19 серпня о 18:00Вебінар: Ментальна арифметика: розвиваємо обидві півкулі головного мозку

Знайомство з народними символами рідної землі – України

Про матеріал

Українська хата – це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля. З неї пішли у світ велетні духу і думки Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко Перелік цей можна продовжити, тоді простягнувся б ланцюг людських доль нескінченно, аж у Всесвіт. Тому й уявляється українська хата величезною, де долівка – земля, стіни – гори, а стелі – небо з зірками.Українська хата. Скільки про неї складено пісень, легенд і переказів. Вона оспівана в творах багатьох художників, письменників-прозаїків і поетів.

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

 

 

 

С Ц Е Н А Р І Й

 

погостин 

«Знайомство з народними символами рідної  землі – України»

 

(із циклу “Народні символи України”)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Кривий Ріг

 

Залу оформлено в українському стилі – куточок української хати. На стіні – портрет Т.Шевченка, прикрашений вишитим рушником. На столі – хліб-сіль.

 

  Звучать позивні “Реве та стогне Дніпр широкий”.

  Виходить ведуча.

 

 Звучить фоном мелодія пісні “Зацвіла в долині червона

 калина”, яка переходить в мелодію пісні “Лелеко”.

 

 

Ведуча: Наші вітання всім, хто прийшов на погостини. Ми розпочинаємо знайомство з народними символами рідної  землі – України.

 

Дерево сильне і красиве тоді, коли в нього міцне коріння. Кожен народ має теж коріння, як і дерево – це мова, традиції, звичаї.

 

А чи росте рослина без коріння?

Отак і ми без нього пропадем.

Й не буде краю – славна Україна

Від забуття, зневаги пропадем.

 

Отож пізнаймо все краще нашого роду та ще й помножимо, щоб було майбутнє і в нас, і в Україні, щоб називалися ми справжніми дітьми своєї рідної землі.

 

 

Читець: У кожного народу є національні святині.

Українці мають свою обереги, які споконвіку шанують і бережуть.

Це – батьківська хата, душа народу – пісня, святих хліб, вишитий рушник, червона калина й зажурена верба, хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека та багато інших.

 

Ведуча: Поговоримо сьогодні про нашу берегиню – рідну хату, традиційне житло українців.

  Задумлива хато, ранніх днів колиско,

  білена сонцем і освячена любов’ю.

  Звідси не одна казкова птаха вилетіла,

  не одна душа в світ пішла, аби дивувати його

  своєю неповторністю й талантом.

 

Читець: Рідна хата – наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрим усміхом батька.

 Бала хата… Біла барва в Україні – це символ чистоти, морального здоров”я, душевної краси. Тому традиційно в українців стіни рідної оселі білили.

 

Читець: Гарна біленька хата у вишневому садку, мов дівчина у вінку. У цій хаті люди народжувалися, жили і помирали, щоб поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній – корінь нашого роду, все одвічне, як життя, святе, як мамина пісня. Вона – символ добра і надії. Її любили, про неї згадували в далекій дорозі разом із матір’ю і батьком, як одне ціле.

 

 

 

Ведуча: Рідна хата… А як же ще можна назвати українську хату?

 

 (рідна домівка, оселя, рідне гніздо, отчий дім. материнська хата, батьківський поріг, домівка, помешкання, будинок)

 

 “Важко виразити словами те особливе світле щось, що народжується в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного дому.  До глибокої старості залишаються в нас якісь сердечні зв’язки з тим місцем, з якого ми вийшли, з нашою Батьківщиною”.

                       (К.Д.Ушинський)

 

Читець: Одна Батьківщина і двох не буває.

 Місце, де родилися, завжди святі.

 Хто рідну оселю свою забуває,

 Той долі не знайде в житті.

 

Ведуча:  Послухайте пісню “Душі криниця”

 у виконанні _____________________________

 

Ведуча: Ми живемо з вами в краї, овіяному легендами, казками, піснями – козацькому краї. Тож  пригадайте, як же називалось житло козаків-запорожців, які несли службу в дозорі, або які вже відійшли від козацьких справ?

