Презентація "Поезія Володимира Сосюри"

Поезія Володимира Сосюри

Іще не скресла крига на Дніпрі...Іще не скресла крига на Дніпрі,а вже весни дихання благовіснев снігах я чую, наче угоріпрозорий крик, крик журавлиний висне.Іще нема конвалій у гаю,і гай мовчить у білому спокої,та я весни п'янке дихання п'юз його гілля, що мріє наді мною. Ось я іду, один між багатьма,такий, як всі. Чого ж так серце сяє?Іще весни немає, ще нема,але весна в мені уже співає.

Васильки. Васильки у полі, васильки у полі,і у тебе, мила, васильки з-під вій,і гаї синіють ген на видноколі,і синіє щастя у душі моїй. Одсіяють роки, мов хмарки над нами,і ось так же в полі будуть двоє йти,але нас не буде. Може, ми квітками,може, васильками станем — я і ти. Так же буде поле, як тепер, синіти,і хмарки летіти в невідомий час,і другий, далекий, сповнений привіту,з рідними очима порівняє нас.

Солов'їні далі, далі солов'їні... Солов'їні далі, далі солов'їні... Знов весна розквітла на моїй Вкраїні. На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки. Знову серце б'ється молодо і дзвінко. Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,кращого за тебе я в житті не знаю!Кращого не знаю, далі мої сині,як весну стрічати на моїй Вкраїні. У росі фіалки, ріки у тумані... В серці сяють очі, рідні і кохані... В птичім щебетанні все кругом проснулось,і до мене знову молодість вернулась. Я іду до гаю, і в блакить безкраюсерце моє лине й птицею співаєпро весну чудесну на моїй Вкраїні... Солов'їні далі, далі солов'їні!

Якби помножити любов усіх людей,ту, що була, що є й що потім буде,то буде ніч. Моя ж любов - як день,не знають ще чуття такого люди. Марії

Якби зібрати з неба всі зіркиі всі сонця з усіх небес на світі, -моя любов горітиме яркішза всі сонця, на тисячі століттів. Марії

Якби зірвать квітки з усіх планет,що вітер їх під зорями колише, -моя любов пахтітиме міцнішенад квіти всі, крізь років вічний лет. Марії

Якби зібрать красунь усіх віків,повз мене хай ідуть вони без краю, -Марії я на них не проміняю,ні одній з них не вклониться мій спів. Марії

Хай очі їх зіллються в зір один,і в серце зір цей буде хай світити, -зачарувать мене не зможе він -твоїх очей йому не замінити. Марії

З яких зірок злетіла ти сюди,така ясна, що спів про тебе лине?Світи ж мені, світи мені завжди,над зорі всі, зоря моя єдина!Марії

Рідна мова. Вивчайте, любіть свою мову,як світлу Вітчизну любіть,як стягів красу малинову,як рідного неба блакить. Нехай в твоїм серці любовіне згасне священний вогонь,як вперше промовлене словона мові народу свого. Як сонця безсмертного коло,що кресить у небі путі,любіть свою мову й ніколиїї не забудьте в житті.

Рідна мова. Ми з нею відомі усюди,усе в ній, що треба нам, є,а хто свою мову забуде,той серце забуде своє. Вона, як зоря пурпурова,що сяє з небесних висот,і там, де звучить рідна мова,живе український народ. Народ наш, трудар наш і воїн,що тьму подолав у бою.І той лиш пошани достоїн,хто мову шанує свою.

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,як вітер, і трави, і води,в годину щасливу і в радості мить,любіть у годину негоди!Любіть Україну у сні й наяву,вишневу свою Україну,красу її, вічно живу і нову,і мову її солов’їну.

Між братніх народів, мов садом рясним,сіяє вона над віками…Любіть Україну всім серцем своїмі всіми своїми ділами. Для нас вона в світі єдина, однав просторів солодкому чарі…Вона у зірках, і у вербах вона,і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях,у пісні у кожній, у думі,в дитячий усмішці, в дівочих очахі в стягів багряному шумі…Як та купина, що горить — не згора,живе у стежках, у дібровах,у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прахчужинців в зелених мундирах,в багнетах, що в тьмі пробивали нам шляхдо весен і світлих, і щирих. Юначе! Хай буде для неї твій сміх,і сльози, і все до загину…Не можна любити народів других,коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,люби її кожну хвилину. Коханий любить не захоче тебе,коли ти не любиш Вкраїну…Любіть у труді, у коханні, у бою,як пісню, що лине зорею…Всім серцем любіть Україну свою —і вічні ми будемо з нею!