Засідання гуртка "Сплету вінок для неньки України"

Про матеріал

Матеріал являє собою розробку відкритого засідання фольклорно-етнографічного гуртка на тему "Сплету вінок для неньки України". В розробці йде мова про рослини - символи України. Мета заходу: ознайомити вихованців з рослинами-символами як своєрідною скарбницею українського народу; розвивати інтерес у вихованців до вивчення природи рідного краю; формувати в дітей уявлення про культуру, побут, традиції та обряди українського народу; формувати морально-етичні та естетичні смаки вихованців. В розробці використані авторські вірші, а також матеріали з відкритих джерел.

Перегляд файлу

63637715_2caa93e66836.png 

 

 

 

 

 

Засідання фольклорно-етнографічного гуртка

на тему

 

63637715_2caa93e66836.png 

 

 

 

 

 

 

 

 

Керівник: Торговець Н. Л.

 

 

 

 

 

 

Мета:

  • Ознайомити  вихованців з рослинами-символами як своєрідною скарбницею українського народу;
  • Розвивати   інтерес у вихованців до  вивчення природи рідного краю;
  • Формувати  в дітей уявлення про культуру, побут, традиції та обряди українського народу;
  • Формувати  морально-етичні та естетичні смаки вихованців.

Наочність:    електронна презентація заходу, місце проведення заходу (галявина біля річки) обставлене традиційними предметами побуту українців, коровай, рушники.

Х і д    з а х о д у

 

Вчитель: Майнула осінь над Покровським краєм

  Своїм яскравим золотим крилом.

Вже жовтень всіх урочисто вітає

І огортає «бабиним» теплом.

Під Новоселівським блакитним небом,

В обіймах лісу, в шепоті ріки

Ось цим священним українським хлібом

Гостей ми зустрічаєм залюбки.

     (даруємо гостям коровай)

Я щиро вас вітаю, любі діти,

В цей нелегкий для України час

Бажаю жити і життю радіти,

Нехай Господь оберігає вас.

Вітаю нашу неньку Україну,

Прошу тебе, терпіння наберись,

Не падай духом у лиху годину,

Не стій на місці, йди вперед, борись!

А ми для тебе сплетемо віночок,

Наш символ, український оберіг.

Пшеничне поле вплетемо, садочок,

Безкрає небо, батьківський поріг.

І ти, заквітчана, як дівчина весною

Побореш все, піднімешся з колін,

Запалиш сонце в небі над собою,

Зігрієш своїх доньок і синів.

 

 

Учні виконують пісню «Це моя земля»

 

  1.     Виростала я на Україні,

Виростала, де грона калини

Щовесни під вікном розквітали,

Білим цвітом мене забавляли.

Тут волошки в волосся вплітала,

Тут матусю сльозами прохала,

Щоб сорочку мені вишивала,

Тут я вперше в житті покохала!

 

Приспів:

Це моя земля! Це моя країна!

Тут моя сім'я! Тут моя родина!

Це ліси, поля, гори й полонини,

Рідна ти моя Україна!

 

  1.     В нас колосяться жито, пшениця,

І тече тут джерельна водиця,

В нас найкращі у світі дівчата,

Люди щирі, душею багаті.

Приїжджайте до нас в Україну,

Тут завжди зустрічають гостинно,

Пісня лине від хати до хати,

Бо у нас люди вміють співати!

Приспів.

 

Вчитель:  Україна — наша рідна домівка. Це та зем­ля, де ми народилися і живемо. Це земля наших батьків, дідів і прадідів. І хоч би куди закинула доля українця, його душа лишається тут,  де «тихі води і ясні зорі», де народна піс­ня бринить так чарівно і душевно, а чорнобривці породжують у пам’яті найдорожчий образ матері. Не одне покоління українців виросло серед духмяних пахощів та різнобарвної краси квітів. Не можна уявити собі двору на Україні, де б не ріс кущ калини. Обов’язково садили вербу, тополю, вишню і звичайно прикрашали хатинку квітами: барвінком, чорнобривцями, соняшниками, мальвами.

