Всесвітній день поезії

Сценарій присвячений Всесвітньому дню поезії (21 березня)

Учитель: Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність. Саме такі завдання ставить перед собою літературна студія «Паростки», що діє при гімназії протягом 10 років. Мета її діяльності — розвиток творчих здібностей, формування поетичного смаку, уміння працювати зі словом, засвоєння основ віршування. І як результат — обдаровані діти, які чують, як шепоче дощ, співає квітка, сміється небо, тому й можуть говорити про прекрасне не буденно, а римованими словами.

Як народжується її величність Поезія в юних серцях? Цього ніхто не знає. Іноді студійці кажуть, що вірш приснився або Муза підкралася так непомітно, що нема на чому записати, тоді вони пишуть на зошитах, навіть на руках або ж запам’ятовують. Як би там не було, але те, що до них приходить прекрасна Муза Поезії, вічно молода й юна, як наші студійці, це прекрасно, це — подарунок долі. (Учениця читає власну поезію)

Зустріч з Музою
Я відчинила двері
Босій Музі.
Вона стояла
Нишком на порозі.
Здалось мені —
Ми чимось схожі,
Навіть друзі…
Чому ж стоїш ти
Й досі на морозі?
Давно на тебе
Вже чекаю,
Без тебе не живу —
Згораю.
Проходь же,
Музонька, моя.
Без тебе я —
Уже не я.
Я одягну тебе
У гарні шати,
Не прожену тебе
Із хати.
Найкращі страви
Приготую,
У чобітки тебе
Озую.
Ти не залишишся —
Я знаю,
Бо надто кволі
Я крила маю...

Катерина Приліпко

Учитель: Звідки беруть студійці свої образи? Звичайно, з життя. І нехай немає ще життєвого досвіду, але є уміння спостерігати, помічати ніким не помічене. Досить лише поглянути у вікно. (Учениця читає власну поезію)

А за вікном...
А за вікном — дощ хлюпотить,
Чомусь моє серденько в грудях болить.

А за вікном — хмари грізні
Стрімко летять у країни різні.

А за вікном — небо плаче,
Сонця за це воно не пробачить.

А за вікном — туман наступає,
Що з нами буде — ніхто ще не знає.

А за вікном — сльози ллються рікою,
Небо сумує разом зі мною.

А за вікном — проходить життя,
Від літери А й до останнього Я.

А за вікном — зірка з’явилась,
Краплина-сльоза по щоці покотилась.

Вікторія Стельмах

Учитель: Матінка-природа... Начало всіх начал... Першородна таїна всього, що оточує нас із видимого і невидимого. Життєдайне джерело не одному поколінню митців. Ми лише намагаємося зрозуміти її закони — слухаємо, відчуваємо, захоплюємося і дивуємося. (Учні читають власні поезії)

Кленовий лист
Кленовий лист кружляє,
Що буде з ним — не знає.
Що буде далі — гадає,
І осінь ніжно він так кохає.
Танок останній в його житті,
Кохає Осінь його чи ні?
Листок на землю тихо сідає,
Любов безмежна тихо кружляє,
А Осінь, Осінь. Чи вона знає,
Що лист кленовий її кохає?

Катерина Приліпко

Весна
В росі умилася трава,
Діброви тихо гомонять вві сні.
Блакитне небо і ясна пора,
І сонце гріє повесні.

Тихенько листя шелестить,
І сонце з неба вигляда.
Воно дарує ніжну мить,
І знову в хмару зарина,

Весна причарувала землю,
І все цвіте, росте, живе.
Вона дарує тільки велич,
І дні щасливі кожен день.

Юлія Дідовець

Учитель: Поштовхом до написання віршів служить, на жаль, не тільки світ прекрасного, але й наболілого. Студійці, намагаючись осмислити сенс буття, сприймають його таким, яким воно є: чарівним і потаємним, іноді жорстоким і не завжди справедливим. (Учениця читає власну поезію)

Розлука… вечір... самота...
Розлука... вечір... самота...
І знов сьогодні я одна.
Самотність в мене у душі...
Чом це трапляється в житті?

Кохання... біль... розлука... спогад...
Це все історія з життя.
Хотілось би це все забути,
Та в пам’яті все ті ж слова...

Слова, слова — це все лиш гра,
Це все юнацькі почуття,
Де нас з тобою вже нема.
Розлука... вечір... самота..

Анастасія Колеснікова

Учитель: Перш ніж зрозуміти світ, людей, життя, варто зрозуміти себе, віднайти своє «я». «Пізнай самого себе», — писав філософ Г.С. Сковорода. Лише тоді ти зможеш, бодай хоч трохи, пізнати світ». (Учениця читає власну поезію)

Чому ми такі?
Чому ми не вічні?
Чому помираєм?
Чому ми про душу
Так мало ще знаєм?

Не знаєм про себе,
Не знаєм про світ.
І хто нам розкаже,
І дасть нам отвіт?