 

   (хатина-бурдюг)

 

  • А з якого матеріалу вони будувались?

(Це були глиняні, обставлені сухим бадиллям хатинки, які ніколи не зачинялись і завжди були готові прийняти гостей)

 

  • А як називалось житло – казарма козаків одного військового угрупування?

(Курінь – від слова куріти, диміти. Курні хати – це не тільки житло козаків, а це житло наших далеких предків. Це хати, які не мали димарів і дим виходив через вікна та двері)

 

  • Українське житло пройшло багатовіковий шлях розвитку – від печер первісної людини до однокамерних, дво-, три-, та багатокамерних споруд.
  • А як ви розумієте поняття одно, дво чи трикамерні?

 

(У залежності від природних умов, клімату, будівельних матеріалів, традицій на Україні споруджували житло найрізноманітніших типів. Колись людину задовольняла хатинка лише з однієї кімнати, що була одночасно і житловим приміщенням, і коморою, і кухнею. Потім до неї додалися сіни. І нарешті, почали будувати  трикамерне (триподільне) житло – світлиця, сіни, комора)

 

   Починає звучати мелодія “Зацвіла в долині”

 

 

 

 

 

Читець:  (на фоні ліричної мелодії)

  Село… І серце одпочине…

  Село на нашій Україні,

  неначе писанка, село

  зеленим гаєм поросло…

  Цвітуть сади, біліють хати.

 

   Послухайте  пісню “Спогад”

   (муз.Наталії Серебряної на слова

   Валентини Бандур)

 

Ведуча: У кожній місцевості житло будувалось з того матеріалу, якого було достатньо в природі – на Поліссі і в Карпатах з смерекових кругляків.

 

 

Читець: Смерекова хата, батьківський поріг,

  смерекова хата на крутій горі.

  Я прийду до неї, коліном припаду,

  грудочку землі своєї до вуст прикладу.

 

Ведуча: В Наддніпрянщині, центральній Україні хати будувались з саману або лампачу (невипаленої цегли).

 

Читець: Хати-мазанки з вальків (сирого саману овальної форми) та глиняно-солом”яної маси були відомі ще стародавнім жителям Придніпров”я.

 

Читець: Але хата – це не тільки житло, а й історична категорія. В її інтер”єрі, в усіх організаціях внутрішнього простору відбиваються численні українські народні традиції, символи, життєві правила, звичаї і обряди.

 

Ведуча: З чого ж починали будувати хату?

 Звичайно, з вибору місця.

 

Читець: “Біля границі не будуй світлиці” – попереджали молодого господаря.

 

Читець: Місце для оселі вибиралось над річкою, ставком, чи струмком на узвишші, щоб було далеко видно долину, поле. Адже споглядання, як змінюється природа в різні пори року, приносить велику насолоду.

 У лісостепу і степу села розташовані так, щоб видно було, де синіють могили.

 

  А круг неї степ широкий,

  Я вона сама.

  Ліг, простягшися в простори,

  І краю нема.

      Б.Грінченко

 

Ведуча:  А яке місце вважалося вдалим для

  побудови хати?

 

 (Місце, де охоче лягала худоба, сідали птахи. Із закладанням хати і її будівництвом пов”язано багато обрядів і звичаїв. Один з них зберігся до наших днів – толока)

 

Читець:  Зібрав батько компанію,

  не велику, але чесну.

  Грицька, Стецька і Тараса,

  І Уляну, і Тетяну,

  І Марію, І Докію,

  І Параску, і Палажку…

 

  Ми зійшлися помагати,

  Нову хату закладати.

  І добротну, і хорошу,

  Щоб водились в батька гроші,

  Щоб рід батьків не малів

  і щасливо в хаті жив.

 

Ведуча: Будівництво житла в давніх українців осмислювалось як світостворення, і будь-яка архітектурна споруда була прообразом Всесвіту.  Тому вона мала чітку орієнтацію в просторі – чотиригранну будову.

