Авторська стаття "Назад у майбутнє"

Назад у майбутнє.. (із щоденника учениці 11-го класу)

Завтра останній дзвоник. У дворі свіжа зелень, сонце, а на душі сумно, ось і школа позаду. Цікаво, якою вона буде років через п'ятнадцять-двадцять? Ну звичайно, просторою, красивою, обладнаною сучасною технікою. Але головне, напевно, в тому, що учні й вчителі будуть трохи іншими, ніж зараз.

Ось я що робила в школі? Слухала - сусіда по парті, рідко вчителів (коли цікаво було). Говорила майже все за підручниками. Писала. Сама, звичайно, “благограмотная”, але чи багато там було моїх думок? Дивно виходить: у житті я вже давно самостійна, чимось цікавлюся, а в школі іноді відчувала себе на зразок дерев'яної “болванки”, з якої учитель намагається виточити одному йому відому деталь. А якщо не вийде у нього? Адже мене не можна викинути на звалище. Хай у школі майбутнього кожен зможе бути самим собою і вчитися тому, що його цікавить. Ось написала і подумала: які вчителі повинні бути в школі майбутнього! Адже скільки людей - стільки шляхів у житті, а починаються вони в школі. І кожному учню потрібно допомогти вибрати свій шлях і піти з ним поряд, щоб він не відчував себе самотнім. Особливо самотньо мені чомусь було на уроках. Можливо, тому, що урок у нас як рицарський турнір? Поєдинок учителя та учня один на один. Інші мовчать, чекають своєї черги. Хай мені хто-небудь пояснить: навіщо відповідати вчителю? Він, напевно, і так знає матеріал. Можливо, краще відповідати своїм однокласникам?

У школі майбутнього не буде мертвої тиші на уроках. Кожен учень зможе висловити свою думку, довести її, посперечатися з іншими. Сперечатися, звичайно, теж треба вміти: щоб знайти таке, над чим дійсно варто поламати голову. У житті стільки всяких проблем! А в школі ми заучуємо відповіді замість того, щоб учитися ставити запитання. Уміння розпитувати потрібне не тільки слідчому або розвіднику. Рішення застаріли, а справжні проблеми - хто я? навіщо живу? куди ми всі йдемо? - хвилюють людей тисячоліттями.

Щось я захопилася школою майбутнього. Час повертатися в теперішнє, востаннє прасувати шкільну форму. До побачення, школа майбутнього! До зустрічі зі мною (якщо здійсниться моя мрія і стану вчителькою) і моїми учнями!

Дві години опісля... Знову беру зошит, щоб дописати декілька рядків. Школа майбутнього - це ми, учні й наші вчителі. Треба жити дружно, допомагати, спільно покращувати наш великий шкільний дім!

Хай у школі майбутнього людина розкривається і розцвітає, переживає радість і щастя від того, що з кожним днем знає і вміє все більше й більше. А для цього всім нам треба добре трудитися!

Т.М. Орлова, вчитель української мови  й літератури