Двадцять сьоме січня

Класна робота

Аудіювання на уроці української літератури

Ø Прочитати уривок із повісті  “Метелики в крижаних панцирах”, виконати завдання.

Розділ 11

Майже всі мешканці села зійшлися на вигін, де сьогодні святкували подію, зафіксовану шістсот літ тому. В одному з літописів датована згадка про Вербки як помістя козацького полковника Чорнозуба. З тих часів і нащадків його тут не лишилося, бо й прізвища такого в селі давно немає, але, як писав якийсь самовидець на сторінках літопису, той добре дбав про господарку, любив коней, мав їх цілий табун і навіть влаштовував перегони.

Нерівні ряди лавок, вкопаних у землю, слугували за глядацьку залу, дерев’яна сцена з тіснуватими лаштунками для місцевих артистів була прикрашена барвистими стрічками. Гриміла музика — це з райцентру приїхав оркестр. Пахтіло димом упереміш зі спокусливим запахом шашликів, козацької каші та пирогів. Стояли ряди плетених з верболозу кошиків та хлібниць — різної величини й по-різному прикрашених. Народні майстри позносили сюди свої вироби.

Увесь цей гамір, це велелюддя здавалися Ярині чимось старомодним і невчасним. Місцеві жінки зі спрацьованими згрубілими руками, навіть одягнувши народні строї, не ставали веселими й безтурботними, їхні розмови точилися навколо домашніх клопотів. За час, прожитий у селі, Ярина почала бодай трохи тямити, як доводиться господарювати звичайній сільській жінці — без вихідних, бо кури, кролі, свині й корови не знають неділі. От і зараз господині перемовлялися про несвяткові справи...

Кепський настрій дівчини посилювали жалісливі погляди бабусь, що скрушно хитали головами, не зводячи очей із «калічки». Діти ж розглядали її, як механічну іграшку, що має схований двигунчик. І тому Ярина, побіжно оглянувши юрму, опустила очі в землю, аби в такий спосіб відгородитися від усіх. У руках — мобільний. Стане зовсім нестерпно, то задзвонить тітці, щоб відвезла її додому. А зараз тітка зайнята, вона там, біля сцени, допомагає місцевим вчителям впоратися з непосидючими дітьми...

Ярина подумки сварила себе, що погодилася на таку екзекуцію, хоча могла б і вдома лишитися. Спершу вона сподівалася на Сашка й Санька, але ті чкурнули поміж сходьбище, тільки-но вгледіли своїх шкільних друзів.

— Привіт!

У грудях солодко йойкнуло! А в лице — ніби хлюпнула гаряча хвиля, щоки зарум’яніли.

Навпроти, посміхаючись на всі зуби, постав Артем.

— Привіт! — відповіла Ярина, ще не вірячи своїм очам.

— Ти чого засумувала? Не подобається свято?

— Та так... тобто ні... — розгубилася дівчина. — А ти звідки тут? Ти ж маєш бути у Польщі...

— Там погода зіпсувалася! — безтурботно махнув рукою Артем. — I там нема такого свята! — Ага...

— Я тут не сам. Познайомся, це мій тренер з танців — пані Ядвіга!

Лиш тепер Ярина зауважила поряд з Артемом невисоку, струнку, худорляву жінку. Її вік виказували рясні зморшки навколо очей, проте молодіжна стрижка яскраво-мідного кольору нівелювала прикмети віку.

— Вітаю! — приязно усміхнулася пані. — Ти така гарнюня, але чомусь засмучена.

Тебе хтось образив?

Вона розмовляла українською з відчутним акцентом.

Ярина повела плечима, не знаючи, що відповісти.

— То що тут святкують? Бо Артем не в курсі!

— Сьогодні у Вербках свято селища.

— Як цікаво! Підійдімо ближче до сцени, там же концерт почався!

Артем звично узявся за ручки візка...

— От звідси все добре видно, — обрала лавку пані Ядвіга. — Тут щороку святкують такі іменини?

— Я не знаю... Я тут вперше... Незабаром повернуся в місто.

Дівчина раділа, що може розмовляти з пані Ядвігою, бо з Артемом би розмова не клеїлась.

— І я ненадовго — тиждень-другий поживу на дачі в Артема. Його батьки запросили на відпочинок. Тут так гарно! От Артем і погодився мене супроводити...

— Тільки сьогодні? Ти скоро поїдеш? — стривожено спитала Ярина Артема.

— Поїду, але повернуся... Навідуватимуся до пані Ядвіги — вона ж тут нікого не знає.

