Жінки у життєвій драмі Кобзаря

Жінки у життєвій драмі Кобзаря

(усний журнал для учнів 9-11 класів )

Портрет Т.Шевченка , нижче під портретом плакати з написом :

1. «Любов- Господня благодать».
2. І буде варт на світі жить , як матимеш кого любить».
3. Єсть на світі доля,

А хто її знає,

Єсть на світі воля,

А хто ж її має?»

4. 2 Я люблю , я жити хочу серцем , не красою».

Т.Шевченко.

Жіночі портрети:

Оксана Коваленко, Амалія Клоберг,  Варвара Рєпніна, Ганна Закревська, Агата Ускова,  Катерина Піунова, Ликера Полусмакова.

Ведучий. Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено , щоб відтворити образи тих , кого кохав Пушкін…

Не « любовному небосхилі» Гете не залишалось жодного нерозкритого сузір’я – всі знайдено, названо , вибруковано. Чим  зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей ?Хіба кохання не випадковість ? І хіба не мають рацію люди , які  кажуть :  «Яке кому діло до мого кохання?»

Ведуча. Ні , ці люди не мають рацію. У тому , кого і як кохає велика людина , та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління . атмосфера часу . Окрім того, у митців – це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості , її тематика , головних сюжетів , до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

Ведучий. Ці міркування стосуються і Тараса Шевченка ,який кохав палкоі не задля натхнення , а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки , коханої, дружини , прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної.

На сцену виходить учень у ролі Шевченка і дівчина – його кохана.

Шевченко                           Мені  ж , мій Боже, на землі

Подай любов , сердечний рай!

І більш нічого не давай!

Дівчина читає поезію І. Драча.

Дівчина.

Я тебе чикала роки й роки,

Радугу снувала з рукава

На твої задумані мороки,

На твої огрознені слова.

Я тебе Закревській поманила,

Я душею билась в Репніній,

А в засланні крила розкрилила

В Забаржаді , смілій і тонкій.

Ні мотиль – актриса Піунова,

Ні Ликери голуба мана

Цвітом не зронилась в грозову

Душу  вільну збурену до дна.

Я б тобі схилилась на груди

Замість терну розсівала мак,

Та мені зв’язали руки люди.

«Хай страждає, - кажуть , - треба так».

Хай у нього сльози доспівають

В ненависть, в покору, у вогні

І мене знеславлену , пускають ,

Щоб рибали вірш про мені

Я – Оксана , вічна твоя рана,

Журна вишня в золотих роях,

Я твоя надія і омана,

Іскра не роздмухана твоя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведуча. Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчини – Оксани Коваленко.

На сцені з’являється дівчинка Оксана і малий Тарас.

На той час Тарасові було 13-15 років.

Тарас. Оксано! Ти у вінку- найкраща за всіх панянок у світі .А я тобі ще чобітки куплю із срібними підківками.

Оксана . Срібними? Ото буду!

Тарас. І золотими дзвониками в закаблуках…

Оксана. Ще ні в кого таких не було.

Тарас. А в тебе будуть.

Оксана. За що ж купимо?

Тарас. Одіб’ємось від злиднів .  Тоді і усе буде . І  по дзвіночках угадаю – ти ідеш!

Оксана. ( бере Тараса за руку) Тарасику! Я без тебе – нікуди.

Тарас. А як до пана покличуть?

Оксана. Не піду! Хоч уб’ють – не піду!

Тарас . ( пригортає до себе Оксану). І я не віддам тебе нікому.  

Ведучий. Та не здійснилась мрія Тараса та Оксани.

Ведуча. З того кохання нічого не вийшло. Але першого кохання, як перших сліз, видавлених кривдою та несправедливість , такі люди , як Шевченко, довіку не забувають . Не забуває Тарас своєї Оксани. Героїню кращої своєї поеми він назвав Оксаною. Саме Оксана Коваленко стала Шевченковою Беатріче , вона була для сироти- підлітка ясною зіркою, джерелом яскравих переживань.

Ведучий. Шевченко знов згадав Оксану, перебуваючи в далекій чужині.

