ЗАХИСТ СОЦІАЛЬНОГО ПРОЕКТУ

Галерея

Ведуча:   Хто ж він такий, герой нашого часу?​ Ведучий:​ Яким уявляють супергероя  наші однолітки?

(відео)

Ведуча: А хто ж вони, герої нашого часу насправді? Ведучий:​ Яких подвигів від них чекати і де переховуються ці сучасні «супермени»?

Ведуча: Талановиті політики, котрі майстерно володіють мистецтвом переконування та «заговорювання зубів», перетворюючи людський мозок на мішанину із власної брехні?

Ведучий:​ Шановані бізнесмени, котрі на камеру вихваляють свої добрі вчинки та хизуються своїми пожертвами, а поза неї, роз’їжджаючи на шалено дорогих автомобілях, та добудовуючи чергову віллу десь на Канарах чи Мальдівах, і копійчини не подадуть нужденним?

Ведуча: То це наші герої? Від них ми сподіваємось надзвичайних вчинків, від них чекаємо дива? Цим людям ми готові відати кермо нашого життя? 

Ведучий:​ Так от, з такими героями ми далеко «не заїдемо», і буде нам лихо!  Ведуча: А справжні герої не вихваляються на камеру, їм не потрібна увага та всенародне визнання, вони звичайні люди котрі кожного дня долають невимовні труднощі, для котрих кожен новий день є справжнім випробуванням, та вони не нарікають на долю і дякують Богові за кожен  прожитий день на цій землі. 

Ведучий:​ Справжні  герої  - це   люди, котрі  своїм  існуванням  доводять,  що недаремно живуть на цьому світі. 

Ведуча: Це прості люди, що не відвертаються від чужих проблем та бід, що допомагають іншим не сподіваючись на визнання чи нагороди - волонтери. Ведучий:​ Це одинокі матері, котрі самотужки виховують своїх дітей не сподіваючись на підтримку когось стороннього.

Ведуча: Це інваліди, що, здавалось би мали найбільше нарікати на життя, але своїм прикладом доводять усім що сила духу, та бажання жити, все що потрібно для щастя, завойовуючи медалі на світових чемпіонатах  та міжнародних турнірах. Ведучий:​ Параолімпійці - ось наші справжні герої, ті, хто, незважаючи на перепони, продовжує прославляти нашу державу, ті хто обнімає синьо-жовтий прапор не для піару, а з не підставним хвилюванням і любов’ю.

Герої невидимого фронту

Юнак: Коли в класі проводилося опитування “Хто для тебе герой”, то у кожного в уяві виникали свої кумири та ідеали.

Вигуки: Герої небесної сотні, моя мама, воїни АТО, волонтери, медики на

передовій, учителі, Вакарчук, Руслана, Кузьма, Джамала…

Дівчина: Ми розгубилися… Кого обрати?​

Юнак:​ І тут прозвучала геніальна пропозиція: а давайте самі станемо героями? Будемо переводити бабусь через дорогу, приберемо в парку, посадимо дерева…  Дівчина: Ці та ще багато корисних добрих справ у нас попереду! Не на камеру, не задля слави, а просто так, за покликом  серця, наче хухи! А поки що...

Юнак: Молодий та надзвичайно популярний у світі письменник Андрій Любка стверджує: “ Героїв немає. Ті, що роблять геройські вчинки, про це не задумуються. Отже, себе такими не вважають. У житті вони дуже прості. Ті, які вважають себе героями, насправді  ними не є.”

Дівчина: Погоджуючись з цими міркуваннями, ми вирішили присвятити свій проект героям “невидимого фронту”. Кожного ранку ми потрапляємо в чисті класи, маємо в ліцеї комфорт і затишок, смачні страви, іноді навіть не замислюючись над тим,  а де і як це все береться!?

Юнак:  ​У “Престижі”, скаже кожен,​ В пошані всякий працівник. Завгосп, чи кухар, чи то сторож – У нас найкращий трудівник.

Ми просто вас вітаємо,

Шановні наші, дорогі, Ми вашу працю прославляємо, Уклін вам низький до землі.

Дівчина:  ​Хто наводить скрізь красу,​    Дуже любить чистоту?

Працю любить над усе, На місця розставить все?

Гарно вимиють підлогу, Підметуть усі кутки,

Крейди уберуть шматки

Наші техпрацівники.

Юнак:   ​ Сторож  школу стереже​  І майно все береже. Тож спасибі превелике І здоров'я Вам навіки!

Знай наших

Хлопець:​ На жаль, не всі люди, пов’язані з ліцеєм, знають усіх працівників. Ми вирішили виправити цю ситуацію. 

Учениця: Після захисту на стенді “Знай наших” з’являться  портрети​  співробітників, щоб кожен міг звернутися з проханням чи подякою по імені.

( портрети)

Нагородження

Учень: За допомогою героїметра виміряли Коефіциєнт Корисної Дії кожного,​ хитрощами заманили обраних до актової зали та хочемо від імені всіх ліцеїстів висловити подяку… та присвоїти почесне звання “Герой нашого часу”. 

( подяки + стрічки) Як уже набридло чути знову і знову Порожні балачки, пафосні розмови!...

Згубили культуру, забули історію,

Почуваємося зайдами на своїй території, Віримо чужим, своїм не довіряємо.

Розводимо руками – маємо, що маємо!

Коли  у народу немає відваги,

Нема власної гордості, нема самоповаги, Коли кожен за себе у своїй хаті скраю – У такого народу і героїв... немає!

                                                      Я не хочу бути героєм України –

                                          Не цінує героїв моя країна!...

А насправді так просто змінити життя!

Просто вийти на вулицю, просто прибрати сміття, Полюбити свою землю, свою рідну природу, Відчути себе часткою єдиного народу.

Бо ми не безрідні, бо ми – українці!​

Тож досить плювати в дідівські криниці, Досить боятися вірити в краще, А своє на чуже не міняти нізащо!

Спільнота розумних, міцних, незалежних,

Без "правобережних", без "лівобережних", Добрих, привітних і незрадливих, В усьому єдиних, в усьому щасливих. Лиш уявіть, якою стане країна,

В якій кожна людина живе як людина,

В якій все, що хороше, – значить і наше!...

Але поки, на жаль, все зовсім інакше...

                                                   Учитель: Інакшіть, якщо хочете жити інакше!​