— Як добре! — усміхнулася дівчина.

— Артеме, привіт! Ти з неба впав? Звідки узявся?

Це налетіли Сашко із Саньком, забудькуваті друзі Ярини. Вона сердито зиркнула на них спідлоба. Коли вони потрібні, то кудись здиміли. Коли можна й без них обійтися — прошу дуже!

Артем встав із лавки, потиснув їм руки.

— Це ти повернувся? — недоладно спитав Санько.

— Ні, це мій фантом! — пожартував Артем.

— О, почалося! — з образою в голосі мовив Санько. — Фантом опери!

— Та годі вам! — втрутився Сашко. — Там на полі вершники! Такі трюки показують, як каскадери! Скачуть під животом у коня! Ходімо!

— Та ні, — хитнув головою Артем.

— Чого це ти? Коли ще побачиш таке? Вони ж у кіно знімалися. Навіть казали, в якому... Оцей, як його...

— А ходімо разом! — запропонував Артем Ярині й пані Ядвізі, не дослухавши Сашка.

— Не хочу, — схилила голову Ярина.

Пристати на пропозицію Сашка? Вони нині її покинули й поперли бозна-куди, а їй тепер відгукуватися на перший поклик? Звісно, хотілося побачити каскадерів, але такою ціною? Трястися горбкуватою дорогою, протискатися поближче, аби ніхто не затуляв спиною... А навколо повно неуважних людей, що наштовхуватимуться на візок...

— Ми з Яриною лишимося, а ви йдіть, — мовила пані Ядвіга. — Правда ж, нам тут цікавіше?!

— Правда, — байдуже відповіла дівчина.

Хлопці побігли, втішені, що знайшовся вихід. Пані Ядвіга зацікавлено спостерігала за всім, що відбувалося на сцені, завзято аплодуючи та вигукуючи «Браво!», чим відверто дивувала місцевих глядачів: вони не поспішали аплодувати тим виконавцям, яких бачили щодня за інших обставин. Бабусі озиралися на неї, похитували головами — пані Ядвіга для них була як марсіанка.

— А звідки ви? — спиталася Ярина.

— З Польщі. Але я українка. Бабуся з дідусем колись виїхали в Торунь. Там велика наша діаспора. Так і живу на дві країни, маю хореографічні школи тут і там. Доводиться часто їздити.

— У вас цікаве життя...

— А в тебе? — сяйнула синім поглядом жінка.

— У мене? — невпевнено спитала дівчина. — Таке собі...

— Чому?

— Ну... я ж не можу ходити...

— Серед моїх друзів багато людей з особливими потребами. І це їм не заважає рухатися. Вони ходять в гори, спортом займаються і навіть танцюють — на візках!

— Їм пощастило, — похмуро мовила Ярина.

— Кожному з нас у чомусь щастить, у чомусь — ні. Якщо весь час сподіватися тільки на випадок... Це нерозумно. Треба й самій докладати зусиль. Ти ж маєш мету, правда?

— Я хочу ходити.

— Тобі сказали, що це неможливо?

— Ні, такого не казали. Але треба багато грошей, щоб поїхати за кордон. Мої рідні стільки не мають.

Ярина сама здивувалася, що так відверто розмовляє з жінкою, яку знає кілька хвилин.

— А яка ще є мрія — щоб без грошей?

Дівчинка помовчала, перебираючи в думках, наче дитячі скарби в коробці з-під іграшок, свої найпотаємніші мрії. Ну, про свої почуття до Артема вона не скаже. А ось про....

— Мрію навчитися танцювати... на візках... як танцюють візочники.

Вимовила — і аж очі замружила, ошелешена своєю відвагою. Ніколи-ніколи, навіть самій собі, нізащо-нізащо не промовила б вголос цих слів. А тут — отак просто сказала...

Невже сказала?

— Он як? — пані Ядвіга звела брови. — Прекрасна мрія!

— І ви можете мене навчити? — осміліла Ярина.

— Ти знаєш, — пані Ядвіга замислилася і граційним рухом скуйовдила собі волосся на потилиці — ну, зовсім, як розбишакувате дівчисько. — Тут є своя специфіка... Я не маю такого досвіду. Якщо не по-дилетантськи підійти, а професійно.

— Я зрозуміла, — тихо сказала дівчина. — Вибачте.

— Ти мене не скривдила, не вибачайся. Мені треба поговорити з друзями, з колегами. Вони допоможуть. Бо тренувати людей з особливими потребами без спеціальних знань — категорично не можна. Мені цікаво буде попрацювати з тобою, але трішки зажди, я пораджуся.

