Захист квітника казка «Чорнобривці»

Захист квітника

Казка «Чорнобривці»

(тато і мама сидять за столом)

Автор. Жила колись в одному селі сім’я. Звичайні трудящі люди. Сталася в них радісна подія – народилися трійня, три синочки – соколи. Такі в них були карі очі, як мед гречаний, такі чорні брови, такі схожі між собою, що рідні не змовляючись назвали їх Чорнобривцями, хоч кожен мав своє ім’я. коли підросли, то виявилось, що і таланти у них однакові і різні водночас: один був золотар, другий – гончар, третій – різьбяр. На всю країну стали славні хлопці , звідусюди приїздили до них подивитись на їх майстерність, придбати бодай одну річ.

Трапилось так, що село, де жили хлопці, на якийсь час попало в поле дій безкінечних війн, які вели між собою люди. Цупили все, що їм подобалось. Дійшли до хати майстрів – чорнобривців. Розгребли все, що було в майстерні і забрали в полон майстрів. Повезли хлопців у чужу землю.

(тато з мамою прощаються з синами)

Тяжко тужили батьки,  а від синочків, ані чутки, ані звістки.

(з’являється сестра, пізніше бабуся і на вухо шепоче історію братів)

Йшли роки, підросла сестричка. Бачила, які сумні тато й мама, та все допитувалась – чому? Довго не розповідали, а потім якось бабуся оповіла. І вирішила дівчина іти в чужий край, шукати братів. Ніякі вмовляння не допомогли.

(батьки прощаються з донькою)

Довго блукала дівчина світом: ніхто не чув про чорнобривців. А потім якийсь дідо сказав їм:

Дідо. Це мабуть твої брати були. Вони всі троє однаковісінькі, та такі ж гарнесенькі. Хан їх голодом морив, і бив, наказуючи працювати. А вони одне у відповідь: відвезіть нас додому, ми будемо працювати і все зроблене забирайте, бо  тільки удома ми можемо зробити такі речі, як ви бачите. Але хан наказав їх бити , поки не згодяться працювати. Забили їх до смерті.

Сестра. Дідуню, а де вони поховані.

Дідо. А їх ніхто не ховав. Хан наказав викинути їх у степ. Там зараз тільки кісточки ліють.

Сестра. Покажіть де це ! благаю вас!

Автор. Позбирала в торбинку кісточки братів, бо вже мало що й лишилося. Схудла, змарніла, але дійшла додому. 

(зустріч батьків з донькою)

З великою радістю зустріли батьки і все село дівчину. Поплакали над долею хлопців – чорнобривців, та й розійшлися додому. А батьки поховали в садку останки своїх синів.

За якийсь час побігла дівчина в садок, як щоранку це робила і зачудувалася: на могилі братів розцвіли дивні квіти. Покликала батьків, і ті водночас мовили:

Усі. Чорнобривці.

Автор. Полюбили ті квіти на Україні, рідко біля якої хати їх немає. Отак повернулися нетлінною красою додому хлопці – чорнобривці.