Брошура"Патріотичне виховання в почоткових класах"

Про матеріал

Патріотичне виховання молодших школярів дозволяє з раннього віку сформувати правильне ставлення дітей до своєї країни – вміння цінувати і поважати події минулого і сучасні досягнення нашого народу, пояснити поняття добра і зла, сформувати уявлення про значущість Росії та її самоцінності. Все це допоможе виростити покоління, готове до подвигу, готове відстоювати інтереси своєї країни. Адже патріотизм має характерні риси – віротерпимість, законослухняність, трепетну любов до рідної природи.

Перегляд файлу

Комунальна установа

,,Голопристанський районний методичний кабінетʺ

Голопристанської районної ради Херсонської області

Бухтій Ксенія Миколаївна

Методичні рекомендації

Кардашинка- 2017

Бухтій

Ксенія Миколаївна

Патріотичне виховання

молодших школярів

Кардашинка

Рецензент

Кучеренко Н.М-методист комунальної установи

,,Голопристанський районний методичний кабінет

Голопристанської районної ради Херсонської області

Бухтій К.М.

Патріотичне виховання молодших школярів.

Збірка містить науково-методичні матеріали для

використання на уроках та в виховній роботі.

Зміст

ВСТУП________________________________ 5

РОЗДІЛ1.НАУКОВІ ОСНОВИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ

ШКОЛЯРІВ

1.1.Напрямки патріотичного виховання___7

1.2.Ефективність патріотичного виховання __ 13

РОЗДІЛ ІІ.МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

2.1 Поняття,,патріотизмʺ, ,,патріотичне

вихованняʺ___________________________ 16

2.2 Патріотичне виховання на уроках та в позакласній роботі молодших школярів____ 22

ВИСНОВКИ___________________________ 29

СПИСОК ВИКРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ______ 31

ДОДАТКИ

Вступ

Дуже важливо почати прищеплювати дитині любов до Батьківщини, країні, своєму народові з раннього дитинства. Адже патріотизм – одна з важливих рис сучасної розвиненої особистості.

Актуальність патріотичного виховання молодших школярів пов'язана з тим, що зараз дуже багато негативної інформації, особливо в ЗМІ, яка часто підриває віру і любов до народу і країні. Саме тому необхідна програма цивільного і військового патріотичного виховання школярів.

Патріотизм грунтується не на порожньому місці, а на вікових традиціях і підвалинах нашої країни. Найголовніше – самостійно школа не зможе впоратися з патріотичним вихованням. Тут має бути присутня підтримка та участь сім'ї.

РОЗДІЛ І

НАУКОВІ ОСНОВИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Напрямки патріотичного виховання

Всебічний розвиток людини як особистості та формування її національної самосвідомості становить головну мету концепції гуманізації та гуманітаризації системи освіти, проголошеної державною національною програмою освіти «Україна ХХІ століття». Про виховання особистості в дусі любові до Батьківщини й усвідомлення свого громадянського обов’язку на основі національних духовних цінностей в поєднанні із загальнолюдськими йдеться і в законах України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту», і в “Концепції національно-патріотичного виховання дітей і молоді.

За останнє десятиліття «під гучними гаслами демократизації та гуманізації суспільства, відродження національної історії та культури фактично сталася їх політизація. На вістрі ідеологічної боротьби опинилася школа. Викладання ведеться за підручниками, написаними прозахідними та проросійськими авторами». Про низький стан патріотичних почуттів учнів початкових класів свідчать результати соціологічних та педагогічних досліджень [4].

Любов до Батьківщини є однією з визначальних рис кожного справжнього громадянина. Будучи якістю синтетичною, «…патріотизм включає в себе емоційно-моральне і дієве ставлення до себе та інших людей, до рідної природи, до своєї нації, до матеріальних та духовних надбань суспільства» [2]. Проте легко виховувати любов до країни, яка забезпечує належний фінансовий добробут і впевненість у майбутньому. Важче це робити, коли діти щодня стикаються з матеріальними нестатками та постійними розбіжностями між бажаним і реальним. Але ж якщо до виховання патріотів навіть не братися, кращого майбутнього для України досягти буде важко. Тому обрана тема актуальна.

Сьогодні перед суспільством і школою стоїть проблема розвитку особистості свідомого українського громадянина, який поєднує в собі національні риси та самобутність українського народу. І саме національне виховання передбачає надання широких можливостей для пізнання української історії, культури, традицій, звичаїв, мови, формування національної гідності, розвитку особистісних рис громадянина української держави.

Провідні завдання виховання молодших школярів у початковій школі зумовлено пріоритетними напрямами реформування виховання, визначеними Державною національною програмою «Освіта» («Україна XXI століття»), до яких належать:

формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, жінки-матері, культури та історії свого народу;
формування високої мовної культури, оволодіння українською мовою;
прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій; українців та представників інших націй, які мешкають на Україні;
виховання духовної культури особистості; створення умов для вільного вибору нею своєї світоглядної позиції;
утвердження принципів вселюдської моралі: правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчинностей;
формування творчої, працелюбної особистості, виховання цивілізованого господаря;
забезпечення повноцінного фізичного розвитку дітей і молоді, охорони та зміцнення їх здоров'я;
виховання поваги до Конституції, законодавства України, державної символіки;
формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеями свободи, правами людини та її громадською відповідальністю;
забезпечення високої художньо-естетичної освіченості і вихованості особистості;
формування екологічної культури людини, гармонії її відносин з природою;
розвиток індивідуальних здібностей і талантів молоді, забезпечення умов їх самореалізації;

-формування у дітей і молоді уміння міжособистісного спілкування та підготовка їх до життя в умовах ринкових відносин[1].