Тож сьогоднішня наша розмова про рослини – народні символи українців.

 Учень 1:   Мій край чудовий – Україна!

 Тут народились ти і я.

 Тут над ставком верба й калина,

 Чарівна пісня солов'я.

 Все найдорожче в цілім світі,

 Бо тут почався наш політ.

 Цвітуть волошки сині в житі

 Звідсіль веде дорога в світ.

 Учень 2:   Над водою красуня калина

 І чебрець, і любисток, і м'ята –

 Це усе, це усе Україна,

 Як же, рідна, тебе не кохати.

 Я люблю твої верби й тополі.

 Ясноокії в небі зірниці.

 Дай же, Боже, щасливую долю

 Тій землі, де джерельні криниці.

 Тим полям, що сміються колоссям,

 І гаям, і садам біля хати,

 І криштальним, мов спогади, росам,

 Й рушникам, які вишиила мати.

 Учень 3:   Лине, лине печаль журавлина,

 І у вирій летять дикі гуси:

 Батьківщина і мати – єдина,

 Я тихенько за них помолюся.

 Одягає намисто калина,

 Чорнобривці, любисток і м'ята.

 Рідна серцю, моя Україно,

 Як же можна тебе не кохати.

 

Вчитель:  Сьогодні ми разом сплетемо віночок для нашої рідної батьківщини. Сплетемо його з тих квітів, трав, гілочок дерев,  які  здавна українці вважали своїми народними символами. Наші пращури вірили, що кожна квіточка біля хати, кожне деревце у гаї мають свою цілющу силу, захищають від злих духів та недобрих людей.

Вінок для українців має велике значення, це символ слави, перемоги, успіху, могутності, миру. Вінок це своєрідний оберіг, “знахар” душі, в ньому є така чаклунська сила, що болі знімає, береже від всього лихого. Сьогодні нашій країні як ніколи потрібна підтримка та добрі слова, тому цей віночок для неї.

Учень 4:   Нашій Україні, наче тій царівні,

Господь уплітає у віночок цвіт:

Червону калину і барвінок синій,

Мальв та  чорнобривців пишний оксамит.

Між квітами маку волошок очиці,

Соняшник, ромашки і петрів батіг.

Є й найбільша цінність, золото пшениці,

В чебреці духмянім  Євшан-оберіг.

Ти надінь, Вкраїно, цей вінок святковий,

В гарну вишиванку, рідна, одягнись.

Бог дарує знову восени обнову

Любо з-під віночка сонцю усміхнись:

Вчитель:  «Без верби та калини нема України»… З давніх-давен наш народ опоетизував калиновий кущ, оспівав у піснях, зробив його символом України. Ведучий 1: Калину запікали у хліб, що його брали з собою в далеку мандрівку. Калина, її образ постійно зустрічається в піснях, казках, легендах, прислів'ях. «Калинове диво», «калинова сопілка», «калиновий міст», «калинова колиска»…  Тож першою в наш вінок ми вплетемо калинову гілочку.

Ведучий 2: Звідки взялася калина? З чим пов'язана така її популярність у народі, така пошана до неї, такі давні образи та символи у народній традиції?

Учень:  Щодо походження калинового куща є різні легенди. Цікаво, що пов'язані вони з історіями про ворожі напади на Україну, татарський полон. Одна з легенд розповідає, що виросли калинові кущі на тому місці, де загинули в болоті дівчата, які завели туди напасників, рятуючи рідне село:

