Богдан Лепкий. Життєвий шлях

Поет, прозаїк, перекладач, літературознавець, критик, видавець, редактор, педагог, видатний діяч української та польської культур, талановитий художник і музикант. (1872 – 1941)

Художник Д.Горняткевич Народився Богдан Теодор Нестор Лепкий у селі Кривеньке, що на Тернопіллі, 9 листопада 1872 року в родині сільського священика. «…хато, на перехресті доріг, дідом моїм збудована, з бресквами перед вікнами, з вишневим садом білоцвітним…» Б.Лепкий «Крегулець»

Батько, Сильвестр Лепкий, – сільський священик, був гуманною, високоосвіченою людиною, брав участь у виданні часопису «Правда», у підготовці підручників для школи, вільно володів польською і німецькою мовами, писав ліричні вірші (у літературних колах був відомий як письменник під псевдонімом Марко Мурава). Мати, Домна Глібовецька, була закоханою в народну пісню, гарно співала і грала на гітарі. Богдан ще маленьким опанував гру на скрипці, чудово співав, знав безліч народних пісень. Утім перевагу віддавав малярству, де також виявив неабиякі здібності. Малюнок Б.Лепкого Малюнок Б.Лепкого

Брат, Микола Лепкий (1878-1945, Чехія), – педагог, український культурно-громадський діяч. Брат, Лев Лепкий (1888-1971, Трентон), – український поет, прозаїк, журналіст, редактор, композитор, художник.

Василь Стефаник Іван Франко Малий Богдан, зростаючи в культурній інтелігентній родині, замолоду пройнявся любов’ю до селянського оточення, увібрав у свою чуйну душу народні звичаї, обряди, болі і радощі простого люду. У родині Лепких часто гостювали Іван Франко та Василь Стефаник. м. Бережани

Михайло Глібовицький (1814-1887) Із шести років малий Богдан жив у Бережанах, у діда Михайла Глібовицького, священика, віце-маршалка Бережанського повіту. Бережани з дитячих літ, як згадував письменник, стали «найкращим для нього містом у світі». м. Бережани

Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель Дмитро Бахталовський, який крім навчання, знайомив хлопчика з літературними творами. З 1878 року шестирічним хлопчиком майбутнього письменника віддали до Бережанської «нормальної школи», навчання в якій велося польською мовою. Завдяки гарній домашній підготовці Б. Лепкий одразу стає учнем другого класу. Після закінчення школи вступив у 1883 році до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання. Співав у гімназійному українському хорі. Брав участь у концертах, декламував вірші, читав уривки з прозових творів. Уже школярем серйозно готувався стати художником, брав уроки малювання у славетного Юліана Панкевича. Юліан Панкевич

Віденська Академія мистецтв Віденський університет Кирило Студинський У 1891 році Б.Лепкий закінчив гімназію і вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці за порадою Кирила Студинського, українського філолога-славіста, літературознавця, мовознавця, фольклориста, письменника, громадського діяча, перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури. Тут брав участь у роботі студентського товариства «Січ», у дискусіях на суспільно-політичні та літературні теми, займався етнографічними дослідженнями, багато малював.

Михайло Грушевський Омелян Огоновський Ісидор Шараневич З другого курсу Б.Лепкий студіював на філологічному відділі Львівського університету, українську історію та літературу вивчав під керівництвом Михайла Грушевського, Омеляна Огоновського, Ісидора Шараневича. Брав участь у львівських молодіжних товариствах «Ватра» і «Сокіл», хорі «Боян». Закінчив університет у 1895 році.

З 1895 року Богдан Лепкий почав працювати вчителем української, польської та німецької мов і літератур, історії та географії в Бережанській гімназії. Водночас інтенсивно займався громадською працею: започаткував читальні «Просвіти», бібліотеки і позичкові каси, виголошував реферати та промови на святкових академіях, був учасником хору «Боян» і драматичного гуртка. Зіграв роль Петра в «Наталці Полтавці» (1898).

1897 року Богдан Лепкий одружився з донькою свого дядька по батькові, священика Миколи Лепкого з Коломиї, - Олександрою, яку кохав усе життя. Дівчина вразила його гордою поставою та ніжними фіалковими очима. Однак близькі були проти їх одруження, оскільки Лєнда доводилась Богданові родичкою. Туга та смуток охопили душу митця й вилились у віршах «За тобою!», «Ходи зо мною!». Богдан не хотів жити без своєї коханої й родина змушена була поступитись: 2 лютого 1897 року з дозволу Папи Римського відбулося вінчання молодої пари у міській коломийській церкві. Подружжя поєднали не тільки глибокі почуття, а й погляди, в яких домінувала ідея служіння українській справі. Лєнда Лепка стала музою і «духом-опікуном» Богдана на все життя. Дружині митець присвятив низку ліричних творів, першу повість «Зломані крила» (1937). У сім’ї Лепких народилося троє дітей. У 1937 році Олександра померла від раку горла. Цю непоправну втрату Богдан Лепкий переживав дуже тяжко.

