Читання мовчки. Як волелюбці Велетня побороли. Українська література. 7 клас

Текст для читання мовчки. Українська література. 7 клас.

Як волелюбці Велетня побороли

Хочете -  вірте, а якщо не бажаєте – ні, та я розповім вам одну бувальщину. Діялося це дуже давно:  ще за тих часів, коли люди, щоб прокинутися, орієнтувалися на спів півня, а не на звук будильника. Ото в ті часи жив на прекрасній землі, багатій квітами та родючими землями, чарівний народ – волелюбці. У їхній казковій державі під назвою  Волекрай усе було до ладу: працьовиті та щирі люди, справедливий мудрий князь Воледар, приємний  м’який клімат, урожайні ґрунти, давня цікава історія, чудові родинні традиції. І дуже добре жилося народу волелюбців у своїй державі. Уміли вони  сумлінно працювати, оригінально відпочивати, мали талановитих мешканців, тому ніколи не сумували. Найбільшим даром, яким володіли люди цього краю, була пісня. Мала вона магічні властивості: могла й до сліз довести, і заколисати, і розвеселити, і минуле нагадати, і на героїчні вчинки надихати.

Усе було б добре, але вирішив якось злий Велетень поселитися на землях волелюбців. Пояснити його злий задум було важко. Адже у нього було все: своя держава, володіння, статки… Мабуть, керувала ним заздрість та жадоба до чужого. А ще ходять легенди, що давним-давно (ще коли Велетень був дитиною) його душу забрала зла чаклунка. І з тих часів він зростав, міцнішав, але не було користі з його сили: то дерева повикорчовує, як розсердиться, то звірят усіх розлякає своїм криком…

Прийшла біда і в наш славетний Волекрай. Забажалося Велетню залякати його мешканців, підкорити собі та заволодіти цим мальовничим квітучим місцем. Використав злодій проти жителів свою силу та жорстокість. Прийшов на їхню землю, почав усе нищити, руйнувати, трощити. Проти Воледара використав погрози: «Якщо добровільно не віддаси мені державу, усе зруйную, живого місця не залишу, воледарців голодом заморю!» Задумався князь Волекраю про долю дорогих йому людей та й вирішив покинути серцю милі місця, піддавшись залякуванням тирана: своїх громадян він любив більше за все!

Велетень запанував у Волекраю. Та бракувало йому мудрості й людяності, яку мав справжній володар цієї держави. Лиходій не цінував унікальність земель, які йому дісталися,  не дбав про народ, який тепер лише тяжко працював. І загарбнику усе чогось не вистачало, не став він щасливим і тут. Не даремно говорять: «Чужим добром не забагатієш». Але робився негідник ще лютішим, ще жорстокішим. Не було сонечка над цим краєм, усе заполонили чорні хмари.

Не знаю, скільки часу минуло, - а це загальновідомо: коли дні йдуть один за одним без радості та надії, то губиш їм лік. Але побачив князь Воледар, що немає щастя у його колишніх володіннях: зникли веселощі, усе стало наче пусткою, а найголовніше – не чути пісень у квітучій колись державі… І зрозумів, яку помилку зробив. Залишивши воледарців під пануванням Велетня, він врятував їм життя й будинки, але не зберіг головного – надії й віри у щасливе майбутнє! Вирішив Воледар повернути ті щасливі часи, які відібрав у них лиходій! Але водночас розумів, що силою зло не здолати. Згадав він про унікальний дар, яким володів він та його народ. Усе гарно продумавши, переодягнувся у звичайний одяг подорожнього й почав ходити від будиночка до будиночка, співаючи:

Милі мої люди,

Єднаймося!

        Справа спільна буде,

Збираймося!

Зачувши голос свого мудрого князя, кожен волелюбець неначе прокинувся, ожив і згадав своє коріння, минуле, відродився для спільної справи – вигнання Велетня з їхніх земель!

Воледар розповів народу, що лише спільна пісня – голосна, дружна, наповнена вірою в перемогу, може мати магічну силу побороти загарбника! І покотився Волекраєм мелодійний спів, який нікого не залишав байдужим, ніжно торкався найпотаємніших куточків людської душі! Долетів він і до серця Велетня, пройняв його зсередини й зробив неймовірне – злі чари старої відьми розвіялися, як ранковий туман. Відбулося все так дивовижно й миттєво: чорні хмари розтанули, над землею волелюбців засяяло яскраве сонечко! Але  найголовніше – душа Велетня наповнилася світлом, він  зрозумів скільки лиха накоїв, розкаявся й відтоді став чуйним. Де й поділася його жорстокість й жадоба!

Зажили наші сміливці відтоді щасливо: Воледар господарював, як і раніше мудро й справедливо, люди жили мирно й душевно, а Велетень в усьому їм допомагав. І жодного дня в них не минало без веселої щирої пісні!

Тестові завдання

1. Де відбуваються події у тексті?

А) у Волекраї;

Б) у Волеляндії;

В) у Воландеморта;

Г) у Вільнюсі.

2. Хто правив казковою країною?

А) Лоскотон;

Б) Володимир Великий;

В) Воледар;

Г) Вільнодум.

3. Яким особливим даром володіли волелюбці?

А) чарівним поглядом;

Б) магічною піснею;

В) космічним пилом;

Г) надприродною силою.

4. У кого з персонажів прокинулася жадоба до чужого?

А) у Воландеморта;

Б) у волелюбців;

В) у Велетня;

Г) у Воледара.

5. Яка легенда ходила про Велетня?

А) що він уміє спиняти час;

Б) що у нього багато талантів;

В) що він був колись змієм;

Г) що його душу забрала зла чаклунка.

6. Чому Воледар добровільно віддав свою державу Велетню?

А) був слабким;

Б) злякався;

В) не хотів смертей та руїн;

Г) йому було байдуже.

7. Вираз «Чужим добром не забагатієш» може відтворювати:

А) тему тексту;

Б) ідею тексту;

В) проблематику;

Г) немає зв’язку з цим текстом.

8. Чому Велетень не став щасливим на загарбаних землях?

А) тяжко працював;

Б) захворів;

В) усі мешканці пішли в інші краї;

Г) не цінував те, що дісталось.

9. Чим збирався подолати зло Воледар?

А) силою;

Б) грошима;

В) згуртованістю;

Г) хитрістю.

10. Що найважливішого відбулося з Велетнем?

А) його прийняли волелюбці у свій гурт;

Б) він зрозумів скільки лиха накоїв та розкаявся;

В) він зажив нарешті щасливо;

Г) нічого важливого з ним не відбулося.

11. Який виховний підтекст містить прочитане?

А) у єдності сила; награбоване не принесе щастя;

Б) не потрібно боротися; можна терпіти зло;

В) від нас нічого не залежить; долю вирішують сильніші;

Г) добро перемагає лише в казках.

12. За жанром прочитаний текст?

А) казка;

Б) повість;

В) оповідання;

Г) роман.