Цнотливість - родинний оберіг нації

ЦНОТЛИВІСТЬ – РОДИННИЙ ОБЕРІГ НАЦІЇ.
 

1. ПРИЧИНИ ВИМИРАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДНОСТІ До вiтчизняних прогнозiв ненормальної демографiчної ситуацiї в Українi додались й ООНiвськi. Вони пiдтверджують те, про що ми вже знаємо, але нiби не усвiдомлюємо: до 2050 р. українцiв в Українi залишиться 20-25 млн., тобто лише 40-50% вiд того числа, iз яким переступили межу третього тисячолiття. Мета цiєї лекцiї – донести народу України iнформацiю про морально-етичнi та духовнi проблеми вимирання української людностi та надати шляхи до подолання цiєї духовно-моральної кризи.

          Мораль, як одна з основних складових частин духовностi, є сукупнiстю правил i норм поведiнки, якi забезпечують людськiй спiльнотi загалом i кожному iндивiду, зокрема, можливiсть iснування в цьому свiтi. Двi кардинальнi пiдвалини лежать у будiвлi людської моралi: стосунки сильного i слабкого та стосунки чоловiка i жiнки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другiй пiдвалинi — продовженнi або вiдтвореннi роду. У людськiй спiльнотi має мiсце два види статевих стосункiв: полiшлюб або полiгамiя та моношлюб або моногамiя. В первiсному суспiльствi, яке тривало мiльйони рокiв, переважала полiгамiя; починаючи з т. зв. стародавнього свiту (5-4 тис. р. до н. л.) перевагу мала моногамiя. Кажемо саме про перевагу якогось iз видiв статевих стосункiв, бо в абсолютному виразi вона нiколи не iснувала. Можна припустити, що i в первiсному суспiльствi зустрiчались двоє закоханих, якi не уявляли собi статевого життя з iншим, так само як i в найбiльш суворих суспiльствах, де подружня невiрнiсть каралась або карається смертю, завжди знайдуться «влюбливi», якi не задовольняться єдиним коханням. Отже, йдеться про спiввiдношення полiгамiї i моногамiї на рiзних етапах iснування людини та про їхнiй вплив на вiдтворення людностi.

         Полiгамiя є характерною моральною нормою первiсного суспiльства, в якому люди живуть племенами i в силу примiтивних засобiв для iснування можуть тiльки колективно вижити.

          Поступовий перехiд вiд рослинної їжi до полювання на диких тварин, згодом приручення i домашнє розведення їх (тваринництво), далi землеробство, подiл працi i спецiалiзацiя занять, перетворення сильними слабких у рабiв, як джерело статкiв, привели до накопичення багатства, яким сильнi не захотiли дiлитися зi слабкими, отож виникає приватна власнiсть з атрибутами, якi мали її захистити: сiм’єю i державою. Сiм’я — це органiзована форма моногамiї, i моральною стає саме вона.

          Нас цiкавить питання, чи iснують стосовно вiдтворення людських спiльнот розбiжностi мiж полiгамiєю й моногамiєю? Існують i дуже великi, вони навiть є дiаметрально протилежнi. Полiгамiя не сприяє вiдтворенню людського роду, моногамiя — навпаки. Причин тут багато, найвагомiшi такi. По-перше, бiологiчнi. Жiнка, яка знає багатьох чоловiкiв, вiдносно рiдше вагiтнiє у порiвняннi з тiєю, що знає одного чоловiка. Це пояснюється бiологiчною природою заплiднення, бiльшою iнтенсивнiстю руйнування статевих клiтин, що надходять вiд багатьох чоловiкiв.

         Полiгамiя є першопричиною цiлого букету венеричних хвороб: трихомонiазу, гонореї, сифiлiсу, хламiдiозу, а тепер ще й СНІДу. Усi цi болячки ведуть до захворювань статевої сфери i безплiддя, передовсiм серед жiнок.

          Порiвняно недавно генетики вiдкрили таке явище, як телегонiя. Суть його полягає у зв’язку цноти з якiстю суспiльства. Вирiшальним є вплив на дитину першого в життi жiнки чоловiка. Саме вiн закладає генофонд, навiть коли жiнка народжує дитину вiд iншого чоловiка, тобто вiн є генним батьком її майбутнiх дiтей.

          Видатний учений Ломброзо, дослiджуючи родоводи багатьох вiдомих i простих людей, довiв, що доброчеснi характеристики батькiв передаються у спадок менше, нiж згубнi, передаються також i хвороби, причому в гiршiй формi.

          По-друге, соцiальнi причини. Полiгамiя, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагiтностi. Людям, що живуть у полiгамiї, не до народження дiтей. Статевий акт для них — не засiб продовження роду, а засiб отримання чуттєвого задоволення, нарiвнi з вином, гулянками тощо.