Читець                                    А я так мало – небагато

Благав у Бога- тільки хату,

Одну хатиночку в гаю

Та дві тополі біля неї

Та безталанною мою ,

Мою Оксаночку щоб з нею

Удвох дивилися з гори

На Дніпр широкий , на яри.

Ведуча. Минуло 10 літ після написання цього твору. Тарас приїхав до рідного села , перед ним воскрес образ Оксани. Чи жива ота Оксана кучерява , що з нами гралася колись?

Читець                        Помандрувала.

Ота Оксана в похід

За москалями тай пропала

Вернулась, правда, через год.

Та що з того? З байстрям вернулась,

Острижена…

Занапастилась , одуріла…

А що за дівчина була,

Так- так що краля!

Учениця виконує пісню на слова Т. Шевченка  «Така її доля» ( балада «Причина»).

 

 

 

 

 

 Ведучий . Друге юнацьке кохання зустріло поета в Вільно, Овіяне чарівністю чужого міста . Полячка Дуня Гусіковська навчила дворового козачка пана Енгельгарда польської мови, по- сестринськи жаліла його, перша допомогла йому гостро відчути різницю між вільним і кріпаком. Дуня Гусіковська була швачкою. Опікувалася хлопцем, прала йому білизну, прасувала краватки , маніжки.

Ведуча. Певний час, що під впливом кохання , почуття людської гідності і думки про волю усіх людей у 16 – літнього Тараса заворушилися міцніше, живіше, сповняючи болем вільнолюбиву душу і ніжне серце.

Ведучий. Недовго , одначе , Тарас втішався щастям кохання. Наближалась польська революція 1830 року. Тарас разом з паном Енгельгардом вирушили до Петербурга.

 

  Портрет Катерини Абази . Акварель роботи Т .Шевченка в 1837р.

Ведуча. Студентам Академії художеств у Петербурзі Тарас Шевченко переживає своє захоплення молодою натурницею з розпущеним волоссям, і великими очима – Амалією Клоберг, яку вивів під ім’ям Паші в повісті « Художник».

 Ведучий . 15 – річною входить в його академічну мансарду ця дівчина , 30 – річною відвідує уже немолодого хворого Шевченка в 1859 році.

Читець.

Минули літа молодії,

Холодним вітром от надії

Уже повіяло. Зима!

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема…

Звучить тихо музика.

Ведуча. У 1843 році під час перебування Т. Шевченка у Кирилівці він покохав дочку кирилівського попа Григорія Кошиці, молоденьку Феодосію. І вона його покохала : жадали побратися, та не було на те волі  батьків Феодосії, адже Тарас- колишній їхній наймит.

Ведучий.  Річ неможлива, щоб піп віддав дочку за колишнього наймита . Безталанна дівчина через батьківську незгоду збожеволіла , лікувалась в Києві в університетській клініці , померла неодруженою.

Засмучений і зажурений невдачею в сватанні покидав Тарас Кирилівку.

Четець.

На вгороді було броду

Барвінок не сходить ,

Чомусь дівчина до броду

По воду не ходить.

На вгороді біля тину

Сохне на тичині

Хміль зелений, не виходить

Дівчина з хатини

На вгороді коло броду

Верба похилилась

Зажурилась чорноброва,

Тяжко зажурилась

Плаче, плаче, та ридає,

Як рибонька б’ється

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Портрет Л. Закревської. Робота Т. Шевченка олія, 1843р.

 

Ведуча. У домі Закревських Шевченко був своїм, був неначе у себе в господі. У гостинному покої Тарас поринав у веселу розмову або в прекрасну гру на роялі і співи самої Ганни Закревської, а то й сам своїм гучним оксамитовим голосом співав українські журливі пісні. Пізніше , на засланні Шевченко напише Ганні ряд віршів. Саме з цією жінкою пов’язав вірш « Якби зустрілися ми знову» їй посвятив поему « Невільник»).

Читець.

«Г.З».

Немає гірше, як в неволі

Про волю згадувать . А я

Про тебе, воленько моя,

Оце нагадую. Ніколи

Ти не здавалась мені

Такою гарно –молодою

І прихорошою такою ,

Так, як тепер, на чужині,

Та ще й в неволі. Доле! Доле!

Моя ти співаная воле!

