Нова українська література (матеріал для інтеграції)

            ♦Нова    українська  література (  матеріал  для   інтеграції)                                                                     ♦Вступ  до  нової  української  літератури                                                                                           Щепкін  Михайло  - 17  листопада1788  -23  серпня  1863  -  великий  російський  і  український  актор,  колишній  кріпак,  якого  разом  з  його  сім'єю передові  люди    за  ініціативою   І.Котляревського,  С.Волконського  та  князя  Рєпніна  у  1821  році  за  8000  карбованців  викупили  з  кріпацтва.   Сценічну  діяльність  М.Щепкін  почав  у  трупі  Барсових  у  Курську,  пізніше  перейшов  у  трупу   Штейна  і  Калиновського.   Заради  того,  щоб  зустрітися  з  Т.Г.Шевченком  і  підняти  його  дух  після  заслання,  69  - літній  М.Щепкін  приїхав  у  Нижній  Новгород  і  в  1857  році   на  тутешній  сцені  поставив  “Москаля  - чарівника”.  Був  цей  сценічний   митець  геніальним   актором ,  вимагав  від  своїх  послідовників  і  учнів  таланту   перевтілення  на  сцені  :  “Влазь,  так  би  мовити,  в  шкуру  дійової  особи,  вивчай гарненько  її  особливі  ідеї,  якщо  вони  є,  і навіть випускай  з  поля  зору  оточення  її  минулого  життя”.  Для  М.Щепкіна  театр  був  життям.  Він  сам  писав: “  Театр  для  актора  -  храм.  Це  його  святилище.  Твоє  життя,  твоя  честь -  все    безповоротно  належить  сцені,  якій  ти  віддав  себе.”  Найкращими  сценічними  образами  М.Щепкіна  вважають  роль  Фамусова ( “Лихо  з  розуму”Грибоєдова),  городничого (“Ревізор” Гоголя),  Шерлока  (“Венеціанський  купець”Шекспіра),  барона (“Скупий  лицар”  Пушкіна).  Коли  Т. Шевченко,  після  заслання,  по  дорозі  в  Петербург  зупинився  в  Москві  через  хворобу,  то  зупинився  саме  в Щепкіних,  де  його, Шевченка,  доглядали  й  лікували,  за  висловом  Кобзаря,  як  вередливу  дитину.  Смертельно  хворого  М.Щепкіна  в  Ялті  лікував  український  письменник,  автор  співомовок  С.Руданський.                                    Іван Петрович  Котляревський  -зачинатель  нової  української  літератури                                                 Полтава  -  місто,  яке  під  назвою  Лтава  згадується  в  історії  ще  з  1174  року.  Назва  “Полтава”  фігурує  вже  в  1430  році  в  грамоті  великого  литовського  князя  Вітовта.  1648  -1775  роках  Полтава  була  полковим  містом.  З  Полтавою  пов'язана  творчість                              І. Котляревського  та  Л. Глібова,  перша  збірка  віршів  якого  вийшла  саме  тут.  У полтавському  повітовому  училищі    навчався  М. Гоголь.  Полтавську  гімназію  закінчив  письменник  М. Старицький.  У  цьому  місті  працював  Панас  Мирний  і  навіть  брав  участь  у  виданні  місцевого  журналу  “Рідний  край”.                                                                              У1808- 1810  роках  Полтава  побудувала театральне приміщення,  в  якому  спочатку  грали  аматорські  трупи,  а в 1818  році  було  запрошено  трупу   видатних  режисерів  Штерна  і  Калиновського.  Краща  частина  цієї  трупи  на  чолі  з  М.Щепкіним  залишилася  в  Полтаві  і  поклала  початок  професійному  театрові  в  цьому  місті.  Саме  для  цього  театру  І.Котляревський  написав  п'єси  “Наталка  Полтавка”  і  “Москаль- чарівник”.  У  першій  п'єсі  М.Щепкін  чудово  грав  виборного  Макогоненка,  а  в  другій  -   роль  Миколи  Чупруна.  Під  кінець  ХІХ століття  свого  театру  в  Полтаві  вже  не  існувало.  Сюди  лише  приїжджали   на гастролі  різні  театральні  трупи.  