          Єдиним критерiєм правильностi теоретичних мiркувань є практика. Історiя вiдтворення людської спiльноти дає переконливi докази наведеним постулатам.

          Першi сучаснi людськi цивiлiзацiї виникли в стародавнiх Єгиптi, Китаї, Індiї, Вавилонi, Ассирiї та Ятві, тобто Трипiльськiй Праукраїнi. Показовим є порiвняння їх. Усi вони зробили неоцiненний внесок у розвиток духовностi, науки, культури, мистецтва. Була, однак, мiж ними одна суттєва рiзниця — ставлення до сiм’ї. В Ятві, Китаї та Індiї сiм’я була культом, її охорона стала першим родовим та державним прiоритетом. Згiдно iз законами Ману (Закони Ману та Вiди до країн Сходу були принесенi стародавнiми орiйцями, тобто праукраїнцями), кожного, хто прагнув одружитися, ретельно дослiджували як чоловiка. Жоден рахман (у Індiї брамин) не одружувався з дiвчиною, що мала спадковi хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в iндiйських Аюрвiдах (науках життя) цiлi роздiли вiдведено питанням шлюбу та дотримання статевої гiгiєни.

          Нiчого подiбного не бачимо в давньому Єгиптi, де духовнiсть та мораль насаджувалися левiтами – жерцями вiдвертого дияволiзму. Тут процвiтає полiгамiя, бiльше того, буденним є подружнє життя мiж близькими родичами. Так, дiти фараонiв брали шлюби мiж собою, щоб легше утримати владу. Юдейська Тора, а згодом i бiблiйний Старий Заповiт також пропагують статевi вiдносини мiж родичами. Згадайте хоча б дочок Лота, якi мали статевi контакти з власним батьком. Шлюб та статевий зв’язок мiж близькими родичами призводить, як вiдомо, до виродження потомства.

          Отож люднiсть в Ятві, Китаї та Індiї потужно збiльшувалась, а в Єгиптi занепадала, поки остаточно не була звойована арабами i не розчинилась в їхньому морi.

          Тут можна зробити певний вiдступ i навести цiкавий iсторичний факт. Звичаєво-родовий спосiб життя забороняв шлюби мiж родичами аж до сьомого колiна, виходячи iз вiдичних знань та iсторичного досвiду. Стародавнi дохристиянськi волхви особливо пильнували за «коронованими» сiм’ями, i це слiд поставити їм у заслугу. В школi нас учили, що київський князь Ярослав дiяв мудро, породичавшись з монаршими династiями Європи. Хай вам при цьому буде вiдомо, що не вiн слав сватiв до Польщi чи Францiї, а навпаки, до нього засилали, бо  Русь на той час мала значно мiцнiшi духовнi, економiчнi та вiйськовi позицiї у Європi, нiж iншi держави.

          Повчальнi iдеї щодо вiдтворення людностi знаходимо в давнiх Грецiї та Римi. У Спартi допускалась полiгамiя. Якщо чужа дружина подобалась юнаковi, вiн мiг жити з нею, правда, попередньо спитавши дозволу у її власного чоловiка. Платон висуває iдею добору подружнiх пар. На його думку, найкращi з чоловiкiв мали поєднуватись з найкращими iз жiнок i такi шлюби мала пiдтримувати держава, шлюби гiрших мали всiляко обмежуватись. Ми й досi захоплюємось зображеннями давньогрецьких атлетiв, їхнiми мiстами з ваннами й лазнями, але давнi греки залишили нам на своїх вазах та чашах i сцени п’яних оргiй, що стали масовим явищем i не сприяли вiдтворенню людностi.

          У давньому Римi розвинулись гiршi традицiї попередникiв. Чистота сiмейних стосункiв тут була зневажена. Римським внеском у вiдтворення людностi став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матерiального збагачення. Тут народилась традицiя, яка в кiнцi XIX ст. у Францiї набула форми афоризму: «Робiть не дiтей, а заощадження». Вiльнi люди Риму обмежували дiтонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утiхах i гуляннi. Результат вiдомий: вони були покаранi слов’янськими народами, якi за своєю звичаєвiстю були набагато моральнiшi.

          З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мiльярда, або бiльше нiж у 60 разiв. Можуть заперечити, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Нi, до XIX ст. медицина залишалась абсолютно безсилою щодо зниження смертностi людей, в першу чергу, вiд основної причини — епiдемiчних хвороб. Саме переселення народiв, хрестовi походи, безперервнi вiйни призводили до масового поширення епiдемiчних хвороб та розпусти. У XIV ст. епiдемiя чуми пiд назвою «чорна смерть» знищила четверту частину тодiшнього людства. Не медицинi, а високiй моральностi панiвної європейської нацiї – русинам (українцям) мають завдячувати за свiй порятунок народи Європи. Перейнявши високi духовнi та моральнi сiмейно-родовi цiнностi, подолавши згубнi традицiї вiдтворення нащадкiв у давнiх Грецiї i Римi, Європа потужно нарощувала число своїх мешканцiв.