Ефективність патріотичного виховання

Ефективність патріотичного виховання молодших школярів забезпечується неухильним дотриманням таких провідних принципів: науковості, національної свідомості й українського патріотизму, історизму, народності, гуманності й демократизму, природо-відповідності, культуровідповідності, працьовитості, самодіяльності, активності й ініціативи учнів, гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії [2].

Обов’язок учителя початкових класів – подбати про те, аби виховання дітей завжди відповідало інтересам нашого народу, народним засадам гуманності й демократизму у взаєминах учнів, організації шкільного життя, постійно живилося цілющими народними джерелами. Виховання на ґрунті народності – сильне й високорезультативне, а без неї – кволе й безнадійне. «Якщо людина змалку не привчиться народ свій любити, – застерігав О.Духнович, – залишиться несхильною, байдужою, ні те, ні се, то це значить, що вона віддається індиферентизмові. А індиферентизм є найбільше зло в людстві, бо така людина «ні сюди, ні туди» буває самолюбцем, вона, крім себе, нічим не займається, і буває небезпечною і злигодньою, соромлячись свого народу, соромиться самої себе» [3].

Патріотизм визначається єдністю думок, почуттів і діяльності, тому важливо дбати про розвиток емоційного, інтелектуального та практично-дійового компонентів громадянської культури, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов'язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов'язків у повсякденному житті. Результативність формування патріотизму залежить від того, як педагоги стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління молодших школярів, демократичного стилю взаємодії; сприяють формуванню критичного мислення, творчості й самостійності, усвідомленню власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення і патріотизму як особистісної якості загалом [5]. Давайте просто відкриємо підручник з природознавства і подивимося, наскільки програмовий матеріал охоплює народознавчу тематику.

РОЗДІЛ ІІ

МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ ПРОБЛЕМИ

ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

1.2Поняття «патріотизм», «патріотичне виховання»

Як бачимо, патріотичне виховання дітей та молоді займає значне місце, в тій чи іншій мірі охоплюючи більшість напрямків виховання. Проте на практиці справи інші. Так, організатори дев’ятої міжнародної виставки навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні –» не визнали за потрібне висвітлити в експозиції проблеми та стан патріотичного виховання. Новітні гуманітарії вигадують привабливі девізи та гасла: «Ми різні, адже маємо різне коріння і насіння. Ми однакові, адже проростаємо на одній землі. Ми єдині, адже наша ненька – Україна». Проте ці гасла не враховують різноманітності інтересів та прагнень мільйонів пенсіонерів, безробітних людей середнього віку та молоді з інтересами «сучасних українців», які володіють незліченним багатством. Насувається загроза переродження суспільства, втрата великих історичних і культурних надбань українського народу. Батьки, вчительська громадськість вкрай стурбовані майбутнім своїх дітей, посилюється голос протесту бездумним реформам освіти, руйнації системи патріотичного виховання [3].

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить і ненавидить людина, яка формується (В. О. Сухомлинський) [6].

Патріотизм (грец. patriótes – співвітчизник, грец. patrís – батьківщина) – любов до Батьківщини, відданість своєму народові, готовність заради них на жертви і подвиги [7].

Патріотичне виховання як введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура – це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов’язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях.

Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.

Дослідники розрізняють два поняття патріотизму – конституційний та етнонаціональний. Конституційний патріотизм – дотримання рамок конституції держави, де поняття Батьківщини базується на всьому комплексі ідей, що лягли в основу основного документа держави. Етнонаціональний патріотизм – це любов до Батьківщини, бажання створити суверенну державу й проголосити свою незалежність; захист своєї Вітчизни від будь-якої агресії, іноземного панування; підтримка знедолених народів [2].

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах – це, насамперед, «…становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу». Цей процес має два етапи, що відповідно вказують на різні рівні засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі – громадсько-патріотичне самоусвідомлення – в процесі включення учнів у активну творчу діяльність, спрямовану на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Батьківщини; культурної спадщини; відновлення різних елементів української культури у власній життєдіяльності [7].

Завдання патріотичного виховання – виховання громадянина-патріота незалежної України, готового до життя і праці. Звідси випливають головні складові програми – громадянське та власне патріотичне виховання.

Громадянське виховання передбачає:

Усвідомлення громадянами своїх прав та обов'язків щодо держави, суспільства.
Формування готовності до життя і праці, а також дотримання загальнолюдських цінностей.

Готовність до життя і праці має на меті:

високу професійну підготовка, творчу праця;
правові знання, правова культура;
відповідальність за доручені державні і громадські обов'язки.

Дотримання національних та

загальнолюдських цінностей має на меті:

повагу до особистості і прав людини;
високу мораль і культуру;
колективізм, товаришування і взаємодопомога; повагу до старших поколінь та їхнього вкладу в

розбудову України, відстоювання її незалежності [5].

2.2Патріотичне виховання на уроках та в позакласній роботі молодших школярів.

З перших днів навчання на уроках природознавства молодші школярі знайомляться з темою «Рідний край». Саме тут учні дізнаються про водойми рідного краю, його рослинний та тваринний світ. Діти можуть заочно мандрувати різними куточками природи, знайомитися з мальовничими краями рідної місцевості під час екскурсій, на яких вони дізнаються про історичні факти створення міста або селища.

Одним з найяскравіших за емоційним сприйняттям для дітей – уроки в природу. Мої вихованці на початку уроку завжди вітаються з сонечком, небом, хмаринками. З найперших днів свого життя вони повинні зрозуміти, що ці атрибути є невід’ємною частиною великого поняття «Батьківщина». Ми йдемо в ліс, до річки, в поле, спостерігаємо за травами, деревами, тваринами. І в дитячому серці прокидається цікавість і гордість за старезну вербу край річки, за розчищене джерельце, за лелечу сім’ю, яка поселилася на стовпі, недалеко від школи. Ось вона, рідна земля, рідні простори, Батьківщина.

