Ала Горська - видатна художниця, з найвідоміших шістдесятників.

Алла Горська 《《 Видатна художниця, з найвідоміших шістдесятників 》》

«Аллочка... Так її називали друзі. Висока душею людина, вона була визнаним лідером шістдесятництва. Мала інтуїцію на людей, мала неушкоджене почуття людської гідності і відчувала всяку несправжність. Найближчими її друзями були Іван та Надійка Світличні, Василь Стус, Славко Чорновіл, Євген Сверстюк, Панас Заливаха», – так розповідав Радіо Свобода про Аллу Горську культуролог-шістдесятник Роман Корогодський.​

Сім’я Мати Алли Олександрівни — Олена, ніколи, на відміну від чоловіка, кар'єри не робила. В Ялті вона працювала вихователькою у дитячих закладах санаторно-шкільного типу, а в Ленінграді художником костюмів, надалі це стало її постійною роботою. Батько Алли Олександрівни, Олександр Валентинович Горський, був одним з організаторів радянського кіновиробництва, пережив усю сталінщину на керівних посадах у галузі кіно, в 1931 році він став директором Ялтинської кіностудії. У 1932 році Олександр Валентинович з обіймав посаду начальника виробництва тресту «Востокфильм», потім пішов на підвищення в місто на Неві.

Сім’я Олександр Валентинович, зокрема, був «хрещеним батьком» однієї з найпопулярніших і людяних вітчизняних мелодрам «Весна на Зарічній вулиці», знятої в 1956 році за участі М. Хуциєва і Ф. Міронера. Хрущов звільнив його з поста директора Київської студії, і Гірський потрапив, теж директором, на Одеську кінофабрику. Яка була до війни студією, а тут вона стала фабрикою. Горський вирішив відтворити в Одесі знову студію, яка б знімала власні фільми. І він почав з того, що запросив молодь, курс Ігоря Савченка. Портрет батька

ВідомостіАлла Горська народилася 18 вересня 1929 року в Ялті. Її батько Олександр Горський був директором кiностудiї Алма-Ати, а потім десять років керував Київською кіностудією і вісім років – Одеською. Разом зі своєю матір'ю Алла пережила в оточеному нацистами Ленінграді дві блокадні зими. До Києва родина Горських переїхала наприкінці 1943 року. Із 1946 року Алла Горська вчилася в Київській художній середній школі, закінчила її на відмінно, а потім вступила на живописний факультет Київського художнього інституту (майстерня Сергія Григор'єва).

Ті, хто вчився із Аллою Горською, розповідали про її незалежний характер, відкриту та веселу вдачу. Вона уміла бути «душею компанії». Тоді ж Алла Горська зустріла свого майбутнього чоловіка – Віктора Зарецького. Вони одружилися ще студентами, працювали в одній майстерні, разом подорожували Україною, разом створили багато монументальних робіт. Алла Горська з чоловіком

Навчання З 1946 року навчалася у Київській художній середній школі імені Шевченка, яку закінчила у 1948 із золотою медаллю. У подальшому виборі вагань не було: Горська вступила на живописний факультет Київського художнього інституту. Влітку 1952 року вийшла заміж за студента цього ж вузу Віктора Зарецького, а через два роки, закінчивши інститут, працювала за фахом у галузі станкового й монументального живопису. Її твори експонувалися на виставках, 1959 року за роботами шахтарського циклу її прийняли до Спілки художників. На двох із чоловіком мала художню майстерню в Києві на вулиці Філатова.

Суспільно-політична діяльність. В 1961—1965 роках разом з Лесем Танюком, Василем Симоненком, Іваном Світличним та ін. стала одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді «Сучасник». У цей же час свідомо перейшла на українську мову. Вихована у російськомовній сім'ї, в школі українську мову не вивчала. Тому їй довелося починати вивчення мови у Надії Світличної з алфавіту.

Брала участь в організації літературно-мистецьких вечорів, підготовці щорічних Шевченківських свят. Плідно займалася мистецькою діяльністю, створила ряд монументально-художніх робіт. За її участю відбулося 22 травня 1963 року покладання квітів до пам'ятника Великому Кобзарю у парку Тараса Шевченка у Києві, яке стало традиційним. Цей захід державно-партійна структура сприйняла як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів»Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрила місця поховання розстріляних в НКВС у Биківні, на Лук'янівському і Васильківському кладовищах (1962—1963), про що вони заявили в Київську міськраду («Меморандум № 2»).1964 р. у співавторстві з Панасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Вітраж був знищений адміністрацією університету за вказівкою партійного керівництва.

Поруч із Аллою Горською (праворуч) – поет Іван Драч, 1963 рік

Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили.1965 року було заарештовано багатьох друзів і знайомих Горської. Цей рік став для неї початком діяльної участі в русі опору, через що її художня творчість була приречена на андеграунд. 16 грудня 1965 Горська надіслала заяву прокуророві УРСР з приводу арештів. Горську викликали в КДБ на допити як свідка та на зводини віч-на-віч, де велися специфічні «кагебістські розмови» з попередженнями й погрозами.

Матеріально й морально підтримувала родини політв'язнів, листувалася з ними, систематично з Опанасом Заливахою, відвідувала його у в'язниці. У квітні 1966 подала клопотання на його захист. Їздила на судові процеси своїх однодумців, організовувала збори коштів на допомогу сім'ям засуджених. Правозахисники, які поверталися з ув'язнення, зверталися до неї за допомогою і отримували її. Належачи до групи «шістдесятників», брала активну участь в українському правозахисному русі.