          Про сiмейну мораль цього перiоду можна довiдатись iз праць багатьох видатних мислителiв, як-от Томас Мор чи Томмазо Кампанелла. Зокрема, про те, що особам, якi мали статевi стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялось, на них накладалось суворе стягнення; батьки, що не уберегли цноту своїх дiтей, були поганьбленi. До шлюбу допускались здоровi пари. Подружня невiрнiсть першого разу каралась в’язницею, а повторна — смертю. Усе, що стосувалось вiдтворення потомства, мало бути першочерговою турботою держави.Звiсно, на практицi не всi цi норми дотримувались, але вiдповiдна громадська атмосфера була забезпечена.

          Духовна та моральна чистота народу Русi, а потiм України була справжнiм взiрцем для всiх нацiй та народiв Євро-Азiйського континенту. Такий високий рiвень духовностi та моралi забезпечувався наслiдуванням орiйської звичаєвостi. З татаро-московським спаленням Києва у 1482 роцi та наступним просуванням у ХVІI ст. в Україну з московських земель юдо-християнської релiгiйностi спостерiгається поступовий занепад цих якостей i на теренах України.

          Перелом настав у ХІХ ст. Велика французька революцiя проголосила новi моральнi цiнностi. Її гасла — свобода, рiвнiсть, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава, як апарат пригнiчення людини, мала вмерти. Францiя – держава, що побудована на юдо-християнських засадах, i її iдеї поширились переважно у т. з. християнському свiтi. Реалiзацiя iдей французької революцiї пiшла двома шляхами. Хронологiчно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власнiсть (як у первiсному суспiльствi) i зробити всiх людей рiвними й щасливими. Реалiзувати цей шлях у Захiднiй Європi не вдалося, в тодiшнiй Росiї, як виявилося на наше горе, вдалося.

          Моральний кодекс будiвничого, диктатура пролетарiату, соцiалiзму i комунiзму формально не визнав повернення до полiгамiї як моральної норми за колективної форми власностi, але фактично було зроблено все, щоб ця полiгамiя переважала у вiдносинах чоловiка i жiнки. Згадаймо, українська народна родова мораль у нашiй країнi була розтоптана, а Вiдо-Вiстична, Звичаєва духовнiсть принижена. Мiльйони, переважно чоловiкiв, надягли однострої i пiшли на «гражданскую» та iншi вiйни; мiльйони, переважно чоловiкiв, були засланi в табори, що призвело до рiзкої диспропорцiї у спiввiдношеннi чоловiкiв i жiнок. Формально моногамна молода сiм’я, однак, першi 10-15 рокiв подружнього життя, коли й вiдтворюється потомство, жила по «общагах», нерiдко в рiзних кiмнатах. Чомусь щорiчно мiльйони радянських чоловiкiв i жiнок за профспiлковими путiвками порiзно їздили в санаторiї й курорти (сiмейнi путiвки починались десь на рiвнi функцiонерiв обкому партiї).

          Уся оця руйнацiя нав’язала нам полiгамiю з усiма її наслiдками. Рiч не лише в масовому поширеннi так званих «випадкових статевих зв’язкiв», а в шлюбнiй реальностi. Наводимо данi за 2001 рiк: в Українi зареєстровано 309602 шлюби i 181334 розлучення, або 58,6% числа шлюбiв. Отже, переважна бiльшiсть шлюбiв розпадається, потiм повторюється у новому варiантi, ще раз повторюється (правда не у 100% випадкiв). І так далi. Таким чином, нав’язана нам полiгамiя, на превеликий жаль, стала нормою в нашому суспiльствi.

          З втратою нацiональної духовностi та моралi, поверненням у ХХ ст. в Україну полiгамiї, вбивства дiтей в утробi матерi (аборти) набули гiгантських розмiрiв i з початку 60 рокiв перевищили дiтонародження; венеричнi хвороби зросли в сотнi разiв, пияцтво й наркоманiя збiльшилися в десятки i сотнi разiв. Все це врештi-решт призвело до вимирання нацiї (з 1991 р.), темпи якого наростають.

          Бути чи не бути — це драматичне запитання стосовно української нацiї нинi розв’язується на наших очах. З одного боку створюється омана, що т. з. християнськi церкви рiзних конфесiй прагнуть поновити т. з. високi моральнi цiнностi, з iншого, розповсюдження юдо-християнськими церквами вiдвертого дияволiзму роблять все, щоб знищити мораль дотла. Бiда в тому, що влада в Українi здебiльшого належала не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової iнформацiї, переважно електроннi, теж у їхнiх руках. Отож вони практично цiлодобово потужно розкладають нашу нацiю. Якщо зiставити фiнансовi i кадровi потужностi нацiональних та антиукраїнських сил, що володiють iнформацiєю в країнi, то сили явно нерiвнi, перевага на боцi антиукраїнцiв.