Щоб побачене та відчуте запам’яталося юним натуралістам, щоб залишило глибокий слід у дитячих серцях, я пропоную учням наступні завдання:

намалювати вдома те, що найбільше вразило і запам’яталося;
розповісти батькам про побачене та дізнатися більше інформації від них;
підготувати вірш, казку, легенду або написати власний твір;
поділитися побаченим зі своїми друзями через соціальні мережі.

Ми дивимося на соняшник, вербу, калину, мальву, барвінок, чорнобривці і вплітаємо в свідомість дітей, як в той український вінок, любов, щирість, вірність народним традиціям, звичаям. Учні дедалі більше дізнаються про ті рослини, які стали невід’ємною частиною кожного українця. Після серії уроків з народної символіки діти України починають розуміти зміст таких приказок як «Без верби і калини – немає України», слів у пісні « Чорнобривців насіяла мати…», «Два кольори мої, два кольори….», а особливим трепетом переймаються дитячі душі від української поезії про рідну вітчизну.

Знайомство з національною символікою на уроках «Я у світі» має велике значення, бо саме вона виконує важливі функції прав нації, об’єднання українських земель в єдину суверенну державу.

Національні символи України: герб, прапор, гімн – символізують національну незалежність України. Учні починають розуміти, що вони належать до певного державного суспільства. Діти не лише вивчають гімн напам’ять, але й довідуються про історію його створення, авторів, пояснюють зміст кожного рядка.

Зазвичай ми з учнями малюємо прапор та герб України, а потім досліджуємо кожен елемент, колір та співвідносимо з реаліями нашого сьогодення.

Під час виконання домашнього завдання я пропоную дітям знайти вірші про герб, прапор, гімн України. А на уроках трудового навчання ми закріплюємо дані знання: виготовляємо українські прапорці, квіточки, стрічки, віночки та даруємо їх своїм рідним, близьким, знайомим.

Крім того, дізнаємося про значення кольору прапора, значення кожної квітки в українському віночку. Адже вони є символами, оберегами, маленькою Батьківщиною кожної дитячої душі.

Основна мета трудового навчання полягає у вихованні в учнів ціннісного ставлення до себе як суб’єкта предметно-перетворювальної діяльності, шанобливого ставлення до людей праці та їх професії, трудових традицій українського народу та інших народів світу.

Таким чином, на уроках трудового навчання учні початкових класів знайомляться з традиціями українського народу, видами ремесел України: гончарство, ткацтво, вишивання тощо. Ми з учнями власними руками виготовляємо з пластиліну або глини посуд, завдяки орнаментам українського розпису надаємо йому національного стилю. Дуже цікаво учням працювати в техніці пап’є-маше, адже так діти можуть самовиразитися, вкладаючи у роботу свою маленьку душу, любов та повагу до рідної держави.

Хочу звернути увагу, що на уроках літературного читання ми знайомимося з фольклором нашого народу. Найбільше припадають до душі дітям колискові пісні. Саме мамина сердечна пісня, сповнена радості, любові до маленького дитяти, несе в собі глибоке відчуття гордості за свою сім’ю, своє місто, своїх друзів. Тому під час вивчення колискових пісень, даю завдання:

дослідити звідки в родині з’явилася колискова (історія);
проілюструвати пісню;
вивчити її напам’ять;
проспівати колискову і навчити співати її своїх однолітків.

Особливо до душі такі завдання дівчаткам. Адже вони не лише показують на уроках свої таланти, але й реалізують через пісню природне почуття материнства, вкладаючи свою маленьку душу у виконання рідної пісеньки.

На уроках літературного читання ми знайомимося з великою кількістю народних приказок та прислів’їв, пояснення яких оформлюємо в ілюстраціях. Під час уроків створюємо міні-проекти, використовуючи самостійну роботу, так як інформацію до них знаходять і підбирають самі учні.

У своїй професійній діяльності я прагну, щоб здобуті знання та сформований світогляд учень ніс у сім’ю, родину. Щоб повага до дорослих стала невід’ємною частиною поваги до того, що ми називаємо рідним, а це в першу чергу – рідна земля, рідна країна.

ВИСНОВКИ

Отже,ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, все більшої актуальності набуває в молодшого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.

Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку,сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й злагоди в суспільстві.

Якщо буде світло в душі, буде краса в людині,

Якщо є краса в людині, буде гармонія в домі,

Якщо є гармонія в домі, буде порядок у нації,

Якщо є порядок у нації, буде мир у світі.

Література

Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – К.: Райдуга, 1994. – 112 с.
Бех І. Д. Виховання особистості: У 2 кн. / І. Д. Бех. – К.: Либідь, 2003. Кн.1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – 280 с.
Бойченко В. Сучасний стан патріотичної вихованості молодших школярів / В. Бойченко // Початкова школа. – 2005. – № 5. – С.12-14.
Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді. – 26.03.2015 (протокол №3.̸ 5-2).
Коркішко О. Становлення патріотичного виховання в 19–20 ст. / О. Коркішко // Рідна шк. – 2004. – № 2. – С. 60-62.
Ляшко Л. Виховання патріотичних почуттів молодших школярів у творчій спадщині В. О. Сухомлинського // Школа першого ступеня: теорія і практика: зб. наук. пр. – Переяслав-Хмельницький, 2002. – Вип. 4. – С.204-218.
Національна програма патріотичного виховання громадян, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства: Затв. Постановою Кабінету Міністрів України, 15 верес. 1999 р.: (Витяг) // Директор шк. – 2003. – № 29-32. – С. 16-18.