 

Читець: І всі її сторони відповідали сторонам світу. Двері тих чітко орієнтовані:

 

Читець: Одні двері до схід сонечка,

 Другі двері до полудня,

 Треті двері до заходу.

 

Читець: З трьох сторін хати були вікна.

 З північного боку, де нема сонця, де панують темні сили, вікон не було ніколи. Вікна – це очі. це – межа між світами.

 

Ведуча: Як же називались частини споруди?

 

Читець: Передній фасад хати – чоло,

 бічний – причілок,

 вікно – вік ока…

 

 Знать од Бога голос той

 І ті слова ідуть між люди!!!

 

Ведуча: - Скажіть, а чим вкривали дах хати?

 (житньою соломою, очеретом, а на заході дерев”яними плахами, “дранню”, черепицею)

 

  • А що таке призьба?

(низькі і високі виступи (іноді аж під вікна),

які робили для утеплення хати. А виплітали їх з лози і набивали глиною або навіть землею з подальшою обов”язковою обмазкою глиною)

 

Читець: Символом України стала біла хата.

  Неможливо для українця без туги покинути

і забути акуратку, чепурну хату – “батьківщину”.

 

Ведуча: А які квіти саджали коло хати?

(мальви, півонію, чорнобривці, руту, маки, ружу).

Ведуча: Правильно, в якій місцевості не була б хата в Україні, вона прикрашалась вишневим садочком, чорнобривцями, мальвою, рутою чи м”ятою.

 

Читець: Хата моя, біла хата –

 рідна моя сторона.   (на фоні ліричної

 Пахне любисток і м”ята               мелодії)

 Мальва цвіте край вікна.

 

Читець: Посадила м”яту мати.

 Пахне м”ята коло хати.

 Буду м”яту поливати.

 Хай цвіте пахуча м”ята.

 

Читець: Садок вишневий коло хати,

 Хрущі над вишнями гудуть,

 плугатарі з плугами йдуть…

 

Читець: Квітують маки побіля хати,

 Сміється сонях в мамине вікно,

 А як же чесно треба жити

 І землю цю святу любити.

 Щоб доля мала пісню і зерно.

 

Ведуча: Послухайте пісню “Чорнобривці”

 у виконанні ____________________________

 

   Звучить пісня.

 

Ведуча: Зовнішній вигляд хати служив однією з яскравих характеристик її господаря.

 “Яка хата, такий тин, який батько, такий син”.

 Пригадайте, які ви знаєте прислів”я про рідну домівку.

 

  • Скрізь добре, але вдома найкраще.
  • Удома й стіни помагають.
  • Добре тому, хто в своєму дому.
  • Своя хата, своя правда.

 

Ведуча: А які побажання існували в народі?

  • Дай, Боже, одежу шиту, а хату криту.
  • Бодай і пес свою хату мав.
  • Бодай ніхто не діждав у чужім кутку вмерти.

 

Ведуча: А молода наречена співала парубкові:

  “Постав хату з лободи, а в чужую не веди”.

 

  (Звучить пісня “Ой, дівчино, шумить гай”)

 

Читець: Українська хата – це колиска нашого народу, де творилася його журлива й оптимістична доля. З неї пішли у світ велетні духу і думки Григорій Сковорода, Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Іван Франко, Олександр Довженко.

 

Читець: Перелік цей можна продовжити, тоді простягнувся б ланцюг людських доль нескінченно, аж у Всесвіт. Тому й уявляється українська хата величезною, де долівка – земля, стіни – гори, а стелі – небо з зірками.

 

Ведуча: Українська хата. Скільки про неї складено пісень, легенд і переказів. Вона оспівана в творах багатьох художників, письменників-прозаїків і поетів.

 

Читець: За що не знаю називають

 Хатину в гаї тихим раєм.

 Я в хаті мучився колись,

 Мої там сльози пролились.

 Найперші сльози.

 Я не знаю, чи єсть у Бога

 люте зло,

 щоб у тій хати не жило,

 а хату раєм називають.