Чому ми нечесні
І брешем щодня?
І вчинки безчесні —
Суцільна брехня.

Чому ми жорстокі?
Не маєм сердець.
І мрії високі
Зведем нанівець.

Ми схожі на єгу
Життям і нутром.
Ми нищимо душу
Своїм всім єством.

Катерина Приліпко

Учитель: З любов’ю до отчої землі починається все: людяність і чесність, гідність і повага до старших, а відтак — відповідальність за долю України. Любов до рідної землі кожен розуміє по-своєму, по-своєму й виповідає це складне, багатогранне почуття.

Мати — як сонце, добре й ласкаве, що зігріває своїм промінням землю, бо все на світі зростає, зігріте її теплом і увагою.

Мати — найдорожча на землі людина, їй ми несемо свої болі і радощі, сумніви і успіхи. І кому ж як не матері студійці вперше показують свої вірші. Учениця читає власну поезію.

Рідній матусі
Мамо, ніжна, добра, мила,
Величавої краси.
Ти зіткала мені крила
З пісні, слова і роси.

Темні ночі недоспала,
Лиш моїм життям живеш,
Мої мрії захищала,
Кращу тебе не знайдеш.

Завжди спати як лягаю,
За тебе Господа молю,
Для тебе долі я прохаю,
Бо більш за все тебе люблю.

Олена Штома

Учитель: Щедрою завжди є Муза до поетів, що створюють світлий образ Матері. Так, пісня «Черешня» на слова М. Лу­ківа стала загальновідомою, майже народною. А нам приємно відмітити, що літстудія «Паростки» співпрацює з журналістським колективом журналу «Дніпро», головним редактором якого є поет-пісняр М. Луків.
(Звучить пісня «Росте черешня в мами на городі» на слова М. Луківа)

Учитель: Про кохання написано так багато, надруковано тисячі, десятки тисяч рядків, продиктованих сильними справжніми почуттями і глибокими роздумами. Та й не дивно, адже Муза Поезії найприхильніша до тих, чиї серця відкриті найпрекраснішому із почуттів. І не глядить вона на вік: 16 чи 60 — їй байдуже, адже любов — невичерпна, як і саме життя. (Учні читають власні поезії)

Фотокартка на стіні
Фотокартка на стіні,
Я завжди чомусь в тіні.
Все боюсь тобі сказати,
Що не можу більш чекати...
Непотрібна я тобі,
Вигадала все собі.
Але, може, я колись
Крикну вже тобі: «Дивись!
Стала краща я за тебе,
Ти мені тепер не треба!»
(мабуть, так тобі і треба)...
Думка ця лиш серце крає,
Все одно тебе кохає.
Розум каже: забувай,
Серце просить: почекай...
Фотокартка на стіні —
За вікном хтось у тіні.

Оксана Моргунець

Вибір за Нею
Ти чекаєш кохання — байдуже,
Ти не віриш, але все одно
В серці коле все дужче і дужче,
І чекаєш, що прийде Воно.
Ти десь чула про Нього, напевно,
У билинах, казках, повістях,
Де герої — всі принци натхненні
Теж шукали його у дивах.
І не вірячи в тяжкую долю,
Ти берешся цю ношу нести,
Не чекаючи зовсім нічого,
Свою долю поквапом плести.
Не питай же себе, що то є за мара,
Застелила твій зір полотном,
Бо ж не даром, зовсім же не даром
Обирає сама нас Любов.

Марія Крокос

Учитель: Виступати у жанрі дитячої поезії — чи не найважче. Адже маленький читач — це справжній поціновувач, він легко відчуває штучність, неправдивість. Потрібно, щоб вірші були цікавими, легко запам’ятовувались.

Треба Киці на базар
Киці зранку не сидиться —
Вже годину чепуриться.
Хвостик стрічкою прибрала,
Спинку гладко зачесала.

Все збирається, мабуть,
У далеку дуже путь.
Треба Киці на базар,
Щоб купить новий товар.

Мріє Мурка про паски,
Про намисто й чобітки.
Хоче мати сарафан,
І сережки, і кафтан.

Стрічки купить наша Киця,
Парасольку, щоб укриться,
Купить, звісно, самовар —
Це і весь, мабуть, товар.

Катерина Приліпко

Учитель: Хто причастився до Поезії хоч раз, пам’ятайте, що Муза дуже примхлива, вона приходить лише тоді, коли серце щире, відкрите до краси і болю. Інакше Поезія направити може свою молодшу сестру — Риму. І тоді на папері з’явиться не поезія, а просто римований вірш.

Пам’ятаймо, що далеко не кожен вірш можна назвати поезією. І не кожній поезії потрібна рима.

Далеко не кожному, хто любить літературу дано стати поетом, і навіть не кожен може скласти вірша.

Отож, якщо ви остаточно вирішили «приручити» Музу Поезії, вам доведеться «озброїтись» любов’ю до літератури, бажанням сіяти красу серед інших, творити добро.