          Антиукраїнцi здебiльшого складаються з людей, якi не люблять подавати своєї нацiональностi, а їхнi лiдери послуговуються псевдонiмами. Разом з церквами юдо-християнського сповiдування вони насаджують нам «iнтернацiоналiзм», глобалiзм, гудять нацiональну обмеженiсть, смiються над патрiархальними сiмейними традицiями. Це — для нас, а придивiться, що вони залишають собi. Пропагують тi ж моральнi цiнностi, зокрема полiгамiю? В жодному разi. У них панує моногамiя, причому на твердiй етнiчнiй основi. Моногамiя, але полiетнiчна, трапляється у них як рiдкiсть i заохочується в єдиному випадку, коли треба iмплементуватись в коронованi родини, починаючи вiд Сталiна i закiнчуючи Кучмою. Звiсно, нам би треба мати власну голову на плечах, не слухати все це, роззявивши рота, але десь маємо тяжкий кармiчний спадок.

         Україна — не єдина вимираюча нацiя. Вимирають i нашi одвiчнi вороги — пiвнiчно-схiднi сусiди. До того ж 2050 року росiян залишиться 70-80 млн. (iз теперiшнiх 140). Дивує їхня агресивна шовiнiстична налаштованiсть. Рятуватися треба, а вони по-колишньому марять «приращенiєм» земель. А хто ж на теперiшнiй велетенськiй територiї залишиться господарювати?

          Зупинився природний прирiст людностi i в Європi. Пiсля французької революцiї, врахувавши досвiд жовтневої революцiї, її народи стали на шлях побудови т. з. Громадянського суспiльства. Вони уникнули багатьох руйнацiй, що їх перенесли ми, тепер об’єднуються, але мораль уражена там лицемiрством, подвiйними стандартами i, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мiрою, але їхнє майбутнє теж примарне iз врахуванням таких цифр. Тепер на планетi проживає 7 млрд. людей. Один мiльярд належить до країн, де люднiсть вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи i Пiвнiчної Америки. Цей мiльярд, що становить 16% людської спiльноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловiкiв i жiнок тут переважає тiньова полiгамiя. Решта п’ять мiльярдiв вiдноситься до країн, де люднiсть потужно зростає. Це передовсiм Китай, Індiя та мусульманський свiт. Тут панує моногамiя. Спiввiдношення двох дiаметрально протилежних спiльнот 1:5. Але вже через п’ять десятилiть воно змiниться до 1:8, а далi ще зменшуватиметься не на користь теперiшнього мiльярда. Цей мiльярд, поки що, має вирiшальну перевагу в технологiях, але набуття їх — рiч наживна. Гадаю, що за цi п’ять десятилiть рiзниця в технологiях зникне, i доля цього мiльярду повторить долю давнiх Єгипту i Риму.

(За матерiалами http://www. universum. org. ua/journal/2003/goliach_7. html)

2. СЛОВО ПРО ЛЮБОВ

          Дохристиянське Вiдо-Вiстичне Православ’я (де Вiди – Знання, Вiсти – Інформацiя, тобто «Наукове Православ’я»), як національний звичай мiстить у собi глибинну, наповнену великим таємним змiстом науку про Любов.

          Вiдношення до Любовi у древнiх вiровченнях – слов’янському, древньому iндiйському, античному – вiдрiзняється вiд вiдношення до Любовi, наприклад, у християнствi, буддизмi тим, що iдеалом духовного життя не була безшлюбнiсть, монаський целiбат. Бiльш того, релiгiйний аскетизм, що приводив до безплiдностi, засуджувався бiльшiстю течiй Православної духовної думки. За винятком можна приймати лише крайнi прояви у аскетичних вченнях, народжених жерцями Аїду у древнiй Грецiї, у древнiй Індiї – частиною слуг Шиви, у древнiх слов’ян – волхвами Чорнобога – недоторканими.

          Основою звичаєвого свiтогляду є те, що духовна та тiлесна любов не роздiляються, не протиставляються одна однiй, i тiлесна не сприймається за грiховну. У Велесовiй книзi, наприклад, розповiдається про плем’я костобоких, якi «чекали допомоги вiд самої Сварги, тобто Неба, перестали розмножуватися та вимерли, тому що вiд неплiдних нiкого не залишилося», «i нiчого невiдомо зараз про тих костобоких...».

          Велесова книга закликає не брати приклад з них. Не боятися, що любов може загородити шлях до неба. Бо до неба, до Вирiю чи до вiйська Перунового Велес не пускає душi людей, якi боялися життя та вiдмовилися вiд його дарункiв. Такi люди також не мають можливостей нового народження на Землi.

