Дисидентський рух в період системної кризи СРСР

Дисидентський рух др. пол. 60-х – пер. пол. 80-х рр.11 класІсторія України

Опозиційний рух — це моральне, а потім політичне протистояння тоталітарній системі в СРСР. Дисиденти (з лат. незгодний) — спочатку так називали християн-вірян, що не підтримували панівного віросповідання в країнах, де державною релігією був католицизм або протестантизм. Пізніше термін почав означати інакодумці, люди, що не погоджується з панівною ідеологією, виступаючи за правову демократичну незалежну державу, які намагалися вести боротьбу в межах закону. Дисиденти – (від латинського слова dissidere – не погоджуватися) – особи, які не погоджувалися, активно виступали, висловлювали іншу думку стосовно суспільних проблем. Дисидентство

Причини розгортання дисидентського руху в УкраїніТоталітарний характер радянської системи. Антикомуністичні виступи у країнах Східної Європи

МЕТОДИ БОРОТЬБИ ДИСИДЕНТІВ

ПОВТОРЕННЯСтворення організацій. Першою в СРСР загальною організацією, що виступала на захист прав людини була Ініціативна група захисту прав людини в СРСР, до якої входили харків’янин Г. Алтунян, киянин Л. Плющ. Леонід Плющ(1939)Математик, публіцист, літературознавець, правозахисник, член Ініціативної групи захисту прав людини.

Напрям діяльності УГСУ декларації Української Гельсінської спілки зазначалась необхідність: Сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини;Сприяти виконанню статей Прикінцевого Акту з питань безпеки і співпраці в Європі;Домогтися, щоб на всіх міжнародних нарадах, де мають обговорюватися підсумки виконання Гельсінських угод, Україна як суверенна держава була представлена окремою делегацією;З метою вільного обміну інформацією та ідеями домогтися акредитування в Україні представників зарубіжної преси;Розповсюджували інформацію про незаконні арешти, положення в'язнів у в'язницях, таборах, засланні. Валентин Мороз(1936)  Український історик, один із представників українського національного руху, політв'язень, дисидент

Організація мітингів, демонстрацій. Активна форма діяльності, яку влада вважала найбільш небезпечною і багаторазово застосовувала силу для розгону масових заходів, організованих дисидентами. Василь Симоненко(1935-1963)Український поет і журналіст,шістдесятник.22 травня щорічно дисиденти організовували мітинг біля пам'ятника Т. Г. Шевченкові в Києві в пам'ять про перепоховання тіла Кобзаря в 1861 році.

Заходи радянського керівництва на боротьбу з дисиденством. У 1967 р. в структурі КДБ створюється спеціальне “п'яте управління”, на яке було покладено обов'язки по боротьбі з “ідеологічними диверсіями”, а по суті, з інакомисленням. У 1971 році ЦК КПРС прийняв дві постанови, націлені на розгром опозиції. Особлива увага в постановах була приділена ліквідації “самвидаву” і припинення ввозу “тамвидаву” до СРСР.Іван Гель(1937-2011)  Український правозахисник, дисидент, політик, публіцист, релігійний діяч, один із засновників УГС, колишній радянський політв'язень

Заходи радянського керівництва на боротьбу з дисиденством. Крім тюремно – табірних закладів, на захист тоталітарного режиму була кинута каральна медицина. Найбільш небезпечних для радянської системи дисидентів ув'язнювали в психіатричних лікарнях спеціального типу. Серед цих лікарень виділялася Дніпропетровська, яку було перетворено на справжню психіатричну в'язницю особливо жорстокого режиму. Жертвами тюремно – психічного терору стали П. Григоренко, Л. Плющ, М. Плахотнюк, З. Красівський, В. Рубан, Й. Тереля, М. Ковтуненко та інші відомі дисиденти. Олекса Тихий(1927-1984)  Український дисидент, патріот і правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник УГС.

Особливості дисидентського руху

Самвидавнича діяльність

І. Дзюба. ЗАКОРДОННЕ ВИДАННЯ ПРАЦІ«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?» (видавництво «Сучасність», Мюнхен, 1968 р.)

В. Чорновіл

Найбільші акції протесту

Василь Стус(1938-1985)Один із найактивніших представників українського дисидентства. Герой України. Початок новому етапу опозиційного руху поклала подія 4 вересня 1965 року. Під час показу фільма С. Параджанова “ Тіні забутих предків” у київському кінотеатрі “ Україна” відбулася перша акція політичного протесту в СРСР післясталінського часу. І. Дзюба, В. Стус, В. Чорновіл, Ю. Бадзьо виступили перед глядачами з повідомленням, що в Україні почалися арешти опозиції. Виник стихійний мітинг, 140 глядачів підписалися під листом опозиції. Мітинг був розігнаний працівниками КДБВ’ячеслав Чорновіл(1937-1999)Провідник українського дисидентства. Герой України. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна. Кінотеатр «Україна» у Києві

Донесення КДБ УРСР про події в кінотеатрі «Україна» (1965 р.)