Ростислав-Лев (1898-1965) Наталія-Марія (1901-1950) Софія-Євгенія (1904-1987) Син Ростислав-Лев – доктор філософії, член «Союзу визволення України», урядовець українського посольства в Берліні, бібліотекар Українського Вільного Університету в Мюнхені. Дочка Наталія-Марія – магістр філософії, вчителювала в Перемишльському інституті шляхетних дівчат. Дочка Софія-Євгенія – довголітня співробітниця «Просвіти» і «Рідної школи» в Кракові. Усі вони провели останні роки життя в Нью-Йорку, де й померли. На жаль, діти письменника не залишили нащадків.

1899 року після відкриття в Ягеллонському університеті (м.Краків, Польща) лекторату української мови та література Богдана Лепкого запросили викладати тут ці предмети. Одночасно він працював професором у третій гімназії ім. Яна Собєського і в гімназії св. Яцка у Кракові. Також Лепкий був одним із організаторів у Кракові вечора до 100-річчя від дня народження Тараса Шевченка, вечорів, присвячених Маркіянові Шашкевичу, Іванові Франку, Василеві Стефанику, Миколі Лисенку та іншим видатним українцям.

Перша світова війна застала родину Лепких в Яремчі на Гуцульщині. Богдан Лепкий спочатку через Карпати пробирається до Угорщини, а далі до Відня і Берліна. Богдан Лепкий, працюючи в таборах для військовополонених, домагався повернення на Батьківщину захоплених у полон українських вояків, активно співпрацював із «Союзом визволення України». У ці роки провадив культурно-освітню роботу в таборах полонених українців (Фрайштадт, Раштадт, Вецляр).

У 20-ті роки Богдан Лепкий повернувся до Кракова. З нагоди 60-річчя від дня народження йому вручили «перехідний перстень Мазепи» – відзнаку уряду Української Народної Республіки (УНР) в екзилі, Грамоту Головного Отамана УНР, Грамоту «Української Громади» Берліна, Грамоту Української Бібліотеки С.Петлюри в Парижі, Грамоту Громадської Ради с.Жуків, яка іменувала Б. Лепкого Почесним громадянином. Перехідний перстень Мазепи

Богдан Лепкий із дружиною Олександрою (Краків), 1934 р. Станіслав, Олександра, Богдан Лепкий, Іванна, Микола Лепкий (1935 р.) Олександра та Богдан Лепкі в оточенні родини і приятелів (Берлін-Ванзе), 1924 р.

Богдан Лепкий із митцями і науковцями в Закопаному (Польща), 1908 або 1909 р. В Українському науковому інституті (Варшава), 1938 р. Богдан Лепкий (Ванзе), 1924 р.

У тридцятих роках ХХ ст. Богдан Лепкий часто приїжджав із Кракова на Івано-Франківщину в село Черче. Там він лікувався в місцевому санаторії, наймаючи житло. А 1933 року сільська громада безкоштовно спорудила для нього спеціальний будинок, назвавши його «Богданівкою». Із Черче Б.Лепкий навідувався до родича Петра Смика у село Жовчів, там малював картини, ікони.

Краснопущенська Богородиця Ікона Спасителя Церква в селі Жовчеві

Брати Лепкі (Черче), 1938 Родина Лепких (Берлін-Ванзе), 1924 З донькою Наталією (Черче), 1938

У 1938 році Богдана Лепкого обрали сенатором польського сейму, де протягом цього й наступного років він представляв українців Галичини.

Друга світова війна застала Богдана Лепкого на відпочинку в Черче. 23 вересня 1939 року він із сім’єю і братом Левком повернувся до Кракова. Після того, як німецькі окупанти закрили Ягеллонський університет, письменник залишився без роботи, йому відмовили у професорській пенсії. Заради прожиття дописував до українських журналів, газети «Краківські Вісті», перекладав з української німецькою мовою.

Остання фотографія (Краків), 10 липня 1941 Греко-католицька церква ім. Норберта в Кракові

21 липня 1941 року життя Богдана Лепкого обірвалося. Похований митець у Кракові на Раковецькому цвинтарі.

м. Бережани м. Батурин с. Крогулець м. Тернопіль