Володимир Івасюк. Пісенна творчість. Презентація

Володимир Івасюк«Візьми з собою мою пісню – я в неї щастя наспівав»

Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року у м. Кіцмані Чернівецької області в сім'ї вчителів Михайла та Софії Івасюків«Хотілося б, щоб ти, сину, ріс у нас красивим, щоб у тебе була прекрасна душа».

Володя з батьками та сестрою

Володя Івасюк зі своїм першим учителем музики Юрієм Миколайовичем Візнюком. Кіцмань, 1955 рік. З раннього дитинства Володя виявляв неабиякий інтерес до музики, співів, відвідував заняття оркестру народних інструментів при районному будинку школярів, яким керував народний музика Іван Лазарович Ковблик, один із чисельних скрипалів, що прославили своїм талантом буковинський край. П’ятирічним хлопчиком Володя вступив до Кіцманської музичної школи .

У родині Івасюків усі діти музиканти: Володя – скрипаль, Галина – віолончелістка, а наймолодша Оксана – піаністка

Родина Івасюків

«Володя прожив лише тридцять років. Життя його було чесним, напрочуд змістовним і осяяним мрією про красу й добро та щасливе тим, що він нікому не заздрив, а невтомно працював для своєї доби, для свого краю». Михайло Івасюк, письменник, батько В. Івасюка

Восени 1964 року Володя створює у школі ансамбль «Буковинка» і пише для нього свої перші пісні, серед яких найперша — «Колискова» Володимир збирає українські народні пісні, їздить по селах, записує буковинське весілля.

Володимир Івасюк (ліворуч) із керівником ансамблю «Карпати» Валерієм Громцевим (поруч із ним) та музикантами - учасниками телепередачі «Камертон доброго настрою».

Письменник Михайло Івасюк запитав сина: “Нащо ти пишеш свої композиції? Що вони тобі дають?”. Юний композитор відповів батькові: “Кожен мій твір, татку, породжує у мені болісно-солодкий дрож, який збагачує моє духовне життя. Без нього в душі була б цілковита порожнеча. Той дрож робить серце здатним чинити на світі добро”.

Безмежно любив Карпати

Таким він був: синьооким, широкоплечим, дотепним, доброзичливим, вимогливим до себе й до інших

Під час військових навчань у Новгород-Волинському.

Улюбленою співачкою Володимира Івасюка була Софія Ротару. Володимир Івасюк і Софія Ротару під час зйомок музичного фільму «Пісня завжди з нами» (Розтоки, Путильський район Чернівецької області).

«Володя був моїм композитором. Всі пісні, які він писав, одразу ж ставали моїми. Мені нічого не треба було придумувати, все відбувалося само собою, немовби ця мелодія жила в мені, була моєю і хтось просто торкнувся струн моєї душі й вони зазвучали. Володя був усебічно обдарованою людиною. З ним було легко, з ним було радісно працювати. Він був добрим, він був щедрим. Рідко буває в житті, щоб так поєднувались краса зовнішня й душевна». Софія Ротару, співачка

Володимир Івасюк і Софія Ротару. Перший спільний виступ на Чернівецькому телебаченні, 28 червня 1972 року. «Балада про дві скрипки» — перша пісня Івасюка, яку заспівала Ротару.

Праця, невтомна праця. Працьовитість буковинського юнака вражала. З Києва приїжджав додому з чорною від скрипки шиєю: грав по шість-сім годин на добу. Друзі порівнювали Івасюка за його здатність безперервно працювати з… електростанцією. Був напрочуд начитаним.

Марія Соколовська, дівчина , якій присвятив пісню «Червона рута».

Портрет сестри Оксани. У талановитих людей всесторонні й різнобічні таланти. Залишилось багато картин, портретів та автопортретів, написаних Володиною рукою

«Володя любив літературу, музику, живопис і тих, хто їх творить. Але з особливою шаною ставився до української народної пісні. Казав, що це скарбниця, в якій зберігається душа нації, це казкова левада, на якій буяє мова». Галина Івасюк, сестра В. Івасюка

Василь Зінкевич, Володимир Івасюк і Назарій Яремчук  (Яремче, 1971 рік).

«Він любив слово, пісню, музику свого народу. Творив пісню свою для молодих, хоча любили його люди різного віку. Такий молодий, але вже такий мудрий – Івасюк був гуманістом. Він не порушував, не руйнував душі молодих людей – він їх облагороджував. Володя завжди стояв вище моди, він був у часі, його чув, сказав від імені свого часу. І це було надто дійовим. І його пісні розлетілися по всьому світові. Ось у чому я вбачаю феномен Володимира Івасюка. Треба схилитись перед світлим образом нашого Композитора, тому що це потрібно перш за все нам, нашим дітям, нашій культурі. Щоб його промінь ніколи не згас». Василь Зінкевич, співак

Зйомки програми «Камертон доброго настрою». Володимир Івасюк і Олена Кузнецова вперше виконують «Червону руту». Чернівці, Театральна площа, 13 вересня 1970 року.