Хоч глянь на мене з – за Дніпра,

Хоч усміхнися …

І ти моя єдиная,

Встигаєш із – зі моря,

З – за туману, слухняная

Рожевая зоре!

І ти там, моя єдиная,

Ведеш за собою

Літа мої молодії,

І перед мною

Ніби море заступають

І ті люди , і село те,

Де колись , мов  брата ,

Привітали мене. Мати!

Старенька мати!

Чи збираються ще й досі

Веселії гості

Погуляти у старої

Погуляти прости,

По – давньому , по – старому,

Од світу, до світу?

А ви , мої молодії

Чорнявії діти,

Веселії дівчаточка,

І досі в старої

 Танцюєте? А ти, доле?

А ти , мій покою!

Моє свято чорноброве,

І досі між ними

Тихо, пишно походжаєш?

І тими очима,

Аж чорними – голубими,

І досі чаруєш

Людські душі ? Чи ще й досі

Дивуються всує.

На стан гнучкий? Свято моє!

Єдине свято!

Як оступлять тебе , доле ,

Діточки- дівчата

Й защебечуть по своєму

Доброму звичаю

Може, яка і про мене

Скаже яке лихо .

Усміхнися, моє серце,

Тихесенько- тихо

Щоб ніхто і не побачив …

Та й більше нічого .

А я, доленько , в неволі

Помолюсь Богу.

Портрет В. Репніної, художник Г. Псьол, олія ,1840р.

 

Ведучий. Тарас Шевченко не любив друкувати вірші посвят. До заслання це зробив , як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, а також для Варвари Репніної , присвятивши їй « Тризну».

Читець.

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар господний, вдохновенье,

Должно слезами полевать.

Для вас понятно это слово!...

Для вас я радостно сложил

Свои житейские слова,

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел

Меня бессмертными крылами

И тихоструйными речами

Мечты о рае пробудил.

На сцену виходить дівчина в білому платті – Варвара Репніна під тиху музику читає.

Варвара Репніна. Моя братова покликала мене знову до вітальні, бо Шевченко буде читати свою нову поему , ту, яку присвятив мені… Шевченко почав, та я знову була переможена …о, яки було йому дано чудовий дар! Я не могла стриматись і ридала…Шевченко віддав мені зошит , весь написаний його рукою ;і сказав, що до цього рукопису належить ще портрет автора , який він дасть мені завтра .

( Із листа В. Репніної до Шарля Ейнара)

Ведуча. Варвара Миколаївна Репніна – енергійна , худа, з великими, живими виразними очима. Була добра. Дотепна, мила, люб’язна, допомагала бідним і нещасним, роздавала їм все, що в неї було . Ця прекрасна людина , нехтуючи людськими забобонами сміливо простягала руку великому поетові через у соціальну безодню, що лежала між нею і Шевченком.

 

 

Портрет Ускової з дітьми до роботи Т.Шевченка , 1954р.

Ведучий. Взимку 1854-1856в Ново петровську фортецю , де перебував на заслані Т.Г.Шевченко , на зміну колишнього коменданта Маєвського, приїхав новий – Іраклій Усков з дружиною і дітьми. Захоплення дітьми перейшло в схиляння перед матір’ю.

Ведуча. Агата Ускова довго здавалась йому вищою досконалістю. Згадаймо , що впродовж 7 років поет не бачив жіночого товариства.

Повітряний замок , збудований поетом, розвалився. Тверезий розум Тараса Шевченка , на хвилину обурений, побачив Ускову такою, якою вона була. Насправді- звичайна манірна провінційна дама з міщанськими інтересами . Агафія в « Прогулке с удовольствием и без морали» і Агафія в «Художнике» - це вона – Агата Ускова.

Ведучий . Досить йому було єдиний раз помітити , що Агата Омелянівна грає в карти , щоб душа його охмарилась . В пошматованому  серці поета не можна було довго з однаковую силою палати огню кохання. Проте до самого виїзду Шевченка з Ново петровського укріплення між ним і Агатою Омелянівною збереглися дружні відносини.

Читець

В неволі, в самоті немає,

Нема з ким серця поєднати .