«Побачило це сонце і послало на землю своїх синів – ясні промені, що підняли з трясовини дівчат і оживили їх. Із дівочих кіс стали корені, з яких виросли кущі, що потягнулися до сонця. Тоді сонце післало своїх дочок – зірки ясні, а ті принесли красу – розчесали кущики, викроїли листочки і зав'язали у віночки китиці білих квітів. Рідна земля, за яку загинули дівчата, дала силу і ріст кущам.Та високими вони не виросли, а гнучкими, бо, звісно, – це дівчата. Зате коренастими і непохитними у вдачі своїй, по-дівоцьки ніжними. Послало сонце хмаринку, а вона напоїла кущі теплим дощем, вмила їх від бруду. Запросило сонце сюди і вітер, який приніс кущам пісню чарівної дудки… Полюбляє вона найкраще болотяні та вологі місця. Цвіте калина, то люди кажуть: «Гарна, як закохана дівчина у вінку». Коли восени вбереться у червоні грона ягід, то мовлять: «Пишна, як дівчина в намисті» або ж «Дівчина червона, як калина, а солодка, як малина». Бо калина насправді має дівочу душу».

Учениця:   Посадіть калину коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхнулась щиро доля,

Материнський білий цвіт.

Посадіть калину на городі,

Щоб розквітнула земля!

Із роси пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

Посадіть калину коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина –

Буде честь їй і хвала.

Посадіть калину коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,

Дітям буде вороття.

Посадіть калину в чистім полі!

Хай вона освятить час!

Рід наш дуже любить волю.

Хай же воля любить нас!

Синє небо, злоте поле…

Посадіть калину коло школи.

А щоб цвіт її не стерся,

Не зів’янув в спориші,

Посадіте коло серця,

Щоб цвіла вона в душі.

 

Вчитель:  З давніх часів калина була символом дівочої краси, кохання, вірності. Восени, коли дівчата ходили по калину, то біля першого знайденого ними калинового куща вони водили танок, зриваючи ягоди, примовляли: "Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким".

Виконання пісні «При долині кущ калини»

 

При долині кущ калини

Нахилився до води.

Ти скажи, скажи, калино,

Як попала ти сюди.

Якось ранньою весною

Козак бравий прискакав.

Милувався довго мною,

А тоді з собою взяв.

Він хотів мене калину

Посадить в своїм саду.

Не довіз і в полі кинув –

Думав, що я пропаду.

Я за землю ухопилась,

Стала на ноги свої.

І навіки поселилась

Де вода і солов’ї.

 

Вчитель:  Українська земля багата усіляким зіллям, цілющими травами, духмяними квітами. Майже кожна рослинка, що росла в саду, в лісі, на городі та прямо під ногами використовувалася нашими пращурами з лікарською чи декоративною метою. Мята, звіробій, ромашка, - ці рослини займуть достойне місце в нашому віночку, - чебрець, малина, смородина, липовий цвіт, шипшина, глід… Ще довго можна перечисляти рослини, з яких виготовляли цілющі та тонізуючі настої. Смак справжнього  чаю  украïнцi  скуштували  лише  на  початку  XIX столiття, але споконвiчно вони пили власний чай, який давала щедра навколишня природа.

Учениця: Раз прислав пан мені чаю

із наказом заварить !

А я зроду ще не знала

Як же клятий чай той пить.

Узяла тоді водички

Висипала  в чавунок,

Додала туди цибулі

Та ще й перчика стручок,

Хорошенько розмішала,

Охолонути дала, та,

В миски порозливавши,

На стіл панський подала.

Гості з паном всі плювались, -

Сам він просто озвірів.

І відправив на конюшню

Мене висікти звелів. 

Довго думала я з дива,

Чим могла не догодить,

Ну а потім здогадалась,

Я ж забула посолить.

Ведучий 1:  Улюбленими   чаями   украïнцiв   були  напоï iз молодих  листочкiв  яблунi,  душицi,  смородини,  чебрецю,  звiробою. Користувався популярнiстю i чай iз  пелюсток  квiтiв,  молодих листочкiв i  шкiрочок  плодiв  шипшини.  Як  правило,  весною,  лiтом  i ранньоï осенi чай виготовляли iз свiжих рослин, а взимку заварювали сушене листя, квiти, трави, сухi плоди. Велике лiкувальне значення мали i  плоди  шипшини.