 

   (Т.Шевченко “Якби ви знали, паничі”)

 

Читець: В мого роду – сто доріг,

 Сто століть у мого роду.

 Вичовганий старий поріг

 Старій бабі в нагороду.

 Сива стежка в сто доріг

 розплітається од хати.

 Сто доріг мій вік запріг

 Сиву хату розхитати.

      (І.Драч “Балада роду”)

Читець: В небі світло,

 Як в діжі міститься,

 Розсипає проміння хлів.

 На обрус ліг окраєць місяця,

 Як посипаний сіллю хліб.

 Не впаде на долівку й крихта

 Промінь б”ється в кватирку, як чиж.

 Чорний кіт з печі дивиться хитро

 І розумно про щось мовчить.

      (Б.Демків “Стара хата”)

 

Читець: Клубок доріг під крилами зірниці,

  Цвітінь села в розмаї молодім.

  Є сиві замки, в золоті світлиці,

  Святинею між ними – отчий дім.

  Низенькі стіни синіми очима

  в чеканні кличуть нас із далини.

  Вони тримають дужими плечима

  дитинства квіти, спокій давнини.

      (В.Вихрущ “Отчий край”)

 

Читець: Хоч сторона моя багата,

  Красива квітами й людьми –

  Найвища в світі – рідна хата

  під ясеновими крильми.

  Уній тепло і очі мами,

  і доброта її руки.

  А над смутними образами

  горять барвисті рушники.

  Тут батьків труд і труд матусі,

  здобуте чесно, не рясне.

  А хліб домашній та обрусі

  Неначе сонце весняне.

  Йдемо додому як на свято,

  Милуємося ворітьми.

  Найвища в світі – рідна хата

  під ясеновими крильми.    (І.Цюпа)

Ведуча: Рідна хата! Під ясеновими крильми.

Оспівана в піснях, оповита легендами та переказами, опоетизована майстрами слова й пензля, вона була завжди символом добра і надії, її незгасний вогонь світитиметься  теплом маминої любові, вірою в добробут, високу людяність, одвічною сподіванкою на чисте небо над нами і світанкову тишу над голубим краєвидом.

 

Читець: “Обернись в хороми, покрийся залізом,

красуйся великими вікнами, вирости, піднімись над травами… Хай прийдуть до тебе добробут і гідність, і сядуть на покуті… Але

людина завжди повинна знати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком”.  

         (О.Довженко)

 

Ведуча: Хто б що не говорив, вітчизни без рідної хати не було й не може бути. Як образно мовиться в пісні, батьківщина починається з рідного порога, а отже – з батьківської домівки.

Уклонімося ж їй, хаті, здатній бути для нас і храмом, і матір”ю, і Батьківщиною – то наш спільний дім, наша оселя.

 

(Читці читають вірш  поетеси Надії Лебідь “Наш спільний дім”)

 

  Від морських берегів аж до синіх Карпат,

  Як рушник вишиваний широкий,

  навесні розквітає, мов сонячний сад,

  Україна моя ясноока.

 

  Української пісні полинуть слова,

  Зрозумілі усім і знайомі.

  Скільки братніх народів у нас прожива,

  Наче в теплім і затишнім домі!

 

  Ось і вечір прийшов. Догоряє зоря.

  Місяць в небі зірки розсипає.

  А бабуся-татарка чита Кобзаря,

  Для маленьких онуків читає.

 

  А  маленька узбечка, поляк і грузин

  Над альбомом схилили голівки.

  І завзято малюють орнамент один –

  Пишні квіти твої, Петриківко!

 

  І на рідній моїй українській землі

  Голоси різних націй хай линуть.

  Повертаються з теплих країн журавлі,

  Наче діти твої, Україно.

 

 

  Ми для друзів рясні накриваєм столи,

  Хлібом-сіллю запрошуєм щиро.

  Місця вистачить всім

  На вкраїнській землі

  Для любові, для щастя, для миру

docx
Додано
22 жовтня 2018
Переглядів
197
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку