Вплив стресових факторів на здоров’я людини

Викладач Іванійчук Т. Ю. Вплив стресових факторів на здоров’я людини

Історія розвитку вчення про стрес. Вперше реакцію організму на стрес описав в 1932 році психолог Уолтер Кеннон, автор терміну гомеостаз, який назвав стрес «реакцією боротьби» або «втечі»Cannon W., The wisdom of this body, New York, 1932, р.

Історія розвитку вчення про стрес У 1936 р. у журналі «Nature» було опубліковано повідомлення тоді ще нікому невідомого канадського фізіолога Ганса Сельє під назвою «Синдром, що викликається різними ушкоджувальними агентами»

Історія розвитку вчення про стрес. У 1950-у Г. Сельє опублікував окреме велике видання «Фізіологія й патологія стресу» з присвятою «всім, хто страждає від стресів», ілюстровану німецьким художником Фріцом Ейхенбергом. В окремій присвяті дружині написав: «за допомогу в розумінні того, що неможливо й не потрібно виліковуватися від стресу – натомість треба навчитися одержувати від нього задоволення»)

«Стрес є неспецифічною відповіддю організму на будь-яке пред’явлення йому вимоги» Г. СельєПід стресом Г. Сельє розумів систему реакцій організму у відповідь на будь-яку вимогу до нього, яка спрямована на створення адаптації чи пристосування організму до труднощів.

Стрес за визначенням ВООЗУ 1972 р. Всесвітня організація охорони здоров’я запропонувала наступне визначення: «стрес – це неспецифічна (тобто одна і та сама на різні подразники) реакція організму на будь-яку висунуту до нього вимогу. Стрес – це відповідь на загрозу, реальну чи уявну».

Види стресу за Г. СельєГ. Сельє виділяє два види стресу: дистрес, пов’язаний з негативними реакціями,еустрес, пов’язаний з позитивними реакціями

Стадії стресу. Стрес проявляється у вигляді загального адаптаційного синдрому, який складається з 3 послідовних стадій:тривогирезистентностівиснаження (або відновлення)Рисунок за матеріалами сайту альманаху «Практикум врача». URL: https://pv.medstrana.com/reference/2407-praktikum-z-pdvishennya-stresostjkost-ta-rozshirennya-adaptatcjnih-mozhlivo/page/2413

Стадія тривоги. Стадія тривоги. Організм мобілізується для зустрічі із загрозою. Відбуваються біологічні реакції, які обумовлюють боротьбу або втечу. З погляду фізіології це певні зрушення: згущення крові, підвищення тиску, збільшення печінки тощо. Опір організму спочатку знижується («фаза шоку»), а потім включаються захисні механізми («фаза протишоку»). «Тривога» Едвард Мунк

Стадія резистентностіСтадія опору (резистентності, стійкості, адаптації). Організм намагається опиратися загрозі або справлятися з нею, якщо загроза продовжує діяти і її не можна уникнути. Фізіологічні реакції перевищують норму, і це робить тіло вразливішим для інших стресорів. Врешті-решт тіло адаптується до стресу і повертається до нормального, стану. За рахунок напруги систем, що функціонують, досягається пристосування організму до нових умов«Стійкість» Сандро Ботичеллі

Стадія виснаження (або відновлення)Якщо дія стресу продовжується і людина неспроможна адаптуватися, це може виснажити ресурси тіла. Фаза виснаження характеризується вразливістю до втоми. Фізичні проблеми призводять до хвороб і навіть до загибелі організму. При відновленні спостерігаються зворотні процеси«Чорний квадрат» Казимир Малевич

Антистресові реакції організму. Радянськими вченими Л. Х. Гаркаві, Е. Б. Квакіною та М. А. Уколовою у 1969 році були знайдені такі антистресові реакції: реакція тренування (реакція організму на слабкий подразник) і реакція активації (реакція організму на подразник середньої сили) (Л. Х. Гаркаві, 1968, 1969). Виявлені реакції сформувалися в процесі еволюції як реакції антистресорного захисту організму. Вони розвиваються у відповідь на адекватні, відносно слабкі (реакція тренування) або середні (реакція активації) діючі фактори.

