"Це заповітне слово мир...", виховний захід

 

 

 

 

 

 

Це заповітне слово «мир»!

 

 

 

 

 

Підготувала:

Левченко Г.М.

Педагог-організатор

Загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів

 

2016 р.

Звучать позивні

1 ведуча.  Вітаємо всіх! І малих і великих,

         І літніх і немолодих.

    Бо тема, якої сьогодні торкнемось

    Для вас, і для нас, і для них.

 

2 ведучий.  Ми поговоримо про те, без чого

  Дуже важко жити, навіть не жити,

  А виживати, а щоб не виживати,

  Щоб не страждати, щоб не бідувати

Нам потрібен

 

Разом:     МИР!

Танець голубів

Читець:  На світі багато чудових країн,

Мені – наймиліша, найкраща країна,

Яка піднялася, мов Фенікс, з руїн,

Безсмертна моя Україна.

 

Квітуй, мов калина над плесами вод,

Будь в дружбі і праці міцна та єдина

Хай буде щасливим твій вільний народ

Миру тобі, моя рідна країно!

 

Пісня Петриненка «Україно, Україно…»

1 ведуча. Кожній людині мила та місцина, де вона вперше побачила світ, де ступила на росяну стежину її, ще дитяча, ніжка, де голубила вушко ніжна мамина колискова, де живуть мама і тато, дідусь і бабуся – рід, родина. Для нас це – мати-Україна.

2 ведучий. Родина до родини то народ. Народ, яким гордимося по праву. Бо     маємо ким пишатися, маємо кого наслідувати.

3 ведуча. Колесо історії, а значить і часу, не зупиняється. Життя триває. Минають століття за століттями. Вони приносять народам світу  різну долю. Одним вона всміхається і дає можливість вільно розвиватись,  рости і процвітати, інших – цурається, переслідує, ставить на шляху різні перешкоди, природні та штучні, які гальмують процес їх розвитку. Такі народи приречені на занепад, вимирання.

4 ведучий.  Чи є ще на світі такий народ, чия земля була б так напоєна кров’ю і засіяна кістками його синів і дочок, як українська? Історія, напевно, такого не знає. Наш волелюбний народ терпить і страждає але немов скошена трава, пускає все нові і нові паростки і пнеться до волі, до світла, до сонця. За що і бореться віками.

1 ведуча. Прошу зауважити: не загарбує чужі території, не жадає багатства сусідніх земель, ніколи не йде з війною, а бореться за свою волю і незалежність. І це дає нам велике право називатись миролюбивим народом.

2 ведучий. Та грубий і тяжкий чобіт прихожого зайди, або «старшого брата» постійно пригинає нас до землі, не дає можливості випрямитись, знищуючи культуру народу, відбираючи мову, фальсифікуючи історію, переконуючи і запевняючи нас і цілий світ у тому, що це роблять з гуманних міркувань, для добра українського народу.

3 ведуча. Український народ пройшов довгий шлях, офіруючи на вівтар свободи мільйони людських жертв. І при цьому зумів зберегти у собі оту нерозгадану силу, яку в наших генах залишили нам як національний спадок наші чесні, свободолюбові та миролюбиві предки. Хоч як нас цуралася доля, до лав борців за волю і незалежність постійно вливались нові і нові кращі сили української нації.

 Пісня «За Україну»

4 ведучий. Вони зродились великої години. Патріоти України, віддані справі рідного народу, ці мужні люди у важкі часи визвольних змагань демонстрували зразки героїзму в ім’я волі, нескореності і справжнього миру на своїй Богом даній землі. Саме про них, про їх мужність і героїзм цей відеофільм.

Перегляд фільму «Сини України»

Звучить лірична. (На сцені дівчина в українському костюмі з маками та волошками в руках)

Дівчина.  Ідуть в Україні дощі,

Чи спека розпачливо диха,

І котяться, котяться дні

Від щастя, нещастя та лиха.

 

Ой котяться, котяться дні,

І як їх, і чим зупинити,

І подих зі сходу війни…

Хоч жито колише вітер.

 

І милі волошки цвітуть,

І маки червоні палають,

І люди вкраїнці мої

Так спокою-миру бажають.

 

Хлопець в  українському вбранні:

Одвіку жили у народі

Не фраза красива, не жест –

Але ідеали свободи

І честь України, і честь…

 

За них під козацькі клейноди

Йшли люди і ліку їм несть.

В серцях ідеали свободи

І честь України, і честь…

 

Пісня про Україну.

Історик.   25 років, як ми «вирвались» з під крила «старшого брата». Доля вдарувала нам новий шанс. Не всі 25 літ були во славу України, але ми стараємось, ми прагнемо, ми боремось, ми йдемо до мети: волі, процвітання, миру.

   За 25 літ виросли нові Богуни і Мазепи, Наливайки і Сагайдачні, які усвідомлюють, що вони правнуки дідів-прадідів – героїв.

    Трагічні події в Україні, починаючи з листопада 2013 року, тривожать кожного з нас, колишуть свідомість, не залишаючи байдужими нікого. Чого хочемо ми? Волі, миру, процвітання. А це не співпадає з планами Москви. Ми вже давно навели б лад у «власному домі», якби не східний сусід. Нажаль нині ми тільки мріємо про мир, пам’ятаючи, що там, на Сході нашої держави, щодня жертвують життям сини України, щоб наше небо було чистим. Чого ви бажаєте нашим бійцям?

(Діти-глядачі висловлюють свої побажання)

Пісня «Ти моя країна, рідна Україно»

Читець: Війна… Ти був там? Ні? То ти щасливий,

Бо ти не бачив сльози, біль і кров.

Не бачив ти, як погляд свій зрадливий

Кидала смерть на юних знов і знов.

 

Чи бачив ти як проводжає мати

Свого єдиного, не воїна – дитя,

І молить Бога, щоби дочекати,

Або за нього дать своє життя?

 

Чи чув ти тихий плач дівчини,

Коли почула вість, що вже нема

Того, до кого серцем лине,

І що тепер вона уже одна?

 

А може ти вдовиний погляд бачив,

Тої вдови, що на руці дитя?

Що ще недавно тато сина няньчив

Сьогодні ж – сирота оце маля?

 

Не розпач, а прохання в моїм слові,

Бо хто нам допоможе? Тільки Бог!

Дай сили, дай наснаги українцям

Побачить світло правди перемог.

 

Читець:  За ці три роки Україна прожила цілу історичну епоху. Її завершення ще попереду. Ще палає полум’я війни на Донбасі. Майже щодня надходять страшні звістки про загибель сина, брата, чоловіка, батька. Укривають чорні хустини голови передчасно посивілих матерів, квилять жалібно зигзицями дружини, безутішно ллють гіркі сльози чаєнята-діти, що передчасно осиротіли. І зрозуміє кожен, чому ми так хочемо миру.

 У горнилі сьогоднішнього воєнного часу ми ще не належно вшановуємо пам’ять новітніх героїв, але час прийде історія закарбує їх імена на своїх стрижалях, а ми у своїй пам’яті.

Танцювальна композиція «Живімо і пам’ятаймо»

 Люди, що кладуть життя за волю своєї землі – вічні. Вдаруймо їм хвилю свого життя згадавши.

Хвилина мовчання

 Не з книжок та кінофільмів, не по наслухах, а справжня, страшна війна-біда знайома нам нині. Може тому, ми, як ніхто, прагнемо цього священного і благословенного слова «мир», усвідомлюючи, що за нього, за цей «мир» треба боротись нам усім, шукаючи для цього шляхи, способи, дії.

Сьогоднішню нашу зустріч завершімо загальношкільним флешмобом у шкільному дворі під гаслом: «Миру тобі, Україно»