Як допомогти гіперактивній дитині

Як допомогти гіперактивній дитині

Боровець Г.Ф.

 Непосидюча дитина – це не просто нескінченний галас і метушня в домі, це постійний страх за її життя і здоров’я. Немає такої щілини чи отвору, куди вона не сунула б носа чи пальця, немає заборон, яких вона не порушувала б.

 Причиною такої нестриманості, як правило, є тимчасове перевантаження сили збудження нервової системи над силою гальмування. Цей дисбаланс компенсується у 10 – 14 річному віці, коли дитина вже здатна контролювати себе. Проте якщо дитину переконати в тому, що вона неслухняна, некерована, неуважна, байдужа до інших, тоді вона не стане використовувати цю здатність, бо не віритиме у свої сили. Отже, головне завдання батьків гіперактивної дитини – не нав’язати їй негативне ставлення до себе та світу.

 Кожна дитина робить залюбки дві речі: вона або співпрацює з батьками, або пручається їм. Це дозволяє дитині бути в центрі уваги, що для неї є дуже важливим. Ми повинні створити такі умови, щою дитина зрозуміла, що їй вигідно з нами співпрацювати.

Корекційні заходи щодо гіперактивних учнів повинні мати комплексний характер, тобто проводитися за участю таких спеціалістів: психоневролога, психолога, педагогів і батьків. Особливо важливим є пояснення батькам причини виникнення гіперактивності і розробка індивідуальної програми допомоги дитині. Разом з батьками педагоги повинні проводити психологічну корекцію пізнавальної, емоційно-вольової сфери і поведінки дитини.

Чим можуть допомогти батьки

1. Не варто сподіватися, що бурхлива фізична активність вивільнить енергію малюка. Навпаки, коли він перевтомлений, він стає перезбудженим і ще менш керованим. Тому краще уникати ситуацій, що перезбуджують дитину, а її енергію варто спрямувати в корисне русло.
2. Намагайтеся зайняти дитину тим, що її цікавить. Поки вона захоплена улюбленими справами, ризик, що в неї виникнуть небажані імпульси, - мінімальний.
3. Спробуйте запобігти порушенню ваших вимог, бо дотриматися їх вона ще не здатна, а чим більшим буде досвід «неслухняності», тим глибшою стане переконаність дитини в тому, що вона погана.
4. Для того, щоб зупинити енергійну дитину, доцільно переключити її увагу на щось емоційно значуще для неї: «Ой, дивись!», «Я згадала!».

Учитель, беручи до уваги рекомендації спеціалістів, здійснює процес навчання і виховання школяра, враховуючи його індивідуальні особливості розвитку і поведінки, сімейні обставини.

Чим може допомогти учитель

1. Визначити уявлення дитини про себе і допомогти їй позбутися негативних переконань щодо власної неспроможності.
2. Засобами гри створити позитивну мотивацію до розвитку вміння контролювати свої слова та дії.
3. Тренувати в ігрових вправах довільну увагу дитини.
4. Підібрати разом з батьками ефективні способи взаємодії з гіперактивної дитиною.
5. Створити «атмосферу успіху» у навчанні.

Тільки у випадку подібного комплексного підходу відбувається послідовне виховання і розвиток гіперактивного учня, що сприяє реалізації потенціалу дитини і зниженню її емоційного напруження.

У роботі з гіперактивними школярами бажано дотримуватися таких основних настанов:

1. розвиток слабких функцій (увага, контроль поведінки);
2. формування навичок спілкування з дорослими та ровесниками;
3. за необхідності повинна здійснюватися робота з метою подолання спалахів гніву.

Робота над цими напрямками може проводитися паралельно або, залежно від конкретного випадку, типу гіперактивності дитини, надається перевага одній із настанов (наприклад, відпрацювання навичок взаємодії з оточуючими чи розвиток довільної уваги).

Насамкінець хочеться сказати про те, що кожна дитина народжується зі своїм «Я». Як зазначив В.О.Сухомлинський «У наших руках – найбільша з цінностей світу – Людина. Ми творимо людину, як скульптор творить свою статую з безформного шматка мармуру: десь у глибині цієї мертвої брили лежать прекрасні риси, які належить добути, очистити від усього зайвого». А як це зробити, в який спосіб – вирішує сам майстер, тобто педагог.