Життя Івана Карпенко-Карого
Життя Івана Карпенко-Карого
Анотація роботи
Назва роботи: Життя Івана Карпенко-Карого
Мета дослідження — вивчити життя і творчість Івана Карпенка-Карого, розкрити його роль у становленні українського театру, визначити значення його творчої спадщини для розвитку української літератури та культури.
Завдання дослідження:
-
З’ясувати життєвий шлях Івана Карпенка-Карого.
-
Дослідити родину та середовище, у якому він зростав.
- Проаналізувати його основні твори. Показати вплив його діяльності на українське мистецтво.
Об'єкт дослідження — Іван Карпович Тобілевич
Предмет — Іван Карпенко-Карий - видатний український драматург, актор, режисер і театральний діяч
Хронологічні рамки роботи охоплюють період життя Івана Карповича Тобілевича: 1845–1907 рр.
Географічний регіон — Центральна Україна
Методи дослідження. Науково-дослідницьку роботу виконано на основі загальних наукових принципів — системності, об'єктивності, логічної послідовності, історизму. З метою об' єктивного осмислення теми зас-тосовуються історико — порівняльний та описовий методи пізнання, метод аналізу і синтезу.
Структура роботи. Науково-дослідницька робота складається зі вступу, двох розділів, висновки до кожного розділу, загального висновку, списку використаної літератури та джерел
Зміст
Вступ
Розділ 1. Іван Карпенко-Карий
1.1. Аналіз джерел та літератури.
1.2. Взаємовідносини в родині
Висновки до 1 розділу
Розділ 2. Творча спадщина Івана Карпенка-Карого
2.1. Любов до театру
2.2 Твори Карпенка-Карого
Висновки до 2 розділу.
Висновки.
Список використаних джерел та літератури.
Вступ
Актуальність наукової роботи
Творчість Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого) залишається актуальною й у XXI столітті, оскільки відображає глибокі соціальні, моральні та національні проблеми українського суспільства. Його п’єси розкривають життя українського народу, формування громадянської свідомості, боротьбу за справедливість і гідність.
Карпенко-Карий є одним із засновників українського професійного театру, а його твори мають велике виховне та культурне значення. Дослідження його драматургії сприяє кращому розумінню розвитку українського реалізму, традицій сценічного мистецтва та становлення національної ідентичності.
Значення діяльності Івана Карповича Тобілевича для історії України є важливим для збереження та популяризації української культурної спадщини, а також для формування духовних цінностей сучасного суспільства. Назва роботи: Життя Івана Карпенко-Карого
Мета дослідження — вивчити життя і творчість Івана Карпенка-Карого, розкрити його роль у становленні українського театру, визначити значення його творчої спадщини для розвитку української літератури та культури.
Завдання дослідження:
- Аналіз джерел та літератури.
- З’ясувати взаємовідносини в родині
- Дослідити творчу спадщину Івана Карпенка-Карого
Об'єкт дослідження — Іван Карпович Тобілевич
Предмет — Іван Карпенко-Карий - видатний український драматург, актор, режисер і театральний діяч
Хронологічні рамки роботи охоплюють період життя Івана Карповича Тобілевича: 1845–1907 рр.
Географічний регіон — Центральна Україна
Методи дослідження. Науково-дослідницьку роботу виконано на основі загальних наукових принципів — системності, об'єктивності, логічної послідовності, історизму. З метою об' єктивного осмислення теми зас-тосовуються історико — порівняльний та описовий методи пізнання, метод аналізу і синтезу.
Структура роботи. Науково-дослідницька робота складається зі вступу, двох розділів, висновки до кожного розділу, загального висновку, списку використаної літератури та джерел
Розділ 1. Іван Карпенко-Карий
1.1.Аналіз джерел та літератури
Іван Карпенко-Карий — одна з найяскравіших постатей української культури, чия творчість справила величезний вплив на розвиток українського театру, літератури та духовного життя суспільства. Він став не просто драматургом, а справжнім митцем, який умів бачити найглибші риси людської душі, передавати їх через художнє слово і сценічну дію. Його твори сповнені щирості, любові до народу, болю за його долю та віри у краще майбутнє. Недарма Івана Карпенка-Карого називають “батьком української комедії” і одним із засновників професійного українського театру. Його п’єси не втратили актуальності й сьогодні, адже піднімають теми честі, праці, моралі, людяності й справедливості.
