"Переможе краса і любов"

«Переможе краса і любов»

Мета заходу: Формувати в учнів переконання, що любов до рідного краю, до батьків, до всього світу є надбанням кращих людських якостей, утверджувати високі норми народної моралі, національної свідомості, через спілкування з цікавими талановитими людьми рідного краю.

Форма проведення: літературна вітальня

Обладнання: Святково прибраний зал, виставка робіт вишиванок, книжкова виставка зі збірок поетеси, репродукції ілюстрацій до творів Л.М.Челнокової.

                                       І душа, і серце наше,

                                       І сила й спромога,

                                       І талант писати вірші

                                       Дані нам від Бога…

                                                         В.Симоненко

Хід заходу

Ведуча: Бути людиною – це почувати себе відповідальним за все, а бути поетом – це мати не тільки співочу душу, а й відчувати  увесь світ.

Ведучий: Людина – дитя природи, і саме природа надихає поетів, дає їм натхнення.

Ведуча: Краса, тепло, щедрість, любов – їх дарує нам життя сповнене бурхливих перетворень.

Ведучий: І саме Людина, яка відчуває життя, нанизуючи перли віршів на низку епохи, допоможе зрозуміти сенс життя, його силу і свободу.

Ведуча: І саме сьогодні, ми зможемо доторкнутися до душі поета , через його твори зрозуміти, яким прекрасним є навколишній світ, знайомтесь поетеса, майстриня, прекрасна людина, наша землячка Лідія Миколаївна Челнокова.

Привітне слово поетеси, виступ за планом:

1) Автобіографічна замальовка;

2)Батьки – перші вчителі;

3) Захоплення вишивкою;

4)Перша збірка віршів «Щиросердя»;

5) Портрети земляків у вишивках та віршах;

6) Родина;

7) Декламування віршів зі збірок самою поетесою та дітьми. (Перша збірка для дітей «Ящірка Зі»)

Діти декламують вірші:

Мамина пісня

Матуся сидить під горіхом в садочку

І шиє татусеві білу сорочку.

По білому білим узор вишиває,

Тихесенько пісню в замрії співає.

І я, коли виросту, стану велика,

Такого, як тато, візьму чоловіка.

І вишию хрестиком гарну сорочку

Йому і на щастя – малому синочку.

Білі голуби

Білі голуби, неначе квіти,

Мов лілеї білі розцвіли.

Тягнуть руки в небо мої діти  -

Божим пташкам зерна принесли.

Дай їм Бог душею не з черствіти,

Зберегти до сущого любов,

Все живе плекати і любити,

З віком , щоб цей дар не охолов.

Ведучий: Немає в світі кращої краси, ніжнішої любові і тривоги, ніж наша любов до матері-землі, до всього живого, і тому в дітей завжди багато запитань, тож давайте спробуємо віднайти істину поспілкувавшись.

(Перелік запитань, на які б діти хотіли  почути відповідь від Л.М.Челнокової)

1. Що для вас є поезія?
2. Чи допомагають вірші в житті?
3. Хто в вашій родині був першим слухачем та критиком?
4. Щоб стати письменником, які людські якості потрібно мати?
5. Що для вас є головним у житті?
6. Могли б ви залишити Україну, що для вас є поняттям патріотизму?
7. Чи пов’язані ваші вірші з вишивками?
8. Ви розповідали, що ваша родина дуже співоча, чи пробували ви класти вірші на музику?
9. Що для вас є найбільшим злочином в житті людини?
10.  Чи вважаєте ви вміння складати вірші Божим провидінням?
11.  Серед ваших творів є багато прозових, чому саме жанр казки ви вибрали?
12.  Ваші вірші для малечі, збірка  «Ящірка Зі», сповнені доброти і любові, чи вважаєте ви, саме любов і краса врятують світ?
13.  Які нагороди ви маєте за свою творчість?
14. До вашого ювілею має вийти ваша остання збірка оповідань та віршів, не могли ви нам дещо продекламувати.

(Поетеса розповідає вірш)

«За лелеками вслід»

Летіли лелеки крило до крила

У парі закохані до джерела

Над степом розкішним в одвічній красі,

Що райдуги барви плекає усі.

І червень сміявся вишнево до них,

Торкався вітрами пір’їнок легких,

Їм добре на струменях синіх було,

Їм пахло до неба усе, що цвіло.

Я степом ішла за лелеками вслід,

Птахів розпитати про свій родовід.

Що помах крилатий на волі, щомить

Надія зростала, що родові жить.

В окисленім серці надію несу:

Чорнобильський атом не знищить красу.

Вона проростає крізь горе і біль,

Прихованих сліз затамованих сіль.

Дивлюся у небо я знову і знов –

На крилах лелечих життя і любов.

Моя Україно, лелечинько ти,

Надію крилату несеш у світи.

Ведуча: Поезія – тонка невидима субстанція, яка робить людину ніжною та чутливою.

Ведучий: Тому спробуємо провести вікторину на найкращого знавця творчості Л.М.Челнокової

Ця пташечка барвиста

Виспівує мені

Бадьорі, голосисті

З подякою пісні.

(«Синичка»)

Пливе між дерев нескінченно

Струмочка веселого спів.

Щасливий у світі той, певно.

Хто пісню його зрозумів.

(«Струмок»)

Вся в руді залізній киця,

Криворізька мандрівниця.

(«Мандрівниця»)

У садочку є ропушка,

Мабуть, має сірі вушка.

Тільки їх чомусь не бачу,

Бо ропушка швидко скаче.

(«Смішні вуха»)

Плавают в море под солнцем они,

В брызгах играются, как  шалуны,

Выгнув, блестящие черные спины,

Прыгают с гребня на гребень они.

(«Дельфины»)

Тужи, тужи, сльоза моя крилата,

На те й талант від  Господа, згори,

Аби душа уміла обіймати

Всі почуття – від щастя до журби.

(«Сльоза»)

Кожне серце жіноче,

Наче скрипка бринить

П’ють замріяні очі

Зачудовану мить.

(«Бабине літо»)

І червень сміявся вишнево до них,

Торкався вітрами пір’їнок легких,

Їм добре на струменях синіх було,

Їм пахло до неба усе, що цвіло.

(«За лелеками вслід»)

Я живу! Мов іскра незгасима,

В пам’яті вкарбовуюсь у вас,

Щоб не повторилась Хіросіма,

Не настав для всіх останній час!

(«Щоб не повторилась Хіросіма»)

І дивуються зорі космічні,

У мовчанні довкола світи.

Українці! Ми все ж таки вічні:

Нам надію у генах нести!

(«Надія»)

Біля школи бузок відцвітає.

Не рахуємо ми пелюстки.

Білим птахом любов відлітає

В наші юні, далекі роки.

(«Однокласники»)

Доню, гарні чорнобривці.

Не спопелити вічної краси.

Їм не страшні розщеплені убивці,

Їм небо дасть цілющої роси.

(«Чорнобривці»)

Ведуча: Наша зустріч добігла кінця, знайомство наше справжнє, ніжне , дружнє. В цьому залі не знайти людини, яка б залишилася в світі бездуховності, смутку, розпачу.

Ведучий: І все це -  поезія, і не тільки вона, а людина, яка створює красу – поетеса, майстриня, прекрасна талановита людина, наша землячка -  Лідія Миколаївна Челнокова. Ми не прощаємося. Талант потребує уваги і тому, ми можемо сказати: «До нових зустрічей!». З новими талантами мріємо познайомитись, відшукати коштовні самородки рідної Дніпропетровщини.