До дня вишиванки
З днів далеких і по нині
Вдень, увечері і зранку
Патріоти України
Одягають вишиванку.
Тільки справжні українці
Не зрадили ні символи, ні рід.
Не вирвали із їх сердець ординці
Червоно-чорний вишиваний слід.
Бо в історії країни
Було багато чорних днів.
Сорочки всі лежали в скрині
Як скарб, як доказ і як гнів.
А ми - своїх дідів нащадки -
Ми будем вірно берегти
Історії бабусині і згадки,
Щоб всі вони могли у рушниках цвісти!
Як сонце осяває обрій зранку,
Так сяють квіти в полотні,
Коли я одягаю вишиванку
І в будні, і в святкові дні.
Які тільки в саду не знайдеш квітки!
Волошки, айстри і барвінок,
І чорнобривці, ружа, і пахуча м'ята,
Тюльпани, постоянці і нагідки.
Саджали їх бабусі навесні,
А взимку розцвітали на сорочках.
Яскраві, милі, запашні,
Неначе в літньому садочку.
Червоні маки, айстри і калина -
Ці квіти прикрашають наш рушник.
Він символ роду України,
Він жив колись і дотепер не зник.
По світу доля розкидає.
В Канаді, Португалії, Литві
Всяк українця щирого впізнає
По вишивці на рукаві.
Сила наша в правді, в волі,
В символах, що бережем,
В вишиванках українських -
Гордо їх у світ несем!