Високу оцінку творчості Карпенка-Карого дали його сучасники та послідовники. Іван Франко писав, що Карпенко-Карий “став одним із батьків нашого театру, показавши у своїх творах живу правду життя” Іван Франко зазначав, що драматург “став одним із батьків нашого театру, показавши у своїх творах живу правду життя”.
Леся Українка відзначала, що він “зумів поєднати у своїх драмах і сміх, і сльози народу” Леся Українка зазначала, що твори Карпенка-Карого відзначаються правдивим зображенням життя простого народу й глибоким психологізмом образів. Леся Українка відзначала, що він “зумів поєднати у своїх драмах і сміх, і сльози народу”. Такі слова свідчать про визнання його таланту та вагомий внесок у становлення українського театрального мистецтва. Його ім’я стоїть поруч із найвидатнішими постатями українського мистецтва, а спадщина — це неоціненний скарб для майбутніх поколінь.
Багато видатних діячів культури та літератури високо оцінювали творчість Івана Карпенка-Карого. Іван Франко називав його «одним із батьків новочасного українського театру» та підкреслював глибину його драматургії, у якій поєднано народну мудрість, гумор і соціальну правду.
Михайло Старицький підкреслював, що Карпенко-Карий — це “людина, яка зробила для української сцени більше, ніж багато хто з його попередників”. Такі слова — це не просто похвала, а визнання великого внеску митця у розвиток національної культури. Михайло Старицький, його сучасник і побратим по театральній справі, говорив, що Карпенко-Карий зумів піднести українську драму до рівня європейської, зробивши її не лише розвагою, а й засобом виховання національної свідомості.
Івана Карпенка-Карого також називають “батьком української комедії” та одним із засновників професійного українського театру. Його творчість стала основою розвитку української драматургії, адже він умів поєднати глибокі соціальні проблеми з живими образами народу.
1.2. Взаємовідносини в родині
Іван Карпович Тобілевич, більш відомий як Іван Карпенко-Карий - видатний український драматург, актор, режисер і театральний діяч. Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка на Херсонщині (Тепер Кропивницька область).
Батьком Івана Карпенка-Карого був Карпо Адамович Тобілевич — освічений, розумний і шанований чоловік. Він походив із давнього, але збіднілого шляхетського роду з українським корінням. Працював управителем у маєтках поміщика, був відомий своєю чесністю, справедливістю та повагою до людей. Карпо Адамович відзначався великим господарським досвідом і вмів знаходити спільну мову з усіма. У його домі панувала атмосфера працьовитості, освіченості й любові до рідного слова. Він цінував українські традиції, пісні, звичаї та прагнув передати цю любов іншим. Саме завдяки такому вихованню в сім’ї сформувався дух поваги до народу, який став основою творчості Івана Карпенка-Карого.
Матір’ю Івана Карпенка-Карого була Євдокія Зіновіївна. Вона походила з простої, але шанованої селянської родини. Євдокія Зіновіївна була доброю, чуйною та надзвичайно працьовитою жінкою. Вона відзначалася лагідною вдачею, щирістю і великою любов’ю до своєї родини. Мати відіграла важливу роль у вихованні сина. Вона прищепила йому повагу до людей, чесність, працьовитість і любов до українського народу. Євдокія Зіновіївна часто співала народних пісень, знала багато народних казок і приказок, тому саме від неї Іван перейняв щиру любов до української мови, фольклору та звичаїв. Її турбота, мудрість і сердечність мали великий вплив на формування характеру майбутнього письменника.
У сім’ї Тобілевичів, окрім Івана, було ще троє дітей, які теж прославилися своєю творчістю й внеском у розвиток української культури.
Панас Карпович Тобілевич, відомий під псевдонімом Панас Саксаганський, став видатним актором і режисером. Він мав надзвичайний талант перевтілення, створював глибокі образи на сцені й був одним із засновників українського професійного театру. Панас Саксаганський присвятив усе життя розвитку національного мистецтва та вихованню молодих акторів.
Микола Карпович Тобілевич, який узяв псевдонім Микола Садовський, був талановитим актором, режисером і театральним діячем. Він створював театральні трупи, керував виставами, організовував гастролі українських театрів у різних містах і країнах, популяризуючи українське слово та культуру.