Додаток А

Свято першого закосичення

Мета: ознайомити дітей зі звичаями українського народу, з національними традиціями, познайомити з обрядом першого закосичення; розширити, поповнити знання про традиції догляду за волоссям та перші дівчачі зачіски; розвивати усне мовлення; виховувати глибокі почуття любові до матері, викликати бажання зберегти українські традиції, не забувати своєї національної культури.

Обладнання: урочисто прибрана класна кімната.

На дошці – вислови: « Коса – дівоча краса».На столі - коровай та свічка. Для подарунків – мішечки з житом, , вівсом,гречкою, цукром, підкова. Для виконання танців: у кожної мами– рушничок,у дівчаток-віночки.

ТЗН:проектор,ноутбук, записи пісень,презентація.

Вчитель:Стоїть хата небагата, солом’яна стріха, (Сл.1)

Причілочки у китицях, мальовані вікна,

Обмазана, підведена, а сама біленька. (Сл.2)

На подвір’ячку барвінок – трава зелененька. (Сл.3)

Ще й садочок, як віночок, хатинку квітчає, (Сл.4)

У віконце з неба сонце в хату споглядає.

Тут чистенько і гарненько, тут усе в порядку. (Сл.5)

Сам Бог дбає, доглядає цю маленьку хатку. (Сл.7)

Господиня. І Бог дбає, і донечка мені допомагає. Бо ще з давніх-давен так повелося,що українська хата завжди сяяла чистотою. Навіть мандрівники писали, що в Україні навдивовижу білі і охайні хатки.

Донька.Ой, матусю. Я вже все навчилася робити: і підмітати, і посуд мити... Лиш ти чомусь не дозволяєш піч підмазати і побілити.

Господиня.Тому що підмазувати і білити піч має тільки жінка. Адже піч — це обличчя господині. А дівчаткам не можна білити та мазати піч, бо їхня доля буде цілий рік журитися.

Донька.Матусю, я так люблю допомагати тобі в усьому.

Господиня.Бачу, бачу, донечко, що гарна ти зростаєш помічниця.

Мама. Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

Доню, моя доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко,

Що б в житті твоєму не прийшлось пізнати,

Не забудь ніколи маминої хати.

Донька.Де б я не ходила, що б я не робила,

Знати й пам'ятати буду повсякчас:

Наймиліша хата — там, де народилась,

Найрідніша мати, що зростила нас.

— А чому ти, мамо, у вікно поглядаєш?

Напевно гостей ти якихось чекаєш?

Господиня. Донечко рідненька, до нашої хати сьогодні зберуться хлопці та дівчата. Діти, донечко, самі не прийдуть, вони своїх мам і татусів приведуть. Бо у нас, донечко, сьогодні свято...(Стукіт).

Господиня.Заходьте, заходьте до нашої хати,

Заходьте, мої хлопчики й дівчата.

Для людей відкрита наша хата біла,

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо хлібом, з любов'ю і миром! (Заходять діти, батьки, вітаються).

Ой, які гарненькі, ой, які веселі

Завітали гості у нашу оселю!

Дитина.З проханням до вас завітали, щоб про обряд закосичення ви нам розказали.

Мама 1. Та спочатку прийміть наші гостинці.

Мама2. Даруємо вам ці квіти, щоб діточкам у школі було весело жити.

Мама3. Принесли ми вам мішечок гречки, щоб у класі між дітьми не було суперечки.

Мама4. А ще принесли вам в дарунок мішечок вівса, щоб шкільна родина була здорова уся.

Мама5.Даруємо вам підкову на довгу і щасливу долю.

Мама6. Даруємо цукор усім вам, щоб солодко жилося всім школярам!

Мама7. Даруємо вам хліб-сіль, щоб велося у вас все добре(Вручають хліб-сіль, подарунки. Звучить пісня «Зеленеє жито, зелене»). $D:\101PHOTO\SAM_0829.JPG$

Господиня. Щира дяка за ваші побажання і щедрі дарунки. Та щоб розмова була теплою, доброю та щирою — засвітимо свічечку. Нехай вогник і тепло цієї свічки живить ваше родинне багаття, буде оберегом від усіляких негараздів! (Запалює свічку).

Господиня. Шановні гості, дорогі батьки, любі діти! Сьогодні в нашій родині свято, яке зветься «СВЯТО ПЕРШОГО ЗАКОСИЧЕННЯ». Ось його історія.

Учениця 1: Носити довгі коси споконвіку у звичаї українських дівчат.«Коса – дівоча краса» - каже народна мудрість. (Слайд 7)

Учениця 2: Скупана в любистку та «рум᾽янці», «густа», «розкішна», «пишна», «шовкова», «чарівна», «неповторна», «довга», «важка». І над усіма цими епітетами – головний – «дівоча» коса.(Сл.8)

Учениця 3: Дівчина з косою, - казали старші люди, - як трава з росою. «Нема коси – нема краси».

Учень 1: Усім відоме почуття захоплення дівочою косою: іде містом чи селом дівчина коса її звивається аж нижче пояса, аж до п᾽ят – і повертаються за дівчиною голови, мов соняхи за сонцем. (Слайд 9)

Учень 2: Рідкість? Рідкість. Але яка краса.

Учень 3: Одвічна, неповторна краса дівочості і юності.

Учениця 1: Тому навчати дівчаток плести косу починали з самого малечку.

Учениця 2: Підростала доня. Виростали коси. Мила мама донечці коси, не забувала:

Світлі – ромашкою, щоб сонечком світилися і медом пахли;(Сл.10)
М᾽ятою – темні, щоб пахли загадково і звабно;(Сл.11)
Любистком, щоб хлопців чарувати.(Сл.12)

Слово вчителя. Багато уваги приділялося в народі першому волоссячку. Не допускалося, щоб зрізане волоссячко валялося будь-де; бо птахи на гнізда поскубуть і голова буде боліти. Вірили також, що хтось може підібрати і наврочити. Тому охороняючи волосся від всього злого волоссячко спалювали, або кидали у стрімку воду, щоб дитина росла як з води. Хлопчикам закопували під грушу «щоб кучерявим був», дівчинці – під вербу «щоб косата була».

Учениця 3: У першу купіль із духмяними травами клали і гребінець – щоб волосся було густе.

Учениця2. Ще обов᾽язково клали цвіт калини, щоб дівчатка були гарні, а коси пишні як китиці у калини.

Учениця 3: У воду, в якій мили волосся, додавали різні настої та відвари трав,пряжене молоко, мед, хлібний, буряковий квас, жовток свіжого яйця. Щоб позбутися лупи, у купіль доливали воду, в якій варилася картопля.

Учениця 1: Віддавна у нашого народу влаштовували так званий обряд обстригання. Кум, як названий батько дитини, перш ніж виконати свій обов’язок, мав виголосити поетичну промову – побажання. Насамперед це стосувалося дівчинки. Бажав, щоб у неї зростало густе волосся, щоб руса коса маяла до пояса, приносячи радість батькам. Якщо хлопчиків стригли щороку, то дівчаткам після річного віку заборонялося уже відтинати волосся, і матері ретельно стежили за ними.

Учень: Згодом вже мами і бабусі привчали дівчинку до самостійності, щоб формувалася жіноча ошатність і працьовитість. Прокинувшись вранці дівчинка мусила насамперед «навести лад», тобто розчесати волосся і заплести косу. Здавна вважалося найбільшим нехлюйством братися за будь-яку роботу чи сідати до столу із розплетеною або нечесаною косою. Про таких казали: «У неї на голові сорока гніздо звила», «У неї в косах сім чортів кублилося»…(Сл.13)

Учениця 2: У народних повір᾽ях розповідається…

Велика радість в дім прийшла: родилося малесеньке дівча.

І перший крик її для нас став піснею на довгий час. (Сл.14)

Батьки її і вся рідня плекали, пестили дитя.(Сл.15)

А щоб красивою зросла, у травах купана була.

Неси, бабо, швидко воду, наливай у миску.

Щоб скупати нашу внучку, мати дай любистку.(Сл.16)

Ввіллєм меду, срібла кинем, щоб була багата,

Щоб росла красива доня, і раділа хата.

Ще у купіль покладемо червону калину,

Чебрець, руту, та барвінок, - скупаєм дитину. (Сл.17)

Щоб коса була у неї гарною, густою,

В першу купіль покладемо гребінець зі щіткою.(Сл.18)

Слово вчителя. Споконвіків дівоча коса була своєрідною візиткою охайності. Як стежить юнка за своїм власним волоссям, такою в майбутньому , вважалося, буде і господиня, - чепурною, працьовитою або ж неохайною чи лінькуватою. Тому матері з особливою наполегливістю, невсипністю намагалися з раннього віку привчати своїх дочок до охайності, щоб знали традиційні закони моралі. «Яка коса, така й краса», «Подивись на косу, а подумай про господиню». Із косою, як бачимо, пов’язані досить предметні риси вдачі. Ось подивіться на фото,які коси були в наших вчителів,бабусів,учениць нашої школи. (Сл.19)

Учениця 3: Уперше косу урочисто заплітали в 6-7 років, коли дівчинка йшла в церкву до першого причастя. В кіски вплітали білі стрічки. Але задовго до того дівчинку вчили доглядати за своїм волоссям. (Сл.20)

Господиня. Виросла й моя донечка, час її закосичувати, щоб помічницею для родини була. А що, дівчатка-малятка, чи хочеться вже й вам коси заплітати?

ДівчаткаТак!

Господиня. Та, перш ніж волоссячко вбирати, треба перевірити, чи навчилися наші дівчатка чогось, чи й справді подорослішали? (Танець з віночками)

Дівчинка:А я, мамо, ще й співати вмію.

Гей! Заграйте, музики. В мене гарні черевики.

Як будете гучно грати,

Буду гарно я співати! (Пісня,,Веселі чобіткиʺ)

Господиня. Молодці наші дівчатка, підросли, подорослішали. Можна вже їх і закосичувати. А мами завжди про донечок дбали?

$C:\Users\VLAD\AppData\Local\Microsoft\Windows\INetCache\Content.Word\DSC08238.jpg$

Мами. Дбали.

Господиня. Рушничок до свята вишивали?

Мами. Вишивали. (Танець з рушниками)

Господиня.

Ідіть же, дівчатка, до матусь рідненьких

Дозволу питати, дозволу питати косу заплітати.

(Дівчатка підходять до матусь, кланяються їм, промовляючи):

Благослови, мати, косу заплітати,

Косу заплітати, у стрічку вбирати.

Щоб виросла довга, густа та красива

І раніш своїх годочків щоб не була сива.

Мами. Благословляємо!

(Мами дарують дівчаткам вишиті рушники).

Господиня. А закосичуватимуть вас, любі дівчатка, ваші матусі! Бо хто ж, як не матінка рідна, благословляє діток на добре, щасливе життя у достатку і праці.

Матусі.Плетися, коса, розумнішай, голова,

Родися, краса, добрішай, душа!(Пісня «Розпустили кучері дівчата») $D:\101PHOTO\SAM_0788.JPG$

Господиня. А тепер, любі матусі, поцілуйте своїх донечок, привітайте з важливою подією в їхньому житті.(Мами вітають донечок).