 Ведучий 2:  Ми хочемо пригостити вас, любі гості цілющим чаєм з семи трав. До йог складу входять м’ята, липовий цвіт, меліса, плоди шипшини і глоду, ромашка та чебрець, який наші пращури називали Євшан-зіллям.  А, приготований на вогнищі, він смакуватиме ще краще.

(діти пригощають гостей чаєм)

Вчитель:  З незапам'ятних  часiв жiнки доглядали за своєю  зовнiшнiстю,  широко  користуючись  природними засобами. Так,  щоб  шкiра  була  молодою  i  свiжою,  взимку вмивалися чистою, як сльоза, джерельною водою, а в теплi пори року росою  з липи, берези чи вишнi, яка була рясною рано-вранцi на сходi сонця.

Ведучий 1:  А перед сном  вмивалися  або  ж  вiдварами  цiлющих духмяних трав (чебрецю, м'яти, душицi),  або  ж  вiдварами  iз  пелюсток квiтiв.                Не думайте, що косметичнi маски це данина нашого  часу.  З  давнiх-давен українки у всi пори року  використовували  для  масок  усе,  що  давала навколишня природа. Використовували м'якоть кавуна, вишень, слив,  листя  кропиви,   кульбаби,   плоди   полуницi та   ожини.  

Ведучий  2:  Але звичайно ж особливого значення українки надавали догляду за волоссям.  Здорова  генетика  i екологiя,  широке  використання  природних  засобiв  сприяли  тому,   що украïнцi вiдрiзнялися вiд iнших слов'янських народiв густим  пишним волоссям. Ідеалом  жiночоï  краси  в  Украïнi споконвiчно були гарноï форми чорнi брови i  довге  пишне  волосся, яке ретельно доглядали. Мили волосся теплою джерельною водою, в яку обов'язково  додавали  м'яту,  любисток,  ромашку,  лопухи, звiробiй, липовий цвiт, вiд чого воно було м'яким, блискучим i приємно пахло.

Ведучий 1:   Велика радість у наш дім прийшла:

Родилося малесеньке дівча.

І перший крик її для нас

Став піснею на довгий час.

Ведучий 2:   Батьки її і вся рідня

Плекали, пестили дитя,

А щоб красивою зросла,

У травах купана була.

Інсценізація першого купання дитини

Дід:              Неси, бабо, швидше воду,

                     Наливай у миску,

                     Щоб скупати нашу внучку,

                     М 'яти дай й любистку.

Баба:           Віллєм меду, грошей кинем,

                     Щоб була багата,

                     Щоб росла красива доня

                     І раділа хата.

Батько:      Ще у купіль покладемо

                     Червону калину,

                     Чебрець, руту та барвінок,

                     Скупаєм дитину.

Мати:         Щоб коса була у неї

                     Гарною, густою,

                     В першу купіль покладемо

                     Гребінець зі  щіткою.

Вчитель:  Наші  дівчатка теж два тижні поспіль мили волосся відварами трав і одержали досить приємні результати.

Учениця 1:   Волосся стало м’яким, пухнастим.

Учениця 2:  Слухняним, пахучим.

Учениця 3:  Густим та міцним.

Учениця 1: Нехай волосся пахне м’ятою і чебрецем,

І пам’ятай ти правило оце:

Щоб коса була густа і пишна,

То мий її в барвінкові та вишні.

Учениця 2: Блискучою косу хай зробить звіробій,

Лушпиння із цибулі, ромашка і шавлій.

А щоб була вона міцна й красива,

Шукай поради у жалючої кропиви.

Учениця 3: Наче та роса, в дівчини коса.

Збережи її, бо яка ж краса!

Купай її в любистку й м’яті,

Щоб була пишна та густа.

Ти збережи її нащадкам,-

Це ж не позичена краса.

Вчитель:  В наш вінок просто необхідно вплести  любисток, барвінок, м’яту. Завдяки  цілющим травам українки завжди були привабливими і охайними. Наші юнаки поділилися зі мною секретом: їх приваблюють дівчата з природним не нафарбованим обличчям та красивим довгим волоссям.

