"Чорнобиль не має минулого часу"

Виховний захід "Чорнобиль не має  минулого  часу"

Мета: Розширити знання дітей про Чорнобильську трагедію, наголосити про потенційну небезпеку радіації для усього живого, розповісти про ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, показати, що чужої біди немає. Вчити застосовувати у повсякденному житті елементарні радіаційно-гігієнічні навички. Виховувати любов до рідного краю, природи; виховувати у дітей людяність, та згуртованість доброту.

 

            Ніс теплий вітер на крилі весняний аромат.

            Цвіли кульбабоньки малі, і ліс, і сад –

            Все зеленіло і цвіло, рвучись у майбуття.

            З квітневим сонячним теплом лилось життя.

            Блакиттю обгортали світ прозорі небеса.

            Буяв кругом казковий цвіт. Яка краса!

           

Вчитель: Діти, а хто мені скаже, який зараз місяць? (Квітень) Так, правильно, а хто знає, яка біда трапилася цього місяця на Чорнобильській атомній електростанції? (Відповіді дітей). 26 квітня 1986 року на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС сталася найбільша катастрофа сторіччя. Це була трагедія не тільки для України, а й для всього людства. Найбільшому радіоактивному забрудненню піддались області України, Білорусі, Росії. Це територія з населенням 7,1 млн осіб, із них 3 млн дітей.

    Так, велике горе тоді спіткало не тільки Україну, а й інші держави, особливо наших сусідів – Білорусію та Росію. Тоді, у місті Чорнобилі, на станції, яка виробляла нам світло, стався дуже сильний вибух, що зруйнував реактор. В результаті вибуху у повітря потрапила велика кількість радіаційного пилу, який почав вбивати все живе навкруги.

    Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із

ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини.  Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених.

   Як багато горя... Воно б'є у наше серце, у свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви.
Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься і доля сонечком зійде, з'явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій краю.

 

Учениця

У луках пишається калина,

Біжить по каменю вода.

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече, мов пташа, дитина,

Цвіте і сяє далина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна.

Здається, ніби мирна днина,

Протее, Чорнобильська біда

Не проминула без сліда.

І гіркота пече полинна.

Передчуття терзають злі;

Повторюють все важче й важче,

Що вічно будуть син і мати,

І будуть люди на Землі.

 

    Пролітають роки. Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжує життя. Вона мовчки страждає за помилки людей. Природа оживає:

Жасмин цвіте, і трави косять,

І сіно пахне і п’янить.

І йдуть дощі, коли не просять,

І з вітром колос гомонить.

Усе живе жадає жити,

Снаги і сили повне вщерть.

І важко, й страшно говорити,

Що над усім чигає смерть.

 

Учень

Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І плине над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

І попелом покрились села,

І згинуло усе живе.

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра.

Про наслідки Чорнобильської трагедії написано багато віршів.

Учень: Луг не тішить око зелен-рутою,

            В ліс і гай заходити не можна.

            Кожна квітка дихає отрутою,

            Отрутою налита травинка кожна. 

 

Учень: В порожніх селах вітер квилить,

            Тополі гне і дуби хилить,

            Стоять на сонці полини,

            Ростуть в городах бур’яни.

            З річок веселки воду п’ють

            І страшно яблуні цвітуть.

 

Вчитель: Діти, ми прослухали вірші. А про яку біду в них говориться, що це за отрута, яка є в кожній травинці, квітці? (Відповіді дітей). Так, це радіація – невидимі промінці, які складаються з маленьких частинок, що руйнують усе живе довкола.

 

     Вчитель: А як насправді все було нам розповість ліквідатор Чорнобильської АЕС Гриценко М.І.

Про Чорнобильську трагедію писали не лише дорослі, а й діти. 16 років тому назад маленька 9-річна київська поетеса Віка Івченко написала вірш, який назвала …                                       

                            «Журавлі».

Учень: Летить по небу журавлиний клин –

            Посланець із минулого століття.

            Де взявся він серед димів і сміття –

            Мов сирота, у просині один?

                       

            Старий вожак минає наш масив

            І повертає в бік Пущі-Водиці.

            Невже не знає бідолашна птиця,

            Що там реактор трави оросив?

 

            І ми злітаєм, наче журавлі,

            Хоч вже давно відбилися від клину.

            Безсилі врятувати Україну –

            Найкрасивішу часточку землі.

 

Учениця

Хай стане мир міцнішим у стократ,

Хай над Землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження,

Його уроків людство не забуде.

- Діти, які уроки Чорнобиля має на увазі автор цих рядків?

   Головний урок: людство, яке відкрило атомну енергію, ще не було готове до її безпечного використання. Людство зі своєю техногенною цивілізацією прагне до нових відкриттів, нових знань. Але морально ще не готове правильно використати свої знання, не зашкодивщи природі і самому собі.

 

На Землі, у домі вселюдському

Протиріч і негараздів тьма.

Люди! Будьмо пильними у ньому –

Іншого житла у нас нема!

За днями дні — минув повільно рік,

За днями дні — і 32-й минає.

Нехай же лихо наше проминає

І в світі не повториться. Ні! Ні!