Професійний  театр  у  Полтаві  було  відновлено  аж  у  радянські  часи.                                                                                                                     Штейн  Іван  Федорович-  рік  народження  невідомий -  помер  наприкінці  30-х  оків  ХІХ століття- антпенер- власник,  утримувач  кількох  російсько--  українських  театральних  труп  першої  половини  ХІХ  століття.  Трупи  І.Штейна  переважно  виступали  в Харкові,  хоча  гастролювали  також  в  Києві,  Житомирі,  Сумах, Єлизаветграді  та  інших  містах  України, а  також  в Тулі   й  Орлі  в  Росії.  Поряд  з  мелодрамами  й  водевілями  актори  труп  І.Штейна  бралися  й  за  постановку  серйозних  і досить  складних  сценічно  творів:  п'єс  І.Котляревського,  Г.Квітки — Основ'яненка,  О.Грибоєдова,  В.Шекспіра,  Ф.Шиллера. У 1833 році  одну  з  колишніх  труп І.Штейна  очолив  Людвіг  Млотковський  -  рік  народження  невідомий  -  помер  27  березня  1855  -  став  антрепренером  цієї  трупи.  У  його  колективі  грали   К.Соленик,  М.Щепкін.                                                                                    Бантиш — Каменський  Дмитро-5 листопада  1788  -25  січня  1850  -  народився  у  Москві,  у  1800  році  був  зарахований  юнкером  у Московський  архів  колегії  закордонних  справ,  де  вивчав  історію,  дипломатію,  іноземні  мови.  У  1813  році  був  вільним  слухачем  Московського  університету.  Служив  у  колегії  закордонних  справ  у  Петербурзі.  У1826  році Д.Бантиш  - Каменський  відчув  славне  минуле  цього  краю,  що  прбудило  його  в  ньому  бажання  відтворити   його   історію.  І  хоча  він  був  надзвичайно  зайнятий,  обіймаючи  посади  спочатку  цивільного  тобольського  губернатора,  а  згодом  і  віленського  губернатора,  все  -  таки  знайшов  час  створити  “Историю  Малой  Руси  со  времен  присоеденения  оной  к  Российскому  государству  при  царе  Алексее  Михайловиче”  в  4-х  томах.  Написав  також  “Источники  малороссийской  истории”,  уклав  “Словарь  достопамятних  людей  русской  земли”  в  5-и  томах                                                                     Публій  Вергілій   Марон -  70-  19  роки   до  н.е.  -  найбільший  римський  поет  -  епік.   Мав  високу  освіту,  займав  державну  посаду,  але  рокинув  її  заради  літератури.  Прославився  насамперед  як  автор  поем  “Комар”, “Шинкарка”, “Енеїда”.  Створив  “Буколіки”,  в  яких  описав  життя  пастухів.  Всесвітню  славу  принесла  “Енеїда”,  над  якою  він  працював  до  кінця  свого  життя,  але  так  і  не  встиг  остаточно  завершити.  Твори  Вергілія  українською  мовою  перекладали  С.Руданський,  М.Зеров.                                            “Енеїда”  Вергілія  створювалася  за вказівкою  Августа.   Імператор  цим  твором  ніби  узаконював  своє  становище  походженням  з  роду  Юліїв  і  через  них  -  прямим  кровним  зв'язком  з   найвищими  олімпійськими   богами  -  Венерою  та  Зевсом.  Поема  Вергілія  складається  з  12  пісень,  вона  не  закінчена,  але  все  одно  по  праву  вважається  кращим  досягненням  римської   поезії.  Твір  має  дві  великі  частини,   кожна  по  6  пісень.  У перших  шести  зображено  мандри  Енея    від  Трої  до  Італії,  в  інших  6  описано  подвиги  Енея  і  троянців  на  землі,  яка  мусить  стати  його  новою  батьківщиною.                                            “Енеїда”  Осипова.  Є  припущення,  що  саме  російський  автор  користувався  рукописним  списком  “Енеїди”  І.Котляревського, коли  писав  свою  “Енеїду”,  адже  твір  І.Котляревського  тільки  надрукований  був  пізніше  переробки  Осипова,  але  написана  набагато  раніше.  О.