Учениця: Буду гарна коханому жіночка,

                 Восени хай сватів присила.

                 Я зваблива-таки україночка,

                 Недарма, що з глухого села.

                          У любистку матусею купана,

                          Від батьків і землі - ця краса.

                          Не мальовані в мене й не куплені

                          Чорні брови і довга коса.

                І на сцені сільській уже звісна я,

               Оцінили таланти мої.

               Голосиста, бо виросла з піснею,

               А навчили співать солов'ї.

                        У мистецтво закохана змалку я,

                        Надто в ролі сільських чарівниць.

                       Можу бути сьогодні Наталкою,

                       Завтра - Галею із «Вечорниць».

             Ось одіну коралі й намисто,

             Що на сонці блищать, як роса. ...

             У степах променистих і чистих

             Розцвіта України краса.

 Вчитель:  Здавна у нашому народі шанованим деревом є верба. Гляньте на неї ранньої весни, коли ще всі дерева стоять голі. А вона вже вкрита ніжними, молоденькими листочками. А через кілька днів вже цвіте запашним жовтим цвітом.

Ведучий 1:   Важко уявити нашу землю без верби. У нас її росте близько 30 видів. Верба своїм корінням скріплює береги, очищає воду. Коли копали криницю, то кидали шматок вербової колоди для очищення води. У відро з водою клали вербову дощечку, а на неї ставили кухлик для пиття води. Це була своєрідна народна гігієна.

Ведучий 2:   Тиждень перед Великоднем називають вербовим. У вербну неділю вербу освячують у церкві, а потім несуть її додому і б’ють нею хатніх, промовляючи:  « Не я б’ю, верба б’є, віднині за тиждень буде в нас Великдень». «Будь веселий, як верба, а здоровий, як земля». Такий удар здатний “розбудити” життєву силу людини.

Ведучий 1: У багатьох селах України садили гілочку свяченої верби. Вважалося, що така верба є особливо цілющою. Посадіть і ви ніжну вербову гілочку. У сирій землі вона швидко пустить корінчики і виросте гарне дерево. Невибагливість верби, здатність швидко прийматися й рости, а також те, що вона першою з рослин починає зеленіти й розвиватися навесні, надають їй особливого магічного значення в народній свідомості та обрядах, спрямованих на забезпечення родючості, здоров’я. Освячені вербові гілочки оберігають від грози, пожежі, нечистої сили.

Ведучий 2:  Верба не тільки героїня ліричних пісень й віршів, а й дбайлива господиня, яка дарує нам дуже багато корисних ужиткових речей. На сьогоднішній день, мабуть, кожна господиня користується кошиками з лози. Наші хлопці на уроках трудового навчання теж навчилися плести вербові кошики.

Учень:           Ой в степах, в Покровськім краї

                       незвичайне є село.

Здавна славу, щоб ви знали,

Це село собi сплело.

Як сплело?

Отак сплело!

Незвичайне це село!

Тут вiд дiда до онука

з роду в рiд iде наука:

як з вербових гiлочок

скласти кошик-грибничок.

Ми були в селi отому,

I знайомий наш, Iван,

запросивши нас додому,

посадив нас на диван.

Iз лози i стiл, i крiсло,

скринька, ваза i стiлець!

На дива цi надивившись,

ми сказали пiд кiнець:

– Захотiло б це село –

ложку  навiть би сплело!

Вчитель:    Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,

Виростуть з тобою приспані тривоги.

За тобою завжди будуть мандрувати

Очі материнські і білява хата.

І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі.

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Поет не випадково сказав: «Прийдуть з України верби і тополі». Тополя також є нашим народним символом. Тому і верба, і тополя займуть достойне місце у нашому вінку, додавши до нього магічності  і мудрості, а водночас краси і ніжності.