Марія Карпівна Тобілевич, відома як Марія Садовська-Барілотті, стала актрисою, співачкою та режисеркою. Вона мала чудовий голос і виступала не лише в Україні, а й за кордоном. Марія активно підтримувала розвиток української сцени, виступала у виставах рідних братів і сприяла поширенню українського театрального мистецтва. Таким чином, діти родини Тобілевичів стали справжньою творчою династією, чиї імена навіки вписані в історію українського театру.
Змалку Іван виявляв допитливість, уважність і спостережливість. Він любив усе навколо — поле, ліс, річку, спів птахів, шум вітру в полі. Часто він годинами міг спостерігати за природою, роздумуючи про життя людей, про добро і зло, про правду і справедливість. Йому подобалося слухати народні пісні, казки, легенди, перекази, які розповідала мати або сільські старожили. Від них він уперше почув про героїчні часи козаччини, про славних гетьманів і народних героїв. Саме тоді в ньому зародилася любов до українського народу, до його мови, звичаїв і духовних цінностей. Іван ріс у працьовитій родині, тому з малих років привчався до роботи. Він допомагав батькові по господарству, доглядав худобу, збирав сіно, працював у полі. Хлопчик ріс міцним, витривалим і сумлінним, знав ціну хлібові й людській праці. Часто вечорами Іван сідав біля вогнища або лампи й читав книжки, які міг дістати. Його улюбленими авторами були Тарас Шевченко, Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Микола Гоголь. Він зачитувався їхніми творами, намагаючись зрозуміти суть людських почуттів і долі простих українців. Навчатися Іван почав у Бобринці, де закінчив початкове училище. Він швидко виявив здібності до навчання, особливо любив історію, літературу й математику. Учителі помічали його уважність, чесність і потяг до знань. Попри те, що в родині не вистачало грошей, Іван мріяв продовжити навчання, здобути освіту й стати корисним своїй країні. Однак через матеріальні труднощі йому довелося рано стати до роботи. Залишивши школу, Іван почав працювати в канцелярії, проте навіть там він не полишав книжок. У вільний час він читав, писав, робив нотатки, намагаючись зрозуміти світ і людей навколо себе. Його дитячі та юнацькі роки стали періодом становлення майбутнього письменника, який уже тоді відчував поклик до слова, мистецтва і театру. Саме в ті роки в Івана сформувався твердий характер, прагнення до справедливості та глибока любов до України. Він зростав серед простих трударів, бачив їхню нелегку долю, чув їхні розмови, пісні, жарти й сльози. Усе це глибоко закарбувалося в його пам’яті й згодом ожило в його драматичних творах.
Під цим ім’ям він і увійшов в історію. З того часу Іван Карпенко-Карий став не просто актором-аматором, а справжнім творцем українського театру. Його перші вистави — це були справжні свята для людей. Він допомагав робити костюми, писав тексти, готував акторів і сам виходив на сцену. Його ролі завжди запам’ятовувалися: він грав щиро, по-справжньому, ніби жив життям своїх героїв. Люди вірили кожному його слову.
Перший шлюб Івана Карпенка-Карого був із Надією Тарковською, сестрою українського поета Миколи Тарковського. Вони одружилися у 1869 році. Надія була доброю, освіченою та щирою жінкою, яка підтримувала Івана у його захопленні театром. Вона допомагала йому в аматорських виставах і створювала вдома спокійну атмосферу, де він міг працювати та писати. У подружжя народилося троє дітей — Галя, Андрій і Назар. Родина жила скромно, але дружно. Після передчасної смерті Надії Іван тяжко переживав утрату, однак продовжив творчу діяльність, яку колись розділяв із нею. Свій хутір він назвав “Надія” — саме на честь першої дружини. Тут Іван власноруч орав землю, сіяв, косив, викопав ставок і любив ловити рибу, а потім відпускати її назад. Його садиба “Надія” згодом стала першим в Україні приватним театральним осередком. Тут він писав п’єси, приймав гостей і ставив вистави разом із родиною. Карпенко-Карий називав хутір “місцем спокою й натхнення”.