Білецький  писав  :” ... Поеми  Осипова  не  читає  зараз  ніхто,  і повністю  знають  її  навіть  спеціалісти.  Давно  відійшли  до  історико  - літературного  архіву    твори  Скаррона  і  Блюмауера,  навіть   польські  поеми  - травестії І.Красицького,  близькі  за  стилем  до  поеми Котляревського  уже  не  обертаються  в  широкому  колі  читачів. Прославлений  у віках  образ  “благочестивого  Енея”,  створений  знаменитим  римським  поетом  епохи  раннього  принципату, ще  оживає  в  на  лекціях  і підручниках  з  історії  античних  літератур.  А  ось  парубок,  моторний  Еней,  який  протягом  поеми  Котляревського  виростає  в  лицаря,  який  на  війні  і  зріс, і  постарів,  досі   ще   цікавить  читача  і  стоїть  перед  ним,  як  сосна  величавий,  бувалий,  здатний,  тертий,  жвавий.                            Зевс  -  у  римлян  Юпітер- у  грецькій  міфології  верховний  бог.  Оповідається,  що  батько  Зевса  Кронос  -  Хромос  -  час-  ковтав  своїх  новонароджених  дітей,  щоби  ті  не  стали  йому  конкурентами.  Але  мати  Зевса  Рея  замість  новонародженого  підсунула  Кроносу  загорнутий  у  пелюшки  камінь,  а  немовля  таємно  таємно  переправила  на  острів  Кріт  на  гору  Дикта,  де  Зевса  своїм  молоком  вигодувала  коза  Амалфея.  Коли  Зевс  виріс,  то  він,  напоївши  батька  чарівним  зіллям,  вивів з  утроби  Кронуса  всіх  ковтнутих  ним  братів  і  сестер.     За  визволення  вони  віддали  Зевсу  у  володіння  громи  й  блискавки  та  верховенство   влади  на  небі.  Три  брати  -  Зевс,  Посейдон  і Аїд  -  поділили  між  собою  володіння:  Зевсу   дісталося  небо,  Посейдонові  -  море,  Аїду  -  царство  мертвих.  Зевс  став  покровителем  живих  людей,  міського  укладу,  захисником   ображених.  Він  дав  людям  життя  і  закони,  за  якими  їм  рекомендовано  жити.  Водночас  Зевс  вважався   грізною  караючою  силою,  кілька  разів  нищив  людство,  знову  насаджуючи  нову  людську  цивілізацію,  цим  самим  стараючись  удосконалити  людей.  А  ще  Зевс  став  батьком  молодших  богів  і  земних  героїв,  оскільки  не  гербував  красунями    красунями  земного  походження: до  Данаї  він  прийшов  у  вигляді  золотого  дощу,  до Леди  з'явився  лебедем,  до  Персифони  -  змієм.  Атрибутами  Зевса    вважалися  егіда-  щит,  скіпетр,  громи  і блискавки.                                                                                                                                              Юнона-  у  греків -  Гера -  у  римській   міфології  богиня  шлюбу,  материнства,  плодючості,  покровителька  жінок  і  продовження  роду,  захисниця  немовлят.  Водночас  Юноні  -  Гері  -  були  притаманні  такі  риси,  як  войовничість,  а  тому  деколи  зображувалася  на  бойовій  колісниці,  мала  щит  і  спис.  Вважалася   сестрою  і  дружиною  Юпітера  -Зевса.  Венера-  в  римській  міфології  богиня  прекрасних  садів.  Ототожнювалася  з  грецькою  богинею  Афродітою,  яка  народилася  від  Зевса  і морської  піни,  а  згодом  стала  матір'ю  земного  героя -  троянського   царевича  Енея.  Римлянам  Венера  вважалася  не  лише  богинею  краси  і  любові,  як  у греків,  але  й  пращуркою   роду  Енея,  отже,  покровителькою всіх  римлян.                                                                                                                                                              Нептун  -  у  римлян  бог  моря-  морський  цар,  відповідав  Посейдонові  у  греків. Нептун був  покровителем  моряків.  Уявлявся   на  морських  конях  з  тризубом   у  руках.                                            Олімп  -  в  грецькій  міфології  гора  у  Фессалії,  на  якій  мешкають  боги.  