Ведучий 2: В народних піснях з тополею порівнюється красива, струнка дівчина або заміжня жінка.  У першій половині XIX ст. існував обряд водити тополю, який виконувався на Зелені свята. "Тополю» зображала вродлива дівчина, вбрана в стрічки, зелень та квіти. Її водили по селу у супроводі відповідних пісень

Ведучий 1:     Колись тополя допомагала і чумакам, які везли з Криму сіль та рис. На ночівлю вони намагалися зупинитися під тополями — лягали на спочинок втомленими, розбитими цілоденною спекою, а вставали свіжими й бадьорими.

Виконання пісні «Сухая тополя»

Дивися, дівчино, сухая тополя,

Як вона розквітне оженюсь з тобою.(2р.)

Дівчина ходила,  її поливала,

Сухая тополя розквітати стала (2р.)

Дивися, дівчино, камінь над водою,

Як камінь поплине оженюсь з тобою(2р.)

Дівчина ходила, камінь доглядала

Як вода прибула то з собою взяла(2р.)

Дивися, козаче, скільки зір на небі,

Як ти їх полічиш, то піду за тебе(2р.)

Лічив козак, лічив та й не долічився

На останній зірці козак помилився(2р.)

А як помилився, тяжко зажурився,

Що любив дівчину та й не оженився(2р.)

Вчитель:  Дійсно заслужене  місце в нашому віночку належить могутньому велетню українських лісів – дубу. До цих пір ми говорили про красу і ніжність, а ось тепер прийшов час сказати про мужність і силу.

Ведучий 1: Серед священних дерев українців найпочесніше місце займає дуб, недаремно його вважали “царем  дерев».  Дуб шанують за міцність, красу, довговічність. “Міцний, як дуб” – кажуть про сильного чоловіка.

Ведучий 2: Листя дуба жінки використовували в оздоровчій магії для своїх чоловіків та синів, щоб вони були міцними та дужими. Напар із листя мати доливала синам до купелі, замовляючи при цьому:

 Гой, Дубе, Дубе, мій  діду любий!

 Ходи в господу до нашого роду,

 на наших синів дай свою силу,

 щоб злії  духи їх не косили.

 На наших синів дай свої м язи,

 щоб злії духи не рвали в’язи. 

 На наших синів дай свої моці,

щоб були із Господом на кожному кроці!”

Ведучий 1:  Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Ця істина очевидна й сьогодні. Так, на Рівненщині є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. Священними також вважають дерева, з якими пов’язані історичні постаті та легенди. У с. Верхня Хортиця донедавна ріс дуб, під яким відпочивали Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Ілля Рєпін, Микола Лисенко. Цьому дубові було 800 років. Нині цей дуб і музей, який був заснований поруч, уже перестали існувати. Але на Хортиці посаджено 2 000 дубків із жолудів цього історичного дуба-велетня.

Учень 3: У хатині по-під ліс

 жив Семен, дуб поруч ріс.

 Переконував Семен:

 — Дуб мій справжній рекордсмен:

 захищає у жару

 всю тутешню дітвору.

 Прилаштовують гніздо

 поміж віти галок сто,

 а щороку у дуплі

 білченята є малі.

 Йдуть від дуба жолудці

 на всі боки та кінці:

 он діброва пишночуба —

 діти рекордсмена-дуба.

 Поросята й мами-свинки

 люблять тут потерти спинки,

 восени, в зимову днину

 дуб годує їх родину.

 То ж запитує Семен:

 — Чим вам дуб не рекордсмен?

Вчитель: Серед символіки, широко використовуваної українським народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутої,— символіка використання квітів. Квіти, які зараз ми розуміємо не більше як вияв приязні й поваги;  у часи давні мали ритуальну значимість, яка і зараз вгадується в обрядах, особливо родинних.

Учень 5: Що скаже свіжих квітів жмутик?

Про що їх мова непроста?

Верба - одвертість,айстра - смуток,

Лілея біла - чистота.

Конвалія - любов таємна,

Мак - юний цвіт, що не згаса,

Лавр - завжди успіх, слава певна,

А мальва - холодність, краса.

Дзвіночок польовий - то вдячність,

Троянда - то любов свята.

Нарцис - то горда необачність,

Волошка - ніжність, простота.

