Біопоема (біоповість)

Тарас Шевченко

Тарас – бунтар, на прізвище Шевченко,  а може, й ШЕвченко, бо предок був шевцем.  А прадід був Грушівський, тому ви не дивуйтесь, бо може бути ШЕвченко-Грушівський.

Батько Григорій був кріпаком в Енгельгардта-пана, чумакував. І долю передбачив сину,  у заповіті він сказав, що сину з його господарства нічого не потрібно, «бо з нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо».

Мама Катерина вільною селянкою була,  а заміж вийшовши за кріпака, панщини ярмо на шию натягла.

До речі, мама Тарасова, ймовірно, корені родинні з Бойківщини мала,  тому рідня її нам земляками колись була.

Матуся народила дев’ятеро дітей, з них троє в ранньому померли віці.

Тарас  був шостою дитиною в сім’ї. 

Протягом всього життя боліла Тарасові доля матері-кріпачки. На життєвому шляху Шевченко друзів мав багато,  з ними ділив і радощі, і горе.

Тарас вмів бачити прекрасне, про це говорять нам його картини і вірші.

Був цілеспрямований і волелюбний.

Три речі він любив:

Серед пір року він обожнював весну.

«Встала весна, чорну землю сонну розбудила,

Уквітчала її рястом, барвінком укрила…»

Як справжній українець любив він сало, борщ з сухими карасями, свіжою капустою й приправами усякими; а також каву смакував зі збитими вершками, не міцну, по-віденськи заварену.

І ще без тями наш Тарас любив дітей: сідав на травці прямо так на вулиці, казки розказував,  співав малечих їм пісень або робив їм пищики.

Три спогади надовго залишились в його пам’яті і серці: безрадісне дитинство, змучене село (« Мов прокинувся, дивлюся: село почорніло,

 Боже небо голубеє і те помарніло…».

   І ще : «Біленькі хати повалялись, стави бур’яном поросли.

 Село неначе погоріло, неначе люди подуріли.

 Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть!»); 

А також тяжка доля жінки-матері

(«Там матір добрую мою ще молодую у могилу

Нужда та праця положила»);

І гріли теплі спогади про подругу дитинства, перше кохання Оксану Коваленко («Ми вкупочці колись росли, маленькими собі любились…»)

Три групи, до яких належав наш поет.

Жага до малювання привела до Академії мистецтв,  і він увійшов у групу художників, знаних у цілому світі:

 Брюллов, Венеціанов і багато інших.

 Ненависть до кріпацтва й прагнення позбутися царя  покликали його до групи однодумців – Кирило-Мефодіївського товариства. А участь в експедиції Аральським морем допомогла позбутися  нестерпної казарми і тяжкої муштри

Й зайнятися улюбленою справою – він був художником в команді Бутакова.

Досягнень у Шевченка є багато, з них виділю я три: позачасовість «Кобзаря»: відкрийте поезію Тараса –  написана ніби зараз, так узагальнено і містко,  що можна будь-коли читати, і ви побачите наш час. Тарас довів усьому світу, що його нація багата,  бо має свою повноцінну мову та літературу.

«Кобзар» його читають, він перекладений ста мовами у світі.

Шевченко є художником від Бога.

 Почав він малювати вугликом і паличкою на піщанім березі. А вся живописна спадщина  складає понад 1200 робіт,  виконаних в різних техніках. Це свідчить про талант великий.

Три мрії і бажання.

Бажав він бачити Вкраїну вільною й щасливою.

Хотів він стати художником – і це йому вдалось.

І ще була в Тараса мрія про щасливе сімейне життя:

 «Поставлю хату і кімнату, садок-райочок насаджу.

Посиджу я і походжу в своїй маленькій благодаті…»

 Доля кидала його повсюди: народився в Моринцях, у Кирилівці зростав,

А потім Вільно, Петербург, Київ, знову Петербург,

 Кос-Арал, укріплення Новопетровське, Нижній Новгород і Петербург,  а далі Київ, Канів – місце останнього спочинку,  усіма знана Чернеча, або Тарасова гора.