Борис Грінченко. «Каторжна». Утвердження прагнення людини до любові, добра. Психологізм твору

М.О. Мельник, вчитель української мови та літератури Острожанського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів, Соколівської сільської ради, Черкаської області

10 клас

Тема: Борис Грінченко. «Каторжна». Утвердження прагнення людини до

любові, добра. Психологізм твору

Мета:

• ознайомити десятикласників з життєвим та творчим  шляхом Бориса Грінченка, відзначити величезний внесок в скарбницю української літератури, підкреслити різноплановість та глибокий психологізм його творчого доробку;
• проаналізувати оповідання «Каторжна», простеживши внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на формування  поведінки та способу самовираження людини від народження до дорослого віку;
• пригадати літературознавчі поняття;
• продовжувати розвивати навички аналізу художніх творів та характеристики персонажів, вміння грамотно висловлювати власні думки;
• формувати естетичні смаки та літературні уподобання;
• виховувати в учнів почуття людяності.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: галерея портретів Б. Грінченка та його родини, відеоматеріал, 

                     дидактичний матеріал до уроку

Хід уроку

Епіграфи до уроку:

«Всі думи і мрії – рідному народові.

Все життя – для рідного народу.

І в залежності від цього – всі філософія й мораль».

                                                                                       життєве кредо Б. Грінченка

«Зло від своїх

Найтяжче уражає».

                                                                                                                                Б. Грінченко

І. Організаційний момент

ІІ. Мотивація навчальної діяльності школярів

1. Вступне слово вчителя

Сьогодні на уроці ми частково ознайомимось з картиною життя і творчості відомого українського письменника, історика,  публіциста, педагога, лексикографа, літературознавця, етнографа, громадсько-культурного діяча – Бориса Дмитровича Грінченка. Також проаналізуємо його оповідання «Каторжна», як кращий зразок психологічної прози.

ІІІ. Актуалізація опорних  знань учнів

1. Гра «Теоретичне лото»

Співвіднесіть терміни з їхніми визначеннями та ознаками.

Оповідання	епічний прозовий твір, за обсягом менший від роману.	життєва вірогідність зображення, типізація, конфліктність, прагнення до психологізму, конкретно-історичний  підхід до явищ дійсності.
Сентименталізм	літературно-мистецький напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ.	однолінійний сюжет, наявність головних та другорядних персонажів.
Реалізм	літературно-мистецький напрям, що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору.	формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.
Модернізм	сукупність мистецьких напрямів та стилів, які утвердилися наприкінці ХІХ – початку ХХ століття.	стислість або відсутність описів, відсутність широкої мотивації подій.
Повість	невеликий епічний твір про одну або кілька подій у житті персонажа, що відіграють важливу роль у його долі.	відтворення почуттів людини, позитивні герої – представники середніх і нижчих верств суспільства, вільна побудова твору, підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх не типовість.

ІV. Повідомлення теми та мети уроку

V. Сприйняття та засвоєння учнями навчального матеріалу

1.  Повідомлення учнів-біографів про життєвий та творчий шлях

     Б. Грінченка з використанням галереї портретів

• Дитинство

 Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863 року на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського району Харківської області, в родині збіднілих  дворян. Нестримний потяг до знань, любов до слова, бажання оволодіти законами прекрасного виявилися у хлопця ще з раннього дитинства. Він багато і натхненно читає. Інтереси його різнобічні й ґрунтовні. Тонка і вродлива дитяча уява насичувалася вабливим світом образів, заохочувала до творчості. І скоро, під враженням прочитаного, підліток починає писати і сам. Письменник створює «самвидавівський» рукописний журнал, який заповнює власними оповіданнями та віршами.

• Навчання

З 1874 по 1879 рік Борис Грінченко навчається у Харківському реальному училищі, де зближується з народницькими гуртками. За поширення заборонених царським урядом видань його заарештовують і кілька місяців тримають в ув’язненні.

Після звільнення Борису Дмитровичу довелося залишити навчання і самому почати заробляти на прожиття. Суворі обставини дійсності змушують юнака дбати і про шматок хліба, і не зрікатися книжки. Так сталося, що, працюючи в казенній палаті, Грінченко мешкав у сім’ї шевця. Допитливий і працьовитий, він скоро навчився шити чоботи і мав від цього невеликий заробіток. Економлячи, обмежуючи себе у всьому, письменник таким чином заощаджував гроші на книги.

Здобута самоосвіта дозволила Б.Грінченку скласти іспити на звання народного вчителя при Харківському університеті. З 1881 року починається його освітньо-педагогічна діяльність, яка тривала до 1893 року. Вчителював він у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. Зовнішній бік його біографії в цей час маловиразний, але внутрішньо це були неймовірно багаті й насичені роки. Учителювання Б.Грінченко поєднував з фольклорно-етнографічною, культурологічною, науковою та лінгвістичною справами. Багато пише. У цей час його різножанрові твори, підписані або власним прізвищем, або псевдонімом (П.Вартовий, Василь Чайченко,             Б. Вільхівський, Іван Перекотиполе), регулярно друкуються в журналах та альманахах.

• Творчість

Виходять у світ його поетичні збірки «Пісні Василя Чайченка» (1884 р.), «Під сільською стріхою» (1886 р.), «Під хмарним небом» (1893 р.), «Пісні та думи»(1895 р.),«Хвилини» (1903р.). З 1894 року Борис Дмитрович працює в Чернігівському губернському земстві. Важка й марудна робота забирала в письменника майже весь вільний час. Творчі миті потрібно було викроювати за рахунок сну й відпочинку.

«На поезію завжди я мав тільки хороші хвилини, вільні від праці — часом любої, дорогої, здебільшого — нудної, наймитської. Моя пісня — то мій робітницький одпочинок і моя робітницька молитва-надія», — зізнавався митець. За час роботи у земстві Б.Грінченко пише дилогію «Серед темної ночі» (1901 р.), і «Під тихими вербами» (1902 р.), публікує п’єси «Лісні зорі» (1897 р.), «Нахмарило» (1897 р.), «Степовий гість» (1898 р.), «Серед бурі» (1899 р.), «На громадській роботі» (1901 р.).

Б.Грінченко був людиною надзвичайно працелюбною. Палка любов до рідної землі, до свого народу змушувала його «силуватися знаходити іскру світу там, де, здавалось, була сама темрява». Саме такими променями справжнього народного єства стало видання його наукових розвідок «Етнографічні матеріали, зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» у трьох томах (1895—1899 рр.), «З вуст народу» (1900 р.), «Література українського фольклору (1777—1900)» (1901 р.).

У 1902 році письменник перебирається до Києва. Тут разом з дружиною Марією Загірною він трудиться над укладанням вершинної своєї праці — чотиритомного «Словника  української мови» (1907—1909рр.). Цю визначну роботу було відзначено академічною премією.

• Останні роки

Підірване задавненим туберкульозом здоров’я письменника (наслідки харківського ув’язнення) не витримало такого напруженого, безперервного ритму. Останньою краплею його життєвого випробування стала смерть дочки Насті та її малорічного сина. Різке загострення хвороби змусило письменника вирушити на лікування до Італії, але запізно — 6 травня 1910 року життя невтомного трударя обірвалося в м. Оскендалетті.

Поховано Б.Грінченка в Києві, на Байковому кладовищі.

2. Слово вчителя «Цікаві факти біографії Б. Грінченка»

Усе своє недовге життя, лише 46 років, Борис Грінченко віддав невтомній праці на благо української культури. Грінченко – один з організаторів товариства «Просвіта», активно боровся за право викладати українську мову в школах. Борис Дмитрович у 1881 р. успішно склав екзамен на народного вчителя.

Письменник  одружився двадцятирічним юнаком (1883). Доля звела його на літніх учительських курсах у Змієві на Харківщині з учителькою Марією Гладиліною, майбутньою письменницею Марією Загірньою. Борис надзвичайно високо цінував і кохав Марію, вона була для нього не тільки дружина, а й “вірний товариш”. Доля відвела їм тільки 28 років спільного життя. Він завжди захоплено розповідав про доньку Настуню, яка весело щебетала до нього літературною українською мовою. Справді, у цій родині панувала любов. Б. Грінченко був прекрасним батьком, у вихованні доньки Насті виявлявся його педагогічний хист. Видавав для маленької доньки журнал великими друкованими літерами, бо писаного дитина ще не читала. Він мав назву “Квітка” і був ілюстрованим. У журналі татко писав коротенькі оповідання, вірші, загадки і невеличкі науково-популярні розповіді. Борис Грінченко виховував доньку, не приховуючи від неї реалій життя. Настя бачила, як гірко й важко живеться олексіївським селянам, що ледь зводять кінці з кінцями. Грінченко, незважаючи на оточуючих, які розмовляли лише російською, навчав дочку лише української мови. Дбав Грінченко й про те, щоб донька отримала найкращу освіту. Після закінчення гімназії у Києві, Настя Грінченко вирушила до Львова, де записалася на філософський факультет і слухала лекції професорів Грушевського, Колесси, Студинського. Грінченки теж були досить гостинними людьми. Свого часу в них гостювали відомі діячі української культури: Т. Зіньківський, І. Липа, В. Самійленко, М. Чернявський та ін. В Олексіївці письменник проводив вечірні читання для дорослих. Через усе життя подружжя Грінченків, об’єднане злагодою і невтомною працею задля України, пронесло велике почуття любові й зберегло його до останнього подиху. Без Бориса Марія жила працею ще 18 років. У ці роки перевидавала твори свого чоловіка, захищала його чесне ім’я від нападок.

