Бесіда на батьківських зборах "Не хочу робити уроки"

Бесіда на батьківських зборах "Не хочу робити уроки"

     Навчання навряд чи відноситься до числа занять, що призводять дитину в захват. Але якщо з необхідністю щоденного перебування в школі він готовий змиритися, то домашні завдання викликають зазвичай бурхливі протести.

     Що таке домашнє завдання відомо всім і кожному (ми всі вчилися потроху чого-небудь

і як-небудь ...). Кілька поколінь школярів на підлітковому сленгу називають його "Домашка". "Домашка" - це те, що заважає бідним дітям вільно дихати після закінчення шкільних занять. Навіщо ж стільки поколінь вчителів з  завзятістю наполягають на виконанні домашнього завдання, і чому стільки поколінь нещасних школярів намагаються уникнути цієї "гіркої долі"?

     Домашнє завдання потрібно для того, щоб і недбайливий, і дуже терплячий учень закріпили нові знання, потренувалися у виконанні простих і складних завдань, перевірили себе. Воно необхідне, тому що розвиває навички самостійної роботи. А не люблять школярі "домашку" тому, що, виходячи за межі класної кімнати, намагаються хоча б на час викинути з голови всі ті розумні речі, які вчитель старанно вкладав під час уроків.

     У маленького школяра повинна бути вихована звичка до неухильного і систематичного приготування уроків. Звичка займатися, і займатися сумлінно, повинна стати другою натурою зростаючого чоловічка. Зрозуміло, що при цьому він може вчитися з різним ступенем успішності з різних предметів; зрозуміло, що він може зазнавати труднощів, проте про нього точно не скажуть з тяжким зітханням: "Не хоче вчитися ..."

     Говорячи про звичку, я маю на увазі наступне. Як би не манила хороша погода за вікном, яка б цікава передача не йшла по телевізору, які б гості не нагрянули, коротше кажучи, що б не трапилося, - уроки повинні бути зроблені завжди, і зроблені добре. Виправдання не приготування уроків немає і не може бути - це необхідно дати зрозуміти школяреві з перших же днів занять.

Можливо, вам здається зайвим надавати цьому таке вже велике значення, оскільки на перших порах дитина швидше жадає, щоб йому задавали що-небудь додому. Це дійсно так. Але коли пройдуть перші шкільні переживання, і життя увійде в звичну колію, трепетне ставлення до домашніх завдань зміниться більш тверезим, і тут з'ясується, що далеко не завжди уроки так вже хочеться робити. Перше, що тут може прийти на допомогу дитині, - це розуміння того, що уроки приготувати треба, ось і все.

     Вироблення звички до неухильного виконання домашніх завдань повинно неодмінно супроводжуватися виробленням підходу до уроків як до важливої і серйозної справи, викликає шанобливе ставлення з боку дорослих. З цього, мабуть, і необхідно починати.

Можливо, вам доводилося спостерігати сім'ї, де мама вважає допустимим перервати заняття сина, або дочки. З'ясовується, що треба терміново збігати в магазин, або винести відро з сміттям, що пора  - приготований обід або вечеря. Інший раз і тато пропонує відкласти уроки, щоб разом подивитися цікаву передачу або фільм по телевізору або сходити в гараж. На жаль, дорослі не розуміють, що своєю поведінкою вони виховують у школяра ставлення до навчання як до чогось маловажної, другорядної справи. У подібних ситуаціях мамі краще самій сходити в булочну або зайвий раз розігріти їжу, ніж виробляти у дитини уявлення, що уроки стоять на одному з останніх місць в ієрархії домашніх справ і обов'язків.

