Вони боролися за Україну (пам'яті героїв Крут)

Виховна радіолінійка «Вони загинули за Україну» (присвячена героям Крут)

 

 

Ведучий

Це правда: кров з каміння може змити дощ,

 

        червона місяця хустина може стерти,

 

        але наймення Ваші, багряніші від рож

 

        горять у просвіті на плитах незатертих.

 

 

Ведучий

 

        Супроти чужої навали,

 

        Супроти смерті – в стужу, сніг,

 

        ось тут вони, ось тут стояли

 

        і всього жменька – триста їх.

 

 

Ведучий

 

Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, сплять у знаних і безіменних могилах, розкиданих по рідній і чужій землі – присвячується.

 

 

Ведучий

 

Цвіту нашого народу, його славним синам і дочкам, що в розквіті своїх духовних і фізичних сил віддали молодість і найдорожче, що є в кожного з нас – життя – присвячується.

 

 

Ведучий

 

Тим, кого в умовах більшовицької тиранії ми повинні були забути й викреслити з своєї пам’яті і історії, героям, що загинули в страшному бою під Крутами – присвячується.

 

 

Ведуча: 29 січня 1918 року в історії України з’явилася нова сторінка, щедро полита молодою кров’ю , назва якої – Крути!

Ведучий: Крути – це великий перелом на межі двох століть. Ми вчитуємось у цю сторінку історії. Читаємо і не розуміємо: чому так сталось? Чому ніхто не помітив у той радісний час визволення України, що на нашу землю насувалась чорна тінь?

Ведуча: А вороги України не спали. Більшовицька Москва проголошувала інтернаціональні гасла, а насправді готувала армію і зброю для війни з Україною.

Ведучий: УКРАЇНО! Віки шуміли над тобою і забирали у народу не одну мирну днину: шматували тебе міжусобиці князів і нищили твою державність.

Ведуча: Аркан на шию твоїм дітям закладали ординці татаро-монгольських ханів.

Ведучий: Мечем і вогнем випалювали наш корінь польські пани, втоптували у гній рідну мову, гвалтували твою пісню. Запроторювали на Сибірську каторгу російські царі наймудріших і наймужніших синів і дочок. Морили лютим голодом у 20-30 роках, якого ще не знала людська цивілізація. Спопеляли твою вроду в канцтаборах німецькі фашисти. За тебе помирали студенти – твій цвіт, Україно, в 1918 році.

 

ЧИТЕЦЬ: Як сніги покриють землю

                  Рядном білим, не забудь

                  Спом’янути тую славу,

                  Що лишилась нам з-під Крут.

 

                  Триста юних, одчайдушних...

                  Стократ більший був там враг –

                  Не вступились, не подались,

                  Всі лягли там на полях.

 

                  Вічну славу здобували

                  України біля Крут,

                  Не забудь героїв триста,

                  Спом’яни їх – не забудь!

 

 

Ведуча: Світова історія знає багато жертв в ім’я ідей, але аналогічної Крутам не було.

Ведучий:  29 січня 1918 року біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихала, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України...   Цієї станції немає на картах України. Загубилась вона серед дрімучих борів на північний схід від України.

 

Ведуча: Російську імперію 1917 року революційні події потрясали: відбувся державний переворот, імператор зрікся престолу і передав правління державою Тимчасовому буржуазному уряду.  За владу  в Петрограді боролися різні політичні сили. У листопаді її захопили більшовики на чолі з Леніном. Українські патріоти вирішили скористатися історичною нагодою і створити суверенну державу.

       1917 – 1918 роки були дуже важкими для утвердження української державності. Дуже жорстока була боротьба за владу в Києві. Однак сподівання українців не були марними. У листопаді 1917 року було проголошено Українську Народну Республіку.

Це видатна подія в історії українського народу.

       Більшовицька Росія не змогла змиритися зі створенням Української держави. Її становище ускладнювалось тим, що Центральна Рада, якій належала влада в Україні, зволікала з вирішення багатьох надзвичайно важливих, термінових питань. Саме цим скористались більшовики, щоб проголосити в Українській Народній Республіці радянську владу. Більшовики почали застосовувати великі військові сили і рушили до Києва...

Ведучий: Що ближче було до Києва, то жорстокішою була боротьба. Зупинити ці сили було нікому. Саме тому на станцію Крути, яка була воротами до Києва, прибув нашвидкуруч зібраний загін юнаків під командуванням сотника Омельченка. Загін складався із гімназистів 6, 7, 8 класів. Саме вони і спробували перепинити шлях радянським військам.

