День па́м'яті та прими́рення

Звучить Гімн України… 

Ведучий  Весна іде, і переможним кроком

В тюльпановому вічному вогні

Йде травень крізь хвилини, дні і роки,

Несе нащадкам спогади свої.

Ведуча 1Весна іде квітчасто, гордо, юно,

Як втілення найчарівніших снів.

О весно красна, ти  ще не забула

В історії своїх жахливих днів?

Ведучий

Із року в рік часопис віддаляє

Своїх нащадків далі від війни.

І травень знов і знов нагадає,

Як із життя ішли його сини.

Ведуча 2

Буяють мирно квіти на могилах,

До сонця красного метелики летять.

А ті, кому війна зламала крила,

Священним вічним сном в могилах сплять.

Ведучий

Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив український народ за участь у най-страшнішій за всю світову історію війні 1939-1945 рр. Не щезне в пам'яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу - його битва, його перемога над фашистами та над червоною комуніс-тичною гідрою, яка ще довгі роки по ІІ Світовій війні гвалтувала Україну. Не можна забути тих, хто віддав своє життя для щастя інших.

Ведуча1

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. з попередньої злочинної змови керівництва двох країн-агресо-рів -фашистської Німеччини та більшовицько-комуністичного Радянського Союзу. Того вікопомного вереснево-го дня гітлерівська Німеччина напала на мирну Польщу. Ця іскра швидко перетворювалася у світову пожежу.А вже 17 вересня 1939 року Сталінська радянська імперія, що важким чоботом розтоптала Наддніпрянщину, під лицемірним приводом порятунку Західної України від німецьких фашистів кинулася й собі звіряче шматувати Польщу, до складу якої на той час входили західноукраїнські землі... Побоючися подальшого наступу сталінсь-кої Червоної Армії, Гітлер ударив першим. Сталося це недільного ранку 22 червня 1941 року. У вогняному сме-рчі Другої Світової війни запала вся Україна... 

Учень

Ніхто не забутий, на попіл ніхто не згорів,

Солдатські портрети на вишитих крилах пливуть.

І доки є пам'ять в людей і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись об кулі, живуть.

Їх прийняла війна, лишивши списки

Загиблих у праведнім бою,

Застигли в тузі обеліски,

В гранітнім каміннім строю

Пам'ятайте, друзі, цих людей довіку,

Тих, хто повернувся і поліг в боях.

І вклонімось всі ми низько до землі їм,

Квітами устелим їх тернистий шлях.

Звучить пісня «маки»

(Розцвітають маки навесні,

Серед поля, наче жар, горять,

Солов'ї співають жалібні пісні,

Де солдати міцно-міцно сплять.

Приспів:

Маки червоні знов розцвітають,

Пам'ять дідів бережуть.

І до вогню, що серця зігріває,

Їхні онуки ідуть.

Так давно, багато літ назад,

Молодими й бравими були,

Щоби нашу рідну землю відстоять

В полі серед маків полягли.

Приспів.)

Учень

Квітнуть маки на темному тлі,

І марніють обличчя жіночі…

Його вбито було на війні,

Хтось чужий закривав йому очі..

Скільки їх отаких у полях?

Що спинились раптово й зостались,

Тільки в спогадах рідних, в піснях,

Та у маках отих вишиваних…

Ведуча2

Нелегке наше сьогодення не може заступити радості приходу весни, а разом з нею і Дня Перемоги. Цей день залишиться для нас завжди затьмареним гіркотою втрат і осяяний сонцем Перемоги. Його наближували, як могли, люди, котрим було дуже нелегко в ті воєнні літа і яким найважче сьогодні. У довічному боргу наше по-коління і перед тими ветеранами війни, кому пощастило пройти через чорнило битв і дожити до цього світло-го дня. Все менше їх залишається в життєвому строю. Даються взнаки і опалена війною молодість, сирі окопи і бліндажі, голод і холод, хвороби і рани. Їхні груди вкриті медалями, на скронях - сивина. Але вони пам'ятають ті страшні часи, хоч часто їм і не хочеться про них згадувати. Неможливо позбутися нав’язливої жахливої дум-ки: а прийде ж день, коли піде з життя останній з цих літніх людей з орденами. Піде у вічність, понесе з собою живі спогади. Що ж залишиться після них? А залишиться Пам'ять, світла пам'ять про незабутніх героїв.

Ведучий

Мільйонам людей назавжди врізався в пам'ять важкі дні ІІ світової війни. Чорною тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами звалився вона на нас. Вторгнення Червоної армії 17 вересня 1939 року на зе-млі Західної України і та страшна неділя 22 червня 1941 року, коли фашистська Німеччина вдерлася на землю Східної України, обернувся довгими роками страждань.

Учень

Спинись, проклятий супостате,

На світ востаннє подивись:

За тіло матері розп'яте

Сини на пару піднялись.

У бій за наші ниви,

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

Учень

Сонце палило нестерпно,

Гнулось садове гілля:

Падали яблука в серпень,

Глухо стогнала земля.

Рвали снаряди їй груди,

Всюди гриміла війна,

Падали скошені люди,

Їх не щадила війна.

Учень

Бій розгортався лютий,

Кулі, наче град.

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.

Тихо, вітри і люди.

Син її  - той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік врятувать.

Спить під зорею солдат.

Поки сонце ясне угріє,

Й коли життя дає нам воно,

Біль нам вічний, він не постаріє.

Не кажіть: була війна давно!

Звучить пісня «9 кл.»

Я б хотів обійняти гітару

Та зіграти по струнах душі.

Шкода ще не загоїлись рани,

Думка тішить, що ми не чужі.

Не чужі ми своїй Україні,

Ми за волю її до кінця.

Хай там що, та душею ми сильні,

Бо любов зігріває серця!

 

Приспів:

Щоранку будять солов'ї,

Солдати з честю в бій ідуть.

Бо вірні ми своїй землі,

Присягу двічі не дають!

Ми попри біль йдемо у бій

І нас не вабить чужина,

Бо вірні ми землі своїй,

Бо Україна в нас одна!

 

Я б хотів обійняти матусю,

Розказати про все як колись,

А тепер я кажу: "Повернуся,

Ти лиш Богу за мене молись!"

Я б хотів обійняти кохану,

Пригорнути до серця дітей,

Вірять люди в нас - це гоїть рани,

А ми віримо в наших людей!

 

Приспів.

Ведуча1

Мільйони людей забрала ІІ світова війна.Це важко усвідомити, важко осягнути. Смерть однієї людини - це тра-гедія. А коли гинули мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками,у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло фашистської та комуністичної окупації.

Ведучий

У вогнище війни було втягнуто 67 держав, 80 % населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій ві-йні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждан-ня, які пережили люди, незмірні. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони святиня нашої пам’яті.

Учень Ю.

До обеліска я в задумі стану,

До сивини своєї на путі.

Скажу «спасибі» тихо ветерану,

Що вдруге народив мене в житті.

На картах не знайти мої дороги –

Мій бойовий, мій босоногий шлях.

За вбитим батьком йшов до перемоги

Траншеями по спалених полях.

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитися всім низько,

Усім хто не прийшов з війни!

Ведуча 2 

У війни не жіноче обличчя… адже скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

Учень В.

Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Але, як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

Ведучий

А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували поранених, забезпечували зв'язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

Ведуча1

А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно ка-жуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово «війна», вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Учень

До тебе, людино, звертаюсь:

Залиш на хвилинку щоденні турботи

З собою побудь у глибокій скорботі,

Згадай чоловіка, товариша, брата,

Дружину, сестру чи посивілу матір.

Учень

Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити неможливо

Оця хвилина більше там розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, нажаль, не має мови,

Лиш має біль. І тому я прошу солдатів пам'ять вшанувати хвилиною мовчання.

Учень

У тиші урочистій до Пам'яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над Вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покорив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаємо своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

Ведучий

На меморіалі Вічної Слави завжди панує скорботно урочиста тиша. Полум’я вічного вогнища, вічна пам'ять про синів і дочок, які не повернулися з поля бою. Пожертвували своїм життям заради життя на землі.

Ведуча 2

Україна! За її мир і спокій полягли мільйони. Війні не бути. Нехай панує мир! І ми про це подбаємо. Ніхто не за-бутий, ніщо не забуто.