ВИСТАВКОВО-ЯРМАРКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ КАНАДИ ЯК ВЗІРЕЦЬ ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

ВИСТАВКОВО-ЯРМАРКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ 

УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ КАНАДИ ЯК ВЗІРЕЦЬ  ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ

Горобець Артем 

Актуальність. В умовах iснування квазiдержав на сході країни та анексованої території Кримського півострова на півдні, що викликало, в свою чергу, появу переселених осіб і біженців, активізувало заробітчанство закордон, сприяло розшаруванню ментальностi нації, засиллю вестернізації освіти та культури країни, дослідження виставково-ярмаркової діяльності української діаспори Канади як найдієвішої та найбільшої в західному свiтi набуло нині життєво важливого значення, оскільки є прикладом, не лише для світого українства, але й для громадян України (сьогоднішні заробітчани – це, вірогідніше, представники української діаспори завтра) самоорганізованості й консолідації з метою збереження власної історико-культурної спадщини та національної ідентичності.  

Мета статті – розглянути виставково-ярмаркову діяльність окремих організацій української діаспори Канади з метою збереження національної ідентичності та налагодження міжнародної співпраці. 

Виклад основного матеріалу. Під час першої хвилі імміграції українців у Канаду у 1891-1914 рр. прибуло близько 180 000 осіб [1]. Отримавши землю, побудувавши житло, створивши господарство, поселенці відчули духовні потреби, що й мотивувало їх будувати церкви, школи, самоорганiзовуватись у рiзнi культурнi, просвiтницькi читальні, а потім в організації [2].  

У рамках даної статті ми лаконічно розглянемо виставково-ярмаркову діяльність ключових організацій української діаспори Канади – Українське національне об’єднання та Український Народний Дім.

1. Українське національне об’єднання Канади (УНО) – це органiзація, яка виникла в 1932 р. на основi Української сiчової громади та зупинила розкол української громади за релiгiйними й полiтичними поглядами, і стала консолiдуючим ядром [1]. УНО було однією з перших сил у Канаді, яка в 30-40 роках ХХ століття зуміла дати полiтичну, ідеологiчну відсiч антиукраїнським органiзаціям; разом із УСГ стало органiзатором створення власного видавництва й газети “Новий шлях”, кредитових спiлок, а пізнiше Конгресу українцiв Канади та Свiтового конгресу українцiв; сприяло тому, що Канада була першою країною, яка визнала незалежнiсть України в 1991 році; зберегло українську мову, культуру, традицiї серед дiаспори; побудовало та вiдпрацювало систему освiти дiтей: через садочки, двомовні програми в католицьких школах, суботні школи, українознавчі курси, унiверситетську освiту; заснувало широку мережу рiзних українських танцювальних, музичних і театральних колективів; створило умови для виникнення рiзних українських організацiй, мережi українських грекокатолицьких, православних і протестанських церков; доклало зусиль, щоб українці були присутнi на всiх рівнях економiчного, полiтичного, культурного та спортивного життя Канади [1; 2; 3]. 

Таким чином, УНО на протязi 85 рокiв була однією з головних українських просвiтницько-культурних організацій в Канаді з широкою мережею своїх відділів, яка діяла засобами організації та проведення різноманітних ярмарок і виставок українознавчого спрямування. 

Для прикладу, наводимо лаконічний аналіз такого роду роботи Едмонтонським відділом УНО Канади:

–                     щорiчні Днi Спадщини, які відбуваються в парку іменi В. Гавриляка, який був мером мiста Едмонтон у 50-тих роках минулого столiття;

–                     щорiчне святкування Дня незалежностi України; 

–                     щорiчне вшанування жертв Голодомору в Україні; 

–                     щорiчне святкування роковин Т. Шевченка; 

–                     різноманітні тематичні фестивалi, виставки та інші події; 

–                     для членів УНО та їхнiх родин щороку влаштовуються Рiздвяне та Великоднє прийняття [2].

З початку нового тисячолiття в домівцi Едмонтонського вiдділу УНО було організовано власними силами її членів багато виставок: “Чарiвний світ писанки” (2000 р., 2003 р.), “Українські рушники” (2001 р.), “Виставка писанок” (2009 р.), “Великоднiй ярмарок” (2010 р.), “Чим українська хата багата” (2011 р.), “Великоднi кошики” (2012 р.), “В пошані до Мирослава Куця” (2013 р.), “Петрикiвські вiзерунки” (2013 р.), “І оживе добра слава, слава України” – виставка присвячена 200-лiттю з дня народження Т. Шевченка разом з музеями православної та греко-католицької громади (2014 р.), “Чарівний світ iкон” (2015 р.), “Скарби Українського рiзьбярства” (2017 р.) [3].

2. Український Народний Дім (УНД) виник на основі читальні Товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, яка була заснована в 1906 р. Ми зупинимося на діяльності УНД у двох провінціях Канади: Альберті та Манітобі. 

А) У 1917 р. в УНД у Едмонтоні (провінція Альберта) було збудовано будівлю, яка стала осередком культурно-просвітницької та суспільногосподарської роботи його членів і членкинь для розвитку української спільноти Альберти [5]. 