ТО сам собі оце шукаю

Когось – то, з ним щоб розмовляти,

Шукаю Бога , а находжу

Таке, що цур йому казати.

От що зробили з мене годи

Та безпалання, та ще й те,

Що літочко моє святе

Минуло хмарно, що немає

Ніже єдиного случаю,

Щоб до ладу було згадать

А душу треба розважать ,

Бо їй так хочеться, таке просить

Хоч слова тихого. Не чуть ,

І мов у полі сніг заносить

НЕ охолонувший ще труп.

Портрет Катерини Піунової , художник Журавльов.

Ведуча. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка бажання мати сім’ю. Він постарів , хворий, змучений цингою. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка. По дорозі до Петербурга Шевченко на 5 місяців застряг у Нижньому Новгороді і закохався в молоду актрису Катерину Піунову.

На сцену виходить хлопець в ролі Т .Шевченка .

Шевченко. После обеда отправился в театр. Спектакль был хоть куда. Пиунова была естественна и грациозна. Легкая, игривая роль ей к лицу и по летам. Словом , спектакль был блестящим.

(Т. Шевченко . Щоденник. Запис  від 13.Х.1857р)

Ведучий . Очевидно, що Тарас не зрозумів , що діється в його серці, на  очі впала полуда кохання. Він не бачив , що його захопило марево кохання , він забув різницю в  віці. Звичайно, молоду , та ще й тау неосвідчену, не задовольнить слова поета.

Читець.

Барвінок цвів і зеленів.

Слався, розстилався;

Та недосвіт перед світом

В садочку укрався.

Потоптав веселі квіти,

Побив… Поморозив…

Шкода того барвіночка

Й недосвіта шкода!

Портрет Ликери Полусмакової , робота Шевченка , олівць,1860р.

Ведуча . Сум і відчай минають, з’являється нова надія одружитись із своєю , з кріпачкою. В домі поміщиць Карташинських зустрічає дівчину- кріпачку, сироту, літ 20- Ликеру Полусмакову.

Читець.

«Ликері»

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без Хреста,

Не ймуть нам віри без попа

Раби, невольники небужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В святій неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись ,

І не клянись , і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його ми – люди!

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святу душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені . То передай

Він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

І поховати лихо дебеле.

В хатині тихій і веселій.

Ведучий . Ликера була середнього росту , кароока , кругловида, уста пишні, коса густа , темно- русява, плечі широкі і круглі, постать гарна , стан гнучкий.

Ведуча. Це була тільки остання іскра , певніш сказати – теплий ще попл великого, палкого , але змученого і перегорілого вже серця. Останні два сватання були потребую не кохання, а єдиною потребую – позбутися самотності. Він гадав, молоде подружжя з свого свіжого серця переллє в його стомлене серце росу молодості, омолодить його, освітлить .

Читець.

«Л»

Поставлю хату і кімнту,

Садок- райочок насаджу .

Посиджу я і походжу

В своїй маленькій благодаті

Та в однині- самотині

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати

Давнє- колишній та ясний

Присниться сон мені ! … і ти…

Ні я не буду спочивати ,

Бо й ти приснишся . І в малий

Райочок мій спідтиха – тиха

Підкрадешся, наробиш лиха …

Запалиш рай мій самотній.

Ведучий. Що подобалось Шевченкові з жіночої краси? Карі іноді чорні очі, та чорні брови так подобалися Тарасові, що він вважав їх за основну  ознаку жіночої краси: де краса , там карі очі, чорні брови , білет лице, стан гнучкий. Шевченко любив жінок живої вдачі , щоб жінка була палка, щоб під нею земля горіла на три сажні.

Ведуча. У тому, кого і як кохав творець, - один з ключів до його творчості. До пізнання його соціальних, політичних, життєвих ідеалів.

Читець

«Минули літа молодії»

Минули літа молодії

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти ,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє…

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжинку по степу!

Сиди ж один собі в кутку.

НЕ весни – святої долі!

Вона не зійде вже ніколи

Садочок твій позеленить

Твою надію поновить !

І душу вольную на волю

Не прийде випустить … сиди

І нічогісінько не жди!...

Наростає мелодія пісні «Така її доля». Усі учасники виходять на сцену.