В 1965—1968 роках брала участь у акціях протесту проти розправ над українськими правозахисниками: Богданом і Михайлом Горинями, Опанасом Заливахою, Святославом Караванським, Валентином Морозом, Вячеславом Чорноволом та ін. і зазнала переслідувань з боку радянських органів безпеки. Певним захистом було те, що вона у групі митців виконувала монументальні художні роботи у Донецьку та Краснодоні , які вважались важливими та мали ідеологічний ухил.

У квітні 1968 року поставила свій підпис під листом-протестом 139 діячів науки і культури до тодішніх керівників СРСР у зв'язку з незаконними арештами і закритими судами над дисидентами. Почалися адміністративні репресії проти «підписантів», кагебістський тиск, Аллу Горську вдруге виключили зі Спілки художників. Києвом і Україною пішли чутки про існування підпільної терористичної бандерівської організації, керованої західними спецслужбами.

Одним із керівників цієї організації називали Горську. За нею стежили, іноді демонстративно, їй погрожували невідомі особи. 1970 року Горську викликали на допит до Івано-Франківська у справі заарештованого Валентина Мороза, але вона відмовилася давати свідчення. За декілька днів до смерті склала протест до Верховного суду УРСР про незаконність і жорстокість вироку.

З Іваном Світличним та Борисом Нечердою

Творчість. Алла Горська. «Козак Мамай». Картон, олія. 1960-тіАлла Горська. «Зимно». Акварель, гуаш. 1960

Творчість. У 1964 році разом із Опанасом Заливахою, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук та Галиною Зубченко створила в Червоному корпусі Київського університету вітраж «Шевченко. Мати». Напередодні відкриття за вказівкою партійного керівництва вітраж був знищений адміністрацією університету. Скликана після цього комісія кваліфікувала його як ідейно ворожий, глибоко чужий принципам соціалістичного реалізму. Горську і Семикіну виключили зі Спілки художників, щоправда, через рік відновили. Знищений вітраж "Шевченко. Мати"

Поїздка в Донецьк. У тих мистецьких подорожах Україною, у вільному спілкуванні молодих митців – художників, поетів, письменників – народився стиль Алли Горської, який ніяк не вписувався у рамки визначеного компартією «соцреалізму». Віктор Зарецький був із Донбасу, і одна із перших спільних подорожей Горської і Зарецького була на Донбас. Кілька їхніх робіт збереглися у Донецьку, щоправда, не завдяки, а в супереч обставинам.

Мозаїка Алли Горської у Донецьку

Мозаїка Алли Горської. Донецьк, 2008 рік

Творчість. Широко відома в Україні та світі жорстко опозиційна громадсько-політична діяльність Алли Горської та трагічна смерть значною мірою залишили поза суспільною увагою її мистецький доробок, який представлений десятками монументальних та живописних творів, великою кількістю графічних робіт, ескізів. Творчість мисткині ґрунтувалась на традиціях київської академічної школи, народному мистецтві, українському авангарді 1920-х, бойчукізмі, глибокому знанні світових мистецьких напрямів. Авторка численних художніх творів: «Автопортрет з сином» (1960), «Портрет батька» (1960), «Абетка» (1960), «Біля річки» (1962—1963), «Портрет В. Симоненка» (1963) та ін.

Творчість. Художниця розробила ескізи до вистав «Ніж у сонці» за поемою Івана Драча, «Отак загинув Гуска» Миколи Куліша, «Правда і кривда» Михайла Стельмаха та ін. (режисер Л. Танюк). Вистави, готові до постановки, було заборонено. Алла Горська зі своїм чоловіком Віктором Зарецьким, художниками-однодумцями — Григорієм Синицею, Г. Марченком, Борисом Плаксієм, В. Смірновим створили низку монументальних робіт у Донецьку, Києві, Краснодоні, позначених впливами Ганни Собачко-Шостак, українського бароко та мексиканського монументалізму.

Творчість. Твори художниці знаходяться у Національному художньому музеї у Києві, Національному художньому музеї ім. А. Шептицького у Львові, Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, Музеї шістдесятництва, одній з найбільших у світі колекцій нонконконформізму на теренах СРСР Нортона і Ненсі Додж Ратгерського університету, Музеї Берлінської стіни Чекпоінт Чарлі тощо.

Автопортрет. Автопортрет з сином

Азбука. Соняшники

«Прапор перемоги»

Версії загибеліСлідство, яке вела прокуратура Київської області, дійшло висновку, що Горську вбив її свекор з мотивів особистої неприязні, після чого покінчив життя самогубством. Одна з неофіційних версій приписує вбивство КДБ, який нібито мстився Горської за оприлюднення разом з В. Симоненко фактів масових розстрілів киян у Биківні. Після розпаду СРСР інформація про загибель Горської не була зроблена надбанням гласності. Відкрита тільки слідча справа, аналіз якого показав, що розслідування було неповним, воно суперечливе, велося з порушеннями слідчих норм.

Загибель яку встановили 28 листопада 1970 року Алла Горська поїхала до Василькова, де жив її свекор Іван Зарецький, забрати родинну реліквію – швейну машинку «Зінгер». 2 грудня її тіло знайшли в льосі хати із розтрощеною молотком головою. За день до цього у Фастові на залізничній колії виявили тіло Івана Зарецького з відрізаною головою. Похована у Києві на Берковецькому кладовищі.