          Розумiння цього є i у аскетичних вченнях, але у цих вiровченнях земне життя розглядається як юдоль слiз, а смерть сприймається як звiльнення вiд страждань нижнього свiту, а у iдеалi також звiльнення вiд нових втiлень. Але така точка зору виправдана лише для змореної, тiєї, що закiнчує свiй земний шлях, людини. Бiда, коли такi думки заволодiють людьми замолоду. Навiщо тодi людинi дається життя та здатнiсть кохати? Нi, це дається не для випробувань, а саме для того, щоб людина жила та кохала.

          Це великий дарунок, велика нагорода. Той, хто вiдмовився вiд нього, що став безтiлесним духом ще на Землi, пiсля смертi не тiльки не буде мати щастя знову втiлитися у живе тiло, а буде розчинений у океанi свiтових енергiй (що для людини тотожно небуттю), а також отримує небуття духовне, нисходить на дно духовного свiту.

          Але треба знати, що дарунок кохання надається не всiм i тiльки на певний час i тому дуже важливо не марнувати його, бо грiх розпорошеного кохання є найтяжчим. Головне питання, яке Велес ставить перед душами померлих бiля брами Вирiю таке: «Чи кохали ви на Землi?». Тiльки тим, що кохали вiдкривається шлях до неба, бо батько всього сущого Род велить живим – любити. Род – це Бог Народжуючий, Вiн породив Любов, Вiн створив цей свiт для Любовi, Вiн Коханням наповнив Всесвiт.

         Любов протистоїть Чорнобоговi.

         Пройшло тисячолiття з того часу, як у вогнi пожеж скiнчила свiй вiк Русь Вiдична. Тодi з холодної космiчної Тьми на українську землю прийшов Чорнобог – прийшов у чорному одязi монаха. З ним прийшов i новий час, перевернулося коло буття. І замiсть Сварога та Рода став Єгова, на мiсце Дажбога та Хорса став Михаїл, на мiсце Велеса у iпостасi охоронця стад та багатств – святий Влас, на мiсце Дия у iпостасi Князя свiту – Диявол.

          Але на мiсце Чорнобога не став нiхто, просто прийшов Страх: страх перед смертю, страх перед життям, страх перед Апокалiпсисом. І тепер тiльки ЛЮБОВ може розбити лiд Чорнобога. Вона є головною силою, яка протистоїть йому. І як би не скаженiв Чорнобог, як би не заковував людськi душi у льодовий панцир – прийде час, i Любов, як веснянi води, розламає лiд, людина прокинеться вiд сну, оживе.

          Любов – це джерело живої води, життєдайна криниця Рода та Сварога. Навiть за влади Чорнобога головний закон Рода, закон Любовi залишився у кровi, у повiтрi, яким ми дихаємо. Навiть у ХХ столiттi, коли Бог Космiчної Тьми був найсильнiшим, поети та композитори чули вiдгуки головного закону Рода.

          Любов-життя-дихання – мiстичний зв’язок цих образiв одвiчно iде вiд самого бога Пращура Рода. Цi образи є глибоко людяними, навiть можна сказати фiзiологiчними, вони є нашими захисниками, вони знаходяться у нашiй генетичнiй пам’ятi.

          Ми живемо серед таємних знакiв Рода, Лади, Лелi. Той, хто знає цi знаки, отримує високу владу над людьми, але цю владу не може отримати низько духовна людина, людина Чорнобога. Кольори Рода – зелений, Лади – синiй, Лелi – червоний. Це як символ Любовi – червона троянда в зеленi листя пiд синiм чистим небом.

         Той, хто бачить цi знаки – зрозумiє таємну суть буття. І тодi приходить усвiдомлення того, що Любов не є тiльки щастя, це є набагато бiльше – це є привiлеєм давати щастя людям.

(За матерiалами www. oratania. com. ua)

3. ТЕЛЕГОНІЯ – ЗАБОРОНЕНА НАУКА

          Сьогоднi вже з’ясовано, що дiти будь-якої жiнки обов’язково успадковують якостi її першого чоловіка, навiть якщо народжуватиме їх вона зовсiм вiд iншого i значно пiзнiше. Не майбутнiй бiологiчний батько, а саме чоловiк, який вiдбирає цноту у дiвчини, закладає генофонд i стає нiби генетичним батьком усього її наступного потомства. Тому треба зрозумiти та розумiти, що сьогоднi вiрус статевої розпусти закладається нашiй нацiї з метою її поступового виродження та знищення.

          Сучасна iсторiя цього питання з таємничого роздiлу науки про фiзiологiю людини почалася ще 150 рокiв тому, коли основною транспортною та тягловою силою у господарствi був звичайний кiнь. Саме ця тварина i прислужилася до з’ясування деяких загадок людського роду...

