Вплив особистості вчителя на формування особистості учня

Вплив особистості вчителя на формування особистості учня

Педагогічна майстерність містить у собі знання і риси характеру вчителя, що забезпечує високий рівень саморегуляції професійної діяльності. Поняття педагогічної майстерності розглядається, також, як високий рівень професійної культури співтворчості з вихованцями. Успішність у виконанні цієї справи в великій мірі залежить від особистості самого вчителя, від того, який у нього інтелектуальний та моральний рівень розвитку, врешті-решт від того, наскільки він сам є Людиною.

В.О.Сухомлинський висвітлив важливість особистості вчителя, його творчості та майстерності у навчально-виховному процесі, глибоко розкрив поняття « педагогічної культури» вчителя, дав ґрунтовні відповіді на ряд інших питань.

Почуття та емоції відіграють велику роль у навчальній роботі. Від того, які почуття вона викликає, багато в чому залежить і якість навчання. Підтримка позитивних емоцій, позитивної самооцінки учнів стає одним із найважливіших завдань для вчителя. Адже навчальна діяльність є провідною для учнів і в ній формується особистість дитини, через стосунки „вчитель – учень” діти навчаються взаємодіяти з оточенням. Добре відома роль позитивної оцінки як засобу створення позитивних емоцій, бадьорого настрою, що допомагають підвищити успішність і продуктивність навчання. Саме тому вчитель має вірити в сили кожного учня, надавати йому можливість розпочати все знову і знову, долаючи труднощі розвитку. Тільки мудре, доброзичливе ставлення вчителя сприятиме успішній адаптації учня до життя в суспільстві. Для школяра вчитель – взірець для наслідування. Добрі, врівноважені, люблячі дітей педагоги мають багато прихильників серед учнів, їх поважають, ними захоплюються, намагаються наслідувати, і навпаки – у вчителів нервових, неврівноважених рідко коли складаються добрі стосунки з вихованцями, від цього в першу чергу страждає навчально-виховний процес, а коли такий педагог ще є і  класним керівником, тоді ситуація набагато ускладнюється – порушується взаємодія вихованців з даним учителем, діти стають невпевненими, підвищується тривожність, відсутнє почуття захищеності, що переходить у шкільну дезадаптацію і, як наслідок, порушується адаптація до взаємодії у суспільстві вцілому. Маючи справу із вразливою душею дитини, учитель має оберігати її духовну цілісність. Справжньому вчителю недостатньо бути хорошим методистом. Йому потрібно досягти певної духовної висоти моральних переконань.

Виховний вплив на учня справляє все: міміка, жести, тембр і тон голосу, зовнішній вигляд учителя, його дружні поради та вимогливість, до-брота й рішучість, терпимість і принциповість. Мудрий вчитель виховує постійно. Він добре знає, що виховання - це не моралізування, а добро-сердя й доброчинність. І не кожен відразу помітить його творчість як вихователя.

Кожен педагог має бути гуманістом, визнавати значущість особистості кожного учня, будувати взаємини з дітьми на основі любові і поваги. Вихідною тезою у професійній діяльності вчителя-гуманіста є розуміння того, що учнями можуть бути різні діти - кмітливі і тугодуми, дисципліновані і правопорушники, мовчазні і "гострі на язик", привабливі і малосимпатичні, здорові і хворобливі, а педагогами - тільки найкращі, які вміють навчити, захистити інтереси учнів, надати їм допомогу, створити умови для самоствердження і саморозвитку кожного з них.

На формування особистості учня також впливає відносини між вчителем та учнем. Вчитель має знайти підхід до кожного учня для того щоб можна було керувани відносинами дітей у класі. Для того щоб бути здатним злагодити конфліктні ситуації які можуть виникати серед дітей.

У сучасній українській школі, на жаль, виконуються не завжди або недостатньо функції виховання — розвиток гармонійної, самодостатньої, адекватно впевненої в собі і своїх успіхах особистості. Відбувається це найчастіше, тому що головною метою школа ставить передачу академічних знань, не завжди враховуючи особливості вікових періодів дитини, здатності до творчості і самостійності.