Правильно роблять ті батьки, які з початку шкільного навчання дають дитині зрозуміти, що за своєю важливістю уроки знаходяться на одному рівні з найсерйознішими справами, якими зайняті дорослі. Маленький школяр відчуває це прекрасно. Раніше у нього не було справ, які батьки не могли б перервати на власний розсуд. Пішов він гуляти у двір - його в будь-який момент можуть покликати з прогулянки. Почав він грати - йому можуть веліти відкласти іграшки в сторону і йти. І раптом тепер серед його справ з'являється таке, яке ні мама, ні тато ніколи не переривають! Природно, ця справа (точніше, у цій діяльності) в очах дитини є особливим статусом. Якщо його заняття не можна перервати, подібно до того, як не можна заважати дорослим, коли ті працюють, якщо старші намагаються його не турбувати, - значить, уроки так само важливі, як робота, яку виконують дорослі.

Як створити в родині атмосферу поваги до розумової праці? Як таку повагу виховувати?

Чесно кажучи, відповісти на ці питання складно. Якщо в родині хтось із старшого чи середнього покоління зайнятий розумовою працею, і всі домочадці з повагою ставляться до цієї людини і його занять, то, швидше за все, все відбудеться само собою. Дитина і батьки будуть поважати розумову працю. Якщо такої людини немає, то батькам треба б, перш за все, переглянути свою позицію. І, можливо, почати їм слід з усвідомлення того, яка величезну працю проробляють їх діти, навчаючись.

За перший рік навчання ваш малюк заповнить 20 зошитів, прочитає від кірки до кірки 5-7 навчальних книг, виконає всі завдання з цих підручників. Він щодня пише, читає (не тільки підручники), відповідає на питання, заучує напам'ять вірші і правила, малює, при цьому займається музикою і спортом, ходить на екскурсії, виконує домашні доручення ... ГІГАНТСЬКА ПРАЦЯ !!!

Іноді батьки виявляють надмірну ініціативу, роблячи з дітьми уроки. Кмітливим чадам це тільки шкодить. Діти швидко розуміють, що виконання домашнього завдання можна "повісити" на втомлених, після роботи, маму чи тата. Навряд чи батьки будуть чинити опір, адже простіше все зробити самим, ніж сто разів пояснювати нетямущому учневі, чому 5 + 6 = 11, а "пальто" - це словникове слово і завжди пишеться через "а". На жаль, так буває часто. Замість необхідної самостійної тренування в засвоєнні матеріалу молодші хитро маніпулюють старшими. А адже вчитель повинен оцінювати не спільну творчість мами і тата, а самостійну працю учня!

Якщо до школи норми і знання прищеплювалися дитині в основному в сім'ї, то зараз саме вчитель стає відповідальним за засвоєння нових соціальних норм і знань. Але у батьків є можливість дати дитині додатковий і дуже результативний шанс добре вчитися. Головне, щоб, перебуваючи в ролі вчителя (при виконанні домашніх завдань), батьки зуміли створити відмінну від шкільної обстановку. І тоді, використовуючи переваги домашніх занять і допомогу батьків, дитина може значно поліпшити результати навчання.

Якою ж має бути атмосфера домашніх уроків, і чим вона повинна відрізнятися від шкільної?

Перш за все, заняття вдома повинні бути позбавлені шкільної напруженості, дитина може встати і порухатися, як йому хочеться. Вдома батьки не ставлять оцінок. Не оцінюючи вдома дитину у нього  народжується атмосфера свободи, спокою, творчості, безпеки, в якій можна вчитися в ситуації підтримки і віри в успіх, а не стресу. Ще один плюс: домашні заняття можуть організовуватися з урахуванням індивідуальних здібностей працездатності дитини. Для деяких дітей характерна так звана епізодична працездатність, при якій дитина може утримувати увагу на навчальних завданнях всього 7-10 хвилин, а потім відволікається, даючи своїй нервовій системі перерву для відновлення. П'ятихвилинну перерву для відпочинку - і школяр готовий продовжувати займатися. У школі немає можливості передбачати подібні перерви для кожного учня, а вдома батьки для власної дитини можуть організувати індивідуальний режим, що враховує піки і спади його працездатності. Особливо корисний індивідуальний підхід тим дітям, у яких важко проходить звикання до школи, а так само гіперактивним або занадто тривожним.