          Селекцiонери-заводчики активно працювали тодi над полiпшенням робочих якостей кiнських порiд.» А що, як схрестити свiйського коня iз витривалою й могутньою дикою зеброю? — помiркували якось вони. — Цiкава вимальовується перспектива!». І робота закипiла. Приятель Чарльза Дарвiна лорд Мортон пiд впливом свого друга вирiшив зайнятися бiологiєю. В якостi матерiв майбутнiх зеброконей вiн дiбрав найкращих породистих кобил, а отцiв — зебр-жеребцiв. Пробували, звiсно, i навпаки. Дослiди iз схрещування повторювали знову i знову, але жодного заплiднення в усiх згаданих комбiнацiях батькiв так i не сталося. Воно, власне, i не дивно, адже тодiшнiй науковий свiт ще не знав про хромосоми та їхню несумiснiсть у рiзних тваринних видiв...

          Невдачi вiдбили у заводчикiв бажання до цiєї безперспективної справи. Дослiди були припиненi, i нiхто про них i не згадував... Аж ось через декiлька рокiв трапилося незбагненне: у свiйських кобилиць, котрi свого часу без усяких, як то кажуть, наслiдкiв побували пiд самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугастi лошата! Чому, з якого дива?! Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напiвдикий» смугастик! Неймовiрно! Та очевиднi факти заперечити було неможливо...

          Науковий свiт був приголомшений. Незвичайне явище дiстало назву телегонiя (вiд грец. tyle — вдалину, в далечiнь, далеко та gons, gonos — народження, породження; отже — вiддалене народження). Дослiди поновилися — з iншими тваринами. Феномен пiдтвердився! Але його наукового пояснення i досi немає. Причина? Згiдно з чиїмось рiшенням пошуки в цьому напрямку були знов припиненi, а їхнi результати засекреченi. Ми можемо назвати лише двох дослiдникiв телегонiї: це сучасник Ч. Дарвiна професор Флiнт i Фелiкс Ладентек. Останнiй написав книгу «Індивiд, еволюцiя, спадковiсть i неодарвiнiсти» (Москва, 1899).

          Вiдкриттям «телегонiстiв» не здивувалися лише собакiвники — фахiвцi-заводчики та аматори. Адже їм здавна було вiдомо, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним кобелем-дворнягою, то, якщо навiть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства вiд неї чекати марно, хоч би з якими елiтними «нареченими» її зводитимуть...

          З огляду на всi цi данi поставало вельми слушне запитання: «А чи не поширюється ефект телегонiї i на людей?» У другiй половинi XIX столiття були проведенi iнтенсивнi фiзiологiчнi, антропологiчнi, соцiологiчнi, статистичнi дослiдження (а за можливостi — й дослiди), якi дали можливiсть зробити твердий висновок: «Так, ефект телегонiї поширюється i на людей, причому навiть у чiткiшiй формi, нiж у тварин».

          Ось тут-то i запнулася завiса секретностi!

          Та нема такої таємницi, яка б рано чи пiзно не з’ясувалася. Широкий загал довго навiть не пiдозрював про iснування телегонiї, але у другiй половинi XX столiття вона сама заявила про себе. У цей перiод (зокрема, унаслiдок розвитку комунiкацiй, послаблення полiтичних перешкод тощо) можливостi спiлкування людей рiзних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, пiсля великих мiжнародних заходiв (молодiжних фестивалiв, спортивних олiмпiад тощо) у Москвi поширювалися випадки народження негроїдiв. І не тiльки одразу пiсля цих заходiв, а й через доволi тривалий час. Вiд деяких жiнок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслiдкiв) з неграми ще кiлька рокiв тому, а народжували вiд своїх теперiшнiх бiлих чоловiкiв. Цiлком несподiвано для батькiв виходило щось «нi в матiр, нi в отця, а в чорного молодця»... Окрiм того, траплялося, що за грiхи такої матерi розплачувалася її цiлком нормальна, бiлошкiра дочка, яка — знов-таки несподiвано для всiх — народжувала мулата, хоч до цього нiколи взагалi не бачила на власнi очi живого негра (тобто тут наслiдки злягання з представниками iнших рас виявлялися уже через поколiння).

          Отже, ми розповiли про сучасний погляд на питання передавання нащадкам зовнiшнiх ознак «генетичного батька» у тварин i людей (смугастi зеброконi, брунатнi мулати). А чи передаються прихованi, внутрiшнi ознаки? Так, передаються. І це в телегонiї — найнебезпечнiше. Бо ж випадає так, що для жiнки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером.

          Крiм того, за моїм власним досвiдом спiлкування з деякими батьками хворих на рак кровi дiтей, можна також зробити попереднiй висновок, що до цього привела перша подружня невiрнiсть.