Господиня. А тепер, матінки, візьміться за руки і тричі обійдіть дівоче коло, щоб захистити своїх донечок від усякого лиха і напастей, щоб відвернути від них нудьгу і страждання. Адже нічого немає сильнішого за материнське благословення.

Мамина молитва.Донечко рідненька, ти іще маленька,

Я молюсь за тебе, як і кожна ненька.

Я прошу у Бога здоров'я міцного,

Щоб тобі послав він щасливу дорогу.

Щоб в житті ніколи ти горя не знала

І щоб твоя доля цвіла-процвітала.»

Господиня. За звичаєм дівчаток хочуть привітати хлопчики.(Хлопчики смикають за косички, промовляючи:)

Хлопчики.Рости, коса, до пояса,

Від пояса, до п’яти,

Щоб була така, як ти.

Хлопчик. Навіщо косички дівчаткам?

Ніяк зрозуміти не міг.

На них треба стрічок багато

Та й клопоту менше без них.

Проте косички довгі

Всім радують серця,

Тому,що ті косички

Дівчаткам до лиця.

Які гарні дівчатка у школі у нас,

Ви красою вабите завжди нас.

Нам приємно смикати за косу,

І ми хочемо бачити цю красу.

Тож, дівчатка, знайте ви кожен раз,

Що коса в пошані в народі й у нас.

Хлопчик.Косички у дівчаток,

щоб смикати за них, —

Так думав я спочатку.

Та виявилось — ні.

Вони ростуть для того,

щоб заплітати довго,

Щоб хтось про них казав:

«Ах, ах, ах!»

А мені косичок не треба, я ж — хлопчак,

А що я теж красивий, то це помітно й так.

Всі:Любі дівчатка,вітаємо вас з першим закосиченням!

(Зустріч з перукарем)

Слово вчителя.Тож пом'ятайте рідний оберіг!(Сл.21)

Без пам’яті нема народу.

Примножуймо все те, що Бог для нас зберіг,

Народну мудрість – берегиню роду(Пісня «Мамина коса»)

Слова вчителя:Сьогодні ми зробили спробу повернути життя ще одному з призабутих звичаїв народу – закосиченню. І хочеться вірити, що він оживе, наповниться новим змістом, передаватиметься новим поколінням. Як би нас не переконували про старомодність коси, але в дівочих косах є своя принада, щось ніжне, близьке, щемливе і священне.

Додаток Б

Виховна година 3кла,,Хата моя, біла хата,рідна моя сторона..."

Мета: ознайомити учнів з побутом української родини, із старовинними назвами деяких предметів вжитку, з народними українськими піснями, танцями, іграми; сприяти збагаченню словникового запасу учнів, розвитку пізнавальної активності, творчих здібностей, уяви; виховувати любов до рідного краю; необхідність знати та продовжувати традиції свого народу.
Обладнання: плакат «Хата моя, рідна хата, рідна моя сторона…», хліб-сіль на рушнику, картки для складання пазлів української хати,картки з прислівʹями, скатертини, рушники, український одяг, посуд; національне вбрання на учнях; калинові кетяги; роботи творчої групи; музичне оздоблення пісень і плакатів

Хід уроку

Звучить музика,,Зеленеє жито,зеленеʺ(Заходить мама в українському костюмі з короваєм) $D:\101PHOTO\свято квітів.робота з батьками\SAM_1332.JPG$

Мама. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо хлібом, любов'ю і миром!

Для людей відкрита хата наша біла,

Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Хліб ясниться в хаті, сяють очі щирі,

Щоб жилось по правді, щоб жилось у мирі

ВчительЯ люблю свою хату,

і подвір΄я, й садок,

де і сонця багато,

і в жару холодок

Тихо й затишно. Квіти

коло хати цвітуть,

і невтомно все літо

бджоли в цвіті гудуть.

Все для мене тут рідне:

сіни – білі, як сніг,

і віконце привітне,

і дубовий поріг.

І ряденця строкаті,

й рушники на стіні,– навіть дим в нашій хаті рідно пахне мені. (Іван Гнатюк)

Сьогодні розмова піде про українську хату . У народі кажуть, що чоловік за життя повинен збудувати дім, посадити дерево , виростити дитину. Пташки повертаються з вирію , в’ють собі гніздечка , звірі риють нори, а людина будує домівку – в’є своє родинне гніздо. Де б ми не були, ніколи не забуваємо про рідну домівку і завжди повертаємось до неї. Тільки у власній оселі почуваєшся повноправним господарем.

Ведуча-мама: Хата є колискою. Адже в хаті творилася доля : в ній народжуються, живуть і вмирають, щоб поступитися місцем іншим поколінням. У цій хаті були перші радощі, клопоти. Батьківська хата — це родинне вогнище. Звідси ми мандруємо в широкий світ з піснею, повчанням. Дідусеві казки, бабусині вишиванки ведуть кожну людину до рідної хати. У ній пахло зіллям, хлібом, молоком.

Вчитель. В Україні традиційні хати – наземні одноповерхові невеликі споруди. Вони будувались в безпосередній близькості, до дороги, з виходом на подвір’я, хоча і зустрічаються такі, де вихід з хати – на вулицю.

Традиційна українська хата мала, як правило, не менше трьох вікон – у чільній стіні, причілковій та задній. Долівка у житлі завжди була глиняною. Стеля підтримувалась повздовжнім сволоком та поперечними балками, на які накладався настил із горбиків та глиносолом’яної утрамбовки. Типовим дахом була чотирисхила конструкція, що утримувалась на кроквах, які кріпилися на балках, покладених на верхню частину стін. Дах покривали переважно соломою, зв’язаною сніпками. Діти, назвіть прикмети про хату.

