ЗУСТРІЧ У ЛІТЕРАТУРНІЙ СВІТЛИЦІ «ТЕРНОВА НИВА ДОЛІ»

Про матеріал

Презентація книг політв'язня, громадського діяча, письменника-краєзнавця Войціха Кузьмінського, який був безпосереднім свідком та учасником подій Голодомору 1932-1933-х, політичних репресій 30-х, воєнного лихоліття 1941-1945-х, розправи з українським визвольним рухом у 40-50-х, поневіряння у таборах ГУЛАГу.

Перегляд файлу

ЗУСТРІЧ У ЛІТЕРАТУРНІЙ СВІТЛИЦІ

«ТЕРНОВА НИВА ДОЛІ»

 

1-а ведуча. Дунаєвеччина – красива, неповторна, ніби Богом дарована людині частина Хмельччини, якій випала нелегка і в той же час воістину  щаслива доля стати однією із невеличких, але прекрасних «перлин» Поділля.

Любити рідний край - означає берегти кожну вулицю, двір, хату, дерево, кущ, тварину, рослину, пташку, річку, ліс, луки. Любити рідний край - означає шанувати старших і допомагати молодшим.

2-а ведуча. Україна, земле рідна,

  Земле сонячна і хлібна,

  Ти навік у нас одна.

  Ти, як мати найрідніша,

  Ти з дитинства наймиліша,

  Ти і взимку найтепліша –

  Наша отча сторона.

1-а ведуча.   У виконанні    Тимошенко Тетяни   звучить пісня «

2-а ведуча. Сьогодні ми зібралися з вами на презентацію книжок Войціха Кузьмінського «Тернова нива долі». Наша Подільська земля багата на талановитих людей, особливе місце серед них займають поети і письменники. Кожна книжка наших місцевих поетів, яка виходить друком – це приємна подія для кожного з нас.

1-а ведуча. Войціх Леонтійович прожив складне життя – він був безпосереднім свідком та учасником подій Голодомору 1932-1933-х, політичних репресій 30-х, воєнного лихоліття 1941-1945-х, розправи з українським визвольним рухом у 40-50-х, поневіряння у таборах ГУЛАГу. Після зняття судимості та реабілітації понад 40 років працював у Дунаєвецькій районній лікарні, більшість з яких – головним бухгалтером.

Однак, хоч на долю цієї людини випало стільки втрат, страждань, болю та сліз, він не зламався. Будучи уже в досить похилому віці, зайнявся детальним дослідженням історії населених пунктів Дунаєвеччини у добу радянських репресій і зумів опрацювати та видати 10-томне видання* на цю тематику, використовуючи багаті архівні документи та спогади свідків. Уже навіть будучи важко хворим, не переставав активно працювати та мріяв про наступні книги.

Слово про автора  надається похреснику Віктору Слівінському.

 (Виступ похресника ) (Дарунок квіти).

2-а ведуча. Як пише Войціх Леонтійович «Мій задум написати спогади зрушила з місця книжка голови обласного товариства політичних в’язнів репресованих та членів їх родин Сергія Миколайовича Албула “Поїзд вирушає на схід”.

Ще одним поштовхом до написання книги стали спогади воїна ОУН-УПА Ніни Іванівни Янчук “Спогади з пережитого”. Ця жінка закінчила лише чотири класи школи, вона вже на той час була зв’язковою. Вважаю, що я теж повинен поділитися пережитим з нащадками.

1-а ведуча. Голод і Поділля, Поділля і голод. Чи можна вигадати щось безглуздіше, ніж поєднання цих двох слів? В нашій щедро обдарованій природою Україні справді немає, здається, краю щедрішого, ніж цей. Як же так сталося, що і ця земля не зуміла порятувати своїх працьовитих господарів? На чиїй чорній совісті голодна смерть хліборобів? Документально підтверджено, що від голодної смерті на Хмельниччині загинуло 318636 чоловік.