Підліток знаходиться між двома світами — він вже не дитина, але й не дорослий. Цей вік характеризується нестійкою самооцінкою, підвищеною ранимою і критичністю, прагненням до самостійності. Не зустрічаючи розуміння у випадку, коли педагог не враховує особливості підліткового віку, підліток або замкнеться в собі, або буде відкрито йти на конфлікт. На одні й ті ж речі та явища підліток і вчитель, в міру різного віку, дивляться по-різному. І якщо педагог не прагне подивитися на ситуацію очима підлітка, то між ними можливо вибудовування так званого смислового бар’єру, тобто кожен вкладає в події свій сенс і діалог, в підсумку, проходить на « різних» мовах.

Насправді кожен вчитель мріє про ідеального учня, а кожен учень — про ідеального вчителя. Всі ми, подорослішавши, маємо різні спогади про шкільних вчителів. Є вчителі, яких ми не пам’ятаємо — ні імені, ні зовнішності, є вчителі, яких ми згадуємо з вдячністю (підтримували, були цікавими, справедливими, з ними пов’язані якісь історії з нашого життя тощо). А були й такі вчителі, про яких залишилися не найкращі спогади.

В очах дитини, а тим більше — підлітка, ідеальний вчитель — це людина справедлива, готова вислухати і зрозуміти, чесна і щира, здатна зробити навчання цікавим і захоплюючим.

Для того, щоб зуміти налагодити відносини з підлітком, вчитель повинен володіти такими якостями як емоційна стійкість, емоційна зрілість і комунікативна компетентність (вміння спілкуватися). Емоційна стійкість дозволяє вчителю адекватно і спокійно оцінювати факти і бути готовим до будь-яких питань і відповідям з боку підлітка. Емоційна стійкість дозволяє вчителю зберігати емоційну рівновагу серед учнів. Емоційна зрілість — це здатність поважати думку інших, навіть якщо ці інші — учні, а також уміння виявляти доброту, співчуття і взаєморозуміння. Це сприяє більш щирим і неформальним відносинам між вчителем і учнем.

У житті чимало прикладів, коли учень, вже дорослий, продовжує підтримувати відносини зі шкільними вчителями і це спілкування приносить радість і задоволення обом сторонам. Компетентність у спілкуванні дозволяє поважати і приймати підлітка такого, який він є, враховуючи всі особливості його віку. Компетентний у спілкуванні вчитель ніколи не дозволить собі постійну критику, приниження і висміювання недоліків підлітка. Такий вчитель буде будувати спілкування на рівні «дорослий — дорослішаючий» з повагою і підтримкою.

Таким чином, хочеться відзначити, що вчителі відіграють величезну роль у дозріванні самооцінки та особистісних характеристик кожного учня, з яким стикаються. Але все ж, важливим моментом є те, що процес навчання — це рух «назустріч» і налаштованість вчителя на спілкування і навчання теж залежить від протилежної сторони. Найчастіше в думках вчителя, згідно з нашим українським менталітетом, ідеальний учень — це той учень, який вчасно вчить уроки, швидко думає, проявляє ініціативу і самостійність, і ніколи не створює проблем своєю поведінкою (дотримується дисципліни, не сперечається і т.п.), а також чуйний, чесний і скромний.

Образ учня очима педагога — це швидко підростаюча людина, що не створює додаткових турбот. Загалом-то, все те, що суперечить самому факту підліткового віку.

Стереотипи в шкільному вихованні.

Пам’ятайте, що конфлікти набагато легше попередити  ніж розвязати. Чим гостріше й триваліше конфлікт, тим сутужніше його завершити. Постійно вчіться контролювати свої негативні емоції, бо вони погіршують якість мислення, впливають на здоров’я того, хто злиться, за законом емоційного зарядження, викликають відповідну ворожість у партнера по спілкуванню. Пам’ятайте: ніколи не з’ясовуйте взаємини з адміністрацією, колегами й батьками в присутності дітей. Постійно вчіться без будь-яких умов любити або, принаймні, поважати оточуючих, починати із себе. Щомиті, перебуваючи у шкільному оточенні, контролюйте кожен свій крок, кожне своє слово. Способи похвалити учня:

-          Молодець!

-          Так тримати!

-          Надзвичайно!

-          Прекрасно!

-          Це найкраще!

-          Прекрасний хід роботи!

-          Зараз ти це зрозумів.

-          Сенсаційно!

-          Це краще!

-          Тепер ніщо тебе не зупинить?

-          Відмінно!

-          Чудово!

-          Ти правий.

-          Ти зробив це саме вчасно.