Основні теорії і моделі стресу Генетично-конституціональна теорія. Модель схильності (diathesis) до стресу. Психодинамічна модель. Модель Н. G. Wolff. Міждисциплінарна модель стресу. Теорії конфліктів. Модель D. Mechanik.Інтеграційна модель стресу. Біологічна концепція пошукової активності В. Роттенберга тощо

Причини стресу

Природа і класифікація стресорів. Стресори – це будь-які достатньо сильні впливи подразників середовища, що можуть спричинити порушення гомеостазу. За природою впливу стресори людини поділяють на :фізичні (спека, холод, вітер), хімічні (впливи вуглекислого газу, токсинів, солей),біологічні (інфекційні захворювання, нестача або надлишок їжі, вплив паразитів)соціальні (страх, небезпека, конфлікти). За вихідним джерелом впливу стресори поділяються на: зовнішні (екзогенні) (наприклад, травми)внутрішні (ендогенні) (наприклад, біль).

Структура стрес-системи. Стрес-система складається з центральної та периферичної ланок. Центральними відділами є кора півкуль, гіпоталамус, гіпофіз, епіфіз, лімбічна система, ретикулярна формація, тимус. Периферична ланка представлена наднирникамита нервовими шляхами й рецепторами.

Фізіологічні механізми стресу. Активується гіпоталамус, який дає команду корі наднирників. На всіх стадіях адаптаційного синдрому провідна роль належить корі наднирників, які посилено синтезують стероїдні гормони – глюкокортикоїди, які і виконують адаптаційну функцію. З однієї сторони, гіпоталамус підвищує активність симпатичної нервової системи, а з іншої – викликає секрецію антистресорних гормонів кори наднирників. Задача симпатичного відділу вегетативної нервової системи – допомогти вижити організмові в критичний момент, дати йому стільки ресурсів, скільки потрібно для боротьби (якщо можна перемогти) чи втечі (якщо ворог сильніший). При виснаженні запасів речовин, що харчують організм та енергії в організмі активується парасимпатичний відділ, задачею якого є встановлення та зберігання ресурсів, а його активація відбувається під час сну, їжі та відпочинку. Першою в кого влучає стрес є серцево-судинна система. Рисунок за матеріалами сайту альманаху «Практикум врача». URL: https://pv.medstrana.com/reference/2407-praktikum-z-pdvishennya-stresostjkost-ta-rozshirennya-adaptatcjnih-mozhlivo/page/2413

два типи відповіді на стрес: швидка й повільна. Завдання швидкої відповіді в першій фазі – прискорити усі процеси в організмі, які можуть бути корисними для системи «втечі або боротьби» (більше енергії вивільняється із м’язів, відбувається потужна стимуляція серцево-судинної, імунної системи і пам’яті)Друга фаза набагато повільніша і може тривати години, дні й навіть тижні, її завдання – гальмувати усе, що було активоване в першій фазі

Вплив стресорів на організм людини

Загальний адаптаційний синдром. Загальний адаптаційний синдром – сукупність адаптивних реакцій, що виникають в організмі людини під дією стресорів і спрямовані на підтримання гомеостазу. Адаптивні ефекти загального адаптаційного синдрому: 1) збільшення концентрації в цитоплазмі універсального мобілізатора функцій – Кальцію Ca2+ та активація ключових регуляторних ферментів – протеїнкіназ; 2) активація мембранних білків завдяки збільшенню активності ліпаз і фосфоліпаз; 3) мобілізація енергетичних і структурних ресурсів організму, що виражається у збільшенні в крові концентрації глюкози, жирних кислот, амінокислот; 4) спрямована передача енергетичних і структурних ресурсів у функціональну систему, що здійснює таку адаптаційну реакцію; 5) активація синтезу нуклеїнових кислот і білків у різних органах.

Стрес як причина психічних порушень. Техногенні катастрофи, природні катаклізми, збройні конфлікти і терористичні акти призводять не лише до значних людських, і економічних втрат, але й до зростання соціальної напруги в суспільстві. Формуються значні групи населення, що мають певні психічні порушення, у тому числі посттравматичні стресові розлади (ПТСР) і розлади адаптації . Їх поширеність в популяції складає: ПТСР – 1-3 % (за деякими даними – 7-8 %); розладів адаптації – 5-20 % всіх амбулаторних пацієнтів. Висловлено припущення про наявність групи так званих соціально-стресових розладів (ССР) як психоемоційне перенапруження і психічна дезадаптація, що відзначається у великої кількості людей при зміні свідомості і звичного способу життя

Стрес як причина психосоматичних розладів. Психосоматичні розлади – соматичні захворювання, обумовлені психогенними чинниками. Термін «психосоматика» запропонував в 1818 році J. Heinroth. У лікарський лексикон термін «психосоматика» був уведений віденським психоаналітиком F. Deutsch в 1922 р. В сучасній класифікації психічних захворювань (МКХ-10) для цих розладів не передбачено спеціального розділу.