2-а ведуча. У рідному селі Нестерівцях за ініціативою та організацію Войціха Леонтійовича було відкрито пам’ятник "невинно убієнним"  207-ом односельцям, замордованим голодом і політичними переслідуваннями у роки комуністичного режиму. Це відбулося 24 листопада 2007 року. На мармурових плитах викарбувано імена 48 померлих від голоду і 171 розстріляного. На відкриття прибув численний людський загал. Відкриття пам'ятника жертвам комуністичного свавілля стало громадсько-політичною подією не лише в районі, а й в усій Хмельниччині.

Більше про цю подію нам розповість очевидець відкриття Володимир Оліфер. Запрошуємо його до слова. (Виступ ) (Дарунок квіти).

1-а ведуча. Войціх Леонтійович Кузьмінський, який тривалий час очолював Дунаєвецьке районне товариство політичних в’язнів, репресованих та членів їх родин отримав Орден Чорновола. На жаль, нашого земляка, політв’язня сталінських таборів, громадського діяча, письменника-краєзнавця не було, натомість була присутня дружина Олена Антонівна та похресник Віктор Слівінський. Тож почесну нагороду - орден Чорновола - було вручено Олені Антонівні Жубржицькій.

Запрошуємо її до слова. (Виступ ) (Дарунок квіти).

Бібліотекар. На нашій виставці представлено 9 книг нашого земляка,  які вражають  своєю глибиною та патріотизмом. Войціх Леонтійович, який до останнього подиху продовжував працювати з архівними матеріалами та спогадами людей. Його титанічну працю перервала смерть.

Праці В.Л.Кузьмінського  житимуть поміж нас. Бо вони – частка історії Дунаєвеччини й усієї України. Тож пам’ять буде не лише передаватись з роду в рід у родині нашого героя, а й у пам’яті наступних поколінь дунаївчан, патріотів-українців. Хочеться висловити сподівання, що про цю людину розповідатимуть і матеріали музею Войціха Кузьмінського, який планується створити в майбутньому.

1-а ведуча. З плином часу, коли доступними стають архіви, перед громадськістю постають жорстокі "діяння'' тоталітарного комуністичного режиму, масштаби репресій проти власного народу, жахи штучних голодоморів, під час яких загинули десятки мільйонів безневинних людей. Українців нищили тільки тому, що вони були українцями. З архівних документів постає трагедія великого народу, такі ж трагічні долі окремих людей.

Тому згадаємо хвилиною мовчання всіх тих, хто відійшов у минуле і зокрема нашого земляка.

Оголошується хвилина мовчання.

2-а ведуча. Роки і хвороба не завадили Войціху Леонтійовичу наполегливо працювати над втіленням свого головного задуму. Досить непросто знайомитися з документами, які підшиті у справах і зберігаються сьогодні у архівах. У більшості з них – біль, несправедливість, подих близької смерті. Втім, дослідник перегорнув сторінки кожної і законспектував найголовніше. Ці його надбання, мали б стати частиною фондів районного музею. Їм можуть використовувати учні, які пишуть дослідження в рамках Малої Академії Наук. Войціх Леонтійович залишив для нащадків  неоціненну краєзнавчу спадщину, яка, незважаючи на вихід у світ майже десятка його прижиттєвих та посмертних книг, ще далеко не повністю стала набутком громадськості. Краєзнавчому активу Дунаєвеччини не варто упускати можливість і продовжити розпочате ним. Це їх зобов’язує  світла пам’ять про борців за справедливість та того, хто доніс правду про них нинішньому поколінню.

1-а ведуча. Ми з вами живемо в Україні, тому повинні знати і шанувати історію, традиції і культуру нашої держави.  І в цей нелегкий час, коли точаться бої на сході і півдні України, ми повинні бути справжніми патріотами, відстоювати єдність,  суверенітет і незалежність України.

Тож бажаю нам всім миру, спокою і світлого майбутнього!

Учень. Вкраїно - богине! Вкраїно - кохана,

Молитва боляща, розтерзана рано...

Я лину до Бога, бо вмію літати,

Я буду молитись, я буду благати,

За тебе, Вкраїно, за тебе, свободо,

За долю пресвітлу вкраїнському роду.

Я вірю: Всевишній і Діва Марія...

Почують молитву, молитву надії.

  ( Звучить пісня «                              »)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
20 лютого 2018
Переглядів
499
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку