Цікавинки про водогони

Цікавинки про водогони

Чи знаєте ви, що…

 Римляни були найзнаменитішими будівельниками водопроводів, але далеко не першими. За тисячу років до виникнення Римської республіки водопровід, що живився від гірського джерела, був споруджений в Дамаску. Системи водопостачання були в Стародавній Персії, Вірменії та Греції. Великі міста тієї епохи Єрусалим, Олександрія, Кноссос також мали водопроводи.

Людство багато в чому зобов’язане появою водопроводу природним явищам, зокрема нерівномірному й нерегулярному випадінню опадів. Така ситуація була характерна для Месопотамії та Єгипту.

Наприклад, у Месопотамії два місяці на рік ішли безперервні зливи, а інші 10 місяців панувала посуха. Розливи річок і дощі приносили величезну кількість води, яку необхідно було зібрати й утримати стародавнім землеробам.

Через такі особливості клімату вже в IV тисячолітті до н. е. давні єгиптяни й жителі Месопотамії почали споруджувати примітивні зрошувальні системи (канали, водосховища, греблі), які дозволяли не лише отримувати щедрі урожаї, але й значно розширювати посівні площі.

У Давньому Єгипті підземна вода з глибоких колодязів піднімалася водопідйомниками й по керамічних або дерев’яних трубах подавалася споживачам.

  У Стародавньому Римі перший водопровід-акведук побудовано в 312 р. до н. е.. в період Республіки, останній – одинадцятий в 226 г. сучасного літочислення. Найзнаменитіший висотний акведук спорудили в 144 р. Він дозволив розширити місто в східному піднесеному напрямку. Вода в Рим надходила з гірських пагорбів, з відстані від 25 до 100 км від міста. Римляни будували акведуки по всій своїй імперії і деякі з них у сучасній Франції та Іспанії функціонують донині.

У Вільнюсі будівництво водопроводу було розпочате в 1501 р., у Парижі наприкінці XVIII ст. був споруджений перший водопровід із дерев’яними трубами, в Англії — у XVIII ст.

 У XVI столітті видатний польський вчений Миколай Коперник створив перший у світі напірний міський водогін з підйомом води на велику висоту. Для цього на річці Бауде, що протікає недалеко від Фромбарка (Польща), він спорудив греблю, шлюз і відвідний канал до міста.

 Канал впродовж близько чотирьох кілометрів проходив під вежею з механічним пристроєм для підйому води і обертав колеса побудованих на нім млинів. Вода піднімалася з каналу так: між двома призматичними валами, укріпленими вгорі і внизу вежі, був натягнутий безкінечний ланцюг з ковшами, нижній вал приводився в рух водяним колесом, обертаючись, він рухав ланцюг. Ковші, зачерпнувши води, піднімалися до верху вежі на висоту 25 метрів і там спорожнялися в приймальну воронку, сполучену з великим напірним резервуаром, встановленим на пагорбі. З резервуару вода за системою свинцевих труб розподілялася по домоволодінню. Водопровід цей проіснував понад двісті років.

 Окрім Фромбарка, відомі ще декілька міст, в яких був влаштований водопровід якщо не самим Коперником, то при його участі або по його системі.

 У 2012 році  стародавній дерев’яний водопровід знайшли в Івано-Франківську. Його випадково виявили на глибині три метри. Робітники копали траншею для колектора, аж раптом побачили колоду. Коли почали її розрізати, звідтіля вдарив струмінь джерельної води. Археологи визначили: древньому водогону – 150 років, його встановили ще за Австрії. Та незважаючи на поважний вік, знахідка напрочуд добре збереглася, деревина навіть не почорніла.

 У центрі Чернігова  у листопаді 2016 р. працівники комунального підприємства “Чернігівводоканал” знайшли оглядовий люк першого міського водогону, будівництво якого велось у 80-х роках XIX сторіччя. У центрі люка ремонтники побачили невеличке зображення, схоже на герб Чернігова.

 За інформацією водоканалу, основні роботи з будівництва першого водогону в Чернігові велись у 1880-1883 роках. До 1883 року в місті було обладнано всього три водозабори. Приватних водогонів налічувалося шість, один з яких, за припущенням, вів до аптеки Маркельса.

Невідомо, коли з’явився перший водопровід у Києві. У документальних джерелах він уперше згаданий на початку XVII ст. Тоді джерельна вода була підведена від київських гір до католицького домініканського монастиря за допомогою дерев’я­них труб, прокладених під землею. Трохи пізніше — у 1636 р. — дозвіл на спорудження водопроводу отримав Братський монастир.

Таким водогоном вода подавалася до Київської духовної академії (Могилянки) на Подолі.

У Флорівському монастирі було збудовано 2, а в Братському – 1 фонтан (басейн), з котрих воду ченці розбирали до обителей. Одночасно фонтани слугували прикрасою Києва. На цент­ральній торговій площі Подолу біля Гостинного двору було збудовано в 1749 р. за проектом архітектора І.Г. Григоровича-Барського фонтан «Феліціал», якого в народі ще звали «Самсон». До цього фонтану надходила вода з нагірних джерел. Павільйон-фонтан мав ще одну цікавинку – сонячні годинники з чотирьох боків, що дозволяло киянам слідкувати за часом протягом усього світлового дня за сонячної погоди. На куполі фонтану було встановлено фігурку Ангела-Охоронця, що оберталася під дією вітру і слугувала флюгером.

У 1857 р. було збудовано локальний водогін для Київського кадетського корпусу з водозабором із ставка на р. Либідь. Вода подавалася нагору за допомогою парових насосів та труб. Дещо раніше (1855 р.) збудували водогін із двома паровими машинами в арсенальських майстернях (інженер Са­він). Потужність парових машин становила 35 та 10 кінських сил. Приблизно в цей же період (1857 р.) вперше застосовано ватерклозети в Київській фортеці. Ще раніше, в 1843 р., у військовому шпиталі Київської фортеці було пробурено першу артезіанську свердловину глибиною 103 м.

У  1872–1895 рр..  збудовано централізований водогін з водозабором із Дніпра в районі Поштової площі та очищенням води на піщаних фільтрах.

У 1895 р. було пробурено перші дві артезіан­ські свердловини і підключено до водогону. До березня 1896 р. – ще дві, а до літа 1896 р. – збудовано 7 свердловин.