Звернемо увагу на приклади організованих і проведених виставок УНД Едмонтона в 40-50 рр. ХХ ст.:

-   у 1946 р. (06-07 травня) відбулася виставка українського мистецтва, яку відвідало більше 2000 осіб, серед яких були англійці, французи, міністри, професори та, звісно ж, представники українства Альберти. Речі для виставки надало 180 осіб. Її офіційно відкрила дружина прем’єр-міністра провінції пані

Менінг, яка висловила своє захоплення та подив із багатства української культури

[5];

-   у 1951 р. (07 жовтня) відбулася виставка українських поштових марок, які віддзеркалювали частину історії України з кінця ХІХ ст. та першої половини ХХ ст.: харитативно-гуманітарну, політичну, спортивно-виховну діяльність різних українських організацій та товариств, революційні події й визвольні акції цього часу. Найбагатші та найцікавіші видання поштових марок належали видавництву фінансового ресорту Української Національної Ради [7]; 

-   у 1952 р. (24 лютого) було проведено виставку української католицької преси та книжки. Відвідувачі мали можливість ознайомитися з продукцією, яка була видана при сприянні українських католиків як на теренах України, так і за її межами (Італії, Франції, Бельгії, Великобританії та інших) [8]; 

-   у 1955 р. (20 лютого) до 500-річчя винайдення друку відбулася виставка українських рукописів і стародруків. Виставкові екземпляри були розміщені на 500 столах прикрашених вишиваними обрисами. Окрему зацікавленість викликали цінні книги ХV- ХVІІІ ст., які були запозичені з музею отців Василіян у Мондері (наприклад, рукописне Євангеліє ХV ст., “Апостол” І. Федорова 1574

р., Острозька Біблія 1581 р., перша ілюстрована латинська Біблія 1520 р., перша французька Біблія 1558 р. тощо). Зал, де проводився захід, був прикрашений виробами з кераміки, гуцульським різьбленням із дерева, килимами [9]. 

-   у 1955 р. та 1958 р. були проведені виставки вишиваних суконь, де було представлена значна кількість різних цікавих моделей. Особливий інтерес викликав захід у 1958 р., коли були презентовані модерні сукні, які можна було носити під час великого спектру нагод [6]. 

Б) Український Народний Дім у Вінніпегу (провінція Манітоба) у 1928 р.

організував і провів Міжнародну виставку українського мистецтва у відомому готелі “Royal Alexandra”. Приводом цієї події стала величезна кількість українського гардеробу в УНД, який передали Товариство “Боян”, Товариство ім. М. Заньковецької та Товариство ім. І. Котляревського. Вищезазначені товариства, розпочинаючи з 1910 р., зберігали весь свій народний строй після проведених вистав, драматичних гуртків, хорів тощо [4].

З метою не лише зберігання, а й популяризації українського мистецтва в 1932 р. за ініціативи М. Дими при УНД було створено Товариство Українського Народного Мистецтва (ТУНМ) [4]. Ключовими завданнями товариства були: зберігання гарних речей до музею; знаходити різноманітні книжки про вишивку; вчити молоде покоління української діаспори способам ручної роботи та історії їх національної культури; налагодити та розвивати співпрацю з канадськоанглійськими колами, щоб наближати їх до себе та ознайомлювати з культурою України. У першій половині ХХ ст. канадці вважали українців безкультурним і робочим народом. Саме динамічна та кропітка просвітницька робота ТУНМ змінила їх розуміння, сприйняття та ставлення до світового українства в Канаді.  

Висновки. Отже, сьогоднi світові українцi є повноправними громадянами багатьох країн свiту. Не дивлячись на те, що проживають у мультиетнiчному оточеннi, вони намагаються не забувати у своєму середовищі рідну мову, звичаї, культурні, мистецькi й побутовi традиції, тобто власну нацiональну самобутнiсть.  Одним із базових векторів досягнення вищезазначеної мети є виставковоярмаркові заходи організацій української діаспори. На прикладі діяльності УНО Канади та Українського Народного Дому ми переконалися на колосальній та титанічній роботі представників світового українства Канади щодо збереження власної історико-культурної спадщини та її трансляції майбутнім поколінням. 

Окрім головного завдання виставки та ярмарки відігравали вагому роль у створенні позитивного іміджу українства та налагоджували міжнародне співробітництво між Україною та Канадою. 

У глобалізаційному вимірі, безсумнівно, це гідний взірець і, водночас, гарний привід для громадян України оцінити свою роль у процесах культивування національної ідентичності.  

Список використаних джерел

1.                       Воротиленко М. Коротка історія створення та діяльності Українського національного об’єднання Канади. Едмонтон, 2018. 112 с.

2.                       Горобець А. Українська діаспора Канади. На прикладі Едмонтонського відділу Українського національного об’єднання. Географія. 2019. № 19-20.

Жовтень. С. 66-71. 

3.                       Інтерв’ю з Воротиленком Миколою, 1957 р. н. (м. Едмонтон, Альберта, Канада, 01 травня 2019 р.) // Особистий архів автора.

4.                       Пропам’ятна книга Українського Народного Дому у Вінніпезі / за ред. проф. Д. Дорошенко. Вінніпег, 1949. С. 623-627.

5.                       Пропам’ятна книга Українського Народного Дому у Едмонтоні 1906-1966 рр. / за ред. М. Прокопа. Едмонтон, 1966. С. 284-290.

6.                       Українські Вісті. 1958. Ч. 25. Р. ХХХІ.

7.                       Українські Вісті. 1951. Ч. 42. Р. ХХІV.

8.                       Українські Вісті. 1952. Ч. 10. Р. ХХV.

9.                       Українські Вісті. 1955. Ч. 9. Р. ХХVІІІ.