«Збройні Сили України – гарант миру і безпеки»

«Збройні Сили України – гарант миру і безпеки»

Мета: сприяти патріотичному вихованню здобувачів освіти; спонукати особистість до осмислення себе як частинки великого українського народу; пробуджувати національну самосвідомість; розвивати розумові здібності; виховувати патріотичні почуття до рідної землі, дружби та взаємоповагу один до одного, взаєморозуміння.

Корекційна мета: Корекція розвитку мовлення здобувачів освіти, збагачення їх словникового запасу

Обладнання:  Герб України, прапор України, Конституція України, народні обереги.

Епіграф

Живе лиш той, хто не живе для себе,

Хто для других виборює життя.

В. Симоненко

Хід заходу

Вступне слово

Політичний, економічний, духовний розвиток України можливий за умови гарантування її державного суверенітету, політичної незалежності, збереження територіальної цілісності та недоторканості кордонів. Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні Сили, побудовані за принципом оборонної достатності. Збройні Сили є необхідним атрибутом держави і виконують її найголовнішу – захисну функцію.

Сьогодні строкова військова служба відповідно до Конституції та Закону України “Про загальний військовий обов’язок” є почесним обов’язком кожного громадянина (чоловічої статі). Хоча, потрібно зауважити, що багато службових посад в армії займають жінки і їх кількість з кожним роком зростає. Тому це свято стосується всіх, це свято України!

Ніщо не виникає на порожньому місці. Має свою передісторію і українська армія.

Передісторію і українська армія.

На початковому етапі східнослов’янської цивілізації воєнна організація була родоплемінною. Саме рід дбав про зброю та воєнне спорядження, забезпечував охорону осель, городів від ворогів. Усі важливі воєнні справи вирішувались на вічі. Не було ніяких рангів чи ступенів. Керував вояками воєвода або князь.

У ІІІ – ІV століттях давньослов’янське військо мало примітивну організацію, просту зброю, слабку дисципліну. Однак, слов’янські воїни дивували всіх своєю сміливістю.

У часи Київської держави військо складалося з дружини князя та народного ополчення. Члени дружини мали вірно служити князеві, бути готовими з ним йти на війну. Князі утримували дружинників, платили грішми, давали землі.

Другою частиною війська було народне ополчення – воїни. До ополчення приймали міський люд, селян-хліборобів. При цьому до боротьби з ворогом залучали всіх, незважаючи на вік, озброєність, досвід.

За княжої доби були два основні роди війська: оружники і стрільці. Оружники мали на озброєнні панцир, шолом, щит, меч, спис. Стрільці – лук і стріли.

Головною ударною силою виступала важко озброєна піхота. Кінноту вперше використали князі Олег та Ігор у Х столітті в походах на Візантію, на греків.

Бій з ворогом починав князь, першим кидали спис. Коли списи ламалися, бій продовжували мечами. Лучники із-за мурів міста обстрілювали ворога. З часом піхота поступилася місцем кінноті. Після того, як кіннота здобувала перемогу, піхота закінчувала битву: розбивала залишки ворога, захоплювала бранців у полон, забирала здобич, зброю.

Збиралося військо за наказом князя, оскільки не було на той час постійним. Спеціальні військові навчання у війську не проводились.

6 грудня 1240 року закінчилась історія княжого Києва, поховавши під руїнами Десятинної церкви останніх захисників свого міста. Могутня Київська Русь перестала існувати , а для її народу почалася епоха двохсотлітнього татарського рабства. Втративши можливість себе захищати, Київська Русь втратила свою державність.

Від татарських нападів народ почав тікати з пограничних місць у глиб України, а на межі з татарщиною залишилось вільне Дике поле, яке сягало аж по сучасну Київщину.

А коли  в Україну прийшли польські порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого поля. Молоді українці вирушали ватагами зі зброєю, обирали отамана, будували курені та січі від можливих набігів татар.

Отож поступово самоорганізовані козаки ставали захисниками рідного краю. І в 16 столітті Дмитро Вишневецький своїм коштом разом з козаками будує на Хортиці фортецю – перший козацький бастіон захисту від завойовників. Для змученого віками народу України Хортиця стала символом боротьби за незалежність.

Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від загарбників. Запорізька Січ уславилась іменами Байди Вишневецького, Сагайдачного, Хмельницького, Дорошенка, Сірка, Виговського…

Найбільшу славу здобув Богдан Хмельницький. Ціла доба в історії України називається Хмельниччиною.   (звучить пісня “Ой на, ой на горі…”)

Служити в козацькому війську в народі вважалось найпочеснішою справою. Навіть ті матері, що в звичайний час благали синів не ходити на Запорожжя, під час великого походу самі виряджали дітей у військо.

Після приєднання України до Московщини права і “вольності” війська запорізького урізались і урізались. А за часів Катерини ІІ взагалі була скасована Запорозька Січ. Останнього гетьмана Петра Калнишевського було заслано у Соловецький монастир. Це сталося 1775 року.

Український народ залишився без власного війська, отже – втратив свободу. Не може бути вільним народ, який не має ким і чим себе захистити.

Але пам’ять про славне козацтво , його традиції, пам’ть про Січ не вмерла.

На теренах нашого краю наприкінці 19 століття зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв’язок з традиціями січового козацтва.

З початком першої світової війни розпочалося формування Легіону січових стрільців на засадах офіційних збройних сил для боротьби з царською Росією, за визволення України.

  (звучить пісня “Ой у лузі червона калина”)

У 1918 році війська Української Центральної Ради були знищені разом зі спробою побудувати Українську державу. І знову, не зумівши себе захистити, Україна втратила незалежність.

Під час другої світової війни українці прославили себе і як оборонці рідного краю, і як патріоти, що боролися за незалежність України. І які б зараз не були суперечки, і збройні формування (УПА-ОУН), і бійці Радянської Армії та партизанських загонів робили все можливе, а інколи і неможливе, для того щоб ми могли жити з вами на своїй землі в мирі. Кожне серце і сьогодні повинно берегти пам’ять про тих, кого немає більше з нами, хто поліг на полі бою.

Україна сьогодні – незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній – справа честі та обов’язку…

У традиціях українського народу проводи в армію – велике свято… особливо в селі. Люди всім селом проводжають юнака до війська. Односельці бажають юнакові щасливо відслужити, повернутись і відгуляти весілля. Кожна жінка по-материнськи поплаче, ніби розділить долю матері юнака.

Україна, проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежність, прагне жити в мирі та дружбі з усіма державами світу. Однак, нині не виключена можливість виникнення воєнних конфліктів, тому 6 грудня 1991 р. верховна Рада прийняла постанову про створення Збройних Сил.

А з 1993 року цей день офіційно вважають Днем Збройних Сил України.

Виступ здобувачів освіти

1 здобувач освіти:

Вкраїнська армія справляє нині свято,
          Ми віддамо належне даті цій.
          Тож вас, чоловіки, дозвольте привітати,
          Хоч ви й не всі служили в ній.

2 здобувач освіти:

День чудовий – 6 грудня

Це є свято серед буднів,

Зрозуміло тут без слів:

Це є День Чоловіків.

Україна сьогодні - незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти незалежність рідної землі. І служать наші хлопці сьогодні на Батьківщині. Ми любимо свою армію. Служити в ній - справа честі та обов'язку…

Завдання:

Ознайомитися із цифрами та їх юридичним поясненням:

17 років – вік, коли проводиться приписка до призовної дільниці;

18 років – 25 років – вік, коли юнаків призивають на строкову  військову службу;

12 місяців – строк строкової військової служби у більшості видів Збройних Сил України;

18 місяців – строк військової служби у Військово-Морських Силах України;

9 місяців - строк служби військовослужбовців які мають вищу освіту.

Першими кроками на шляху виконання військового обов’язку є проходження допризовної підготовки всіма юнаками, не залежно від місця навчання.

Підсумок

Робимо висновок, що кожна країна повинна дбати про свою безпеку, тому захист Вітчизни від будь-яких посягань – святий обов’язок кожного громадянина України.