«У 21 рік слава “Червоної рути” могла затьмарити все. Володя міг більше нічого не писати. Але він залишався відповідальним, здобувши популярність». Сестра Оксана Пісні Івасюка перемагають на багатьох конкурсах в СРСР та за кордоном. Виходить диск-гігант, їх беруть до репертуару провідні українські співаки, співають від Камчатки до Чорного моря. Але виникає одна проблема: автор — не член Спілки композиторів, у нього навіть немає композиторської освіти. У 1978-му Володя переміг на Всесоюзному конкурсі молодих композиторів у Москві і отримав дипломи II ступеня за “Сюїту-варіації для камерного оркестру” та “Баладу про Віктора Хару”. Львівська комсомольська організація зібрала документи для висунення Івасюка на присуд­ження Республіканської премії іменіМ. Островського, його запросили до участі в роботі журі Республіканського конкурсу молодих виконавців. Він залюбки дає інтерв’ю, про нього пише преса, його пісні звучать на радіо.

Під час зйомок програми «Алло, ми шукаємо таланти!». На передньому плані — Алєксандр Масляков та Володимир Івасюк. 1972 рік. https://www.youtube.com/watch?v=i. V_4 Xvld. Jw0

«Жайвір не має права співати так, як співає, бо то буде націоналістичний спів. Він мусить розливатися трелями солов’я або цвіріньканням горобця. Це буде справжній інтернаціоналізм. Синиця має каркати як ворона, а півень крякати, мов качур. Корова має іржати, а кінь вити по-собачому. Тільки таким чином світ напов­ниться шедеврами і справжньою красою». «Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного». Володимир Івасюк. У другій половині 1970-х років Івасюкові почали натякати на Московському радіо і телебаченні окремі керівні працівники, що занадто захоплюється творами українських поетів, а від того захоплення “попахіваєт” українським націоналізмом.

Людмила Шкуркіна та Володимир Івасюк. Чернівці, 1978 рік. Життя в розквіті сил!Мріяв створити сім’ю, мав так багато творчих ідей, як багато ще хотів зробити…

«Він був першим, українська мова в піснях якого не звучала як анахронізм. І саме цього не пробачила йому влада... Митця рано не стало, але його смерть не була даремною – вона стала поштовхом до народження генерації, яка прокинулась. В. Івасюк ніколи не був політиком, але зробив для України за своє коротке життя стільки, що мало хто із сьогоднішніх політичних діячів може таким похвалитися – він примусив світ говорити про Україну». Олег Василишин, історик, бібліограф, журналіст

24 квітня 1979 року в обід Володимиру телефонують, він одягається, йде до консерваторії... І більше не повертається... 18 травня 1979 року тіло Володимира Івасюка знайшли у військовій зоні Брюховицького лісу...

Той самий зловісний бук, на якому знайшли Володю. Пішов у синє небо він –Мій брат по долі і по крові,І стогне дзвін, сумує дзвін. В душі, і в музиці, і в слові…Займеться мати в дикій тузі,І сивим левом стане Львів. На кого кидаєш ти друзівІ потаємних ворогів?Без тебе не квітує квітень,Без тебе літо як зима. Скажи мені: на тому світіЄ Україна чи нема?Чи справді там, за небокраєм,Не знають наших кривд і мук?..(Ю. Рибчинський. Пам’яті Володимира Івасюка)

Україна проводжає Володю в останню путь. Львів, 22 травня 1979 року.

Гори вінків і квітів на могилі вбитого і повішеного Володимира Івасюка — лікаря, композитора та співака. Побіч стоїть молодь, що свідчить про любов і пошану до автора улюблених пісень. Коли міліціонери викидали вінки та квіти, наступного дня їх з’явилялося ще більше. Львів, 22 травня 1979 року.

Довічна адреса Володі: Львів, Личаківський цвинтар

Австрійський рояль «F. Kalles» у кімнаті Володимира Івасюка, якому понад сто років. Батько придбав його синові, отримавши гонорар за роман «Червоні троянди» .

Найвідоміша картина художника Миколи Горди, присвячена Володимиру Івасюку, – триптих «Червона рута» (1998)

Віктор Морозов на вечорі пам’яті Володимира Івасюка виконав пісню «А ви мене поховайте». Чернівці, 21 вересня 1989 року.

«Повернімося до Володимира Івасюка! Щоб на повну силу заіскрився водограй мелодій і палахкотіла червона рута словом народу, на землі якого розцвіла». Ростислав Братунь, поет-пісняр