3. Перегляд відеоматеріалу «До днів пам’яті Бориса Грінченка»
4. Робота з першим епіграфом до уроку
5. 1) Постановка запитань за прочитаним твором (для учнів з достатнім та високим рівнем знань)

• Яким словом починається оповідання «Каторжна» Б. Грінченка?

     Скільки разів автор використав його в тексті? Чому? Відповідь           

     обґрунтуйте.

• Як жила Докійка в батьковій хаті? Чому вона страждала?
• Як ставилася мачухо до мачушиних дітей? Чим зумовлені їх стосунки?
• «Хто» був єдиною подругою Докії?
• З чим порівнювалося серце «каторжної»? Яка причина таких порівнянь?
• Що ви знаєте про Христю? Які стосунки склались між дівчатами?
• Чому Докія, яка уникала людей, відкрила своє серце і полюбила шахтаря?
• Що змусило Докію підпалити солому біля будинку досвітчаної матері, а потім ціною власного життя гасити? Обґрунтуйте.
• Проведіть аналогію з іншими творами, що вивчались раніше на уроках зарубіжної й української літератури?

2) Тестові завдання (для учнів з середнім та низьким рівнем знань)

1. Скільки років було Докії, коли мачуха ввійшла в батькову хату?

    а) 8;    б) 9;     в) 7;     г) 6.

2. Що звеліла мачуха зробити дівчинці на третій чи четвертий день після   

    свого весілля?

    а) помити підлогу;    б) побілити в хаті;     в) погратися з дітьми;    

    г) поперемивати горщики.

3. Який погляд мала Докійка?

    а) вовчий;    б) дикий;     в) хитрий;     г) пронизливий.

4. Чого ніколи не робила дівчинка на людях, коли її ображали?

    а) не кричала;    б) не плакала;     в) не жалілася;     г) не сміялася.

5. Кому жалілась Докія, поливаючи землю своїми слізьми?

    а) березі;    б) мачусі;     в) подрузі;     г) калині.

6. Чим розраджувала своє серце сиротинка?

    а) піснями;    б) танцями;     в) роботою;     г) розмовами з батьком.

7. Що прокинулось у серці «каторжної», коли вона підросла?

    а) ніжність;    б) журба і сум;     в) злість і підлість;     г) егоїстичність.

8. До кого послала мачуха Докію по глечик?

    а) до тітки Варвари;    б) до тітки Олени;     в) до тітки Одарки;    

    г) до тітки Параски.

9. Кого покохала дівчина?

    а) сироту Василя;    б) шахтаря Семена;     в) Чорнявого Миколу;   

    г) шахтаря Степана.

10. На кого проміняв Докію «коханий»?

    а) на Оксану;    б) на Палагну;     в) на Степаниду;     г) на Пріську.

11. У чому полягала помста «каторжної» людям, які її ображали?

    а) підпалила будинок, в якому жила;    б) сама себе підпалила;   

    в) підпалила солому у стрісі хати, де гуляли парубки і дівчата;    

    г) ваш варіант.

12. Хто плакав за Докією, коли її поховали?

    а) Семен;    б) батько;     в) мачуха;     г) Санька.

Ключ: 1. в); 2. г); 3. а); 4. б); 5. г); 6. а); 7. б); 8. в); 9. б); 10. г); 11. в); 12. г).

6. Аналіз оповідання «Каторжна» Б. Грінченка з використанням схеми аналізу епічного твору

          Твір «Каторжна» був написаний у 1888 році, який автор присвятив темі дитинства. На час написання оповідання припадає період вчителювання Грінченка в народній школі Христі Алчевської.

 Тема твору: зображення важкого життя Докії, яка росла в сім’ї без ніжності і любові (матір померла, батько був байдужим, мачуха ненавиділа), не змогла пристосуватись до життя і загинула від невміння жити серед людей та від невміння приборкувати власні почуття.

 Ідея: засудження людської байдужості по відношенню до знедолених та невміння батька любити і навчати власну доньку жити; автор спонукає читачів задуматись, чому так багато сліз і бід інколи завдають люди один одному, та не завжди в їхньому серці знайдеться місце щирому співчуттю чи розкаянню у власних злодіяннях.

 Жанр: оповідання.

 Проблематика: нещасне дитинство, людська байдужість, проблема любові, сенс людського життя.

Композиція:  твір складається з трьох частин (1) важке дитинство і безрадісна юність Докійки; (2) на дівчину звертає увагу хлопець-шахтар і вона щиро закохується в нього; (3) Семен зраджує Докію. Яка від відчаю та власних внутрішніх протиріч гине.