Дівчина закліпала очима.

— То ви погодитеся?

— Так, після консультацій. Але знай — я на тренуваннях сувора, жодної поблажливості!

— Добре! — усміхнулася Ярина. — Ой, а скільки... скільки потрібно платити за тренування?

— Я ж на відпочинку, — схитрувала пані Ядвіга, — тому це не робота, а моє дозвілля. За дозвілля грошей не беруть.

За цією розмовою вони й не помітили, як на лавці позаду, вловлюючи кожне слово, підслуховувала рудоволоса дівчина. Карина... Закусуючи рожеві вуста, вона ледве стримувала сміх: ця каліка збирається танцювати! Може, ще й з Артемом? Так він у Польщі, дурнувата мрійнице! Ти бач, яка метка! Танці їй в голові... Сиділа б і нюняла тихенько у своєму візку, людей не смішила. Ненормальна!

Усміхаючись, Карина розгортала шоколадне морозиво, аж тут в поле зору їй потрапив Артем... Як? Він тут? Давно?

— Артеме! Ти приїхав! — дівчина схопилася з лавки й радісно кинулася до нього.

— Привіт! Рада тебе бачити!

— Здоров, — крижаним голосом сказав Артем. — Радій собі на втіху!

— Хлопче, та в тебе тут стільки гарних подружок! — озвалася пані Ядвіга, зацікавлено поглядаючи на ефектну Карину.

— Та ні, вона не подружка — просто знайома, — відказав Артем, подаючи й пані Ядвізі, і Ярині таке ж морозиво, яке Карина тримала за дерев’яну паличку.

— Просто знайома? — скривилася красуня. — То я тобі «просто знайома»? Бо тобі потрібна дівчина, яка ніколи не піде до іншого хлопця! Бо вона НЕ ХОДИТЬ!!!

— Що ти верзеш? — аж поблід Артем.

— Фе, як негарно! — осудливо докинула пані Ядвіга. — І немудро.

— Звісно-звісно! Куди мені до вас?! Це ж ви тут будете навчати каліку танцям! Ото сміху буде! Бажаю успіху! — заверещала Карина. — Ось тобі чемпіонська медаль!

І просто на груди Ярині впало розмокле морозиво — шоколадна пляма розповзлася по білій футболці. Ярина оторопіла від несподіванки. Пані Ядвіга хутко дістала з сумочки хусточку й почала відтирати пляму, та їй це не вдалося — шоколад розповзався брудною плямою. Тоді вона скинула із себе легку мережану кофтину й надягла на дівчинку, а сама лишилася в бузковому топі.

— Інцидент вичерпано!

 (О. Радушинська) 

 

Ø Завдання

1.   Події відбуваються (1 б.)

а) в селі Вербки

б) в Києві

в) в Польщі

г) в Альпах

2.   Нерівні ряди лавок, вкопаних у землю, слугували за глядацьку залу, дерев’яна сцена з тіснуватими лаштунками для місцевих артистів була прикрашена барвистими стрічками. ... Стояли ряди плетених з верболозу кошиків та хлібниць — різної величини й по-різному прикрашених.  Цей опис називається ... (1 б.) а) інтер’єр

б) екстер’єр

3.   Чому Ярина була незадоволена тим, що відвідала свято? (1 б.) 4. Хто така пані Ядвіга? (1 б.)

а) тітка Артемова

б) тітка Яринина 

в) тренерка із танців

г) мати Санькова 

5.                     Переглянь відео за покликанням https://youtu.be/NjELB_uvuco Як хлопці порівнювали вершників у тексті? (1 б.)

а) козаки

б) каскадери

в) трюкачі

г) жокеї

6.                     — Мрію навчитися танцювати... на візках... як танцюють візочники. Хто це сказав? (1 б.)

7.                     "Ця каліка збирається танцювати! Може, ще й з Артемом? Так він у Польщі, дурнувата мрійнице! Ти бач, яка метка! Танці їй в голові... Сиділа б і нюняла тихенько у своєму візку, людей не смішила. Ненормальна!" Хто так сказав?  (1 б.)

8.                     Поясни слова пані Ядвіги: «Кожному з нас у чомусь щастить, у чомусь — ні.

Якщо весь час сподіватися тільки на випадок... Це нерозумно. Треба й самій докладати зусиль». (3 б.)

9.                     Який інцидент трапився в кінці розділу? Як ти повівся б / повелася б у такій

ситуації, якщо став би / стала б свідком? (2 б.)