Синдром вигорання. Синдром вигорання – це довготривалий, складний психофізіологічний процес, який містить в собі емоційне, психологічне, розумове і фізичне виснаження з причини тривалого емоційного навантаження. Згідно з визначенням ВООЗ (2001), «синдром вигорання – це фізичне, емоційне або мотиваційне виснаження, що характеризується порушенням продуктивності в роботі та втомою, безсонням, підвищеною схильністю до соматичних захворювань, а також вживанням алкоголю або інших психоактивних речовин з метою одержати тимчасове полегшення, що має тенденцію до розвитку фізіологічної залежності і (у багатьох випадках) суїцидальної поведінки. Цей синдром звичайно розцінюється як стрес-реакція у відповідь на безжалісні виробничі та емоційні вимоги, що відбуваються через надмірну відданість людини своїй роботі з супутньою цьому зневагою до сімейного життя або відпочинку»

синдром емоційного вигорання Всесвітня організація охорони здоров'я вперше в 2019 році вказала синдром емоційного вигоряння в Міжнародній класифікації хвороб, яка вважається стандартом для діагностики та медичного страхування. Сьогодні синдром емоційного вигорання включений в Х Міжнародну класифікацію хворіб – Z73.0 – «Проблеми, пов’язані з труднощами подолання життєвих ускладнень, труднощами управління власним життям» Відповідне рішення було прийнято під час 72-ї сесії Генеральної Асамблеї охорони здоров'я. Синдром характеризується трьома вимірами: 1) відчуття енергетичного виснаження або виснаження 2) підвищена психічна віддаленість від роботи, почуття негативізму або цинізму, пов'язаного з роботою 3) зниження професійної ефективності.

Емоційне вигорання. Термін «емоційне вигорання» (burnout) запропонував американський психолог Л. Фрейденберг (1974) для характеристики психологічного стану здорових людей, які перебувають в інтенсивній взаємодії з інши ми людьми в емоційно напруженій атмосфері при виконанні професійних обов’язків. Основоположники ідеї вигорання, К. Маслач і С. Джексон), визначають це поняття як «синдром фізичного та емоційного виснаження, включаючи розвиток негативної самооцінки, негативного ставлення до роботи і втрату розуміння і співчуття стосовно клієнтів»

Синдром емоційного вигорання. Дослідник К. Маслач (1981 р.) систематизувала описові характеристики феномену емоційного вигорання і описала його як професійний стрес, виснаження, що впливає на різні грані трудового процесу – професійну діяльність, професійне спілкування, особистість професіонала. Вона визначила професійне вигорання як синдром, який включає в себе: 1) емоційне виснаження, що проявляється у почутті емоційного спустошення і втоми, яке спричинене надлишковим потоком робочого навантаження; 2) деперсоналізацію - це цинічне, байдуже ставлення до клієнтів;3) редукцію професійних досягнень – негативне самосприйняття в професійному плані. Воно проявляється в почутті некомпетентності і неуспішності своєї діяльності

Синдром емоційного вигорання. Широкого розповсюдження набула методика діагностичного анкетування Маслач – Maslach Burnout Inventory (MBI), яка визначає три компоненти синдрому професійного вигорання: емоційне виснаження (emotional exhaustion); деперсоналізацію (depersonalization); відсутність особистого благополуччя (lack of personal accomplishment). Існує 3 види методик Maslach Burnout Inventory (для вчителів, лікарів тощо)

Загальні підходи до нейтралізації та управління стресом. Стресостійкість – формується в процесі зіткнення особистості зі стресогенними факторами, що багаторазово повторюються в різних ситуаціях (структурований досвід подолання складних ситуацій); – залежить від розуміння життєвої ситуації, її раціональної оцінки й можливості прогнозувати свої дії; адекватних суджень в інтерпретації життєвої ситуації (відсутність ірраціональних суджень);– формує здатність обирати адекватні засоби та способи долання стресу або копінгову поведінку;– є результатом опрацювання, самоаналізу особливостей ситуації, самооцінки, самозвіту.

методи профілактики стресу Відпочинок. Повноцінний сон. Раціональне харчування. Спорт. Водні процедури. Масаж тощо

Боротьба із стресом в період пандемії коронавірусу. Всесвітня організація охорони здоров’я визнала, що коронавірус викликає стрес у світовій популяції та опублікувала поради щодо психічного здоров’я, які містять конкретні поради для медичних працівників, доглядачів дітей чи старших дорослих та людей, що знаходяться в ізоляції. Настанови, оприлюднені18 березня 2020, були розроблені відділом психічного здоров’я ВООЗ та містять узагальнені рекомендації. https://www.who.int/docs/default-source/coronaviruse/mental-health-considerations.pdf?sfvrsn=6d3578af_2