Система образів, їх характеристика

Докія – дівчина-напівсирота, яку ніхто після смерті матері так і не полюбив. Особливо дратувало мачуху те, що «був у неї завсіди вовчий погляд», «од неї слова не почуєш і ніколи не заплаче». «Б’є її мачуха, б’є, поки втомиться, поки заболять руки, - аж тоді кине: «У-у!..  проклята! Каторжна!..». «І зла ж вона була, на всіх зла! І всі їй були вороги, й вона всім ворог, - каторжна, та й годі! Мабуть, у неї не серце, а камінюка була. І все ховається від людей – мабуть, заздро, що люди веселі, так щоб не бачити. Піде в садок, аж у гущавину, та й сидить. І що вона там робить – хто її знає!» Лише калина була їй вірною подругою. («…  моя червоная, рідна моя  матінко! Покрий мене своїм листоньком зеленим, своїми ягідками червоними! Одна ти в мене рідная, улюбленая!»). Вона весь час залишалася самотня, нікому непотрібна і ні до кого неприхильна. Коли ж дівчина підросла, нічого не змінилося у ставленні людей  і родини до неї, лише хлопці стали задивлятись на її молоду красу. А потім прийшло кохання, яке теж згодом перетворилося на зло проти дівчини. Здавалось помста остаточно заволоділа мозком дівчини, та все ж добре серце перемагає. Віддає Богу душу, не знаючи за що.

Семен – шахтар, «коханий» Докії. Вперше заговорив до неї по-людськи, але потім підло зрадив, назвав «каторжною».

Мачуха ненавидить Докію, б’є її, морально знущається, байдужа до долі дівчинки, налаштовує своїх дітей проти пасербиці.

Батько  теж байдужий до своєї дитини, не бере участі у формуванні її, як особистості, не прагне зрозуміти її проблеми і переживання.

Художні деталі: «каторжна», «вовчий погляд», «всі їй були вороги», «обличчя, немов камінюка», «серце бажало тепер помсти», а також «калинонька…, рідна моя матінко», «обнімала червону калину», «невсипуща журба», «сум палив їй усі груди» та ін..

Авторські відступи: «Потім помалу-малу заворушились у дівчини в голові думки. Які? Про віщо? Вона спершу й сама не знала до пуття, як і про віщо вона дума: думається, та й годі. А думалося все саме смутне, саме невеселе, і ось, нарешті, з цього безладдя розумового вибилася, виявилась виразніш од усіх одна думка: «За що мене так мучать?» А потім: «Хіба я гірша від інших?» І ці дві думки не давали їй спокою. Вона не могла бачити, що й вона була іноді винна: коли її кривджено й зневажувано, то й вона, як мала силу й змогу, не лишала цього без помсти, а іноді й надто. Вона не могла зрозуміти, що вона сама була винна, відіпхнувши від себе Христю тоді, як та на вулиці колись підійшла до неї …» - автор був тонким психологом, тому своїм поясненням дає нам можливість краще зрозуміти внутрішній світ героїні.

7. Метод «Павутинка»

Встановіть лінії  взаємозв’язків між персонажами твору

       Батько    мачуха    зведені брати та сестри    дівчата і парубки

 

                                      Докія – «каторжна»

          

              Семен       Христя      Санька     т. Одарка     калина

8. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків

          Продовжте причинно-наслідковий ланцюг формування поведінки та кругозору героїні оповідання. Поясніть, чому Докія так не змогла ні до кого прихилитися?

                 ПРИЧИНА                                                           НАСЛІДОК

• Мати любила свою дитину
• Батько пив. Не проявляв ніжності й турботи
• Мачуха била, називала «каторжною»
• Дівчата і парубки насміхалися, прозивались
• Діти мачухи били її на прохання матері
• Семен приділив увагу, заговорив по-людськи
• Семен зрадив, проміняв на іншу, назвав «каторжною»
• Санька любила, була єдиною, хто плакав за Докією

VІ. Закріплення знань, умінь та навичок

1. Робота з другим епіграфом до уроку
2. Евристична бесіда

• Як ви думаєте, в чому основна причина внутрішніх протиріч дівчинки?
• Яка роль батьків у становленні щасливого життя свої дітей?
• Що стало останньою краплею в морі журби і суму Докії?
• Як би ви змінили кінцівку оповідання?

VІІ. Підсумки уроку

1. Метод «Мікрофон»

«Сьогодні на уроці я зрозумів, що…»

      VІІІ. Домашнє завдання

       ХІ. Мотивація оцінок

Використана література:

1. http://dovidka.biz.ua
2. http://www.ukrlitzno.com.ua
3. http://www.ukrlib.com.ua
4. http://www.youtube.com
5. Юрій Бондаренко. Мовна практика у процесі шкільного вивчення образів-персонажів літературного твору. – Фахові проблеми. – 2007.