          Саме через такi невтiшнi висновки на цю науку i було накладено табу — аж до знищення друкованих результатiв дослiджень!

          Помiркуймо-но над запитаннячком: а що, як «заїжджий молодець» (i не тiльки ж бо заїжджий, а i свiй, вiтчизняний) — бездуховний наркоман, алкоголiк, психiчно хворий? А саме такi «молодцi» найбiльше схильнi до безладних i безвiдповiдальних статевих зв’язкiв. Їх треба усiляко остерiгатися, але такого годi навiть чекати: український спосiб життя у нас ще тiльки вiдроджується, i нiчим не скута так звана «демократична» мораль мало не цiлком ґрунтується на розпустi та легковажностi. Ось i трапляється, що зовнi, здавалося б, нормальнi i здоровi батьки у своїх дiтях раптом бачать не себе, а давнiй «привiт», або ще гiрше – хворобу вiд якогось фiзично-морального виродка...

          Що цiкаво, то навiть юдейська Тора (Бiблiя), в роздiлi 38 книги Буття розповiдає про те, як Юда вiдiйшов вiд братiв своїх i побрався з хананеянкою, не юдейккою. Вiд цього шлюбу в Юди народилися сини – Ір, Онон та Шела. Згодом, коли Юда одружив свого старшого сина, Ір помер. Вплинула дiя порушення Закону (Тори) не змiшування з iншими народами. У юдеїв Закон вимагає одружуватися лише на юдейцi. А Юда порушив цей Закон i одружився на хананеянцi. І що ж робить в цьому випадку Юда? Якi рекомендацiї вiн дає своєму середньому синовi? «І сказав Юда Онону: увiйди до дружини брата твого, одружись на нiй, як дiвер, i вiднови насiння брату твоєму. Онон знав, що насiння це буде не його, i тому, коли входив до дружини брата свого, вилив сiм’я на землю, аби не дати сiм’я брату своєму» (Бiблiя, Буття, 38-8,9).

          Як можна бачити з наведеного вище, явище телегонiї було вiдоме багатьом народам з давнiх давен, цим i пояснюється вчинок бiблiйного Онона. Причина вiдома – дружина померлого Іра несла у собi «образ» покiйного чоловiка, а щоб цей образ втiлився у реального спадкоємця, необхiдно було тiльки сiм’я.

          Дуже шкода, але те, що було вiдомо навiть бiблiйному Ононовi (про передачу «образiв» першого статевого партнера), сьогоднi невiдомо навiть iменитим вченим, не говорячи вже про пересiчних людей.

          Насаджування українцям вiрусу масової дошлюбної розбещеностi i вседозволеностi, впровадження у середовище молодих українцiв тваринних iнстинктiв, зневага дiвчат та хлопцiв до своєї цнотливостi тощо — усе це зовсiм не «особиста справа» i не тема для вульгарних анекдотiв. Це — глобальна трагедiя нацiї. В сучасних школах на цнотливих старшокласниць їхнi ультрамоднi подруги дивляться як на «бiлих ворон», над ними насмiхаються, обзивають їх дурепами та iншими словами. А мiж собою цi ультрамоднi тiнейджери вихваляються кiлькiстю помiняних партнерiв та хто з ким «переспав». А наша українська школа, на жаль, не надає цим незрiлим юнакам та дiвчатам знань щодо духовних аспектiв материнства та батькiвства.

(За матерiалами http://observer. sd. org. ua)

4. ЗВИЧАЄВІ РОДОВІ ВІДНОСИНИ

          Нашi пращури, тобто праукраїнцi, з давнiх давен мали високодуховнi родовi звичаї. Саме тому, вiд життя до життя в українському звичаєвому середовищi людина мала змогу вдосконалюватися, адже тому, хто згадував свої попереднi життя, не потрiбно було вивчати досвiд та знання попереднiх життiв. Внутрiшня досконалiсть iндивiда допомагала вдосконалювати i родовi вiдносини, якi вiд втiлення до втiлення покращувалися. Вiдповiдно до iменi матерi – родоначальницi племенi, людинi давалося племiнне iм’я. Подiбно до родоначальника роду, родоначальницею племенi була мати, у якої дiти народжувалися у тиждень її власного народження.

          Жiнки могли також народжувати дiтей, якi не належали до її роду. Нашi пращури знали про наявнiсть так званої природної телегонiї – коли всi дiти є духовно та генетично подiбними до першого статевого партнера матерi.

          Саме тому, для продовження роду було важливо одружуватися на цнотливих дiвчатах, тому що та молодиця, яка не мала цноту народжувала дiтей з роду свого першого статевого партнера. Тобто, з якого б роду у неї не був наступний партнер, вона завжди народжуватиме дiтей, що належатимуть роду її першого статевого партнера. Ось чому на Русi, а потiм в Українi дiвчина, що втратила цноту до шлюбу, практично вже нiколи не могла одружитися.