У 1883 році Івана Карпенка-Карого заарештували за участь у таємному гуртку, який обговорював суспільні й політичні питання. Влада вважала такі зібрання небезпечними, тому його звільнили з посади чиновника і відправили під нагляд поліції. Йому заборонили жити у великих містах, і він був засланий до Новочеркаського округу, де оселився на невеликому хуторі. Незважаючи на важкі умови заслання, Іван не зламався. Він продовжував писати, працював на землі та знаходив сили для творчості. Саме в цей період він ще більше відчув зв’язок із народом, спостерігав життя простих людей і пізніше переніс ці враження у свої п’єси. Заслання стало для нього випробуванням, але водночас і часом духовного зміцнення, коли він остаточно вирішив присвятити життя театру та літературі.
Після смерті першої дружини Іван Карпенко-Карий одружився вдруге з Софією Дітковською у 1884 році. Вона була актрисою і мала велике захоплення театром, тому добре розуміла Івана та підтримувала його у творчості. Софія приїхала до нього навіть під час заслання, щоб бути поруч, і цей вчинок став справжнім проявом любові й відданості. Вона допомагала йому у всьому, брала участь у театральних виставах і ділила з ним усі труднощі життя. У цьому шлюбі народилося двоє дітей — Олена та Юрій. Їхні стосунки були побудовані на взаємній підтримці, спільній праці та любові до мистецтва, що стало важливою частиною життя Івана Карпенка-Карого в подальші роки.
Після повернення із заслання Іван Карпенко-Карий повністю присвятив своє життя театру, який став для нього справжнім покликанням. Він прагнув, щоб українська сцена відображала справжнє життя народу, його радощі, труднощі та прагнення до кращого. Разом із братами — Миколою Садовським і Панасом Саксаганським — він організував власну театральну трупу, яка гастролювала по різних містах України. Колектив швидко здобув популярність завдяки майстерній грі акторів, глибоким темам і правдивості вистав. П’єси Карпенка-Карого викликали захоплення у глядачів, адже в них яскраво зображувалося реальне життя, характери простих людей, їхні почуття, боротьба за справедливість і гідність. Театр став не лише розвагою, а й школою моралі, де глядачі пізнавали себе й розуміли суспільні проблеми. Завдяки своїй наполегливій праці Іван Карпенко-Карий зробив величезний внесок у розвиток української театральної культури та утвердив її на рівні з найкращими європейськими сценами. У останні роки життя Іван Карпенко-Карий почав серйозно хворіти. Постійна напружена праця, численні гастролі, переїзди, важкі умови життя та творча виснажливість дали про себе знати. У нього з’явилися проблеми з легенями — розвинулася тяжка форма туберкульозу, яка тоді вважалася майже невиліковною. Незважаючи на слабке здоров’я, Іван Карпович продовжував працювати, писати нові твори, брати участь у постановках, підтримувати театр і своїх колег. Його духовна сила була надзвичайною: навіть тоді, коли йому ставало важко дихати, він знаходив у собі сили виходити на сцену або редагувати нову п’єсу.
Близькі радили йому більше відпочивати, берегти себе, але Іван Карпенко-Карий не міг залишити театральну справу. Він казав, що театр — це його життя, його покликання, і що без сцени він не зможе існувати. З кожним роком хвороба прогресувала, і лікарі порадили йому виїхати за кордон, у тепліший клімат. У 1906 році він поїхав лікуватися до Німеччини, сподіваючись, що морське повітря і спокій допоможуть йому одужати. Однак лікування не дало очікуваних результатів — хвороба була занадто запущеною. Попри фізичні страждання, Іван Карпенко-Карий продовжував творити. Навіть перебуваючи за кордоном, він працював над новими п’єсами, редагував старі твори, листувався з братами та друзями, давав поради театральним колективам в Україні. Його не залишала думка про рідний край, український народ і театр, якому він присвятив усе своє життя.
