Аудіювання "Як Омелько сокиру розчакловував"

                            Як Омелько сокиру розчакловував

        Жив собі на кутку чоловік Омелько. Язик у нього був добре підвішений, а от совість – трохи короткувата. Якось знадобилося йому дров нарубати, а своєї сокири не мав. Пішов він до сусіда Петра:

     – Позич, – каже, – сусіде, сокиру на годинку. Тільки дуб сухий розвалю і зразу віддам!

        Петро був чоловік добрий, дав інструмент. А Омелько, замість обережно рубати, розмахнувся з усієї сили та й вгатив по сучкуватому пню. Трісь! – і топорище розлетілося навпіл. Залізо – в один бік, палиця – в інший.

        Злякався Омелько. Замість того щоб піти й чесно сказати: "Вибач, зламав, ось тобі нове зроблю", почав він мудрувати. Приносить Петрові уламки й каже, очі вирячивши:

     – Ох, сусіде! Що ти мені дав? Це ж не сокира, а біда! Поклав я її на траву, а тут – бобри з річки як набіжать! Гризли, гризли, ледве відігнав!

         Петро аж рота розкрив:

     – Які бобри, Омельку? До річки три версти!

     – Е, то ти не знаєш! – не вгамовується брехун. – То не бобри були, то грім ударив! Я тільки замахнувся, а з неба як бабахне – і просто в топорище!

        Сусід розсердився:

     – Та на небі ні хмаринки! Плати за шкоду!

      – Не буду! – кричить Омелько. – Ти мені зачаровану сокиру дав! Вона сама по собі скакала, з рук виривалася, поки об пень не вдарилася! Це ти винен, чаклун проклятий!

          Пішли вони до судді. Суддя був старий, мудрий, слухав-слухав цю нісенітницю про бобрів, грім і чари, та й каже:

       – Справа серйозна. Якщо сокира була зачарована і сама зламалася, то треба її розчаклувати. Він дістав з-під лави шматок твердого ясеня і простягнув Омельку:

     – Ти, чоловіче, бачив, як ті чари діяли. Тож бери оце дерево, сідай на ґанку і "чаклуй" над ним ножем доти, доки воно не стане новим, міцним топорищем. А як не зробиш до вечора – посаджу в яму за брехню.

       Сів Омелько, взяв ножа. Сонце пече, руки болять, стружка летить. Теше він, пихкає, піт очі заливає. Зробив він топорище, насадив сокиру, приніс судді й сусідові. Руки в мозолях, спина не розгинається.

      – Ну що, – питає суддя, – зняв чари?

      – Зняв, – зітхнув Омелько, опустивши очі. – І з сокири зняв, і з язика свого. Більше брехати не буду, бо надто важко ті байки потім руками виправляти.

                                               Тестування

1.Як звали чоловіка?

а)Петро          б)Омелько            в)Степан

2.Як звали сусіда?

а)Петро     б)Омелько      в)Степан

3.Що попросив Омелько у сусіда?

а)Лопату        б)Вила     в)Сокиру

4.Що сталося з сокирою?

а)Вона загубилася      б)Омелько її поламав      в)Вона пішла під воду

5.Що придумав Омелько спочатку?

а)Що топорище сокири бобри згризли

б)Що сокиру вкрали

в)Що він сам поламав топорище сокири

6.Яку брехню придумав Омелько вдруге?

а)Що сокира втонула у воді

б)Що грім ударив в саму сокиру 

 в)Що сокиру вкрали

7.Яку брехню придумав Омелько втретє?

а)Що сокира зачарована

б)Що сокира зникла

в)Що сокира була поламана

8.До кого пішли сусіди?

а)До царя          б)До пана        в)До судді

9.Як закінчилася історія з сокирою?

а)Омелько заплатив гроші за сокиру

б)Омелько зробив нове топорище до сокири

в)Омелька посадили в яму за брехню