На  Олімпі  нібито  знаходилися     палаци  Зевса  і  його  божественних  підлеглих,  побудовані  богом  - ковалем  Гефестом.  Ворота  на  цій  горі  відкриваються  і  зачиняються,  коли  в'їжджають  чи  виїжджають  боги  на  золотих  колісницях.  Олімп  -  у  переносному  значенні  -  символ  верховної  влади.                                                                                                                                                 Травестія  -  від  латинського  слова  переодягати -  один  з  різновидів  гумору,  коли  герої  наділяються  рисами  людей  чи  перевдягаються  в  інший  одяг,  переносяться  в  інші  історичні  умови  або  в  інший  побут.  В  “Енеїді”  І.Котляревського  боги,  богині  і троянці  носять  український  одяг  і  взуття,  їдять  українські  страви,  користуються  предметами  українського  побуту.                                                                                                                                       Бурлеск  -від  латинського  слова  жарт  -  один  із  засобів  сміху,  комічний  ефект  якого  досягається  підміною  високого  стилю  низьким  і  навпаки-  низького  високим.  Якщо  Вергілій  схилявся  перед  богами -  олімпійцями,  то  І.Котляревський  у  своїй  пародії  на  античну  поему  висміював  цих  богів  як  представників  українського  панства.  Якщо  в  “Енеїді”  Вергілія  сценам  трапези   не  надано  якогось  домінуючого  значення.  То  в  “Енеїді”  І.Котляревського і  троянці,  і  рутульці  наїдаються  так,   наче  священнодіють.                        Зруйнування  Запорозької  Січі.  Першу  пробу  зруйнувати  Запорозьку  Січ  зробив  Петро І,  коли  у  1709  році  розбив  шведів  і  Мазепу  під  Полтавою.                                                                              Пізніше  Запорозька  Січ  підтримувала  всі  визвольні  рухи,  тому  стала  небезпечною  для  наступних  царів,  які  нищили  українську  державність.  Гайдамацькі  повстання,  в яких  значний  відсоток  становили  січовики,  тривали  з  1730  до  1750  з  перервами.  А в1768  році  наиала  кульмінація  гайдамацьких  заворушень  під  керівництвом  Гонти  й Залізняка,  відома  в історії  як  Коліївщина.                                                                                                                                     У 1772  році,  коли  наступив  перший  розподіл  Польщі  між  Росією,  Німеччиною  та  Австрією,  Правобережна  Україна  потрапила  під  російське панування.  Катерина  ІІ  зрозуміла,  що  Запорозька  Січ,  яка  нараховувала  близько  20  тисяч  козаків,  становить  загрозу  для  Росії,  яка вже  вважала  Україну  своєю  невід'ємною  частиною.  До  того  ж  козаків  уже  використали  у  російсько  -  турецькій  війні  1768 — 1774  років  для  перемоги  Росії  і  тепер  вони  вже  не  були  особливо  потрібні  як  військова  сила.  Історія  свідчить, наприклад,   що  запорозький  полковник  Третяк  влітку  1770  року  розбив  при  усті  Дунаю  цілу  турецьку  флотилію  і  потопив  11  ворожих  кораблів.   У  1771  році інший  запорозький  полковник  здобув  Кафу.  Для  знищення  козацького  гнізда  Росія  знайшла  юридичне  обrрунтування.    Командуючому   Першою  армією,  яка  знаходилася  біля  кордонів  Запорожжя, генералу  П.Текелію  було  надіслано  таємне  розпорядження  зайняти  Січ,  оголосити  про  розпуск  запорозького  козацького  війська,  заарештувати  кошових  старшин,  звинувативши  їх  у  державній  зраді.  У розпорядженні  прямо  йшлося  про  те,  що  треба “исребить Кош  сих  казаков,  как  гнездо  их своевольств”.                                                    