1 жовтня — день людей похилого віку

Тема. 1 жовтня — день людей похилого віку

Мета: розширити й поглибити поняття учнів про милосердя, доброту; виховувати в них шанобливе ставлення, чуйність, уважність до людей похилого віку; сприяти осмисленню та розумінню учнями того, що цим людям потрібні наші підтримка і турбота.

Обладнання: аудіозапис дзвонів; чисті аркуші паперу.

Хід заняття

Слово вчителя.

Із 1999 року першого жовтня відзначається Міжнародний день людей похилого віку. Людей, на долю яких лягли тяжкі випробування, людей, яких сьогодні держава неспроможна захистити, їм потрібні наші підтримка, турбота.

Саме тому, щоб привернути увагу до тяжкого стано-вища цієї категорії людей, Організація Об’єднаних Націй оголосила 1999 рік Міжнародним роком громадян похи-лого віку.

В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей.

Така вже їхня доля — залишитись у чотирьох стінах сам на сам із своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до них.

Живе одинока людина

Живе одинока людина,

Чому ж ми проходимо мимо?

Живе одинока людина,

Ніким у житті не любима.

І серце у неї відкрите

Для ласки людської й привіту,

Печальним льодком оповите,

Віддалене горем од світу.

Чому ж ми не прийдемо в хату,

Її не покличем з собою?

І буде одна вікувати

Людина з своєю журбою.

Нам легше, бо ми не самотні,

Ходімо ж до неї в світлицю!

І серце людини з безодні

Полине за нами, як птиця.

Л. Забашта

Творче завдання «Стежка милосердя».

Учитель просить учнів уявити себе тими, що йдуть по стежці милосердя у своєму місті, й після цього написати або розказати про все, що з ними відбудеться на цій стежці.

Наприклад: на цій стежці я відвідаю одиноку бабусю, утішу малюка, що плаче, провідаю у лікарні свого товари-ша тощо.

Слово вчителя.

Найвища наука життя — мудрість, а найвища мудрість — бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиро-сердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтрима-ти у важку хвилину, розрадити в горі й біді — це у характері нашого народу.

Бути добрим не легко. Треба менше говорити про добро, а просто постійно його робити.

Не говори про доброту

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

О. Довгий

Татова порада

Прибіг щодуху син додому,

До тата голосно гука:

— А я провідав у лікарні

Свого товариша-дружка!

То ж правду, тату, я — чутливий

І маю серце золоте?

Замисливсь тато на хвилину

І так сказав йому на те:

— Коли тебе в тяжку годину

Людина виручить з біди,

Про це добро, аж поки віку,

Ти, синку, пам’ятай завжди.

Коли ж людині щиросердно

Ти зробиш сам добро колись,

Про це забудь, аж поки віку,

Мовчи й нікому не хвались.

Л. Компанієць

Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часів благо-дійність була в традиціях нашого народу. Цілком природ-ним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скрив-дженого.

Нам би про душу хоч не забути

Нам би про душу хоч не забути,

Нам би хоч трохи добрішими бути!

Ми лише раз,— так уже повелося,

Живемо на цій грішній землі…

Хай прокинуться сплячі душі,

Що як квітки у квітнику,

Що потребують дощу і суші

На довгім життєвім шляху.

Хай романтика Віри й Любові,

Слова людського тепла й доброти

Нам порожнини в душах заповнить,

Куди вже війнули ринкові вітри.

І. Тулундай

Знали б ви, скільки людей живе сьогодні у злигоднях, скільки людей мешкають у напіврозвалених халупах або взагалі навіть не мають даху над головою. Вони жебракують і раді хоча б шматочку черствого хліба.

Простягає руку, молиться натхненно

У благенькім платті, хусточці рябій,

А у шибку вітер стукає студений:

— Що, мовляв, бабусю, треба тут тобі?

Людям на вокзалі клопітно і тісно,

Скоро розвезуть їх вдалину авто.

Потемніло небо, хмари сиві виснуть.

А тебе, бабусю, захистить же хто?

Випрошені гроші, дві-чотири гривні

На шматочок хліба, може, ще й на квас…

Україно-нене! Простягни долоні,

Від лихої долі захисти всіх нас. Друзі, ми живемо з вами добре, і нам важко уявити, що тисячі людей страждають не тільки від холоду, голоду, а ще й через те, що не чують теплого слова, їм немає з ким по-говорити.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим,

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану

(Чи перший біль, чи то останній —

Коли б то знати наперед!).

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком,

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві.

Кажімо більше ніжних слів…

Лікування добротою потребують не тільки хворі й са-мотні, а й цілком благополучні здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя.

Ми всі з вами такі різні люди. Є серед нас добрі, є і злі.

Та якби кожна зла людина зробила на одну злу справу мен-ше, а добра — на одну добру справу більше, наскільки світ-лішим стало б наше життя. Якби кожний, хто може, допо-міг би хоча б одній конкретній людині, світ став би набагато кращим.

Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі.

Несімо правди непогасний стяг,

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських —

Джерела віднайдімо лиш цілющі…

Мов подорожником торкнімося до них,

Й добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, нечерстве,

Людського милосердя еліксиром,

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.

Старість — не радість, ніхто її не жде, всяк прихит-ряється відсунути її небажаний прихід. Та вона все ж не-сподівано підкрадається, і ти вже з печальною розсудливіс-тю розумієш, що все найкраще вже було, усе в минулому.

А з тобою лише спомини та недуги. Добре, коли поруч тебе живуть твої рідні — діти, онуки. А якщо їх немає?

Діти любі,— каже мати,—

Треба старших шанувати!

То дасть Господь всього світа

Вам прожити довгі літа.

Варт пошани сивий волос

І старий тихенький голос.

До тих зморшок придивіться,

Станьте ближче, поклоніться!

творче завдання « немолоді й молоді».

Учитель поділяє учнів на групи і просить їх подумати, чим старі люди можуть допомогти молодим і чим молоді можуть допомогти старим. Наприклад: старі люди можуть дати мудру пораду, навчити терпіння і т. д. Молоді люди можуть подарувати старим увагу, турботу, добре слово тощо.

Потім учні повинні написати, чим вони можуть допомогти своїм бабусям і дідусям.

Заключне слово вчителя.

Із давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюд-но використовувались як набат для сповіщення про якесь лихо — пожежу, вороже нашестя тощо. (Дзвонять дзвони — звучить аудіозапис.) Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти. Бо тільки милосер-дя робить нас справжніми людьми.