    Якщо ви вирішили допомагати дитині в приготуванні домашніх завдань, варто запастися терпінням і вигадкою, щоб перетворити заняття не в болісну процедуру, а в захоплюючий спосіб спілкування і пізнання, що приносить справжнє задоволення і користь дитині і вам. Уявіть, що ви разом вирушаєте в непросту подорож з пункту "Не можу, не знаю, не вмію" в пункт "Можу, знаю і вмію!" Причому головна роль належить не вам - ви тільки супроводжуєте відважного маленького мандрівника. Однак спостерігати, спрямовувати, допомагати набагато складніше і відповідальніше, ніж робити самому. Тому вам знадобиться більше витримки, сил, впевненості в успіху, ніж дитині. Щоб полегшити вашу місію послухати основні правила організації індивідуальної допомоги дитині вдома, які здатні принести йому дійсно користь, а не шкоду.

    Виконуйте домашні завдання разом з дитиною, а не замість нього. Постарайтеся переконати дитину в тому, що сумлінне виконання уроків значно полегшує виконання класних завдань, що вдома можна з'ясувати все те, про що він не зміг запитати в школі і без сорому потренуватися в тому, що поки не виходить.

Виконуйте з дитиною тільки те, що задано в школі. Не варто перевантажувати школяра додатковими завданнями. Пам'ятайте, що дитина перебуває в школі 4-5 годин, а потім його робочий день триває, коли він продовжує робити уроки вдома. Життя дитини не повинно складатися тільки з шкільних завдань.

     Працюйте спокійно, без нервування, докорів, претензій. Постарайтеся кожен раз знайти, за що можна похвалити дитину. При невдачі повторюйте завдання, даючи аналогічні.

Ніколи не починайте з важких завдань, ускладнюйте завдання поступово. В ході занять дуже важливо підкріплювати кожен правильний крок дитини, так як впевненість в правильному виконанні допомагає.

     Ускладнюйте завдання тільки тоді, коли успішно виконані попередні. Не поспішайте отримати результат, успіх прийде, якщо дитина буде впевнена в собі.

Якщо необхідно ввести корективи по ходу роботи, робіть це негайно, так як дитина може "завчити" помилку. Але уникайте слів "ти робиш не так", "це неправильно".

     Для того, щоб ваша робота з дитиною була більш ефективною, вона повинна бути систематичною, але нетривалою. Крім того, необхідно, щоб ця робота не була нудною, додатково важким навантаженням, мета якої дитина не знає і не розуміє.

     У процесі навчання і особливо тоді, коли є проблеми, дитині необхідні підтримка, підбадьорювання, схвалення, які дозволяють зрозуміти, що він діє правильно, дають впевненість в тому, що труднощі переборні, і ви оцінюєте його старання. Звертати увагу лише на проблеми дуже легко, а от побачити намітилося поліпшення непросто, але без підтримки дорослого його дитина теж не помітить. "Я впевнений, що у тебе все вийде", "Я допоможу тобі, і ти обов'язково зробиш ...", "Правильно", "Добре", "Молоді, ти мене радуєш" - ці формули схвалення стандартні, і кожен може використовувати свої. Схвалення, підтримка і похвала стимулюють дитини, підвищують мотивацію.          Жорстоке поводження ( зауваження, докори, погрози, покарання) може дати короткочасний ефект, але у більшості дітей це викликає образу, тривогу, посилює страх невдачі. Причому тривога і страх народжує нові невдачі, хоча страх осуду і покарання нерідко створює ілюзію позитивної зміни ситуації. Поступливість і послух часто досягається за рахунок жорстокості, накопичення негативних емоцій і порушення взаємин. Будь-яка загроза полягає в допущенні, що страх може бути достатнім мотивом для досягнення якогось результату. Але почуття образи, особливо якщо вона не зізнається як незаслужена образа, може дати зворотний ефект. Тому я рекомендую Вам частіше хвалити, ніж засуджувати, підбадьорювати, а не підкреслювати невдачі, вселяти надію, а не повторювати, що зміна ситуації неможлива. Але для того, щоб дитина повірила в свій успіх, у можливість подолання проблем, в це повинні повірити ми, дорослі.