На  Зелені  свята — так  у  народі  звуть  Трійцю -  4  червня  1775  року  російське  військо  під  керівництвом  генерала  Текелія  обступило  Січ  і  запропонувало    козакам  здатися.  Коли  Текелій  виставив  гармати  для  бомбардування  Січі,  козаки  почали  вирішувати,  чи  оборонятися  ,  чи  здаватися.   Більшість  готова  була  загинути  з  честю,  але  не  схилити  голови.   Кошовий  отаман  Петро  Калнишевський  тоді  мав 85  років -  на  Соловках  у  в'язничній  ямі  він  просидів  25   років,  а  потім  2  роки  прожив  у  монастирі,  був  дуже  розсудливим  і  далекоглядним  і  в порадники  взяв  собі  настоятеля  січової  церкви  архімандрита  Володимира   Сокальського.  Оскільки  російська  армія  переважала  козаків  у  кілька  разів,  кошовий  отаман  і  духівник  вирішили    не  проливати  крові  і  прийняти  умови  Текелія.  5  червня  військо  Текелія  зайняло  Київську  Січ.  Старшина  почала  переговори,  а  молодші  нібито  за  кілька  днів  вийшли  з  Січі  ловити  рибу.  Отже,  на  час  захоплення  і  нищення  залишилося  в  орлиному  гнізді  кілька  десятків  старих  січовиків.  Вони  були  взяті  росіянами  в  полон,  Текелій  наказав  Січ  палити,  церкву  Покрови  грабувати, але  ще  раніше  козаки  забрали  з  неї образ  Матері  Божої  Покрови  і  перевезли  в  гирло  Дунаю  на турецькій  території,  де  й  осіли.  З  серпня 1775  року  цариця  видала   маніфест  про ліквідацію  запорозького  козацтва,  який  гласив:  “Сечь  Запорожская  вконец   уже  разрушена  с    истреблением  на  будущее  время и  самого  названия  запорожских   казаков”.  Землі  Запорозької  Січі  ввійшли  до  складу  Новоросійської  та  Азовської  губерній,  об'єднаних  в  одне  Катеринославське  намісництво.  Проте  трохи  пізніше  Катерина ІІ  злякалася,  що  козаки  -  втікачі,  які  опинилися  за  Дунаєм,  почнуть  воювати  на  боці  Туреччини,  почала  писати  до  турецького  султана,  щоб  не  давав  їм  притулку,  а  козакам  обіцяла  ті  права,  які  мали  до  зруйнування  Запорозької  Січі.  Але  тільки  мала  частина  козаків  повірила  цариці  й  1827  року  повернулася  назад  під  проводом  Йосипа  Гладкого.                                                                                                                                                                   Тоді  Катерина ІІ  вирішила  згуртувати  в  полки  тих  козаків,  які  ще  були  в  Україні.  У 1784  році  в  Переяславі  також  зібралося  12000,  а  коли  вибухнула  війна  між  Росією і  Туреччиною,  російський  уряд  призначив  їм  кошового  Сидора  Білого,  прислав  велику  білу  хоругву,  отаманові  - булаву,  а  корінним  -  перначі,  дали  човни  й  спорядження  для  війни.                                                                                                                                                                  У1764  році  Катерина  ІІ  позбавила  останнього  гетьмана  Кирила  Розумовського  влади й  уряду.                                                                                                                                                                 У  1775  році     була  зруйнована  Запорозька  Січ.  Але  вже  до  1800  року  Москва  зуміла  затерти  всі  сліди  української  державності  й  перетворити  Україну  в  російську  провінцію,поділивши  її  на  губернії  і  насадивши  там  свій  уряд.                                                          Григорій   Квітка  -  Основ'яненко                                                                                                     Інститут  шляхетних  дівчат  -  це  закриті привілейовані  навчально  -  виховні  заклади  у  царській   Росії,  призначених  для  дочок дворян. Перший Інститут   шляхетних  дівчат  було  відкрито  у 1765  році  в  Петербурзі  при  Воскресенсько  - Смольному  жіночому  монастирі.  Його  ще  називали  Смольний  інститут.  У1765  році  при  інституті  було  відкрито  так  званий  міщанський  відділ  для  дівчат  не  дворянок,  але  і не кріпачок. В інституті   шляхетних  дівчат вихованки  знаходилися  від   6  до18  років.                                                                    Завданням  інститутів шляхетних  дівчат було не  стільки набуття  знань, скільки  світське виховання,  що  зводилося  до  знання  французької  мови,  вміння  добре  поводитися,  мати  хороші  манери,співати і  грати,  знати Закон  Божий,  а  число наук,  які  в цих закладах  викладалися,  було  мінімальним. Дівчатам  з  міщан  знання  давалися  за  ще більше  скороченою  програмою,  адже  з  них  готували  майбутніх  гувернанток,  економок,  ремісниць.                                                                                                                                                         У  першій  половині  ХІХ століття  інститути  шляхетних  дівчат  уже  існували  в  Москві, Харкові,  Одесі,  Казані, Оренбурзі, Києві,Тифлісі,  Іркутську,  Астрахані, Керчі,  Нижньому  Новгороді, Новочеркаську,  Тамбові, Саратові, Білостоці.  З відкриттям  у 50-роках  ХІХ  століття  жіночих  училищ,  які  згодом  були  перейменовані  в гімназії,  інститути  шляхетних  дівчат  занепали,  адже  їхні  програми  навчання  були  нижчими  від  гімназійних  програм.                                                                                                                                        Сентименталізм  -  з  англійської  та французької  перекладається як  чуйний, почуттєвий. Сентименталізм  -  літературна  течія  кінця ХVІІІ -  початку ХІХ  століття,  яка  була поширена  в Західній  Європі  й  апелювала  до  почуттів,  возводячи  їх  у  мірило  добра  і  зла. Культ  почуттів  у  літературі  неминуче  вів до  глибокого  розкриття  внутрішнього  світу  людини,  до  перших  проявів  психологічного  аналізу,  до  індивідуального  образу.       Сентименталізм   зародився  в  кінці  20-х  років  ХVІІІ  століття в Англії,  був  тісно  пов'язаний  з  просвітительським  класицизмом.  У Франції  Д.Дідро  під  впливом  Стерна,  використовуючи  елементи  “слізної  драми”,  пише  роман “Жак — фаталіст”  і  створює  жанр  міщанської  драми.  У Німеччині  сентименталізм  мав  дуалістичний  характер.  Пристрасне  возвеличення  почуттів,  протест  і бунт  особистості  притаманні  драматургам  “Бурі  і  натиску”  та  поетам  “Геттигенського  гаю”.  Проте  утвердження    пристрасті,  найбільш  явне  у  “Вертері”  Гете,  співіснує  зі  сльозоточним  тлом  і  пасивною  мрійливістю. Сотник-  військовий  чин,  особа,  що  очолювала  сотню  в Україні  в  ХVІ  - ХVІІІ  століттях.  У козацькі  часи  сотник  був  головою  сотенної  адміністрації  і  мав  велику  адміністративну  і  військову  владу.  В  кожній  сотні  був  сотенний суд,  який  складався  з  сотенних  старшин (зокрема  сотника)  і  шанованих  громадою  представників  міста.  Сотенний  суд  проводив  розслідування  на  місці, а  також  переглядав  рішення  сільських  судів.  В  козацькі  часи  на  свою  посаду  сотник  обирався.  Його  помічниками  ставали  сотенний  писар,  сотенний  отаман  і  сотенний  хорунжий.  Але  пізніше,  після  остаточної   втрати  Україною  незалежності  й  підпадання  її  під  владу  Росії,  на  посаду  сотника  почали  призначати  певних  багатих  людей — часто  за  хабар,  а  ще  пізніше  титул  сотника  став  спадковим.