Ми любим квіти дарувати,

Й коли настане слушний час,

Все те, що хочемо сказати,

Букетик висловить за нас.

 

G:\ \мак\7793d1efd947f93c5697b36e68846020b2d848121282558.jpgВчитель:  Серед квітів, що українські господині сіяли біля своїх домівок почесне місце належить маку.  Мак - символ нескінченості Всесвіту, і, водночас, сну і забуття.  Мак має силу і вплив, якщо не розпилюється. Окрема макова квітка не приваблює, а від всіяного маковим цвітом лану не можна відірвати очей. Одна макова зернина нічого не варта, а жменя маку - і куті смаку додає, і пирога з неї можна зробити. Тож мак стверджує, що і дрібненьке та маленьке, якщо воно в єдності та в спільноті, має велику силу.

Ведучий 1: Окрім цього, мак символізує красу, молодість та їх скороминущість: натяк на це дають макові пелюстки, які швидко і навіть легко обсипаються. Вінок із червоних маків – то  вираз дівочої вірності і чистоти.

Ведучий 2: Має мак і магічну силу, спрямовану проти усякого зла - і проти відьми, і проти наврочення, і на виклик дощу, і на врожай, і на щасливу долю…

Учень :  Червонi маки, бiле полотно

 I рук тепло, i cмуток, i чeкання,

 Мiй рiдний край, моя земля, село,

 Хатина, щепи, роси, сподiвання...

 

Рушник на щастя ти менi дала,

А в нiм - твоє святе благословiння,

Як зараз бачу котиться сльоза,

I проростає паросток з нaсiння.

 

Рушник вiд мами - чудо-оберiг,

Ви бережiть тепло його незгасне,

Не зупинити часу дикий бiг,

Та повертайте, дiти, в дiм свiй вчасно.

 

Там вас чекають, моляться i ждуть,

Червонi маки, приведуть до хати

 I квiти на подвip`ї проростуть

 I ненька вийде до ворiт стрiчати.

 

 Червонi маки, бiле полотно

 I рук тепло, i cмуток, i чeкання,

 Мiй рiдний край, моя земля, село,

 Хатина, щепи, роси, сподiвання...

 

G:\ \мак\hollyhock-alcea-rosea-flowers-visionspictures.jpgВчитель: Біля української хати традиційно росли  мальви. Це пам’ять про сміливу і безстрашну дівчину, яка любила свій рідний край, свій народ і віддала за нього своє життя.

Учень:   Давно те діялось. Важко жилося людям на нашій славній Україні. Багато ворогів зазіхало на її багаті землі. То кримчаки налітали, то поляки, то турки. Грабували, забирали в рабство, полювали за красунями, котрих згодом продавали. Люди боронилися, чим могли, хто вилами, хто сокирою. А сотник Грицько Кандиба шаблею захищав свою сім’ю. Та сили були нерівні.

 Порубали його вороги, накинули аркан на шию дружині і потягли за собою. Тільки доньці Мальві вдалося сховатися. Люди шанували дівчинку за те, що зналася на усякому зіллі і лікувала травами. Ту науку перейняла від матері, а батько її ще змалечку навчив вояцькому ремеслу. Не один бусурман зазнав смерті від дівочої руки. Вродлива, горда  Мальва  наводила  жах  на  ворогів. П’ять корів обіцяли тому, хто видасть її. Якось в осінню негоду прийшла обігрітися до однієї оселі. Та господар-запроданець виказав дівчину. Порубали її на шматки та й розкидали на всі боки. І розрослося чудове зілля з красивими різнокольоровими квітами, яке односельці називали мальвою.

 

 

 

Виконання «Балади про мальви»

  1. Заснули мальви коло хати,

 Їх місяць вийшов колихати.

 І тільки мати не засне,

 Мати не засне, – жде вона мене.

 Приспів:

 О, мамо рідна, ти мене не жди,

 Мені в наш дім ніколи не прийти.

 З мойого серця мальва проросла

 І кров’ю зацвіла.