Ведуча: Запис до лав юних захисників Центральної ради відбувався  добровільно. 15 січня 1918 року на зборах другої Української Ради імені Кирило-Мефодіївського братства студент гімназії Микола Тригуб зачарував гімназистів своєю патріотичністю: “ Вступайте до студенського курення закликаю лише тих, хто вірить в Україну і готовий за неї померти. Зберемось і вирушимо на фронт. Ось і все “.

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

На порох стерти, перебити! –

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішитесь, кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти.

 

Ведучий: Студенти підходили до столу, записувалися до студентського куреня січових стрільців. 28 січня поїзд вирушив зі станції Київ і наступного дня прибув на станцію Крути. Їх було приблизно 300 чоловік. Це було переважно учні середніх шкіл, що ніколи не тримали у руках зброї і навіть не мали елементарної військової підготовки. Курінь одразу ж був розгорнений у лаву проти більшовицьких сил. Сміливо йшли юнаки на січ. У глибокому снігу, при морозі – 15 С , у своїх гімназистських шинелях залягли вони в сніг. Більшовики не зупинялися, хоч по них і був відкритий вогонь, вони відчували свою перевагу, бо їх було до 6-и тисяч бійців...

ЧИТЕЦЬ.

БАЛАДА  ПРО  КРУТИ

 

То не чорне гайвороння над степом кружляє –

Дика орда Муравйова грізно наступає.

Щоб ворога зупинити, на станцію Крути

Відправились добровольці – молоді рекрути.

 

Славних хлопців-добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля, - коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою,

Бо проллється кров юнача цілою рікою.

 

Зима снігом замітає, січуть скоростріли.

Щоб ворога зупинити, не вистачить сили.

Вже набої закінчились, а довкола поле,

Піднялись і в атаку кинулись соколи.

 

Славних хлопців-добровольців підвелося триста.

А дорога, наче доля, - коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою –

Пролилася кров юнача цілою рікою.

 

Не вернуться вже ніколи до рідної хати,

Не зустріне, не пригорне заплакана мати.

Постріляні, порубані, але незборимі

Зосталися тут лежати сини України.

 

Славних хлопців-добровольців загинуло триста,

Бо така вже їхня доля – коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, вільного народу –

Віддали життя герої за нашу свободу!

Ведуча: Українські матері… Чи є у світі більша любов від материнської? Вони, київські матері, знайшли у собі сили, виряджаючи синів 29 січня на станцію Крути. Без сліз і стогону поблагословили своїх хлоп’ят на смертний подвиг.

Це вже потім будуть голосіння і сльози, потім, коли після тимчасового вигнання більшовиків, вийдуть матері з Києва на станцію Крути, щоб розшукати понівечені до невпізнання тіла своїх дітей.

Потім, коли ховатимуть тіла тих, чиї останки вдасться віднайти, коли напівбожевільна мати благатиме, щоб відклали похорон, доки відшукає голівоньку свого порубаного синочка.

А нині, 29 січня, матері були гідні своїх дітей-героїв. А може, їхні діти стали героями, бо мали таких матерів?

. Вірш Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.

Голубко, не плач. Так судилося, ненько,
Що слово бабуню вже не буде твоїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.

Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я любив. I любив Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.

Ведуча: Ось так опинилась молодь під Крутами, тими  Крутами, що стали трагедією, рівночасно гордістю України. Юнаки не знали, яка сила-силенна більшовиків іде на них. Їх було 300 проти шеститисячної армії. Половина з них впало в бою, а половину забрали в полон, довго й жорстоко катували.

Ведучий: Їх вишикували  чотирикутником. З нелюдською люттю їх били  прикладами, нагаями і просто кулаками. Та не впали вони на коліна, не просили пощади, помилування. Вони мужньо зустріли вирок суду. А він був такий: поранених  відправити до Харкова, а решту – розстріляти.

Ведуча: 27 засуджених стали в ряд. Наближались страшна хвилина. Але скалічені юнаки перед обличчям смерті не занепали духом. Учень сьомого класу гімназії Григорій Папський сильним голосом починає співати: “ Ще не вмерла Україна “. Всі товариші підхоплюють. І пісня дужчає, спів лине по всій Україні.

Ведучий: Дивним способом урятувалися поранені, яких доставили до Харкова. Лікарі-українці допомогли їм втекти з лазарету, інакше не минула б їх доля товаришів. Видно, для того їх порятував Господь, щоб через них дійшла до нас правда про мученицьку смерть юних героїв.

 

 

Ведуча: А ворог уже лютував у Києві. Лише за 10 днів свого панування в місті більшовики розстріляли 5 тисяч людей. 200 українських гімназистів знищили за те, що вони були записані в бойовий  курінь і вільне козацтво. Розстріляли і тих, хто не хотів вступати до радянського війська.

