вже пройшли роки.

Дітей вернули в домовині.

 Як ви посміли? Як могли?

Ведучий 2. Афганістан - це держава, що знаходиться в Південно-Східній Азії, де проживає 17 млн. чоловік, з них 8 млн. - афганці, а решта - таджики, туркмени, узбеки, хазарейці.  До середини 70-х років це була одна з найвідсталіших країн світу. Афганістан - це 70% гірської місцевості з бідною рослинністю, гірський хребет Гіндукуш з висотою гір до 7 - 8 тисяч метрів. 86 тисяч чоловік населення проживають в аулах, у злиднях. 3 млн. чоловік ведуть кочовий спосіб життя. Страшенна бідність, відсутність елементарної медичної допомоги, масова неписьменність серед населення, особливо серед жінок та дітей, висока смертність.  У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою.

Ведучий 2. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право афганським жінкам зняти паранджу.  У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися й руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони "маджахетів" ("борців за віру"). У країні спалахнула громадянська війна.

Ведучий 1. В народну пам’ять глибоко врізалася неоголошена афганська війна, відгомін якої ми відчуваємо й досі. Вона чорним смерчем пронеслася над просторами України, зачепила переважно прості родини робітників і селян, які віддали своїх, часто єдиних, синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

Ведучий 2. 27 грудня 1979 року за рішенням Політбюро ЦК КПРС, очолюваного Леонідом  Брежнєвим, війська СРСР увійшли до Афганістану для підтримки прокомуністичного режиму Народно-демократичної партії  Афганістану.

Ведучий 1.  Для тисяч наших солдат, їхніх батьків та матерів, дружин, дітей розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Тривожні дні чекання, безсонні ночі та тривоги. Посивіли батьки. Тривожними були ці роки і для тих батьків, сини яких служили не в Афганістані, а на території колишнього Радянського Союзу. Де б не служив солдат, він у будь-який момент міг потрапити до Афганістану. Тому й не було спокою в Україні всі роки афганської війни, яка тривала довше, ніж Друга світова війна.  Давайте подивимося, як це було насправді.

Відеоролик «9 рота»

Ведучий 2. 1979-1989 роки принесли багато горя і сліз нашому народу. Виконували свій інтернаціональний обов'язок і наші земляки.

 

Учень 1. Вже буяла весна, як прощались востаннє,

Ти залишив печаль своїх синіх очей.

І котилося сонце, мов яблуко раннє...

І так млосно було від солодких речей.

 

Учень 2. Поспішав у Афган — присягнув воювати

І накази виконувати без вагань.

А мені залишилось  - чекати, чекати,

чекати... І німіти від переживань.

 

Учень 3. Йду шукати сліди — замела хуртовина.

Не поля, а сувої полотен лляних.

У чужій стороні - ти для мене істота єдина.

Серед мертвих немає — ти серед живих.

Ведучий 1. Юнаки з нашого села пройшли тернистий шлях афганської війни. Першим із них був Милейко Андрій Леонідович. Служив в 1979-1981 роках.  Має медаль-подяку від афганського народу. Андрій Леонідович  проживає в нашому селі. Сьогодні він присутній на нашому заході. Андрію Леонідовичу, ми розуміємо, що вам важко згадувати ті страшні для вас роки, але ми також хочемо більше знати про цю війну. Тому просимо вас розповісти нам про епізоди, які вам запам’яталися.

( Надають йому слово і вручають квіти)

Ведучий 2. Афганська війна не оминула Розстального Івана Івановича. Служив 1982-1984 роки. Нагороджений медаллю «За відвагу». Він проживає далеко звідси, але не забуває своє село і інколи навідується до своїх рідних

Ведучий 2. Що таке Афганістан знав  і Демченко Петро Миколайович. В Афганістані проходив службу з 1982 по 1984 роки. Нагороджений медаллю  « За відвагу» та  « За бойові заслуги». Нажаль його уже немає серед живих, його здолала хвороба.

Ведучий 1. Не був осторонь афганської війни і Савченко Микола Іванович. Проходив службу в Афганістані з 1982 по 1984 роки. Нагороджений медаллю« За відвагу» та  « За бойові заслуги». Але доля не посміхнулася йому -  він загинув у мирний час.

Ведучий 2. Також сім'я  Осипенка Володимира  Миколайовича знає що таке війна. Бо їхній син воював в Афганістані з 1984 по 1986 роки, десантник. Нагороджений медаллю« За відвагу». Проживає і працює у місті Корюківка.

Ведучий 2. Солдатам афганцям з нашого села випав щасливий квиток – їм випало  жити. Вони повернулись до рідного дому, впорядковували рідну українську землю. Кожен із них нагороджений орденами і медалями. Кожен із них найкраще розуміє цінність людського життя і сутність мирного існування, кожен знає як боляче оплакувати втрати, кожен із них чесний перед власною совістю і світлою пам’яттю. Для кожного з них нагороди Батьківщини є  незабутньою пам’яттю про суворі дні війни, про безкорисливу дружбу і  вірність військовому обов’язку.

Учень 1. Ти – вічний біль, Афганістан,

                Ти – наш неспокій

                І не злічить глибоких ран

                В борні жорстокій.

Учень 2. І не злічить сліз матерів,дружин, дітей –

                Не всі вернулися сини із тих ночей...