 Не плач, не плач, бо ти вже не одна,

 Багато мальв насіяла війна.

 Вони шепочуть для тебе восени:

 "Засни, засни, засни, засни..."

Вчитель:  Нажаль, не діждалися своїх синів з війни  матері  наших земляків Сергія Добропаса з Коломийців та Дмитра Севостьянчика з Покровського. Вічна память цим мужнім юнакам.

  1. У матерів є любі діти,

 А у моєї – тільки квіти.

 Самотні мальви під вікном,

 Мальви під вікном

 Заснули вже давно.

Приспів:

 Як сонце зійде – вийди на поріг,

 І люди схиляться тобі до ніг.

 Пройдися полем – мальви буйних лук

 Торкнуться твоїх рук.

 Життя – як пісня, що не віддзвенить.

 Я в мальві знов для тебе буду жить.

 Якщо ж я ласку не встигла принести –

 Прости, прости, прости, прости.

Вчитель:  Мальва – то наша пам’ять, память за справжніми синами свого народу, память за мужніми юнаками, які не повернулися з війни на сході України. Нехай мальва у віночку буде символом того, що ми їх не забудемо.

А цей віночок нехай стане оберегом для нашої країни, додасть їй мужності і мудрості,  сили, терпіння і щасливого майбутнього.

Зараз  віночок ми пустимо за водою.

(хлопець і дівчина ідуть до річки і пускають віночок)

Учень1:  Пливи, пливи, віночку,

Пливи по річці Вовчій,

Пливи в далекі далі,

До синього Дніпра.

Неси,неси, віночку,

Журбу мою дівочу

За стежку,що солдата

Назад не привела.

 

Учень2:  Неси моїй країні,

Коханій Україні

Від роду і до роду

Натхнення і снаги

Відваги і терпіння,

За майбуття горіння,

Бо сильного народу

Бояться вороги.

Вчитель: А вас, шановні гості,

Ми ще до нас запросим

В зимову сніжну днину

Й весняної пори.

Хай творчо завжди бється

Невтомне ваше серце,

Що кожної хвилини

живе для дітвори.

Нехай у вашім серці

завжди цвіте калина,

Барвінок і любисток

Добро у дім несуть

У котиках вербових

Всміхнеться Україна,

А маки та волошки

Від лиха бережуть.

Протягом всього нашого заходу  у нас була присутня ще одна гостя. Вона скромно стояла в куточку і чекала свого часу. Це калина, вона жива, і цей кущик зараз ми  посадимо біля нашої школо на згадку про сьогоднішню зустріч.. Я хочу запросити всіх, хто присутній на нашому святі, стати навколо цього деревця. В мене в кошику є стрічки: жовті, як неозоре пшеничне поле, як вікова мудрість і нескінченне терпіння нашого народу і сині, як наше блакитне небо, безкрайнє і глибоке як наше прагнення до миру і злагоди.  Я прошу кожного з вас сказати декілька добрих слів для нашої Батьківщини і повязати на калину стрічку.

( присутні говорять побажання і пов’язують стрічки на калину)

Наша свята земля, рідна оселя, солов’їна мова, невмируща пісня, червона калина – є нашою Батьківщиною, яка зветься Україною. Тож любімо, шануймо, бережімо її та будьмо гідними її синами та доньками.

  Виконання пісні «Буде Україна на землі»

  1. Ми твоє майбутнє Україно,

Твої вірні доньки і сини

І допоки наша пісня лине -

Буде Україна на землі.

П-в:

На землі, на землі

буде Україна на землі.

Знаю я, віриш ти,-

буде Україна на землі.

  1. Тільки у єднанні наша сила,

У піснях, що знає цілий світ.

То земля квітучая зростила

Наш козацький український рід.

П-в.

Там де скелі і долини

І хатина край села

Споришевая стежина

Аж до річки пролягла.

Зацвіте в саду калина,

Забуяє білий цвіт,

Заспіває пісню цілий світ!

docx
Додано
4 березня 2018
Переглядів
791
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку