«Чорнобильська трагедія – одвічний слід на Україні» (година пам’яті)

Про матеріал

Визначаючи значимість та важливість гідного відзначення роковин Чорнобильської катастрофи, високо оцінюючи подвиг та самовідданість громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи в нашому училищі був проведений відкритий захід «Чорнобильська трагедія – одвічний слід на Україні».

Перегляд файлу

«Чорнобильська трагедія – одвічний слід на Україні»

(година пам’яті)

Виконала:

Клипа О.М.,

вихователь

ХДВУФК № 1

Мета:

  • навчити вболівати за минуле своєї держави;
  • формувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;
  • розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;
  • виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.

Обладнання:

  • плакати;
  • запалена свічка;
  • відеофільм «Чорнобиль», «20 фактів про Чорнобиль»;
  • музичний супровід.

Вихователь:

Всіх нас привела сюди і з’єднала трагічна подія. 26 квітня – найтрагічніша дата в історії нашого народу. Адже цього дня 1986 року сталася жахлива подія – вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС. Минуть роки і десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей, - і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від скривдженої землі. Проблема Чорнобиля – це біль України.

Учень:

Чи буде квітень, як завжди

Дарунком весняної здоби.

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його Чорнобиль?

Чи може викреслимо його

З календарів своїх допоки

Нас теплий грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Безмежна мисль, немає меж

Її спинити годі!

І ти, Чорнобилю, ти теж

Не маєш меж сьогодні.

26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

26 квітня!

В ніч із забуття

Йде страшне створіння – атомне дитя.

Суть його безкровна і зіниць нема

І уста безмовні, і душа німа.

Вирвавшись на волю з мороку ночей,

Вже калічить долі і батьків.

Виродок – створіння ціль страшну таїть

Поглина сумління, душі нам двоїть.

Простяга до серця щупальця страшні

І вселяє муки, муки неземні.

Присипляє мозок посвистом глухим

Стронцієву дозу сипле, наче дим.

26 квітня!

Люди не проспіть!

Атомне століття раною горить.

Кличе кожне серце стати з злом на боротьбу,

Щоб зустріли внуки вранішню зорю.

І виростають покоління

Котрі не чули тиші

Що зберегли ми, що надбали

Що дітям в спадок передать?

Тепер тут зона, а була земля,

Тут був чорнозем, а тепер Чорнобиль.

1-й ведучий:

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції, будівництво якої було розпочато в 1971 році. В 1983 році вже працювало 4 енергоблоки цієї електростанції із запланованих шести.

Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

2-й ведучий:

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього. Цим частинам часу в народі вже дано назву – два кольори часу.

1-й ведучий:

Ту мирну весняну українську ніч на берегах Прип’яті люди ніколи не забудуть. Вона була, як зараз усім здається, найтихішою і найтеплішою. І не сповіщала про біду. Навпаки всім жителям містечка атомників ще звечора, під вихідний, жадалося отримати від природи хорошу погоду. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня відлік часу став уже не мирним, а бойовим і аварійним. Відлік пішов на хвилини і секунди. О першій годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної станції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.

 

 

1-й ведучий:

«З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами.

Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км.

На вершині його утворилась світла куля, яка начеб засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь».

2-й ведучий:

Зойкнула Земля чаіним криком

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

– Йди, синочку, хто ж коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем

– Сину, вбережи і захисти!

Вийшла жінка з немовлятком ніжним:

– Йди, коханий, хто ж коли не ти?

1-й ведучий:

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежники по охороні Чорнобильської АЕС на чолі з начальником корпусу Володимиром Правиком.

2-й ведучий:

23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 м2. Адже в цьому залі знаходились всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитись на бікфордів шнур.

1-й ведучий:

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

1-й учень:

Вогонь і землю зріднили собою

І кипіла у них під ногами земля

Навіть небо двигтіло од вогненного болю

І тривога палюча долітала здаля.

А трагедія кожну мить наростала

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою тайну.

Як спинити її – гуртувало єдине бажання,

Не терпілось, не ждалось – загрожував згаслий час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на все.

4-й учень:

Через 2 тижні після аварії красивий юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер у московській лікарні, так і не побачивши народженого вже після трагедії молодою дружиною первістка. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: «Тримайтесь ближче до життя, хлопці».

5-й учень:

Лейтенанти – хлопці непохитні,

Молоде, вогненне покоління.

Ви, як пам’ять у тривожнім світі

Раду незнищенного коріння.

Першим важко. Ви ж були найперші,

Із вогню та в полум’я шугали

Не до подвигів і не до звершень

Ви ж собою людство заступали.

Та серця, мов кремені, не вгасли

Залишались іскрами на тверді

Тільки жити – в нас бунтує спрага,

Та продовжить пісню родоводу.

А лишилась вірності присяга.

Батьківщині. Матері. Народу.

6-й учень:

Коли молоді пожежники, котрі першими вийшли на лінію вогню, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони ступили в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

7-й учень:

Перший удар на себе

Перший вогонь на себе

Так відчайдушний Данко

Людям віддав своє серце.

Як же тут не згадати

Поруч з ним не назвати –

Вас, що уміли серцем

Грізний вогонь зупиняти.

І віддали – що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що врятували,

Долю моєї дитини.

Майор Телятников.

8-й учень:

Із вогню у безсмертя смерть поправши ступили вони.

Одразу за пожежниками приступили до роботи медики. Швидко зорієнтувавшись в обстановці, надавши першу медичну допомогу визначили межі часу перебування в радіоактивній зоні. Медики працювали цілодобово.

Люди в білих халатах до землі вклоняюся вам!

В час біди – ви солдати! Чи ангели милосердя?

Це крізь ваші серця йде жорстока передова

Де незвично чатують порожні очиці смерті.

Скільки крапельок крові волає у мікроскоп

Про третину життя. Що тільки й встиг хтось прожити

І тривожно сьогодні, мов у горлі саднить волосок,

Слово не постигне пристрочує лейкоцити.

Одними із перших зустріли цю біду і працівники зв’язку. У ті напружені трагічні хвилини після вибуху і метал не витримав: пульт централізованого зв’язку «Київ – Прип’ять» замовк. Та вже через 20 хвилин він вже знову заговорив.

Міліціонери складали списки жителів Прип’яті і 27 квітня провели організовану евакуацію людей. Люди виїжджали з Прип’яті з надією на повернення до рідних домівок.

… йдуть колони, колони, колони…

Розминаються повні – порожні,

Незбагненна процесів болю,

У автобусах тих подорожні

Ідуть наче із долі в недолю

На вокзали, в лікарні, у безвість

Із Чорнобиля, з Прип’яті, звідки?

Розтривожено вуликів безліч

Невидимого стишені свідки.

9-й учень:

Шестеро із 20 чоловіків двох караулів невдовзі померли.

– Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

– Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

– Сержант Микола Васильович Ващук;

– Сержант Володимир Іванович Тищура;

– Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

У вогні не згорів їх жертовний чорнобильський слід. Ще затужить по хлопцях Земля і скорбота земна.

(Хвилина мовчання).

Світ з посивілим житом

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом

Ще на вустах Батьківщини.

Світ – з лугами, лісами,

З ріками і зорею

З чистими небесами

Над скупаною землею…

І віддали все, що мали

Життя – що одне в людини

Вірю, що ви врятували

Долю моєї дитини.

1-й ведучий:

Доля нашої днини після Чорнобильської катастрофи сумна і нелегка, але все дається в порівнянні. Щастя нашої днини в тому, що ми живемо, що ті, що могли ніколи не народяться після 1986 року народились, живуть і вчаться творити прекрасне.

2-й ведучий:

Наслідки вибуху четвертого реактора Чорнобильської атомної сколихнули весь світ. В результаті аварії стався величезний викид радіоактивних ізотопів з активної зони реактора, які радіоактивною хмарою перенеслись на великі відстані.

1-й ведучий:

Йод – 131, цезій – 134, 137, стронцій – 90, плутоній – 239, плутоній – 240. весь цей радіоактивний дощ розлетівся і висіявся на територіях України, Білорусії, Росії. Радіоактивного забруднення зазнало майже 50 відсотків території України. В життя мільйонів людей увійшли слова радіація, зона, ліквідатор, відселення.

2-й ведучий:

А на квітучий українській землі з’явились пусті міста і села, мертвий ліс, в який не можна ходити, сади з яблуками, насиченими радіоактивною отрутою, вода, яку не можна пити, і навіть повітря, яким дихаємо, стало ворогом.

5-й учень:

Впала з неба додолу потривожена ангелом зірка

Покотилась до обрію, збурила зоряну синь

На душі стало сумно, на устах стало солоно-гірко

Бо Чорнобиль – трава – не полин.

Чом же ти, Україно, материнська вербова колиска

Знов така мовчазна, мов обпалена груша стоїш?

І течуть твої сльози, і болять твої роки так близько.

Чом не просиш у Бога здоров’я для діток своїх?

Ти завжди була з Богом, не нужденна ні хлібом, ні сіллю

Як же ти допустила, щоб скалічили душу твою?

Впала з неба зоря, покотилась Чорнобильська зірка…

Сіра осінь прийде, готуватись до вічності треба,

І петля радіації стягує шию твою

Встань, моя Україно, простягни свої руки до неба

Знай, що Бог ще чекає молитву твою.

На сьогоднішній день два з половиною мільйони людей проживає в забрудненій зоні, з них вісімсот тисяч дітей. Смерть 35 тисяч людей пов’язана з аварією на ЧАЕС та її наслідками.

2-й ведучий:

Радіація – невидимий і тому підступний ворог всього живого. Від неї важко вберегтися, захистити себе і природу.

Як відомо, і зараз у зоні відчуження проживають люди. Їх дуже мало. Та все ж живуть. Ось що побачили льотчики, пролітаючи над зоною.

7-й учень:

З вертольота її запримітили

Не одразу означиш словами.

Бо тополі іржаві, як мітли,

Скрутно небо метуть головами.

1-й ведучий:

Чорнобильська біда торкнулась чорним крилом Житомирщини. Найбільше постраждали Народицький, Олевський, Лугинський, Коростянський райони. А в Новгород-Волинському районі в зоні підвищеної радіації опинились села Курчиця, Городниця, Дубники та інші.

Учень:

Радіаційна днина б’є на сполох

Радіаційні стогнуть небеса

Двадцятий вік – як доля, а не спомин

Як хліб душі, як мамина сльоза.

Людство прагне Всесвіт осягнути

І себе у ньому зрозуміть.

А тривожне «бути чи не бути» –

Грізно над планетою висить.

На землі у домі вселюдському

Протиріч і негараздів тьма.

Вихователь:

Час невпинно йде вперед. Віддаляється чорна дата Чорнобиля, про яку з болем і сльозами згадуємо нині. І хочеться, щоб більше ніколи і ніде у світі не повторилося подібне лихо.

Чорнобильська аварія – перший дзвінок у ХХІ століття. Нехай у цей день, день національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобиля відгукнуться в душах кожного з нас співчуттям і милосердям. (Дзвонять дзвони).

Середня оцінка розробки
Структурованість
2.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Вінник Ірина Іванівна
    Загальна:
    4.0
    Структурованість
    2.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
docx
Додано
23 листопада 2020
Переглядів
2393
Оцінка розробки
4.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку