Іще не скресла крига на Дніпрі...Іще не скресла крига на Дніпрі,а вже весни дихання благовіснев снігах я чую, наче угоріпрозорий крик, крик журавлиний висне.Іще нема конвалій у гаю,і гай мовчить у білому спокої,та я весни п'янке дихання п'юз його гілля, що мріє наді мною. Ось я іду, один між багатьма,такий, як всі. Чого ж так серце сяє?Іще весни немає, ще нема,але весна в мені уже співає.
Васильки. Васильки у полі, васильки у полі,і у тебе, мила, васильки з-під вій,і гаї синіють ген на видноколі,і синіє щастя у душі моїй. Одсіяють роки, мов хмарки над нами,і ось так же в полі будуть двоє йти,але нас не буде. Може, ми квітками,може, васильками станем — я і ти. Так же буде поле, як тепер, синіти,і хмарки летіти в невідомий час,і другий, далекий, сповнений привіту,з рідними очима порівняє нас.
Солов'їні далі, далі солов'їні... Солов'їні далі, далі солов'їні... Знов весна розквітла на моїй Вкраїні. На гіллі рясному цвіт, немов сніжинки. Знову серце б'ється молодо і дзвінко. Я іду до гаю. Краю, ти мій краю,кращого за тебе я в житті не знаю!Кращого не знаю, далі мої сині,як весну стрічати на моїй Вкраїні. У росі фіалки, ріки у тумані... В серці сяють очі, рідні і кохані... В птичім щебетанні все кругом проснулось,і до мене знову молодість вернулась. Я іду до гаю, і в блакить безкраюсерце моє лине й птицею співаєпро весну чудесну на моїй Вкраїні... Солов'їні далі, далі солов'їні!
Рідна мова. Вивчайте, любіть свою мову,як світлу Вітчизну любіть,як стягів красу малинову,як рідного неба блакить. Нехай в твоїм серці любовіне згасне священний вогонь,як вперше промовлене словона мові народу свого. Як сонця безсмертного коло,що кресить у небі путі,любіть свою мову й ніколиїї не забудьте в житті.
Рідна мова. Ми з нею відомі усюди,усе в ній, що треба нам, є,а хто свою мову забуде,той серце забуде своє. Вона, як зоря пурпурова,що сяє з небесних висот,і там, де звучить рідна мова,живе український народ. Народ наш, трудар наш і воїн,що тьму подолав у бою.І той лиш пошани достоїн,хто мову шанує свою.