          Перший статевий акт, тобто акт любовi та творення – це така ж важлива подiя в життi iндивiда, як i акт народження людини, тому що жiночому органiзмовi в цей момент передається творча енергоздатнiсть чоловiчого органiзму, що визначає всю її подальшу долю. І як вища ця творча здатнiсть, так i вищий рiвень любовi та творення набуває жiнка. Наприклад, якщо першим статевим партнером жiнки був чоловiк з божественною iскрою та коханням у серцi, то вона буде народжувати дiтей з цiєю iскрою, якi б чоловiки надалi у неї не були. А якщо перший чоловiк крiм тваринних iнстинктiв нiчого не мав, то жiнка буде народжувати дiтей тiльки з тваринними iнстинктами, навiть якщо в її життi будуть надалi боги, дiти все одно будуть нелюдами.

          Те, що жiнка є носiєм властивостей своїх статевих партнерiв ми можемо побачити у своєму спостереженнi за жiнками, яким у життi не пощастило з першим чоловiком. Якщо перший чоловiк у неї був п’яниця, то всi наступнi, як правило, також стають п’яницями.

          Треба поставити акцент на тому, що i для парубка (чоловiка) перший статевий акт має не менше значення, нiж для жiнки, тому що вiд неї йому також передається творча енергоздатнiсть, яка є необхiдною для оволодiння чарiвними властивостями органiзму. І чоловiк також у подальших статевих контактах є передавачем жiночих властивостей. Це ми можемо бачити у життi тих чоловiкiв, у яких перша дружина була «гулящою», i з якою йому прийшлося розiрвати шлюб. Наступнiй його дружинi передадуться тi ж якостi, i з нею йому також прийдеться розлучитися, ремствуючи на всю гулящу жiночу стать.

          Таким чином, для роду не менше значення мала i цнотливiсть парубкiв. Дошлюбнi вiдношення з доступною жiночкою приводили до того, що парубку передавалися властивостi її першого статевого партнера i бiльш того, вiд цього парубка у подальшому в дiтей втiлювалися душi померлих з роду першого статевого партнера тої першої жiночки. Недарма, старi люди як жiночу, так i чоловiчу цнотливiсть називали мудрiстю роду.

          В українських звичаєвих сiм’ях явище телегонiї використовувалося для накопичення та набуття нових властивостей, отриманих вiд своїх статевих партнерiв. І не випадково слово «стать» говорить про те, ким ми маємо стати.

         В древностi на вiйнах, як вiдомо з iсторiї, було розповсюджене викрадання жiнок противника. Це явище мало мiсце не тому, що своїх жiнок не вистачало, а тому, що через статевий акт суперник переймав усi переваги противника – попереднього статевого партнера викраденої жiнки, якого вiн мав перемогти.

          Дуже чiтко явище телегонiї можна прослiдкувати на ґвалтiвниках. Усi вони пiсля свого злочину не можуть утворити нормальну сiм’ю, тому що всiм наступним жiнкам, якi будуть мати статевi стосунки з особою, що ранiше була ґвалтiвником, передається ненависть зґвалтованої ним ранiше особи жiночої статi.

          Саме тому, не можуть утворити нормальнi сiм’ї i повiї. Який би порядний чоловiк не з’явився у неї в життi, все одно йому передається вiдношення до неї її попереднiх партнерiв, як би новоявлений чоловiк цьому не опирався. Вiн все одно буде принижувати її та ставитися до неї iз зневагою, незалежно вiд його почуттiв до неї.

          Чоловiк, який користується платними статевими послугами жiнок, хай не дивується, коли йому стане вiдомо, що його дружина стала куртизанкою, або ще гiрше – повiєю.

          І ще про статеве виховання. І сьогоднi багато українських сiмей, що мешкають на селi, iнтуїтивно будують собi, як правило, два будинки: один загальний, де дiти сплять в однiй кiмнатi з батьками, а iнодi i у одному лiжку (звичай, що також зберiгся у Японiї), а iнший будинок, що називають iнодi лiтнiм, знаходиться дещо далi вiд основного. Цей звичай продиктовано тими обставинами, що якщо дiти, особливо сплячi, знаходяться бiля мiсця, де батьки мають статевi акти, то внаслiдок бiологiчної iндукцiї у них рано розвивається статевий потяг, що призводить до онанiзму та зупинки розумового розвитку.

          Вiдвернути молодих людей вiд неупорядкованих статевих вiдносин, пропаганда здорового сiмейного статевого життя i є сьогоднi одним з головних духовних завдань української школи. Це, i тiльки це допоможе нашим людям вiдiрватися вiд захiдних – тваринних цiнностей i у майбутньому досягнути Божественної рiвноваги.

(Кондратьєв А.І. Виступ на науково-практичній конференції „Буття українців”)