Улітку 1907 року стан Івана Карповича значно погіршився. Хвороба виснажила його тіло, але дух залишався незламним. 15 вересня 1907 року, у місті Берліні, Іван Карпенко-Карий помер. Йому було лише 61 рік. Його смерть стала великою втратою не лише для українського театру, а й для всієї української культури. Після смерті тіло Івана Карпенка-Карого було перевезено на батьківщину — до України. Його поховали біля хутора Надія, поблизу Кропивницького (тоді — Єлисаветграда). Саме цей хутір був для нього символом спокою, родинного тепла й натхнення. Він любив це місце, часто писав там свої п’єси, і саме там знайшов свій останній притулок. Після похорону на його могилі встановили пам’ятник, який став місцем паломництва для багатьох митців, акторів і шанувальників українського слова. Хутір Надія згодом перетворився на музей-заповідник, де й досі зберігається пам’ять про великого драматурга. Тут проводять театральні фестивалі, читають уривки з його творів, ставлять вистави та вшановують його пам’ять. Іван Карпенко-Карий залишив по собі не лише величезну творчу спадщину, а й приклад мужності, любові до народу й вірності мистецтву. Його життя стало зразком служіння рідній культурі, а його твори й досі вчать людей чесності, гідності та любові до своєї землі. Після його смерті сучасники говорили, що з відходом Карпенка-Карого український театр втратив свого мудрого наставника, але його дух назавжди залишився у кожній постановці, у кожному слові його п’єс.
Висновок: Сім’я Івана Карпенка-Карого відіграла важливу роль у його житті та творчості. Він походив із відомої театральної родини Тобілевичів, до якої належали також Панас Саксаганський, Микола Садовський і Марія Садовська-Барілотті. Родина була дружною, освіченою й патріотичною, усі її члени присвятили своє життя українському театру. У власному житті Іван Карпович зазнав як радості, так і випробувань.
Розділ 2.1. Любов до театру
Творча спадщина Івана Карпенка-Карого Іван Карпович із юних років мав велику любов до театру. Першу роль у театрі він зіграв, коли йому було лише чотирнадцять років — у домашній виставі в Бобринці. Саме тоді він уперше зрозумів, що театр — його покликання. Йому було цікаво дивитися, як люди на сцені можуть передавати почуття, змушувати інших сміятися або плакати. Театр захопив його настільки, що він почав сам організовувати аматорські вистави разом із друзями у Бобринці та Єлисаветграді. Ті вистави були дуже щирими — у них грали звичайні люди, але кожен віддавав душу своїй ролі.
Глядачі приходили на них із великим захопленням, адже саме там звучало рідне українське слово, яке тоді рідко можна було почути на сцені. ван Карпенко-Карий усе своє життя присвятив театрові. Він був не лише талановитим драматургом, а й актором, режисером і організатором української сцени.
Його любов до театру почалася ще в молоді роки й стала головною справою життя.
Таким чином, театр і любов для Карпенка-Карого — це два головні джерела його творчості. Через любов він розкривав душу людини, а через театр — виховував народ, пробуджував у серцях глядачів почуття добра, совісті й людяності.
Карпенко-Карий вірив, що театр — це школа життя, яка навчає людей добру, чесності, справедливості. Він створював п’єси, у яких показував правду про народ, його радощі й страждання. Сам казав:
«Я взяв життя просто з народу, як він є, і показав його правдиво».
Коли Іван почав серйозніше ставитися до театру, він вирішив узяти собі псевдонім. Довго розмірковував, як назватися, щоб це ім’я щось означало і для нього, і для України. І ось так з’явився «Карпенко-Карий». Перша частина — «Карпенко» — була вибрана на честь його батька Карпа Адамовича, людини мудрої, чесної й освіченої, яка завжди підтримувала сина. А «Карий» — це вже знак поваги до Тараса Шевченка. У його драмі «Назар Стодоля» був герой Карий — відважний, гордий і справедливий. Іван бачив у ньому риси, близькі собі: любов до правди, силу духу й відданість рідній землі.
2.2 Твори Карпенка-Карого
Творча спадщина Івана Карпенка-Карого надзвичайно багата і різноманітна. Він створив понад вісімнадцять п’єс, які стали справжньою класикою української драматургії. У своїх творах він майстерно поєднав реалістичне зображення життя, народну мову, гумор і глибокий психологізм. Драматург писав як комедії, так і драми, прагнучи показати людську душу, її слабкості, чесноти, прагнення до правди і справедливості. Серед найвідоміших його творів — «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Безталанна», «Суєта», «Житейське море». У комедії «Мартин Боруля» автор висміює прагнення дрібного чиновника стати дворянином, показуючи, як марнославство і бажання здаватись вищим призводить до внутрішньої трагедії. У п’єсі «Сто тисяч» Карпенко-Карий розкриває тему жадібності й спокуси легкого збагачення, наголошуючи, що чесна праця цінніша за будь-які гроші. Зображення шкідливого впливу жадоби до збагачення на людину. Автор показує, як гонитва за грошима руйнує мораль, совість і людяність. «Хазяїн» — це соціальна драма, у якій показано, як людина, засліплена жадобою прибутку, втрачає людяність і духовні цінності. Цю п’єсу він написав лише за два тижні, працюючи майже без сну, настільки сильним було натхнення. Драма «Безталанна» вражає глибиною психологізму та зображенням трагічної жіночої долі. Один із найзворушливіших творів Івана Карпенка-Карого. У ній автор майстерно показав силу справжнього почуття, яке не витримало випробувань жорстоким життям. Через долю Софії письменник засуджує байдужість і зраду, підкреслюючи, що щастя можливе лише тоді, коли панують любов, доброта й щирість. Зображення трагічної долі жінки, яка страждає через нещасливе кохання, зраду та соціальну нерівні Утвердження моральних цінностей, засудження зради, жорстокості та байдужості людей одне до одного. Основна думка Справжнє кохання — це духовна єдність і вірність; щастя неможливе без добра, поваги й щирості.
У творах Карпенка-Карого завжди звучить заклик до доброти, справедливості, чесності й любові до рідної землі.
Висновок: Його п’єси й сьогодні залишаються актуальними, адже в них порушуються вічні теми, близькі кожній людині. Іван Карпенко-Карий — видатний український драматург, актор і засновник професійного українського театру. Своїми творами він відобразив життя простих людей, їхні радощі, страждання й прагнення до справедливості. Його п’єси навчають доброти, чесності та любові до рідної землі. Творчість митця залишається актуальною й сьогодні, бо порушує вічні моральні та соціальні проблеми. Ім’я Івана Карпенка-Карого назавжди вписане в історію української культури як символ любові до народу та служіння мистецтву
Висновки: Іван Карпович Тобілевич (Іван Карпенко-Карий) — одна з найвидатніших постатей в історії української культури, літератури та театру. Його життя і творчість стали прикладом самовідданого служіння народові та рідній землі. Драматург не лише створив класичні твори української сцени, а й заклав підвалини професійного українського театру, зробивши його потужним засобом духовного і національного відродження.
Його п’єси — це глибоке художнє відображення життя українського суспільства, правди, моралі, любові до людини та рідного краю. У творах Карпенка-Карого звучить щира віра в народ, прагнення до справедливості й добра. Вони й сьогодні не втратили своєї актуальності, адже порушують вічні питання честі, совісті, людяності.
Велике значення має й його родина — династія Тобілевичів, яка зробила неоціненний внесок у розвиток українського театру. Завдяки їхній праці українська сцена здобула визнання, а рідна мова зазвучала зі сцени з новою силою.
Таким чином, Іван Карпенко-Карий залишив по собі безсмертну творчу спадщину, що стала духовною опорою українського народу. Його ім’я назавжди вписане в історію України, а його життя й творчість — це джерело натхнення для сучасних і майбутніх поколінь.Творчість Івана Карпенка-Карого — це глибоке джерело духовності, народної мудрості та національної гордості. Його п’єси навчають співчуття, чесності, відповідальності за свої вчинки, любові до людей і рідної землі. Він залишив по собі безцінну спадщину, яка виховує покоління українців, надихає митців і служить дороговказом для всіх, хто прагне творити добро. Постать Івана Карпенка-Карого назавжди залишиться символом сили духу, патріотизму й невмирущої любові до України.
Література та джерела
- Карпенко-Карий І. Вибрані твори. — Київ: Дніпро, 1989.
- Історія української літератури XIX століття. — Київ: Освіта, 2003.
- Коваленко Л. Іван Карпенко-Карий: життя і творчість. — Харків: Ранок, 2011.
- Кисельов Ю. Український театр і драматургія І. Карпенка-Карого. — Київ: Наукова думка, 1998.
- Шевченко С. Драматургія Івана Карпенка-Карого. — Львів: Світ, 2005.
- Матеріали з офіційного сайту Національного театру імені Івана Франка — https://ft.org.ua
- Енциклопедія української літератури. — Київ: Вища школа, 2010.
Додаток А.
Іван Карпович Тобілевич
Додаток Б.
Твір Карпенко Карого
про публікацію авторської розробки
Додати розробку