 Учень 3.  Вже багато літ, як прийшли назад додому,

                Та до цих пір чує душа війни оскому.

               Та до цих пір ще стогнуть ночі, ниють рани,

               А у снах - «духи» налітають, мов шайтани.

Ведучий 2.  Шановні воїни-інтернаціоналісти, ми пишаємося вами, горді тим, що поруч із нами живуть  такі мужні, відважні, рішучі чоловіки. Здоров’я вам, сімейного благополуччя і пам’ятайте, що час – найкращий лікар для душі і тілесних ран.

Ведучий 1. За кожним воїном-афганцем – свій життєвий подвиг, своя доля. Хтось повернувся цілий і неушкоджений, а хтось – скалічений. Афганістан… Він став синонімом людського лиха, справжнього пекла: палюче сонце зранку, спекотний вітер – афганець, пісок, що не дає дихати, і … завжди хочеться пити. І в цій суворості народжувалися вірші, які згодом ставали піснями.

Пісня «Опять тривога»

Учень 1. Посміхнувся поштар винувато,

Що сказати матері не знає.

Не приніс знов листа від солдата.

Адже знає, так його чекаю.

Учень 2. Ти пиши мені, синку, частіше,

Хай дорослий,- мені ти - дитина,

Повертайся додому скоріше,

Дорогенький, хороший мій сину.

Учень 3. Мені часто ти снишся ночами,

А прокинусь – тебе вже не бачу.

Подивлюсь на портрет твій і часто,

Щоб ніхто не помітив, я плачу.

Учень 4. Знаєш, сину,  мені 38,

Я бадьора, зовсім не хворію.

Все гаразд у нас дома, та тільки

Я, чомусь, мій хороший, сивію.

Учень 5. Я думками, синочку, з тобою,

Ти пиши, щоб душа не боліла,

Щоб діждалась тебе молодою

І чорнява була, а не біла.

Ведучий 2. За довгих 10 років цієї війни на цвинтарях з’явилося багато свіжих могил з фотографіями юних облич. Останки загиблих воїнів щодоби  у Радянський Союз привозив літак «Чорний тюльпан»  в оцинкованих гробах. І не було у батьків упевненості в тому, ховають вони свого сина чи когось іншого… І ще довго ятритимуть душу запитання без відповіді. Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі. Не забудеться це горе, не відболить іще кілька поколінь.

Учень 1. Очі туманить ядуча сльоза.

Руки скувала утома,

Палить їй душу Афганська гроза –

Син не вернувся додому.

Учень 2. В неї він був ясночолий, як світ,

Сонячно так усміхався,

Ще й двадцяти не було йому літ...

Юним навік і зостався.

Учень 3. Ясеночки! Синочки! Сини!

Колосочки вкраїнського поля,

Скільки ж вас не вернулось з війни?

Скільки гибне ще у неволі?

Учень 4....Роки летітимуть, мов журавлі,

Та не полегшає їх втрата,

Доки ходитиме по цій землі

Мати солдата.

Ведучий 1. В пам'ять про загиблих воїнів-інтернаціоналістів

Поставте скибку хліба на стакан

I голову схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

 Ведучий 2.    Хвилина мовчання !!!

            Найдовша, найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина.

            Хвилина мовчання !!! 

 (Хронометр відбиває хвилину) 

 

Ведучий 1. Нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

Ведучий 2. Восени1988 року за наказом з Москви розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 

                 Учень 1.   Як довго ця війна тривала!

                                    Ні, не забути нам її.

                                    І постріл в спину з-за дувала,

                                    І в горах спекотних бої.

                                    І на граніті сірим дати,

                                    Над трунами слова промов…

                                    Ми довго будем пам’ятати

                                    І вам забути не дамо.

 

Ведучий 1. Можна розказати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років мовою цифр, будь-яка війна у цифрах – це моторошно й страшно.

Ведучий 2.У цій війні загинуло близько 15 тисяч солдат, 35 тисяч було поранено, тисячі потрапили в полон. Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них загинуло близько 3, 6 тисяч, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4, 5 тисяч повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Героя Радянського Союзу, є 12 українців.

Відеоролик «Афганістан»

 

Учень 1. Військову форму одягли сини! 

На вас, батьки, так схожі ваші діти! 

З’явилися на світ, щоб жити, жити, жити… 

О, земле, хай не буде більш війни! 

Я буду землю рідну захищати, 

Берізок ніжних чорно-білі сни, 

Я буду все робити, щоби тато 

Ніколи не чекав мене з війни. 

Я серцем заступлю дерева, квіти, 

Прикрию землю від страхіть війни. 

Я хочу, щоби тато міг радіти, 

 Казати: «Ой, які у нас сини!» 

 Для миру форму одягли сини… 

 О, земле, хай не буде більш війни! 

 

Ведучий 2. Давайте ж і ми з вами будемо пам’ятати воїнів-афганців, виявлятимемо розуміння до тих, хто пройшов через війну, і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, у думках. Вони цього заслуговують.

Ведучий 2. І зараз на нашій планеті панують війни, злочини, насилля. Та я маю надію, що в майбутньому на всій землі владарюватимуть мир і злагода, що батьки виховуватимуть своїх дітей добрими, чесними, відданими людьми, істинними патріотами своєї країни , що люди забудуть навіть значення слова " війна"