Бесіда "День похилого віку"

Мета: Виховувати повагу до людей похилого віку, любов і шану до бабусь і дідусів, увагу до одиноких, самотніх жителів, почуття доброти та милосердя.

Хід заходу

Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить.

Є закони природи незмінні

Для людей, для птахів, для тварин.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем ми ще старими, як ви.

Учитель. На картах небесних тіл ця планета не позначена, але вона існує. І в свій час кожен із нас, залишаючися жителем Землі, ступає на цю планету. Називається ця планета Старість. Час там протікає повільно - з довгими безсонними ночами.

Люди з цієї планети сприймають життя по-іншому: живуть більше в минулому, ніж у теперішньому. Старість... За енциклопедичним словником старість - це «віковий період від 75 до 90 років».

1 жовтня весь світ відзначає Міжнародний день людей похилого віку — свято, яке покликане звернути увагу всього людства на потреби старшого покоління. Повага до старших – одна з головних цінностей людської моралі. Саме тому в 1990 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про заснування Міжнародного дня літніх людей, призначивши його на перший день жовтня.

День літньої людини — це чисте і світле свято. Свято наших батьків, бабусь та дідусів, день, коли ми віддаємо їм свою любов і повагу.

Учень.

Сиротина

Жила колись на світі дівчинка маленька.

Були у неї, як годиться, батько й ненька.

І, може, дівчинка щаслива ще б була,

Якби не та проклятая війна.

А як прийшла у світ ота війна проклята,

Вона забрала у дитини тата.

В смертельних чоботах тоді ще й тиф ходив.

Життя і долі людські він безжалісно косив.

Зайшов до дівчинки тоді він в хату,

Де жила вона з мамою, без тата.

І стала жертвою для тифу рідна мати,

Лишила дівчинку бабусі доглядати.

І ця маленька сиротина ще не збагнула до кінця,

Що вже не буде в неї мами,

Вона присіла край стільця і пряничком,

Що хтось її вгостив, свою матусю пригощала.

Застиглі мамині уста той пряничок

уже не брали,

А бідна сиротина думала,

що мама все для неї залишає.

Не знала дівчинка, що мами в неї вже нема,

А думала, що міцним сном ще спить вона.

Як жаль мені оту дитину-сиротину,

Бо це ж була моя бабуся Ніна.

Учитель. У цей день світ говорить про все зроблене щодо захисту інтересів людей похилого віку, створення для них прийнятних умов життя, про невирішене у цій сфері.

Цей день — не лише можливість нагадати всім про людський обов’язок бути турботливими та милосердними до найповажнішої частини суспільства. Це і привід до роздумів щодо подальшої долі людства, його культури, зв’язку та розуміння поколінь.

За міжнародними стандартами особою похилого віку вважається той, хто досяг 75-ти років. Таких у світі нині понад 629 мільйонів, тобто майже кожна десята людина на Землі. Людей похилого віку в Україні близько 2-х мільйонів. До 2050 року їх кількість у багатьох розвинених країнах збільшиться вдвічі, а загальна кількість складе 2 мільярди осіб.

Учень.

Живе одинока людина

Живе одинока людина,

Чому ж ми проходимо мимо?

Живе одинока людина,

Ніким у житті не любима.

І серце у неї відкрите

Для ласки людської й привіту,

Печальним льодком оповите,

Віддалена горем від світу.

Чому ж ми не прийдемо в хату,

її не покличем з собою?

І буде одна вікувати

Людина з своєю журбою.

Нам легше, бо ми не самотні,

Ходімо ж до неї в світлицю!

І серце людини з безодні

Полине за нами, як птиця.

Учитель. Людина, яка дожила до похилого віку, гідна поваги навіть тільки тому, що їй це по милості Божій вдалося. Далеко не всім дано таке величезне досягнення і благовоління відчути мудрість своїх років. Скидати з рахунків людину, яка досягла певного солідного віку, абсолютно негуманно. Літній вік людини зовсім не означає, що вона вже на багато що не здатна, якраз навпаки: те, що може літня людина, рідко здатна зробити більш молода, і мова йде зовсім не про сили та енергію, яка властива молодому поколінню, а про досвід і терпіння, наполегливість та здатность досягати поставлених завдань, ментальної гнучкості й толерантності, які присутні в більшості літніх людей^[1].

Поки ми молоді, старість вбачається нам такою далекою і навіть неможливою. Нам здається, що ми завжди будемо молоді, але… Роки минають швидко і в якусь мить людина починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів. З роками багато хто з них відчув усю серйозність, чи, навпаки марність життя. До них прийшли хвороби, бідність, залежність, самотність, втрати… Їх забули, до них втратили цікавість, відсторонилися, їх потіснили, викреслили. Але ж душа не старіє і здається їм, що так недавно ще ходили вони до школи, закохувалися, учились, мріяли, будували плани на майбутнє… і думали, як багато в них попереду…

Ми мало замислюємося над тим, хто ж такі особи похилого віку, чим маємо завдячувати їм. Передусім це люди, які піднялися на найвищі вершини життя, з яких воно бачиться більш реальним, без оман. Їхнє найбільше багатство — досвід, знання, уміння, мудрість. Але найголовніше — це покоління тих, хто пережив війни, голодомори, утиски та переслідування, безпідставні та безглузді втрати рідних. Цього не можна забувати.

Пам'ятаймо і надалі про свій борг перед ветеранами та людьми поважного віку. Робитимемо все, щоб вони щоденно відчували повагу й турботу, мали гідний рівень життя, не втрачали суспільної активності.

.