Реакція керівництва УРСРІ. Дзюбу звільнили з роботи у видавництві “Молодь” і з аспірантури Київського педінституту. В. Чорновола звільнили з газети “Молода гвардія”. В. Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом

Форми боротьби дисидентів. Дисиденти використовували в боротьбі за демократизацію радянської системи, суверенітету республік СРСР винятково мирні форми боротьби:розповсюдження книг, брошур, статей, написаних дисидентами;створення гуртків, груп, організацій;проведення мітингів, демонстрацій;написання листів – протестів ( колективних та індивідуальних) на адресу влади. Приклад повстанської листівки

Репресивні заходи влади

О. Гірник. А. ГорськаІ. Світличний

Дисидентський рух практично розгромлений, не здобувши широкої підтримки народу.1965 р. – арешт 25 представників української інтелігенції (І. Світличний, брати Горині, М. Озерний, О. Заливаха та ін.). Початок 1980-х рр. – арешт близько 60 осіб.1970 – 1972, 1974 рр. – «великий погром»: арешт понад 100 осіб (І. Дзюба, В. Мороз, В. Чорновіл, В. Стус, Є. Сверстюк). Хвилі арештів

Течії дисидентського руху

У 1976 році дисиденти України створили Українську Гельсінську групу з метою виконання рішень Гельсінської наради 36 держав Європи і Північної Америки з прав людини і дотримання принципів демократії. УГГ була легальною організацією, мала тісні контакти із правозахисними організаціями західних країн. До складу організації входив 41 чоловік. Членами Української Гельсінської спілки входили: М. Руденко (голова), О. Бердник, П. Григоренко, О. Тихий, Л. Лук’яненко, І. Кандиба, М. Миронович, О. Мишко. Микола Руденко(1920-2004) Український письменник, філософ,громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи. Герой України.

Діяльність Української Гельсінкської групи (1976 – 1982)

Є. Сверстюк. М. Руденко. Л. Лук’яненко

П. ГригоренкоІ. Кандиба. О. Тихий

В. Марченко. Ю. Литвин

Діяльність Української Гельсінкської групи (1976 – 1982)Репресії щодо членів УГГ: Результати діяльності: формально УГГ розпущена не була; 1988 р. – на основі УГГ виникла УГС.23 члени УГГ засуджені на різні строки ув'язнення. У 1984 – 1985 рр. в ув'язненні померли В. Стус, О. Тихий, В. Марченко, Ю. Литвин. 6 учасників позбавлені радянського громадянства.

Релігійне дисидентство

Рух кримських татар

МЕТОДИ БОРОТЬБИ ВЛАДИ З ДИСИДЕНТАМИ

У 1972-1973 і 1977-1978 рр. прокотилася хвиля арештів дисидентів. У ці роки заарештували І. Світличного, В. Стуса, В. Чорновола, С. Параджанова, І. Дзюбу, М. Руденка, О. Тихого та інших. Вони вважалися особливо небезпечними злочинцями. У таборах загинули В. Стус, В. Марченко, О. Тихий, Ю. Литвин.Іван Світличний(1929-1992)Літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського опозиційного руху .

Причини поразки дисидентів. Відсутність у дисидентів чіткої політичної програми. Бракувало належної організованості. Адміністративний тиск, репресії ідеологічної та каральної державної машини. Юрій Шкрумеляк(1895-1965)Український журналіст, поет, перекладач і дитячий письменник, січовий стрілець

АРЕШТИ ТА УВ’ЯЗНЕННЯ Сучасні дослідники виокремлюють три «хвилі» арештів: Перша – серпень-вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб). Друга – 1970-1972 рр.(заарештовано понад 100 осіб). Третя – початок 1980-х років (заарештовано близько 60 осіб).

ПРИМУСОВЕ ПСИХІЧНЕ ЛІКУВАННЯТоталітарний режим вживав «дуже специфічні» методи для приборкання протестів інакомислячих. Відомі випадки, коли українських дисидентів, яких влада вважала «психічно хворими», направляли на примусове лікування до психлікарень. Найвідомішою серед таких лікарень була Дніпропетровська. Саме в ній “лікувався” український та російський правозахисник Петро Григоренко. Психіатричному впливу піддались ще ряд дисидентів таких як: І. Тереля, Л. Плющ, М. Плахотнюк, В. Рубан, М. Ковтуненко та інші.

ІНШІ МЕТОДИДуже поширеними методами боротьби з дисидентами було звільнення з роботи, заборона писати, друкувати, знімати фільми тощо. Постійними супутниками опозиціонерів стали стеження, цькування, виклики в органи КДБ і попередження про антирадянську агітацію. Дисидентів виключали з КПРС, позбавляли радянського громадянства.

Значення дисидентського руху

ВИСНОВКИОтже, в період загострення кризи радянської системи розвиток дисидентського руху продовжувався. Він стає більш масовим та організованим. З’явилися нові методи боротьби з радянським режимом. По відношенню до дисидентів влада виключала навіть можливість діалогу та здійснювала судові та позасудові переслідування. У зазначений період відбулися три «хвилі» арештів. Дисидентська критика сприяла пробудженню громадянської активності, усвідомленню людьми несправедливості існуючих порядків. Завдяки цьому відбувалося поступове розхитування радянської тоталітарної системи, поширення й утвердження в народі демократичних ідеалів.

ТЕСТИ ЗНО/НМТ

1. Зміна партійно-політичного керівництва УРСР у 1972 р. супроводжувалася. А зростанням цін на продукти харчування. Б прийняттям нової конституції республіки. В впровадженням «косигінської реформи». Г хвилею арештів дисидентів. Г

2. Про активізацію дисидентського руху в Україні в другій половині 1970-х рр. свідчить. А. створення Української робітничо-селянської спілки. Б. поява праці Т. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». В. діяльність Української Гельсінської групи. Г. організація в Києві клубу творчої молоді «Сучасник». В

3. Укажіть одну з ознак дисидентського руху в Україні в другій половині 1960 - першій половині 1980-х рр.?А. мирний, ненасильницький характер боротьби. Б. поширення руху лише в західних областях України. В. координація масових антиурядових акцій з московськими групами. Г. домінування релігійної течії, її підтримка православною церквою. А

4. Які поняття пов’язані з розвитком дисидентського руху в Україні в 1960–1970-ті рр.? 1 «дефіцит»2 «самвидав»3 «люстрація»4 «правозахисник»5 «гласність»6 «самвидав»7 «розвинений соціалізм»2-4-6