Ведучий: Розстрілювали за те, що розмовляли українською мовою, за пісню українську, навіть за сорочку-вишиванку можна було кулю дістати. Гинула молодь України, її цвіт, її надія.

ЧИТЕЦЬ.

                  Виряжала мати сина під Крути із дому,

                  Розчесала йому кудрі понад головою:

• Іди, іди, мій синочку! В бою не вагайся!

Як побореш воріженьків, додому вертайся.

 

• Іду, іду, моя мати, чиню твою волю,

А ти, мамо, молись Богу, щоб вернувсь додому.

 

Ждала, ждала мати сина, під Крути ходила,

Поміж вбитими шукала найменшого сина.

 

Як знайшла поміж тілами голівоньку  сина,

Положила на коліна – та й заголосила:

• Люлі, люлі, мій синочку... А я твоя мати.

Тебе вбили воріженьки! Москалі прокляті!

 

Ведуча: Тільки-но більшовики залишили Крути, селяни з довколишніх сіл познаходили тіла розстріляних. Їхніх очей не було вкрито за давнім звичаєм червоною китайкою. Ворог кинув їх на поталу дикій звірині та хижим крукам. Селяни зібрали їхні тіла, поховали за християнським  звичаєм. На могилі поставили хрест.

Ведучий: Загинув увесь студентський курінь. Загинули юнаки славною смертю, смертю героїв, віддавши своє молоде життя за Україну, показавши,що воля українського народу за визволення є твердою і непереможною. Вони стримали, хоч і ненадовго, захоплення ворогом Києва.

       Після повернення Центральної ради 19 березня 1918 року до Києва М. Грушевський запропонував вшанувати пам’ять стрільців студентського куреня та промовив над могилою: “ Для Вас ця могила навіки залишається полум’ям  віри... Діти України... вона буде тим дзвоном... що не дасть спинитись... не дасть забути... Будьте певні, шановні герої, що ваша смерть недаремна. Вона жива і житиме довіку – вільна самостійна Україна! “

 

ЧИТЕЦЬ.

 Між горами в лісі сумують смереки,

Шумлять молоді ясени,

В окопах глибоких, в могилах високих

Лежать України сини.

 

Несіть їм, дівчата, і сльози, і квіти,

Нарвіть, юнаки, сон-трави,

Вони теж хотіли кохати і жити

Були молодими, як ви.

 

Нелегко їм було у землю лягати

Тоді, як горіла вона,

І нині їм тяжко під нею лежати,

Хоч квітне вже волі весна.

 

Віддайте хвалу їм, віддайте їм шану

За муки, за кров пресвяту.

Любіть Україну, Вітчизну кохану –

Не тільки в піснях  і цвіту.

 

Любіть і відгоньте від неї злі сили,

З якої б не йшли сторони,

Любіть її так, як повстанці любили,

І так бороніть, як вони.

 

Моя Україно, живи для краси,

Для слави, для щастя і долі.

Ніколи ні в кого хлібів не проси,

Будь вільна, як вітер у полі.

 

Довіку її не скують ланцюги

І наміри люті ворожі.

Стоять її вірні сини навкруги

З шаблями в руках насторожі.

 

Вони присягають на вірних шаблях

І жити, і вмерти з тобою,

І рідні знамена за тебе в боях

Ніколи не вкриті ганьбою.

Ведучий: 101 рік тому 300  “мучнів українських” пішло в безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають. Вони  живуть у пам’яті  і  справах наступних поколінь. Сьогодні тут зібралися ті, кому не байдужа пам’ять про героїв Крутів. Тож вшануймо пам’ять полеглих хвилиною мовчання.

                        

    ХВИЛИНА  МОВЧАННЯ.                                

 

ЧИТЕЦЬ.                                                      

Ви за свободу гинули без скарги,

Серед потоків і руїн.

Вічна Вам пам’ять, Вічна Вам слава

І наш доземний уклін.

 

Ви не просили в ворога пощади,

Не пригинали колін,

Вічна Вам пам’ять, Вічна Вам слава

І наш доземний уклін.

 

Ваші могили знані й незнані,

Волі народної дзвін.

Вічна Вам пам’ять, Вічна Вам слава

І наш доземний уклін.

 

Ведуча: Так , як ваші ровесники  стали на захист України в нерівному бою 101 рікі тому, станьте на мирну битву за Україну. Заспіваймо ж,  як і герої Крут, наш гімн “ Ще не вмерла Україна “.

 

                Звучить  Гімн  України.

 

ЧИТЕЦЬ.

                  Любіть Украну, як вірні сини,

                  Віддати життя їй готові,

                  Як юні сини, що життя віддали

                  Під Крутами всі,  як  герої.