-          Ти зробив сьогодні багато.

-          Зараз ти в цьому стаєш вправнішим!

-          Мені подобається хід твоїх думок!

-          Я дуже пишаюся тобою!

-          Дуже приємно вчити таких розумних дітей.

-          Дуже дякую тобі.

-          Ти перевершив себе сьогодні.

-          Я ніколи не бачив нічого кращого.

-          Ти зрозумів це дуже швидко.

-          Твоя робота принесла мені багато радості.

-          Потужний прорив!

-          Ось цього я ще не бачив.

-          Ти невпізнанний сьогодні.

-          Це вже успіх!

-          Це твоя перемога.

-          Тепер ти відчуваєш свої можливості.

-          Ти справжній майстер.

-          Щиро радий за тебе.

-          Не можу висловити своє захоплення.

-          Грандіозно!

-          Гарна думка!

Але  можна навести тисячі прикладів поведінки учнів, що заважають учителеві щасливо викладати свій предмет. Вони чинять  значимий і конкретний вплив на педагога, викликаючи в нього негативні емоції. Учитель теж людина, хоча про це багато хто забуває. Йому також хочеться, щоб  ніхто не заважав здійсненню його права – вчити із задоволенням. Утім, така поведінка учнів є проблемою вчителя. Важливо вчасно, коректно робити зауваження учням.

Педагогічний калейдоскоп

(Приклади ситуацій, на які швидко потрібно відреагувати та зробити зауваження)

• Учень дряпає парту чи обмальовує книгу. ( Книги, як відомо, призначенні для читання, а не для малювання);
• Деякі учні переривають ваші пояснення на уроці;
• Учень постійно спізнюється на урок і дезорганізовує роботу класу;
• Учень відбирає у вас занадто багато часу, брешучи про своїх однокласників;
• Учні голосно сваряться на уроці, заважаючи вам;
• Учениця постійно вас перебиває, не дає можливість вести урок, тому що вона хоче, щоб ви постійно перевіряли те, що вона зробила, і підбадьорюючи її, говорила, що все правильно й вона молодець. Подібна поведінка для вас неприйнятна, і тому є вашою проблемою. Що тут можна зробити?

Неправильно сформульовані накази, команди типу «Замовкніть!», «Негайно припиніть!», Швидко з класу!», «Щоденник на стіл!», чи погрози, застереження: «Якщо ви не перестанете, я …», «Ще раз повториться, я …»,   «Якщо не будете слухати, то …», чи моралізування «Ви повинніповажати вчителів, батьків …», «Усі мають прибирати шкільну територію …» створюють бар‘єри в педагогічному спілкуванні.

      Більшість учителів погоджуються, що гнівні зауваження, спроби покарати й навчити в гніві  - зазвичай безуспішні. Якби вони мали хоч який – небудь ефект, проблеми навчання були б розв’язані чимало століть тому. Що робити із почуттям гніву на уроці? Насамперед, почніть із тих випадків, коли ви постійно гніваєтесь. Напевно, у вас у класі є діти, які викликають у вас роздратування тільки одним своїм виглядом. Що б вони не робили, ви завжди цим незадоволені, розгнівані.

       Наприклад, учителька терпіти не могла учня Д.  Нарешті вона вирішила проаналізувати, що лежить в основі цього ставлення. У результаті вона зрозуміла, що це -  страх.   Вона почувала себе некомпетентною, коли  Д задавав несподівані питання, відповіді на які вона не знала, і вона вважала, що Д знущається з неї. Зрозумівши це, вона залишила Д після уроків і запитала його, навіщо він ставить їй такі питання, якщо заздалегідь знає, що вона на них не відповість?  Учитель зізналася йому, що їй важко працювати із цим класом. Д був приголомшений і сказав, що він зовсім не збирався її «пришпилювати».  Вони закінчили розмову, залишаючись у добрих стосунках. Кілька тижнів усе йшло добре. Потім Д забув про розмову й спробував знову поставити важке запитання. Тоді вчителька засміялася й сказала: «Знову пришпилюєш?» Таким чином, проблему було розв’язано остаточно. Взагалі, до всіх педагогічних  негараздів краще підходити з гумором.

Професія вчителя дійсно багатогранна: він і дидактик, і психолог, і артист, і, безперечно, оратор. Із часів Давньої Греції всім відома сила ораторського мистецтва.