1.Якщо підмітати до порога, то все добро вийде з хати.

2.Не свисти у хаті, бо когось висвищеш.

3.Коли закладаєш фундамент на хату, то треба класти на покуті або на 4 кути гроші, щоб водилися завжди, вовну, щоб було тепло, жито для довголіття.

4.Не можна будуватися у високосний рік, бо хата спустіє.

5.Не можна ставити хату на таких місцях, де колись стався якийсь злочин, бо буде зле життя.

6.Не можна через поріг щось передавати, бо посваритесь.

7.Не можна з хати викидати сміття після заходу сонця, бо будуть злидні (бідність ).

Вчитель.Хата-сільський одноповерховий будинок.Українська хата поділена на три частини: сіни, світлиця, комора.

Ведуча-мама.Сіни — невеличка вхідна кімната.

Вчитель. Світлиця — чиста, світла, парадна кімната в хаті.

Ведуча-мама. Комора — приміщення або окрема будова, призначена для зберігання продуктів, а також деяких речей побутового чи господарського вжитку.

Наша хатка невеличка,

Лиш комірка і світличка.

Та вона нам веселенька,

Бо в ній господарить ненька.

Наша ненька — господин

Чиста хата, повна скриня,

Добре прибрана комора,

Бо до праці неня скора.

Вчитель. Якщо з сіней увійти до світлиці, то з одного боку можна побачити велику піч. Майстрував її найкращий пічник на селі.

Ведуча-мама. Піч служить українському селянинові тричі:

для опалення житла і як тепле спальне місце,
для приготування їжі,
випікання хліба.

До неї завжди ставились як до священного предмета, тримали в чистоті. А ще піч важлива тому, що хліб пече. Хліб з тіста, замішаного у діжі, пекла бабуся чи мати. А як гарно пахне від неї стравами, сушеними яблуками, насінням. Під піччю звичайно стоять предмети домашнього вжитку: діжа, масниця, горщики.

2-й учень. На печі, на печі

Смачні та гарячі

Пшеничні калачі,

Хочеш їсти калачі —

Не сиди на печі.

3-й учень. Ой піч, моя піч!

Коли б я на тобі,

А ти на коні —

Славний би козак був із мене.

Вчитель. За піччю — дерев'яний поміст (піл) для спання або ліжко. Під ним зберігалися хатні речі. Над полом вішали колиску для дітей. Там же були жердки, на яких висів одяг.

Ведуча-мама. З другого боку входу до світлиці висить на стіні мисник, тобто відкриті полиці для святкового посуду.

Вчитель Навпроти входу, під стіною, прикріплено лавку. Друга лавка є навпроти полу. Піл і лави служили місцем відпочинку.

Ведуча-мама. В куті, де сходяться лавки — найпочесніше місце — покуть. На покуті садовили дорогих гостей, а під час весільної церемонії — молодих. Там же стояли стіл, ослін (переносна лавка). У покуті вішали ікони.

Вчитель. Пучки цілющих квітів і зілля клали на покуті біля ікон. У травах купали немовлят. Від квітів, покладених у подушечки, приємного запаху набували речі у бабусиній скрині.

Ведуча-мама. Ікони прикрашали вишиваними рушниками. Стіл застеляли скатертиною. На неї клали хліб і покривали теж вишитим рушником. На стіл, крім хліба, нічого більш не клали. Особливо великим гріхом вважалося класти на стіл шапку. Якщо в родині були школярі, їм дозволяли за столом виконувати уроки.

Робота в парі»Знайди закінчення прислі –

вʼ я»

$D:\101PHOTO\свято квітів.робота з батьками\SAM_1346.JPG$

Вчитель. Дерев'яну лаву біля столу прикрашали домотканими ряднами, килимами. Долівка у помешканні завжди була глиняною.

Ведуча-мама. З давніх часів важливою і обов'язковою річчю в хаті була бабусина скриня. Що в ній зберігалося? Родинні реліквії, тобто пам'ятні речі, що залишились дітям на згадку про батьків. А також зберігали в скрині одяг. Бабусина скриня
Заховались в бабусиній скрині на дні
Різні речі забуті, цікаві мені.
Хоч старенькі, але їм немає ціни.
Найрідніші для нашого роду вони.
Тут лежить полотна домотканий сувій
І цвіте вишиттям українським наш стрій.
І барвистий віночок, і два рушники,
Гребінець і намиста червоні разки.
Я усе розумію, хоча ще й мала -
Це святі обереги від лиха і зла.
У бабусиній скрині скарби немалі,
Найдорожчі, найкращі на цілій землі.

Вчитель. Між дверима і піччю стояла кочерга, рогач, коцюба і хлібна лопата, а коло мисника — віник, відро з водою. Посеред хати на сволоці висіла скляна лампа.

Ведуча-мама. У давнину люди будували хату з глини чи дерева вікнами до сонця. Збиралися родина, сусіди, щоб допомогти. Та головним вважалося обрати добре місце для хати. За звичаєм, на чотирьох кутах майбутньої оселі клали по хлібині й трохи дрібних грошей, щоб щасливо жилося.

Гра»Склади із пазла хату»

$D:\101PHOTO\свято квітів.робота з батьками\SAM_1338.JPG$

Вчитель. Коли будівництво помешкання було закінчено, обов'язково плели вінок з квітів і ставили в хаті.

Ведуча-мама. А як входили вперше до хати, то брали із собою хліб, скатертину, рушник. За охоронців дому вважали ластівку,лелеку.

Послухайте легенду про лелеку.

ЛЕГЕНДА ПРО ЛЕЛЕКУ

На солом’яній стрісі будинку, в якому жила сім’я з двома немовлятами, було гніздо чорногузів. Одного разу хата загорілася, язики полум’я ковзнули по стрісі. Заметушилися лелеки, стали кликати господарів. Але вони були далеко в полі і не могли того почути. Тоді птахи кинулися у вікно і винесли дітей. З того часу у них чорні кінці крил, червоні ноги і дзьоб – обпалили в полум’ї.

Народ склав багато повірʹїв про лелеку.Ось деякі з них

-З давніх часів вважалося, що лелека є провісником щастя і добробуту. Селяни вірили, що в дім, на якому з’явилося його гніздо, прийде щастя і злагода, в сім’ї припиняться сварки, діти ростимуть здоровими, у господаря буде добрий урожай на полі.

-За розорену оселю лелеки можуть помститися – підпалять стріху або принесуть змію у двір.

-Тому, хто урятував або оберіг чорногуза, птах віддячиться сторицею – людину будуть супроводжувати щастя і удача.

-Чорногузи розуміються на людях – селяться лише в добрих і працьовитих.

-Того, хто зруйнує гніздо чи підніме руку на самого птаха, переслідуватимуть злидні і невдачі.

Учень. Люблять птаху цю дорослі і малі,
              Символ спокою та миру на землі.
              В синім небі майоріють два крила,
              Це лелеченька нам долю принесла,
              А якщо вона над хатою кружля –
              Там народиться прегарне немовля,
               І лелеку привітають залюбки
               Мама й тато, найщасливіші батьки.
               І тому я попросити вас хотів:
               Бережіть, будь ласка, люди, цих птахів!

Всі.Де лелека водиться, там щастя родиться.

Ведуча-мама.Хата входить у життя кожної людини, як щось найсвятіше, найтепліше. Тому що в цьому рідному куточку в кожного були найперші радощі, хвилини дитячого щастя.

Рідна стріха

Любіть свою хату,

Хоч і не багату,

Тут ви бігали до мами

Дрібними ногам

Тут ви підростали,

Божий світ пізнали,

Звідси батько вас за руку

Вів у школу, у науку.

Тут ваша утіха,

Радість і потіха.

Гей, нема то, нема в світі

Як та рідна стріха.

Вправа« Гронування» . Складання «павутинки» .

-Діти,давайте складемо «павутинку» до слова» хата».(На дошці малюнок хати,діти прикріплюють відгадки,зазделенідь приготовлених вчителем )

1.На портреті висить, красується,всі в світлиці ним милуються.(Рушник) 2.Чотири братці під одним капелюхом стоять, одним поясом підперезані. (Стіл) 3.Стоїть на дорозі, усім заважає: хто йде, той штовхне, а з дороги ніхто не прийме. (Двері)4.Наскакалось, назвивалось,під припічком заховалось. (Віник)5.Поле скляне, а межі дерев'яні. (Вікно) 6.По сінях то так, то сяк, а в хату ніяк. (Двері)7.Всім, хто прийде й відійде, руку подає. (Дверна ручка)8. В куті стою я ніч і день, з місця не рушусь, мов той пень,взимку мене обіймають, влітку забувають. (Піч)9.Місце для відпочинку.(Лави)10.Невеличка вхідна кімната.(Сіни)11.Парадна кімната в хаті.(Світлиця)

$D:\101PHOTO\свято квітів.робота з батьками\20161110_130344.jpg$

Вчитель.Біля хати садили вишню, калину, вербу чи березу, а з квітів — мальви, м'яту, півники, чорнобривці, нагідки, барвінок. Усі ці рослини в українців давно стали символами. Тому вони завжди прикрашають українську оселю.

2-й учень. Гарно в нашому садочку:

І дерева, і квіти —

Чорнобривці та барвінок,

Рута, м'ята, нагідки!

3-й учень. Біля хати — квіти,

Мальви та жоржини,

Й ніби сонце сходить, —

Соняшник за тином.

Ведуча-мама.Рідна хата ! Оспівана в піснях, прославлена у віршах, майстерно описана у творах видатних людей ! Український народ – талановитий, співучий . Свою рідну домівку, власну оселю він оспівав у піснях.

Пісня Н.Май»Рідна хата»

Вчитель . Якби нас навчили вклонятися рідному порогові, мові, шанувати батька, матір, окраєць хліба, може тоді б не розгубилися здобутки, зібрані попередніми поколіннями.

Говорячи про рідну оселю ми не можемо не згадати про запах свіжоспеченого ненькою хліба. Хліб завжди лежав на столі. А на Різдво й Великдень ще й свічку запалювали.

Час народження хліба…Це було справжнє священнодійство. Коли паляниці мали саджати в піч, то тісно причиняли двері хати не тільки тому, щоб зберегти тепло, щось глибше і значущіше таїлось в усьому процесі випікання хліба.

Пісня»Український коровай.»(Батьки вносять випічки роздають гостям та дітям.) $D:\101PHOTO\свято квітів.робота з батьками\SAM_1350.JPG$

Вчитель.Підводячи підсумки нашого уроку хочеться висловити сподівання, що ви берегтимете все те, що нас оточує. Адже мамина пісня, бабусина вишиванка, батьківська хата, толока, портрети на стіні найдорожчих людей, рушники – все це наша родовідна пам'ять, наша історія, часто і сумна, але в основі своїй велична.

Не забувайте про що ми сьогодні говорили і розкажіть згодом своїм дітям, рідним.

docx

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Бухтій Ксенія Миколаївна

Пов’язані теми

Класному керівникові, Інші матеріали

Додано

17 серпня 2018

Переглядів

1248

Оцінка розробки

Відгуки відсутні